Більше того, навіть є школи, де російською викладають… українську мову. Натомість вкотре дивує «толерантна» позиція нашого Міносвіти та його очільниці Лілії Гриневич: російські школи в Україні не закриють!

У прес-службі Міністерства освіти і науки України «Вголосу» розповіли: у 2015-16 навчальному році в Україні налічували 581 школу із російською мовою навчання. А вже у 2017-2018 – 471 такий навчальний заклад. Найбільше шкіл таких шкіл – у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях.

Натомість міністр освіти і науки України Лілія Гриневич днями впевнено заявила: закриття російськомовних шкіл в Україні не буде. Адже «ми – не агресори і не окупанти й поважаємо інші нацменшини». І це попри те, що в анексованому Криму із семи українських шкіл не залишилося жодної.

Проте все ж на прикладах бачимо можливу альтернативу. Зокрема, у Хмельницькому із жовтня минулого року у школах більше не вивчають російську мову. Її там, незважаючи на усі закони, просто взяли і скасували. А у сусідній Латвії ж у квітні цього року взагалі зобов’язали усі школи нацменшин навчати учнів старших класів винятково латиською. Навіть попри протести місцевої агентури Кремля.

Чому ж в Україні, навіть попри агресію Росії, не хочуть закривати російські  школи? Чим вони сьогодні небезпечні як для країни в цілому, так і для її громадян? Чому українська влада не хоче брати приклад зі своїх латвійських колег та що робити з тими батьками, які хочуть, аби їхні діти вчилися у російських школах? Про це «Вголос» запитав у письменниці та громадської активістки Лариси Ніцой, мовознавця і професора Ірини Фаріон та доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариси Масенко.

Лариса Ніцой:

«Влада прикривається чим завгодно, аби тільки залишити російську мову в Україні»

Я не здивована цією владою. Вони не є українцями. Прикриваються демократичними підходами, хартіями. Прикриваються чим завгодно, аби тільки залишити російські школи та російську мову в Україні.

Я давно пропонувала перейти школам для нацменшин на такі мовні моделі, що існують у школах на Заході. Це і польська, коли у школах меншин є три уроки їхньою мовою. Це і балтійська модель, де у перший клас приходять діти і навчаються мовою меншин, але вивчають державну мову і поступово з кожним роком кількість предметів державною мовою збільшується. І вже у старших класах викладання повністю відбувається лише державною мовою. До прикладу, у Канаді інший підхід: у них два уроки на день мовами меншин, але ці два уроки відбуваються за кошти батьків. Якщо батьки хочуть додатково мати такі уроки, то вони їх оплачують і додатково наймають вчителів, які викладають мовами меншин. Та у переважній більшості країн мови меншин у державних школах взагалі не вивчаються.

Я ж особисто вимагала записати в Закон «Про освіту» плавний  перехід меншин на державну мову. Лілія Гриневич свого часу сказала, що запровадить латвійську модель. Однак її переінакшили, взяли застарілу латвійську модель, яка колись працювала, і ввели тільки те, що буде лише 60% навчання державною мовою і 40% – мовами меншин. Все одно залишаються предмети у старших класах для того, щоб у вищій школі  викладати предмет мовою меншин. Вони це запроваджують, незважаючи на гасла, які висловлюють про захист української мови. Але діями своїми залишають і продовжують заморожувати ситуацію із російською мовою і взагалі з мовами меншин, яка насправді йде на обмеження української мови. Тому ця дія щодо школи – це їхня лінія, яка логічно вкладається у стратегію: недопущення поширення української мови.

Більше того, коли подали Закон «Про освіту» на Венеційську комісію, вона надіслала точно такі ж рекомендації, про які я говорила, всім меншинам і Лілії Гриневич особисто. Зокрема, про те, що варто забезпечити плавний перехід. Так от: жодні меншини не хочуть ні плавного переходу, ні переходу взагалі. А чим це небезпечно? Це небезпечно сепаратистськими настроями. Очільники громад меншин в Україні взагалі заявили, що їх влаштовував Закон Ківалова-Колесніченка і вони вимагають повернення до цього Закону.

Це давно прорахували європейські країни, і тому у них мови меншин не вивчають у школах. Тому, що у державних школах за державний кошт має бути державна освіта! А якщо ти хочеш мати додаткову опцію мовою меншин, – будь ласка! Іди плати, наймай репетитора, відкривай свої курси, свою школу, чи йди на готові курси, у готову школу. Але державна школа повинна надавати освіту державною мовою.

«Міністр освіти і науки є порушником Конституції України і за нею плаче тюрма»

Більше того, наша міністр освіти і науки Лілія Гриневич є порушником Конституції України і за нею плаче тюрма. Адже вона на свій розсуд трактує Конституцію, статтю 10 і статтю 53. А це заборонено Кримінальним кодексом України. Статтю 10 про статус державної мови і статтю 53 про навчання державною мовою уже давно прокоментував і роз’яснив Конституційний суд України. А його рішення обов’язкове до виконання на всій території України і не підлягає оскарженню. Так от: Конституційний суд про 53 статтю сказав так: «Навчання у державних і комунальних закладах України відбувається українською мовою. А мова меншин може вивчатися». Це означає, що весь навчальний, освітній процес, який відбувається у державних закладах, повинен здійснюватися українською мовою. А мову меншин можна вивчати, а можна і не вивчати. Адже це не обов’язковий предмет.

Так от: Ліля Гриневич, яка розказує, що навчання – це конституційна норма і всі меншини можуть приходити в школу і навчатися своїми мовами, на свій лад трактує Конституцію, перевищуючи свої повноваження. Бо є рішення Конституційного суду, яке вона зневажає, перекреслює і каже: «А я от так вважаю!» Для Лілії Гриневич спеціально є стаття Кримінального кодексу України № 382: «За невиконання посадовцем рішення Конституційного суду передбачене позбавлення волі до восьми років тюрми».

«В Україні українська мова – не така, як усі інші. В Україні вона – головна!»

Тому зараз потрібне нормальне керівництво країною, яке матиме українські школи, хоча й у деяких школах вивчатимуть російську мову. Треба обрати у владу патріотів і націоналістів. Це не означає, що вони постріляють всі меншини, чи заборонять їм вивчати свою мову. Просто буде чітко дотримана мовна ієрархія. Бо в Україні – верховенство української мови. Адже в Україні українська мова – не така, як усі інші. В Україні вона – головна!

А якщо батьки хочуть, аби їхні діти вивчали російську мову, нехай вивчають. Адже у нас Конституція передбачає вільний розвиток меншин. Просто керівництво країни має поставити такого міністра освіти, який чітко розкладе все по полицях і не буде забороняти російську мову. Не треба її забороняти, просто треба правильно переформатувати школи. Всі предмети вивчатимуть українською, але в деяких школах залишити вивчення російської для тих, хто бажає її вчити.

Ірина Фаріон:

Гриневич перша почала фундаментальне зросійщення української освіти через закони. Цього навіть не зробив Табачник. Йому не вдавалося змінити закон і через нього запустити ідею «руского міра».  А вона зробила це через Закон «Про вищу освіту». Позаяк запровадила нову статтю про право тестувати мовами нацменшин. Ви уявляєте щось подібне у Польщі? В чому  наша основна проблема: не лише війна на Сході, а й війна на Заході з центром в «горадє Львовє».

«Ця влада не є українською. Це влада колаборантів і «совка»

Закон Ківалова-Колесніченка скасували 28 лютого 2018 року. Що тепер заважає, зокрема тій же львівській владі, перетворити російські школи в українські? Вони не чекають на Закон «Про освіту». Вони мають пряму вказівку від колаборантки Гриневич ширити «рускій мір» у Львові. І те, що першого вересня у місті проводять уроки толерантності – це також ознака здачі Львова. Тому що під час війни самостійні, самодостатні держави і великі народи проводять мілітарні акції  і запрошують до себе на перший урок бійців фронту. В нашому випадку – східного. Бо західний фронт у нас вже також відкритий. І відкрили його саме львів’яни, такі як Гриневич і Садовий. Це означає, що ми маємо серйозну загрозу московського вторгнення тепер і на західному форпості України.

Та й взагалі: ця влада не є українською. Гриневич лише підтвердила основне завдання: через вищу освіту знищувати україномовний режим. А держава – це не тільки квадратні кілометри. Це передусім мова, яка панує. Адже мова – це матеріалізація душі держави. Найпотужніші кордони – це кордони нашої культури. А культура матеріалізується через мову. Гриневич і усе це шобло це дуже добре усвідомлюють. Вони не мають в собі сили, тому панічно бояться сильних українців і намагаються їх максимально знейтралізувати.

Порошенко чомусь ухвалює Програму про розвиток української мови на 10 років, а упродовж чотирьох років абсолютно гальмував скасування Закону Ківалова-Колесніченка.

«Саме у нове гібридне покоління зараз вкладають кошти»

І ще одна мета, яку вони переслідують – створити нове гібридне покоління. Саме у це нове гібридне покоління вони зараз вкладають кошти. В ідею «рускоязичних шкіл» та ідею т.зв. антидискримінаційної експертизи. Авторка цього дебілізму – також Гриневич. І фінансує це німецький фонд.

А там батькам, які хочуть віддавати своїх дітей у російські школи, потрібно створювати нетерпиму атмосферу. Створювати для них абсолютно неможливе перебування на території України. Забути про слово «толерантність» до ворога.

Лариса Масенко:

Саме у найбільш зросійщених областях є багато російських шкіл. І, безперечно, варто було б зменшити їхню кількість до мінімуму. Проте є ще одне явище. У Києві, до прикладу, багато заможних людей віддають своїх дітей у приватні російські школи. І, звичайно, це не добра ситуація. І її Міносвіти мало б змінити. А в тих областях, де багато російських шкіл, взагалі зменшити їхню кількість. Бо там можуть плекати  сепаратистські настрої, зокрема й вчителі. А такі є. Вони, звичайно, частково приховані, але є і відверті.

Окрім того, багато українських шкіл на зросійщених територіях, і  в тому ж Києві досить умовно українські. Адже на перервах і святах постійно звучить російська мова. І це при тому, що у Законі «Про освіту» вже прописано вимогу, що в українських школах українську мову мають вживати протягом усього дня. Але цього не дотримуються. Я сама свідок. Відтак вчителі, які спілкуються із учнями російською мовою, консервують нашу зросійщенність і не виконують ключового завдання нашої освіти – виховати нове покоління українців, яке змінить потім ситуацію.

Наше Міносвіти лише зрідка розсилає листи про те, що треба говорити українською мовою. Ну хіба це вихід? Не секрет і те, що у багатьох університетах читають лекції російською мовою. А коли чиновників з Міністерства питаєш, чому вони все це не відстежують, вони кажуть, що це не на часі. На жаль, у нас чиновники добре виступають із гарними промовами про патріотизм, любов до української мови, але в діях їхніх цього немає.

«Коли в Кривому Розі в одну із таких шкіл батьки прийшли записувати дитину на навчання українською, їм заявили: «Ви що, хочете, щоб ваші діти були дебілами?»

Тому дуже багато залежить від нас, коли ми приведемо до влади саме українську владу. Адже мовна політика дуже залежить від владних структур. Зараз пожвавився рух за захист української мови, але без чіткої позиції керівництва держави і, власне, таких ключових міністерств, як Міносвіти та Мінкультури, ми не здолаємо домінування російської мови у великих містах. А це вже загрожує національній безпеці, це ж очевидно.

Також мене дивує, чому не закривають російські кафедри в університетах. Їх повідкривали у 70-хх рр. минулого століття, коли відбувалася посилена русифікація. А зараз кому вони потрібні? Вони заледве набирають студентів.  Тому тут також надзвичайно важливий фактор вищої освіти. Якщо вся вища освіта буде українською – а так має бути – тоді батьки не будуть віддавати дітей у російські школи, адже дитина має дуже добре володіти українською мовою, аби вступити у ВИШ. Так само і усі представники національних меншин мають добре володіти державною мовою, якщо своє майбутнє пов’язують з Україною. Окрім того, ми не зрушимо з місця, якщо у дітей складається стереотип, що українська мова є лише в офіційних сферах і тільки на уроках, а у розмовній і розважальній сферах домінує російська. Це речі, які ми маємо зламати. І це від міністерства залежить.

Навіть дійшло до того, що в східних і південних регіонах українську мову викладають … російською. Окрім того, є змішані школи, де класи вчаться як російською, так і українською. І коли в Кривому Розі в одну із таких шкіл батьки прийшли записувати дитину на навчання українською, їм заявили: «Ви що, хочете, щоб ваші діти були дебілами?» Те, що таке можливе у стані війни з Росією, це, власне, показує, які бувають кадри серед освітян. Тому, аби покращити ситуацію, щонайменше потрібен  рішучий поштовх з Міносвіти. Але за нинішньої влади на нього годі очікувати.

Марія Волошин, «Вголос»