Відтак «Вголос» поцікавився у політиків та аналітиків про те, а чи усім платять за голосування у Раді та чи 80 тис доларів – це багато чи мало для парламентської «тусовки»?

Депутат від БПП Олег Барна, отримавши повідомлення про 80 тисяч доларів в обмін на його голос, готовий був покинути економічний форум у Польщі.

 

Про це ми говорили із народним депутатом України VII скликання Ігорем Мірошниченком, народним депутатом I, ІІ та IV скликань ВР Степаном Хмарою, депутатом ВР ІІ, V та VI скликань Володимиром Лановим та політичним аналітиком Олександром Кочетковим.

Депутатам попередніх скликань Верховної Ради платили за голосування? Вам пропонували?

Володимир Лановий:

Раніше не було жодних платежів за голосування у Раді. У 1991-1994 роках навіть думок, щоб заплатити за голос, не було. А потім це почало з’являтись. А зараз ми дійшли вершини цинізму – країна біднішає, а «чорні» платежі депутатам зростають. Мені особисто ніколи не пропонували грошей за голосування.

А загалом це стало поширеною практикою. У більшості фракцій є за це «відповідальні» люди, які вивчають тих, кому можна заплатити і хто не відмовиться. Це робиться через контактера-посередника, який приходить до фракції і говорить з керівником.

 

«Леонід Кучма побудував цю бандитську систему»

 

Степан Хмара:

Мені не пропонували. У першому скликанні Верховної Ради навіть мови не могло бути, щоб платити депутатам за голоси. Я це можу гарантувати. Починали платити за голосування у другому скликанні ВР: тоді з’явився криміналітет і комуністи цим користувались. Тоді ж почалися різні торги та політична корупція.

Третє скликання завдяки Кучмі вже було вкрай корумповане. Кучма, щоб мати вплив на депутатів, особисто склав список, хто не повинен потрапити у Парламент. Я, до речі, теж був у цьому списку. Мені відомо, що Кучма тоді не платив, а здебільшого розплачувався преференціями: призначав на вигідні посади, платив державною власністю. «Живі» гроші почали платити, коли у Київ зайшла «донецька навала». Це вже факт, що ті, якщо їм когось потрібно було купити, приходили з чемоданами. Але наголошую: саме Леонід Кучма побудував цю бандитську систему, яка у нас є і досі.

Ігор Мірошниченко:

У Верховній Раді 7-го скликання «Свободи» боялися, як вогню. А тому ці всі «договорняки»  між депутатськими фракціями вони намагалися максимально приховати від  нас. До мене ніколи навіть близько не підходили із пропозицією проголосувати за те чи інше питання, бо розуміли, чим це може закінчитися. Був би великий скандал.

А «регіонали» у ВР бігали нишком і домовлялися про підтримку в обмін на фінанси. Іноді це доходило до комічності. Я пам’ятаю, як комуністи лобіювали питання, яке пропонував директор одного із заводів, що виготовляв холодильники: очільник фірми хотів, щоб депутати проголосували за проект рішення про святкування ювілейної річниці цього заводу. Але не вистачало голосів, щоб винести це питання на розгляд. І тодішній лідер КПУ Симоненко з трибуни Верховної Ради кілька разів заявляв, що варто повернутися до розгляду цього законопроекту. Тоді, пригадую, половина сесійної зали почала сміятися, кажучи: «Петя, у тебе що, холодильника нема? Як тобі не соромно».

Олександр Кочетков:

Дійсно, практика платити депутатам за голосування з’явилася у часи «пізнього Кучми», коли головою його адміністрації був Віктор Медведчук. Саме він це вигадав. При Ющенку ця практика була менше поширеною. А за часів Януковича платити за голоси  стало частиною державної системи. Кожна людина, яка була призначена на якусь посаду, починаючи від керівника президентської Адміністрації та закінчуючи головою сільської ради – всі мали доплату в конвертах до самої заробітної плати. І ця «доплата» перевищувала офіційну заробітну плату інколи в десять разів. На жаль, та практика, яка була за часів Януковича, включно із тіньовими схемами,  була успадкована сьогоднішньою владою.

 

«Бувало так, що народний обранець виходив із Ради гривневим мільярдером»

 

Вам відомо, про які суми йшла мова? Що таке «как абично»?

Ігор Мірошниченко:

Найчастіше у фракціях скуповують «мажоритатрників», особливо якщо коаліції не вистачає критичної маси голосів для формування більшості. Таким народним депутатам у ВР 7-го скликання платили від мільйона і до кількох мільйонів доларів. Але наскільки я розумію, такі виплати були одноразовими. Потім ця людина повинна була голосувати за помахом руки Чечетова.

Крім того я чув, що  деякі фракції отримували щомісяця певні «зарплати», щоб голосували, «як треба». За часів «регіоналів» була також скупка голосів депутатів, коли було потрібно терміново проштовхнути якийсь закон. Тоді ці суми вимірювалися мільйонами доларів. Бувало так, що народний обранець виходив із Ради гривневим мільярдером.

Отримували доплати також і від мажоритарників за голосування про виділення грошей на їхні округи.

Олександр Кочетков:

Кожен депутат провладної коаліції має певну додаткову платню «в конвертах». Її розмір становить від трьох до десяти тисяч доларів щомісячно. Все залежить від його політичної активності. Партії мають певний фонд на преміювання нардепів та на підтримку їхньої діяльності. Є ціла система тіньової доплати за депутатську діяльність – окрім офіційних виплат з держбюджету.

Стосовно плати за голоси. Через те, що є система тіньової доплати, депутатам від коаліції не прийнято платити за окремі голосування. Є практика: якщо не вистачає голосів у власної коаліції, їх потрібно купувати у так званої «напівопозиції». Для сьогоднішньої влади – це «Опозиційний блок». Насамперед платять їм, а свої депутати зобов’язані голосувати так, як потрібно.

«Опозиціонерам» за голосування можуть платити, починаючи від 10 тисяч доларів і закінчуючи мільйоном доларів. Там різні суми, в середньому –  сто тисяч доларів . Додам, що окремих депутатів у нас купують зрідка. Частіше домовляються з керівником невеликих фракцій, щоб він забезпечив владі 5-10 голосів, даючи, наприклад мільйон доларів. Відповідно потім ці кошти розподіляються між депутатами цієї фракції. Голоси прийнято купувати оптом. Окремо платять лише, коли кожен голос має значення. У цій Верховній Раді таке голосування було за призначення генеральним прокурором Юрія Луценка. Тоді могли  купувати  когось окремо.

Історія ж із депутатом Барною показує, що він або не надто розумний, або дуже зрадів пропозиції підзаробити, оскільки «повівся» на таке повідомлення.

Чому за це й досі не карають?

Степан Хмара:

Те, що відбувається в українському Парламенті зараз – це огидно. У ньому засіла нахабна, ненаситна, брехлива, малоосвічена шпана, як от депутат Олег Барна. Звичайно, там є гідні люди. Але їх дуже мало. Це скликання Верховної ради може лише нашкодити Україні та українцям. Оскільки ці горе-депутати голосують те, що замовляє олігархічна мафія. А не карають, бо олігархи хочуть мати продажних депутатів.

Ігор Мірошниченко:

Інцидент із Барною свідчить про те, що політична корупція у Парламенті зараз посилилася. Ніхто з цим не бореться. Немає політичної відповідальності. Й досі є депутати, які перебігають із фракції в фракцію, голосують за «зарплати». Цим ніхто не хоче всерйоз зайнятися.

Якщо можна було б довести, що депутат взяв кошти за певне голосування, йому б загрожувала кримінальна відповідальність і його б посадили на багато років. Але всі нібито реформовані правоохоронні органи в Україні є частиною цієї системи. Вони самі зацікавлені у її збереженні. Тому навіть попри те, що журналісти на всю країну показали, як провладний депутат готовий був продати свій голос – це для поліції нічого не означає. Покарати наразі  їх можуть лише громадяни, не проголосувавши за них на виборах.

Марія Бойко, «Вголос»