Бабин Яр: українцям нема за що вибачатись!

29-30 вересня – 76-ті роковини трагедії у Бабиному Яру. Тоді, 1941-го, лише за два дні у Києві життя позбулися понад 30 тисяч євреїв. Загалом за час нацистської окупації в тій місцині розстріляли до 150 тисяч осіб різного етнічного походження, зокрема й українців. А нині парадокс: від тих же українців вимагають вибачень.

Рівно рік тому президент Ізраїлю Реувен Рівлін з трибуни Верховної Ради України (!) звинуватив українців у масових вбивствах євреїв.

«Близько 1,5 млн євреїв було вбито на території сучасної України під час Другої світової війни, у Бабиному Яру та багатьох інших місцях. Їх розстрілювали в лісах, біля ярів, зіштовхували в братські могили. Багато пособників злочинів були українцями. Серед них особливо виділялися бійці ОУН, які знущалися над євреями, вбивали їх та у багатьох випадках видавали німцям», – виголосив Рівлін під овації й усмішки українських високопосадовців.

Тоді адекватної реакції з боку нашої влади не було. Мабуть, уже тому, що кількома роками раніше нинішній президент Порошенко на всю країну заявив про те саме. І то нічого, що історики сотні разів наголосили на безпідставності таких заяв – адекватної реакції немає досі.

Натомість маємо «подяку» від Ізраїлю. За 26-років української незалежності євреї не визнали Голодомор геноцидом, щороку називаючи нову причину. Цьогоріч заявили знову: історія – не політика, тож рішення не чекайте. І то теж нічого, що Голодомор забрав вдесятеро більше життів. Українська влада у звичному їй режимі знову відсунула питання національних інтересів на задній план, натомість українофоби користаються можливістю і беззастережно топлять Україну у брехні.

Як же воно було насправді і чи дійсно маємо підстави для вибачень? Про це «Вголос» запитав в історика та публіциста Ярослава Сватка, Голови ОУН Богдана Червака та громадського і політичного діяча Дмитра Корчинського.

Ярослав Сватко:

Із початком Другої світової українців у Києві жило трохи більше, ніж інших національностей, зрозуміло – то ж українська територія. Відповідно, німці брали до німецької поліції українців (восени 1941-го за наказом проводу ОУН «Буковинський Курінь», до якого входили близько 3 000 борців за визволення України, вирушив із Буковини до Києва. Згодом деякі члени Куреня створили загони української поліції, яка дбала про порядок у Києві. І саме цих осіб активно намагаються звинуватити у винищенні євреїв. Прикметно, що історики наголошують на часі прибуття націоналістів до Києва – жовтень-листопад 1941-го, тоді як розстріли сталися у вересні, – ред.) Але в чому тут можна шукати нашу провину: українці прийняли політичне рішення знищувати євреїв і циган у Бабиному Яру? Ну, а де це політичне рішення, які українці це зробили? Є якийсь документ? Немає. Навпаки, у тому ж Бабиному Яру були розстріляні українці, які заявляли про необхідність відновлення незалежної держави (життя позбувся 621 член ОУН, – ред.). Політичні рішення про розстріли у Бабиному Яру приймали винятково німці.

Щодо Львівського погрому (нищення євреїв у перші дні після німецького вторгнення 30 червня 1941-го, у якому також звинувачують українських націоналістів, – ред.) теж питання: хто робив цей погром? На той час Львів був колонізований поляками, українців там жило украй мало (поляки становили понад половину населення Львова, євреїв було близько 32%, українців – біля 16%, – ред.). Якщо ж цей погром був стихією, а не організованою акцією…то як можна ставитися до стихії? Українців можна звинувачувати у речах, де вони прийняли якісь конкретні політичні рішення. Якщо таке справді є, то мають бути і документи, свідчення. От Гітлер написав «Mein Kampf» – і там оприлюднив свої думки. Саме на підставі документів ми говоримо, що то злочинна течія, бо ідеї були злочинні. То в стосунку до Львівського погрому виникає питання: хто озвучив ці ідеї?

Коли стався погром  у Львові, сюди вже прийшли німецькі війська, але ще не прийшла німецька адміністрація. Користуючись оцим «перехідним періодом», Ярослав Стецько проголосив Відновлення Української держави 30 червня 1941-го. Люди відразу ж кинулись до тюрем – шукати убитих НКВС, а їх було багато. Cправді, Стецько міг вимагати кари для осіб, які розстрілювали людей у тюрмах. Якщо ж там були люди єврейської національності, то це не означає, що він антисеміт (КДБ СРСР активно намагалося презентувати Ярослава Стецька як затятого антисеміта, – ред.). Якщо в НКВД працював великий відсоток євреїв, то це ще не підстава говорити, що винні євреї як нація. Там були і росіяни, і українці…

Мій дід у ті часи добровільно-примусово виписував «Przewodnik Katolicki». От маю випуски за 1936-1937 рр., тут через номер зустрічаються відверті антисемітські карикатури. І це католицький журнал, тижневик. Якось поляки не проповідували любові до ближніх, якщо ті ближні були євреями. Їх вважали джерелом біди.

 

Поляки явно були в рази більшими антисемітами, ніж українці. 1946-го, вже під радянською владою, вони там, у Польщі, вчинили єврейський погром (перший погром у повоєнній Польщі відбувся 11 серпня 1945 року в Кракові, як наслідок – акти антиєврейських насильств сталися в десятках сіл і міст, де формальним приводом до погромів були чутки про нібито спробу євреїв викрасти і здійснити ритуальне вбивство християнських дітей. Найбільшим став погром у місті Кельце, – ред.). Були якісь євреї, яких німці не дорізали, а поляки їх погромили.

Що цікаво, у ті часи Роман Шухевич врятував маленьку дівчинку-єврейку (Шухевичі врятували життя доньці своїх сусідів – Ірині Райхенберг. Романові Шухевичу вдалося здобути їй документи на ім'я Ірини Рижко, а згодом дівчину переправили до дитячого притулку монастиря сестер Василіянок у селі Пилиповому під Львовом. Померла Ірина Райхенберг у Києві 2007-го року, – ред.). У Києві досі живе її син. То як можна говорити про антисемітизм Шухевича? Він, ризикуючи своїм життям, життям своєї родини, врятував ту дитину від смерті. Якщо є така людина, її син досі живе у столиці. Ці люди добре розуміють, кому завдячують своїм життям. То Україна повинна це використовувати! Якщо ж Україна цього не згадує, ну то…тяжко.

Польський католицький тижневик «Przewodnik Katolicki»  

Натомість, варто зауважити, що 350 тисяч євреїв служили у Вермахті. У Німеччині до євреїв взагалі було специфічне ставлення. Можна було за походженням бути євреєм, але при тому чесним німецьким громадянином – то не було підстав таких осіб знищувати. Знищували тих, хто тримався за своє єврейство, віру, звичаї. А ті, хто вихрестився, чи просто не ходив до синагоги, хто жив звичайним німецьким життям – спокійно міг існувати. Вони служили у Вермахті, а хтось – навіть на високих офіцерських постах.

Щодо Голодомору. Якщо євреї й були серед виконавців, то знову ж таки, хто прийняв політичне рішення? Сталін – грузин, який грав на стороні Росії. Росія старалася, щоб в Ізраїлі, та й не тільки там, були люди, які б відстоювали таку позицію і робили такі заяви. Президенту Ізраїлю, видно, цю інформацію хтось поклав на стіл, хтось її підготував. Очевидно, ті люди, які займаються питаннями національної пам'яті в Ізраїлі. Так само очевидно, що серед них є й ті, які відкрито зацікавлені у праці на Росію.

А тепер вибачатись? Я не знаю, чи я маю якийсь стосунок до тих громадян, які пішли на службу до окупанта, виконувати їхні накази. Чи я повинен вибачатися за те, що вони пішли розстрілювати тих, на кого вказали німці? Ті люди, які пішли на службу до окупанта, не тільки євреїв розстрілювали, а й українців! Чи маю я за них вибачатись?

Дмитро Корчинський:

Українців у Бабиному Яру закопано значно більше, ніж євреїв. Бабин Яр почали експлуатувати як місце масових поховань іще на початку 30-х років, там ховали жертв радянських репресій. Серед похованих там – люди дуже різних національностей, зокрема і євреї. Але й багато євреїв тоді працювали в органах НКВС і так само брали участь в розстрілах українців. Під час Другої світової там розстрілювали і євреїв, і українців. Можна припустити, що серед тих, хто знищував євреїв у Яру, було кілька українців. Але не варто забувати і про те, що самі євреї брали участь у знищенні євреїв там. Так само тисячі євреїв служили у Вермахті, багато хто з них отримував високі винагороди і звання. Наприклад Вальтер Холландер, який воював і на території України, видатний танкіст, полковник Вермахту, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям і мечами (одна із найвищих і найпочесніших нагород для усх військовиків Німеччини в часи Другої світової, – ред.).

На мою думку, якщо українці і повинні вибачитись перед євреями за Голокост, то тільки після того, як самі євреї вибачаться перед євреями за те саме. Євреї так само служили Третьому Рейху і так само брали участь у Голокості.

Позиція України має бути тверда. Зрозуміло, що негідників має кожна нація. Але якщо вже брати за етнічною складовою, то українців від рук євреїв постраждало не менше, ніж євреїв від рук українців. У ті часи українці не мали державності. Тому відповідальність за ті трагедії несуть на собі уряди і каральні органи державних націй, які приймали політичні рішення.

Як на мене, Ізраїль хоче зберегти монополію на страждання у ХХ столітті, тому й не збирається визнавати Голодомор геноцидом. Для них це політично вигідно, хочуть мати свій ексклюзивний геноцид. Це їхня прагматична лінія, а Україна мала б мати таку ж позицію.

Богдан Червак:

Не існує жодних доказів причетності ОУН до розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Міф про «злочини ОУН» придуманий у кабінетах КДБ з однією метою – дискредитувати український національно-визвольний рух. Цей міф, до речі, сьогодні активно використовує РФ, щоб заплямувати усіх українців.

Насправді, Похідні Групи ОУН на чолі з О.Ольжичем у 1941 році рятували киян, серед яких було чимало євреїв, від холоду і голоду. Водночас намагалися відродити українське життя в столиці. Так постала Українська спілка письменників на чолі з Оленою Телігою, видавалася газета «Українське слово». В окупованому  Києві ОУН ніколи не піднімала так зване «єврейське питання». Розстріли євреїв відбулися у кінці вересня, тоді як основна Похідна Група ОУН – «Буковинський Курінь», прибула до Києва в середині жовтня. Історики цей факт підтверджують. Українці не мають підстав виправдовуватися. Навпаки, мають усі підстави пишатися героями, які у роки війни, змагалися за відновленя Української держави. Майже всіх учасників київської похідної групи ОУН німці розстріли у Бабиному Яру. Це дуже промовистий доказ, що українці, зокрема ОУН боролися проти усіх окупантів, в тому числі німецьких. Тому нам нема за що вибачатись. Хай окупанти усіх мастей вибачаються перед нами за колишні звірства і теперішню брехню!

Коментарі для «Вголосу»

Директор  Інституту трансформації суспільства Олег Соскін:

Така ситуація – це ще одне свідчення, що не можуть чужинці керувати українською нацією, такого немає в жодній країні, усюди відстоюють інтереси титульних націй. Організація Українських Націоналістів – це був світоч української нації, джерело кришталевої води, яка змогла зберегти ідентичність всієї української держави. Ми повинні жорстко реагувати на такі звинувачення, від кого б вони не надходили. Від влади повинна бути заява, що був геноцид українського народу і ми вимагаємо, щоб Ізраїль визнав це. Якщо він не визнає Геноциду, то краще нам робити панахиди за загиблими українцями, бо у нас своїх трагедій вистачає.

Герой України Степан Хмара:

Якраз ОУН робила все для того, щоб врятувати євреїв – і це відомі факти. Багато євреїв брали участь у визвольних змаганнях, українські націоналісти сприяли переховуванню євреїв. Має бути справедлива, але рішуча реакція з боку влади, тому що це повторення всіх цих брехливих, наклепницьких стереотипів.

Директор центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк:

Якби наше державне керівництво демонструвало, що це неприйнятно спотворювати нашу історію, поширювати вигадки і таким чином ображати нашу честь і гідність, особливо в умовах війни, все було б інакше. На жаль, влада займає абсолютно беззубу позицію в цьому плані. Ми бачили, як десятиліттями Росія поширювала подібні міфи і попередні уряди це замовчували. Ми бачили, як незаконно було знято звання Героїв України з Романа Шухевича і Степана Бандери. Нинішній президент міг би просто активніше говорити правду про наше історичне минуле і стати на його захист. Для цього потрібно надати відповідний державний статус воякам ОУН-УПА, реабілітувати людей, які зі зброєю в руках захищали незалежність України. Але влада не вимагає елементарних речей, за 4 роки після Революції Гідності ми не домоглися, щоб Голодомор визнали країни, які нас збираються мирити – Німеччина, Франція. Тому все криється в українській владі, як вона ставиться до свого народу – це і є сигнал до міжнародного товариства.

 

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram