«Берегівський» синдром угорського міністра

Петер Сійярто, міністр закордонних справ Угорщини, висловив незадоволення наміром Міністерства оборони України відновити військову частину в місті Берегове. Як відомо, раніше, до 2003 року, там розташовувався 315-й гвардійський механізований полк ордена Богдана Хмельницького, який був згодом розформований, а майно передано міськраді.

Зараз, до 2019 року, планується на цій території розмістити окремий, приблизно на п'ятсот осіб, батальйон 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади, яка нині базується в Мукачеві, Ужгороді та Виноградові.

Що ж саме обурило міністра закордонних справ Угорщини в новині щодо відновлення української військової частини на території українського міста, «Вголос» дізнавався у генерал-лейтенанта запасу, заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України 2006-2010 років, професора Ігоря Романенка; військового оглядача, головного редактора проекту «Інформаційний спротив» Юрія Каріна та директора Центру стратегічних розробок Андрія Ніцоя.

Чи має держава прислухатися до інших країн, маючи на меті розміщення своїх військ на своїй же території?

Ігор Романенко:

Пов’язане зображення

«Раніше, за радянських часів, там була загальновійськова дивізія, дивізія ППО. Потім ми з найкращих міркувань щодо наших чудових мирних сусідів поскорочували це все до нуля»

 

Треба намагатися з сусідами жити дружньо – це стратегічний постулат. Але, крім того, треба знати, що у житті, коли хтось стає слабкішим, у сусідів виникає спокуса скористатися цією обставиною. І тоді починаються претензії, бажання щось десь відкусити, щось десь вкрасти. А у нас є і територіально великі сусіди, як Росія, і маленькі, як Угорщина.

Раніше, за радянських часів, там була загальновійськова дивізія, дивізія ППО. Потім ми з найкращих міркувань щодо наших чудових мирних сусідів поскорочували це все до нуля. Зробили невірно, бо сусіди одразу, як тільки виник сприятливий момент, почали робити те, що робить Росія. Відтак, аби такого більше не відбувалось, ми самі будемо вирішувати, як нам себе захищати. До речі, в Берегові розміщуватиметься всього лише підрозділ – навіть не частина. А вважатимемо за потрібне – розвернемо там дивізію. Всі це мають знати та розуміти. Із урахуванням того, як останнім часом себе поводить Угорщина, іншого ставлення вона й не заслуговує.

Юрій Карін:

Пов’язане зображення

Зараз ми живемо в гібридний час. Путін, він же ж і військовий злочинець, працює не тільки кривавими методами, як у нас на Донбасі чи у Сирії. Він працює порівняно «чесними» методами терору цивілізованого світу. В результаті роботи КДБ в країнах старого світу зараз на політичній арені практично наближаються до утримувачів «золотої акції» різні шовіністичні сили, як от угорський «Йоббік», вирощений за кремлівські гроші. Їхнє завдання номер один – зняття санкцій з режиму Кремля та дискредитація України в очах світової спільноти.

Дуже дивна взагалі сама заява міністра закордонних справ іншої країни, члена НАТО, щодо того, що на українській території буде стояти українська військова частина. Адже права угорської національної меншини в Україні ніяким чином не порушуються. А для нас це матиме низку плюсів – десятки мільйонів, які будуть влиті в відновлення місцевої інфраструктури (а це додаткові робочі місця, додаткові ринки споживачів та збуту, податки тощо). Знову таки, туди прибудуть офіцери та контрактники, які винайматимуть житло у місцевих мешканців. Це величезний плюс для місцевої економіки. Також позитивним є момент, що мешканці України, за яких так хвилюється угорський міністр, згідно з Конституцією підлягають призову, а територіальний принцип призову в нас ніхто не скасовував – тобто ті хлопці після досягнення ними призовного віку при проходженні комісії можуть бути призвані на службу як  у своєму місті, так і в інших регіонах. Тут одні переваги.

Андрій Ніцой:

Світлина від Андрія Ніцого.

Коли між країнами існує конструктивний доброзичливий діалог, коли вони поділяють спільні загальнолюдські цінності, коли у них співпадають геополітичні інтереси, то тоді діалог є цілком доречним і нормальним. На жаль, між Україною і Угорщиною немає спільного бачення геополітичного майбутнього, як регіонального, так і загальноєвропейського, немає доброзичливого ставлення, немає поваги, принаймні з боку угорської сторони.

Наші Збройні Сили не перетинають угорський кордон, наші громадяни нічим не загрожують угорській стороні. Навпаки – громадяни України, які є угорською національною меншиною в Україні, проявляють більшу лояльність до Угорщини, ніж до України. Нас розділяє відсутність спільного історичного коріння і спільного розуміння історичних фактів. І якщо ми ставимося до подій 1939 року як до факту агресії фашистської Угорщини проти Карпатської України, яка проголосила свою незалежність, то угорці це розглядають як повернення своїх історичних земель, які колись, ще за короля Бели IV, належали до цієї королівської династії. Хоча там так само була наша династія короля Данила, короля Романа, короля Юрія, і у нас не менше підстав вважати ці землі історично українськими.

 

«Насправді угорську, російську і інші держави цікавлять зовсім не мова і не освіта в Україні. Їх цікавлять наші території і наші людські та природні ресурси»

 

Але Україна проявляє толерантність, Україна робить делікатні паузи, даючи можливість угорцям подумати над своєю лінією поведінки, однак вони не замислюються над цим і вважають це проявом слабкості. Тому зараз українська сторона мусить робити свою справу. В умовах, коли розгортаються українські Збройні Сили, коли вони поступово зміцнюються, їм потрібна інфраструктура для виконання бойових завдань, навчання. Відтак повернення війська у закинуті військові містечка, як, наприклад, у Берегові, цілком правильне. Треба розширювати бази, треба створювати комфорт для українських громадян та українських вояків: зробити там нормальні казарми, нормальні полігони. Бо насправді угорську, російську і інші держави цікавлять зовсім не мова і не освіта в Україні. Їх цікавлять наші території і наші людські та природні ресурси.

Чому ж так хвилюється Петер Сійярто, адже частина, яку планують відновити, буде набагато менша за ту, що була там у 2003 році?

Ігор Романенко:

Тому що прийоми що у великого сусіда, що у малого – одні й ті самі: спочатку національна (угорська) мова, потім національне питання, потім автономія, потім «віддайте територію». Відтак щоб у них не було ілюзій, треба нам продемонструвати, що ми захищатимемо і свою мову, і територію.

І все ж: чи може різко негативне ставлення  Угорщини до цього рішення вплинути на переосмислення необхідності відновлення військової частини у Берегові?

Ігор Романенко:

Вони останнім часом нам забагато продемонстрували «невдоволення», аби мати до себе адекватне ставлення. То ж нехай це невдоволення жують тепер самі.

Юрій Карін:

Я вважаю, що це ніяким чином не вплине на наше рішення, бо розглядатиметься нами як чергове втручання в справи іншої держави.

 

Наталія Сергієнко, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram