«95% роботи так званих антикорупційних органів – це робота професійних провокаторів»

Організацій, спрямованих на боротьбу з корупцією, у нас валом, але, судячи з результатів їхньої роботи, ефект майже нульовий. Вже і затримують хабарника, звільняють з посади, суд проводить досудове розслідування… а потім – раз!... і чиновника поновлено на посаді. Таких прикладів море.

Що ж не так? Вже і НАБУ є, І НАЗК, і САП, і ще багато чого. А злодіїв при владі не меншає. У чому ж насправді проблема? Свої думки з цього приводу «Вголосу» висловили адвокат Сергій Войченко, правозахисник  та Голова правління Громадського комітету захисту конституційних прав людини та свобод громадян Микола Козирєв, екс-заступник голови НАЗК Руслан Радецький та голова громадської організації «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін.

Чому за такої кількості антикорупційних організацій корупція і далі квітне?

Сергій Войченко:

Бо вони займаються показухою. Коли затримують корупціонерів, це показують по телебаченню. Потім виявляється, що все було підлаштлвано. Щоб ви розуміли, 95% роботи так званих правоохоронних органів – це робота професійних провокаторів. Яким чином людина затримується за хабар? Засилаються до неї або раніше засуджені, або наркомани, або спеціально навчені люди, які провокують посадовця. Під час цих провокацій, звичайно, допускається дуже багато протиправних порушень. А коли це все потрапляє до суду, воно розвалюється під тиском знову ж таки професійних адвокатів. Я з цим всім неодноразово стикався у своїй професійній сфері у справах так званих хабарів: повірте, скрізь чиста провокація і доходить до того, що і жодних доказів немає.

Друга проблема – це абсолютне небажання діяти в рамках закону. І третє – це робота для кількості: затримали двадцять хабарників і ніхто не питає, з якою сумою  – а там всього п’ять тисяч гривень. А ще й сама система побудована таким чином, риба гниє з голови: ми всі неодноразово ставали свідками скандалів з вищим керівництвом держави. Ви самі чудово розумієте, що і саме суспільство це не сприймає належним чином, його терпимість до такого явища просто вражає.

 

«В Україні корупції немає, тому що корупція – це  мистецтво. В Україні є казнокрадство, тупе розкрадання державного бюджету»

 

Ось приклад: ви приїжджаєте на СТО офіційного дилера, але якщо ви майстру «зверху» не дасте сто-триста гривень, ви не можете бути впевненим, що він до вашої машини уважно поставиться. Побутовий рівень корупції процвітає. А що собою являють побори в школах та в садочках? Це є та ж сама махрова корупція. А що таке благодійні внески в лікарнях? В Україні корупції немає, тому що корупція – це  мистецтво. В Україні є казнокрадство, тупе розкрадання державного бюджету: дорогу робили – тупо вкрали, будинок будували – тупо вкрали. Для цього і розуму багато не треба, навіть школу не обов’язково закінчувати, можна на Вінницькому базарі попрацювати і потім піти у владу. 

Микола Козирєв:

Сама філософія боротьби з корупцією та концептуальна основа цієї боротьби – неправильні. Якщо діючі зараз організації зводять боротьбу тільки до поділу чиновників на поганих та хороших, корумпованих та чесних – це ні до чого не призведе. Бо місце, на якому корупціонер забезпечує собі благополуччя і з якого робить собі золоту жилу – воно має бути влаштоване по-іншому, в системі, де захищені права власності, розвинений інститут приватної власності. І тоді не окремі особи, яких ми називаємо олігархами та багатими людьми, будуть впливати на прийняття політичних та економічних рішень в країні. Тоді країна буде не для окремих обраних, а для більшості населення.

Однак для того, щоби більшість населення мала вплив на прийняття рішень, вона повинна бути власниками на рівні місцевого самоуправління і на рівні народного господарства. Коли у нас буде не просто найманий працівник, який продає свій голос, а власник частки акцій підприємства, тоді з’явиться інтерес до захисту своєї власності, тоді він буде обирати справді потрібних та корисних йому людей. Ось тоді зміниться і сама система, про що у нас так багато говорять. Бо політико-економічна система змінюється лише тоді, коли змінюється сама структура громади, зайнятості, господарства, обміну основними ресурсами. І тоді буде незалежний суд. І тоді ніхто не буде мати окремі лобістські групи в Верховній Раді та в уряді, які приймають рішення тільки в інтересах багатих людей. Коли це буде мінятися, тоді поміняється і сам підхід до боротьби з корупцією.

Сьогодні корупція – це засіб обміну ресурсами в умовах, коли існує така собі феодальна структура, в якій кілька привілейованих багатіїв володіють і економікою, і політикою: у них свої депутати, свій уряд. Уряд, в цьому випадку, є виконавчою дирекцією олігархів. Вони можуть приймати рішення винятково в інтересах багатих людей та олігархів. Тому логічно, що вони отримують прибуток не за рахунок капіталізації наших ресурсів, а за рахунок отримання ренти, за рахунок підвищення тарифів, цін на продукти, підвищення цін на ліки. Їм не треба займатися технологіями, не треба розвивати економіку. Ось в чому проблема.

Руслан Радецький:

Це проблема не лише антикорупційних органів. У нас сьогодні практично всі органи державної влади не виконують свої прямі функції державного менеджера. Керівники органів державної влади не приймають самостійних рішень. Всі дивляться на своїх партійних “босів” - що вони скажуть. Склалася ситуація, коли чиновники самі по собі, а люди зі своїми проблемами самі по собі. Отже, керівники служать не народу та державі Україна, а партійним “босам”. Якщо ти хочеш служити державі та народу, то система спрямовує усі сили і засоби проти тебе. Одразу з'являються фейкові кримінальні справи, проводяться фейкові обшуки в службових кабінетах тощо. Отже, першою причиною бездіяльності антикорупційних органів є політична складова та відсутність волі очільників цих відомств.

Результатом особисто моєї каденції як члена НАЗК став запуск е-декларування, формування нормативно-правової бази. З першого дня цей напрямок був під сильним штучним інформаційним тиском. Проте, багато хто з критиканів і гадки не має, з якими перешкодами довелося нам зіштовхнутися із запуском е-декларування. Був момент, коли сама поява е-декларування була під загрозою, і потрібно було приймати вольове рішення й нести потім за нього політичну відповідальність. Прийняте мною рішення зробило мирну революцію в політичному майбутньому країни.

Сьогодні необхідно зберегти вже досягнуте. Але через нинішніх, вже повністю залежних від влади членів НАЗК, намагаються нівелювати здобутки е-декларування. Ручний парламент вносить різні зміни до законодавства  через непрофільні законопроекти, як це сталося з ч.2 ст. 254 КУпАП "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прикордонної безпеки держави". Відповідні зміни істотно ускладнили процедуру складання адміністративного протоколу за корупційне правопорушення. Відповідно, корупціонери будуть уникати відповідальності за вчиненні ними корупційні правопорушення.

Отже, друга причина лежить в законодавчій площині. Коли закон пишуть і приймають під окремі категорії громадян, виписуються нерівні умови його застосування. Або, коли диспозицію матеріального законодавства розмито, тобто у зміст статті умисно вносять вимоги, за якими ускладнюється процедура притягнення корупціонера до відповідальності - як це, наприклад, проглядається у ст.ст. 364, 366 ККУ.

Третім чинником є те, що, переважно сили і засоби правоохоронних органів використовуються владою за рахунок платників податків, тобто нас з вами, в інтересах збереження їх політичної влади. Я особисто зазнав незаконного переслідування, основною метою якого була дискредитація незалежного члена НАЗК, який приймав рішення з власного переконання, а не за вказівкою, як це роблять нинішні члени.  

Віталій Шабунін:

Немає жодної організації, агенції, повноваження якої пересікаються, окрім адмінпротоколів Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) і національної поліції. Всі інші мають свої кола повноважень. Якщо говорити про відсутність „посадок”, то ключовою проблемою є корупційний суд, оскільки Національне Антикорупційне Бюро України (НАБУ) свою роботу робить, передаючі справу в суд. Після передачі справи в суд, НАБУ перестає бути учасником процесу. Більше ніж сто двадцять справ посадовців до суду НАБУ вже передало. Ще є більше ніж двісті обвинувачених. Суд не почав розгляд більше, ніж по третині справ – ми навіть не говоримо про якісь рішення.

Тому, без створення антикорупційного суду, стара судова система й надалі блокуватиме роботу НАБУ. Але тут треба чітко розуміти, що є результатом роботи антикорупційних організацій. „Посадка” не може бути результатом роботи органу досудового розслідування. Єдиний їхній результат – передача справи в суд. В суді учасником процесу є захист, обвинувачення в справах НАБУ та Спеціалізованої Антикорупційної Прокуратури (САП) і власне суд. Ключовою проблемою системи є саме суд.

 

«Таке враження, що ці органи – антикорупційний суд – створюють з єдиною метою: боротися з політичними опонентами»

 

Антикорупційний суд вирішить цю проблему? І невже ці справи не можна розглядати в звичайних судах за належного контролю?

Сергій Войченко:

Давайте наведу приклад: пригадайте, що почули рибки в кабінеті Назара Холодницького. Це коли він сказав при своєму підлеглому, що «зараз  подзвонить бабусі». Така собі бабуся. Це нюанси роботи суду. Про що можна говорити, про які світові процесуальні стосунки, які мають бути у нормальному суспільстві, якщо судді це допускають, прокурори це допускають і всім на це плювати. Створили НАБУ – заплатили мільйонні суми, зарплати  дали по сто тисяч. І направили за три роки діяльності двісті вісімдесят чотири справи до суду. Чи є в ньому потреба, чи не могли це робити інші органи? Могли. Чи варто було створювати цей орган? Не варто було. Таке враження, що ці органи – антикорупційний суд – створюють з єдиною метою: боротися з політичними опонентами, тому що, як правило, в ці лещата потрапляють люди, яких треба прибрати з політики.

І ще: давайте уявимо, що створили антикорупційний суд… От НАБУ працює по всій Україні. Затримують, наприклад, людей в Маріуполі. Антикорупційний суд де тоді буде, в Києві? Тобто, люди мають їздити з Маріуполя, витрачати кошти. Чи це будуть створювати територіально суди по всій Україні? В нас НАБУ відправило двісті вісімдесят чотири справи. Скільки для цього треба суддів? Давати і їм зарплату по сто тисяч? То все одно, що горобця стріляти з гаубиці або «джавеліна».

Давайте ще створимо антикорупційну тюрму та антикорупційну Верховну Раду. Антикорупційний суд буде великою проблемою в Україні: бо він буде хороший тільки до того часу, доки він буде приймати рішення, які потрібні НАБУ. Коли людина потрапляє в лещата тих дегенератів, то дуже неприємно. А подивіться на СБУ: засекретила свої декларації. Чому? Військова прокуратура, Матіос. Ні, він не корупціонер, просто він вдало одружився: дружина заробляє мільйони, а в нього зарплата маленька.

Микола Козирєв:

Вони і зараз нормально працюють, тільки в інтересах тих людей, про кого я вже казав. А антикорупційний суд теж нічого не вирішить, якщо не зміниться система розподілення доходів в країні. Якщо доходи зараз розподіляються так,  що багатіє меншість, а бідніє більшість, то в будь-які інститути влади, суди, зокрема антикорупційні, посадять тих, хто працюватиме в інтересах меншості.

Руслан Радецький:

Сподівання на антикорупційний суд покладаються досить великі. Але коли туди будуть обрані одіозні судді, як до ВС, то перспектив мало. Уявіть ситуацію, коли обирають суддю, який має проблеми їз законом і про це знають куратори. Невже цей суддя буде приймати неупереджене, справедливе та об'єктивне рішення? Нинішній законопроект, який сьогодні лежить у ВРУ, якраз і відкриває двері для саме таких, підвішених на гачок суддів.

Віталій Шабунін:

Без створення антикорупційного суду судова система й надалі блокуватиме роботу НАБУ. І це не лише моя думка: так вважають Європейська Комісія, Європейський Союз, МВФ, США, G-7. Так вважають всі думаючі люди і експерти усього світу. Без антикорупційного суду справи будуть й надалі ховатися в українських судах. А антикорупційний суд виконуватиме одну функцію – розглядатиме справи, передані йому НАБУ. Єдине,  що може робити суд – це ставити крапку в цій роботі.

 

«Батько підзбирає трошки грошей і думає, куди сина подіти? До бізнесу допускати не можна, бо в школі не вчився. То хай йде в державну владу!»

 

Які конкретні кроки можуть запустити правильний процес боротьби з корупцією?

Сергій Войченко:

Проблема в тому, що при владі знаходяться найголовніші функціонери з цих питань. І ще одна велика проблема – терпимість суспільства до цих казнокрадів. Треба спочатку подивитися на себе в дзеркало. Подивіться на те, як керівництво держави загрузло то в офшорних скандалах: то „Рошен” продає, то поламані „Богдани” в АТО. Є такий гарний вислів: „Суспільство має ту владу, на яку заслуговує”. І в першу чергу суспільство має для себе визначитися, чи їм потрібні при владі популісти.

Про що можна говорити, коли Генпрокурор без освіти у нас бореться з корупцією? Суспільство це терпить. Суспільству наплювати на офшори, суспільству наплювати на „Рошен". Ще раз нагадаю: українська влада підтримує боротьбу з корупцією винятково для того, щоб ставити на посади своїх людей. На керівні посади ставлять своїх племінників, родичів тощо.

Або бізнесмени… Батько підзбирає трошки грошей і думає, куди сина подіти? До бізнесу допускати не можна, бо в школі не вчився. То хай йде в державну владу! З цього все починається.

Руслан Радецький:

В першу чергу необхідно провести тотальний аудит законодавства. Сьогодні наші горе-депутати наприймали такого, після чого навіть за шахрайство не можна притягнути до відповідальності. Вже не кажучи про ухилення від оподаткування, що складається із значної корупційної складової.

По-друге, необхідне впровадження спрощеної, прозорої системи подання усіх видів звітності, отримання та надання публічних послуг. Ліквідація ряду центральних органів влади, державних підприємств, які створені лише для обслуговування корупційних схем.

По-третє, воля керівників антикорупційних органів - від неї напряму залежить ефективність боротьби та запобігання корупції. Воля і незалежність буде, коли до таких органів обиратимуть чистих, незаплямованих корупційними вчинками осіб. Не можна допускати особу, коли вона зі студентів за курсові та іспити по 50 доларів збирає, а потім такі особи виграють конкурси в антикорупційний орган. Результат для суспільства від таких очільників антикорупційного органу нульовий.

Віталій Шабунін:

Без відсутності невідворотності покарання за корупційний злочин нічого не буде взагалі. Щоб ця невідворотність діяла, треба включати три інституції: НАБУ, спецпрокуратуру і суд. НАБУ працює, з САПом є проблеми, але не смертельні, і лишилася остання ланка – суд. Поки не буде ефективного і працюючого суду, доти не буде забезпечено покарання за корупційний злочин. Без цього всі інші інструменти не будуть дієвими. Така логіка.

 

Наталія Сергієнко, «Вголос»

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram