Так, єпископи Римсько-Католицької церкви в Україні після проведення «Маршу рівності» заявили, що Церква вбачає фундаментом здорового людського суспільства саме союз між чоловіком і жінкою, і таке ж саме визначення людської родини, до речі, прописане в основному законі Держави – Конституції (стаття 51).

«Проведення подібних заходів – це публічна та відверта пропаганда гріха, яка деструктивно впливає на українські родини, зокрема на молоде покоління. «Марш рівності» – це реклама гріха і провокування до гріха. Святе Писання міцно застерігає перед такими кроками: Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море (Євангеліє від Марка 9, 42). Окрім цього, такі дії вважаємо: антидемократичними (адже для того, щоб забезпечити права 1% чи 2% населення, потрібно порушити права усіх інших громадян) та антиконституційними (в Конституції України не має визначення поняття «сексуальна орієнтація»)», – заявили єпископи у зверненні до українського народу та влади зокрема.

Також священнослужителі наголосили, що в Україні немає дискримінації та обмеження прав людини з огляду на сексуальні схильності:

«А коли вже і говорити про дискримінацію, то з прикрістю мусимо ствердити її присутність щодо тієї частини суспільства, яка прагне бути вірною християнській ідентичності України. Прикладом може бути нещодавній марш на захист родини та відсутність висвітлення цієї події ЗМІ суспільного мовлення».

«Не можна вважати себе християнином, підтримувати створення Помісної Церкви і одночасно підтримувати гендерну ідеологію! Не можна бути сповідником віри Авраама і сприяти ідеології, яка руйнує родину! НЕ МОЖНА! Ми переконані, що гендерна ідеологія, яка стоїть за так званим маршем рівності, є формою неомарксизму, а її сприяння призведе до знищення України», – вказали духівники у зверненні.

Отут і виникає запитання: чи є в української влади, яка вкотре потопталася по цінностях власного народу, бодай щось спільне з духовністю? Чим вона керувалася, ідучи на догоду збоченим антиєвропейським цінностям і влаштовуючи жорстоку розправу над власними патріотами? Врешті, як узагалі пов'язати це шалене сприяння «нетрадиційності» із християнськими цінностями, за які теперішні керівники України так показово «борються»?

Про це «Вголос» запитав директора Центру стратегічних розробок Андрія Ніцоя, Голову ОУН Богдана Червака, екс-нардепа Ігоря Мірошниченка та громадського активіста Дмитра Корчинського.

Андрій Ніцой:

Оця різновекторність від християнських цінностей, родини, сім'ї, дітей, до гомосексуалістів і всього, що з тим пов'язано, говорить про одне: влада не має ідейних, духовних орієнтирів, а керується винятково принципом політичної доцільності. Якщо кандидату у Президенти Петрові Порошенку потрібен рейтинг — починається пропагандистська кампанія щодо української помісної православної церкви. Розігрується карта томосу від Вселенського патріарха Варфоломія і все таке інше. Якщо потрібні гроші від МВФ та преференції для непереслідування офшорних корупційних рахунків Президента — у хід ідуть оці гомосексуальні уподобання очільників влади.

Слід наголосити й на тому, що влада в Україні неоднорідна, а складається із кількох груп впливу. Одна із них найпотужніше представлена в силовому блоці міністром внутрішніх справ Аваковим та його командою з «Народного фронту». Зрозуміло, що ця команда має свої інтереси, а залежать вони від того, що необхідно подобатися американським і європейським партнерам. Саме тому поліція і Нацгвардія охороняють усі ці гомосексуальні паради, демонструючи готовність застосувати найжорсткіші заходи впливу.

 

«Нічого спільного з національною ідеєю, пам'яттю, духовністю, традицією та культурою ця влада не має узагалі»

 

Разом з тим, «Народний фронт» намагається сподобатись Заходу і через освітню сферу, нав'язуючи українцям так звану гендерність руками свого міністра Гриневич. Під цим красивим словом «гендер» вони упаковують неповагу до сім'ї, натомість пропонуючи різного роду сексуальні антипедагогічні збочення.

Давно зрозуміло, що у нас усе заточено тільки на політичну доцільність і нічого спільного з національною ідеєю, пам'яттю, духовністю, традицією та культурою ця влада не має узагалі.

Нам, українцям, це загрожує тим, що на додаток до соціально-економічного зубожіння прийде ще й бездуховність, апатія і невіра. Скоро частина людей змучиться бути українцями, адже з усіх боків їй жорстко нав'язується думка про те, що бути сім'янином і народжувати дітей — це немодно, непрестижно, негендерно. Більше того, народ переконують, що бути українцем — це пошло, бо в нас Уряд сексуальних і національних меншин. З такої бідної країни, яка не поважає своїх нормальних, не збочених громадян, люди будуть тікати. Так, тікатимуть у ті самі країни, де є всі ці гей-паради. Але там ці паради швидше екзотика, а не генеральна лінія влади, як в Україні.

Дмитро Корчинський:

Українська бюрократія зовсім не заморочується жодною логікою. Вона знає, що і виборці на логіку чхали — їм можна впарити все, що завгодно. З одного боку, влада хоче сподобатися християнам на предмет канонічної автокефалії, а з іншого боку вона намагається сподобатись західним гомосоціалістам, від яких залежать кредити і взагалі добре ставлення до цих корупціонерів. 

 

«Влада розуміє, що українським народом можна легко нехтувати…і вона це виконує. А ви спробуйте отак знехтувати євробюрократією чи волею американського посла…»

 

Найгірше у тому, що теперішня влада в Україні завжди надає перевагу останнім. Влада розуміє, що українським народом можна легко нехтувати…і вона це виконує. А ви спробуйте отак знехтувати євробюрократією чи волею американського посла…Уявіть, що тоді буде.

Недільний гей-парад у Києві це довів. Ми вкотре переконалися, що представники ЛГБТ-спільноти хочуть реалізовувати свої права тільки завдяки жорстокому відбиранню прав здорових людей.

На мою думку, унаслідок цих подій в Україні відбудеться християнська мобілізація суспільства. Коли віра загрожена, вона стає актуально. Коли їй нічого не загрожує — вона підупадає. Зараз ми бачимо відверту загрозу вірі, як і загрозу державі. Не секрет, що багато українців згадали, що вони українці, завдяки Путіну, який почав окупацію. А тепер багато християн згадають, що вони християни, завдяки отакій антихристиянській політиці влади.

Треба пам'ятати, що у війні проти Московії ми переможемо тільки в тому випадку, якщо національно-визвольну війну перетворимо у війну за віру. Суть у тому, що кожна національно-визвольна війна має свою межу, а війна за віру цієї межі не має. Віруючі люди тим відрізняються від патріотів, що останні воюють з ворогом на власних воротах, а віруючі приходять до ворога додому і б'ють його там.

Ігор Мірошниченко:

Олігархи при владі ладні танцювати під дудку Заходу і поступатися будь-якими принципами. Врешті, у олігархів ніколи й не буде принципів. Сьогодні найважливіше для них — кредити, підтримка Заходу, особливо в умовах страшенної корупції, яка присутня в країні за їхньої безпосередньої участі і покровительства. Корупцію влада подолати не може, бо саме це — запорука їхнього збагачення.

Тому влада ладна легко поступитися іншими принципами – традиціями міцної української сім'ї і християнськими цінностями, які для неї ніколи не були справді цінними. Тому і здають їх цілому світові в обмін на лояльність до себе.

Ми абсолютно чітко розуміємо, що в Україні несприйняття того, що відбулося в неділю у Києві, сягає, мабуть, 95%, а то й більше. Натомість влада абсолютно ігнорує інтереси більшості, захищаючи себе.

На мій погляд, українці мають дуже жорстко відстоювати свої позиції, а представникам влади, які толерують гей-паради і намагаються почути американців чи європейців значно більше, ніж самих українців, — дати червону картку на наступних виборах і не пустити їх до керма.

Врешті, ми розуміємо, що в Україні найтолерантніше законодавство, яке насправді не дає можливості дискримінувати кого-небудь за якимись ознаками. Немає жодної потреби виокремлювати когось із суспільства і захищати більше, ніж інших, бо дискримінації в Україні за великим рахунком немає! Тому все, що сьогодні відбувається стосовно представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, – це радше бажання сподобатися отримати максимальні грандові кошти, аби далі проводити гей-паради, голосячи про фейкові переслідування представників ЛГБТ. Більше того, отакі заходи просто покликані викликати не фейкове, а вже реальне роздратування і агресію у стосунку до представників сексуальних меншин.

 

«Намірів займатися духовністю в Україні немає взагалі»

 

Я особисто знаю кількох людей нетрадиційної орієнтації. І вони на ці паради не ходять. Не ходять, бо їм не платять гранди, бо їм просто не треба захищати свої права, адже ці права ніяк не порушено. Так, вони не можуть створювати сім'ї, і вони усвідомлюють, що така сім'я не є нормальною. Але їх це влаштовує, вони нікого не чіпають. Насправді ж виходять на гей-паради ті, хто заробляє гранти, і ті, хто танцює під дудку Заходу. Вони, до речі, найбільше провокують поки надзвичайно толерантне українське суспільство на нетерпимість і нетолерантність, за яку вони нібито дуже борються.

Влада стандартно бавиться з суспільством у популістичні ігри, заявляючи про створення помісної церкви. Але події 17 червня, кількість поліцейських і ставлення влади до тих, хто має іншу думку (патріотів, націоналістів, представників церкви, які у відповідь на протест отримали жорстоке побиття), демонструє щирість намірів нашої влади стосовно отримання того томосу. Намірів займатися духовністю в Україні немає взагалі. Є бажання сподобатися. Але зважте: якщо бажання сподобатися українцям буде протиставлене бажанню сподобатись Заходу і можливості захистити свій зад від корупційних переслідувань – вибір буде зрозумілим…власна шкура.

Богдан Червак:

Ключова проблема полягає в тому, що українська влада до кінця не розуміє, що таке «європейський вибір». Нам показують лише одну Європу, асоційовану із гей-парадами. Водночас, ми не бачимо зовсім іншої Європи – християнської, яка сповідує традиційні сімейні цінності, яка має велику історію католицької церкви. Тому нам треба побачити справжню Європу і орієнтуватися на справжні, а не фальшиві європейські цінності.

А така Європа існує. Гляньте на Францію, Іспанію, Німеччину… Ви побачите величезні впливи католицької церкви на суспільство, ви зрозумієте, наскільки важливим там є інститут традиційної сім'ї, і як там не сприймається те, свідками чого ми були 17 червня у Києві.

 

«З одного боку, ми докладаємо зусиль, щоб в Україні утворилася помісна православна церква, а з іншого толеруємо проведення так званих гей-парадів. Це шизофренія»

 

Нам треба зрозуміти, до якої Європи ми прагнемо: чи це Європа, яка відійшла від християнських засад, позбавлена духовності і моральності, чи це та Європа, яка традиційно асоціюється із високою мораллю, християнськими цінностями і традиціями? І от коли ми побачимо ту справжню Європу, ми зрозуміємо, куди ми маємо прямувати і де має бути Україна. Я переконаний, що Україна має бути в європейській державі саме з цією справжньою духовною Європою.

Поки ж в Україні політична кон'юнктура заміняє реальну політику. З одного боку, ми докладаємо зусиль, щоб в Україні утворилася помісна православна церква, а з іншого – толеруємо проведення так званих гей-парадів. Це шизофренія. Очевидно, що такого не повинно бути. Це, знову-таки, проблема політичної еліти української нації, яка не сформована, яка легко піддається різним орієнтаціям, яка не опирається на власні сили, культуру й духовність. От коли ми матимемо політичну еліту, яка не орієнтуватиметься ні на Захід, ні на Схід, яка спиратиметься на силу своєї нації, бачитиме основу в українській культурі і церкві – тоді такі питання відпадуть автоматично.

Яна Федюра, «Вголос»