.jpg)
Ще вчора лунали звинувачення у зраді на ім’я Мороза, Кінаха, а чого варті перевибори до парламенту, що психологічно та економічно струсонули наше суспільство. Сьогодні знов чуємо про зраду Тимошенко, Богатирьової, знов про перевибори. І так по колу. Зрада – перевибори, перевибори – зрада.
Зрада в Україні введена в ранг національної політики, у нас це вже наймасовіший національний вид спорту. Слід прогнозувати. що скоро виникне потужна політична сила «УПЗ» – Українська партія зради.
Пам’ятаю, як наприкінці 80-х ми стояли з хлопцями в своєму дворі. Підходить років на двадцять старший сусід і каже: «Комуністична партія то бандити, я знищив свій партійний квиток, вступив у РУХ, знаєте що це таке? «Рятуйте Україну Хлопці», ось так. Тепер будемо будувати підвалини нової держави». Як люди на той час далекі від політики, ми лише пожали плечима, але як громадяни - звичайно ж підтримали. Настав 1991 рік, ГКЧП. Знову тиняємось по дворику. Вже не просто підходить а підбігає той самий сусід, і звертається до нас: «Ви думаєте я викинув свій партквиток? Ні, я його зберіг, бо так і знав, що те «національне піднесення» - то все дурня». Потім не стало ГКЧП, а він став чи то крутим чиновником, чи то районним депутатом. Зараз це багата, забезпечена людина. Думаю, таких людей, які дряпались на верхи по партійних та службових спорохнявілих сходах, вже більш як достатньо для України.
А для того, щоб таких людей було поменше країні потрібні не тільки суворі закони, але й неформальні норми, котрі здатні врегулювати взаємини між різними олігархічними кланами, і які будуть визнані як політичною верхівкою, так і простими громадянами. Відсутність таких норм в умовах перехідного стану, в якому сьогодні перебуває Україна, стимулює розвиток тіньової, здебільшого навіть кримінальної економіки. Неузгодженість бюджетного, податкового, державно-адміністративного законодавства і той ж час відсутність етичного кодексу відкриває дорогу до найширшого використання адміністративного ресурсу у вигляді володіння державною та корпоративною інсайдерською інформацією. Державний чиновник чи працівник мерії, що отримав інформацію про будівництво, наприклад, дороги, звичайно не розкаже таку радісну новину людям, що стоять на зупинці в очікуванні трамваю, а поділиться у вузькому колі своєї родини або друзів. Вартість такої інформації на сьогоднішній день вимірюється мільйонами доларів. Торгівля такою інформацією – це тіньова економіка породжена ринком бюрократичних послуг. На сьогодні цей ринок торгівлі совістю в Україні оцінюється експертами на рівні 30-45 % від ВВП.
Володіння державною, комунальною чи корпоративною інформацією за відсотності контролю з боку громадськості, породжує змагання політичних еліт за можливість використання такої інформації (однією з форм протистояння є рейдерство, в тому числі політичне). А це призводить до збільшення провалля між багатими і бідними, перетворення України на країну третього світу.
Протистояти поглибленню тіньової економіки та спонукати до формування прозорих соціально-економічних відносин можна розвиваючи соціальний (репутаційний) капітал території, суспільної інституції чи просто людини. Провідна роль перших осіб, лідерів, тут є беззаперечною.
Відповідно до визначення Всесвітнього Банку, соціальний капітал – це відносини та норми, що формують якісно і кількісно соціальну взаємодію в суспільстві, а також інституції, що їх декларують. Останнім часом з’являється все більше доказів, що суспільна довіра, а особливо політична довіра, є визначальним фактором економічного розвитку. Така довіра не з’являється на пустому місці. Це кропітка, тривала робота. Рольовими моделями, фактично провідниками етичних норм публічної поведінки, повинні виступати громадські та політичні лідери, люди шановані в бізнесових колах, перші особи держави. Але ці норми мають бути декларованими та виписані на папері. Суттєво вплинути на зростання якості життя людей, впровадження політичної стабільності, підвищення конкурентоспроможності України, а особливо її регіонів, можна через запровадження та дотримання кодексів доброчесної поведінки, а саме - Хартії ділової, адміністративної, громадської та політичної етики як інструментів розвитку і накопичення соціального капіталу. Соціальний капітал – це в першу чергу довіра між державними та бізнесовими структурами, громадянами, політиками. Так, успіхи Північної Італії пов’язують саме з більш інтенсивним розвитком соціального капіталу, ніж Південної, рівно як тупотіння на одному місці (в економічному сенсі) Латинської Америки чи більшості країни Африки. Отже, Хартія ділової, адміністративної, громадської та політичної етики – це комплекс взаємовідносин, спрямований на формування довіри, коли дане людиною слово («чесне слово») визнається за найвищу цінність у відносинах, а його недотримання тією особою, що його дала, вважається ганебною дією. Зважаючи на набутий міжнародною спільнотою досвід, можна стверджувати, що впровадження кодексів доброчесної поведінки сприятиме зростанню капіталізації території через довіру до суспільних, бізнесових, політичних інституцій як в Україні, так і поза її межами.
|
