Передоз «русского мира» 

Під час російської диверсійної операції «Русская весна» в південно-східних областях України частина місцевих мешканців була обдурена проросійською пропагандою й схвально зустріла ідею відокремлення від України. Тепер мешканці Донбасу мають можливість грунтовно переконатися, як живеться в «незалежній Донецькій республіці» за підтримки Росії. Ті, хто боялися українізації, тепер знатимуть, наскільки краще вивішувати в навчальних закладах портрети Гіві, Моторолли та Захарченка замість Тараса Шевченка та Лесі Українки. Наскільки краще вчити сталінську версію історії та прославляти репресії 1937-38 років, замість історії українських повстанців проти комуністичного тоталітаризму. Новими історичними героями донецьких школярів стали Ніколай ІІ, Ленін, Сталін, Дзержинський, Єжов, Берія, Жуков та інші кати й міжнародні злочинці. 

Тепер не з Києва, а з Москви донеччанам казатимуть: якою має бути їхня історія, які герої, і навіть як називатиметься їхня «республіка». То вирішать в Москві, що буде «ДНР», то через кілька місяців накажуть називатися «Новоросією», то Захарченко скаже, що відтепер буде «Малоросія».

У самопроголошених республіках мешканці Донбасу матимуть змогу перенасититися всім російським, радянською символікою, двоголовими орлами та георгіївськими стрічками, російською мовою та пропагандою.  Насититися до такої міри, щоб від цього почало вернути, а пропаганда перестала вражати. Щоб за роки пропаганда, зведена до бюрократичного офіціозу, остогидла так само, як товсті пики начальників, які про неї говорять з високих трибун для збіднілого населення. Щоб славослів'я Путіна та місцевих донецьких ватажків типу Захарченка та Плотницького, а потім вже й нового бойовика Корнета, сприймалося як гротеск пропагандистів та разючий контраст з оточуючою реальністю. Щоб їхня пропаганда перетворилася на зашкарублу й банальну ідеологічну риторику часів пізнього Еріха Хоннекера в Східній Німеччині чи радянську пропаганду брєжнєвських часів епохи застою, якій вже ніхто не вірив. Тому Україні слід зачекати, поки критична маса мешканців окупованих територій наситяться «русским миром» та фейковою «незалежністю» сепаратистських псевдореспублік.  

Яким би не був економічний розвиток України в найближчі десятиліття, він точно буде кращий, ніж рівень життя населення окупованих територій, якщо вони тоді існуватимуть. До того часу ізольований Донбас перетвориться на Абхазію та Придністров'я, а Україна стане для них, як Південна Корея для північних корейців чи як Захід для мешканців комуністичної НДР.

Передчасний Донбас

За роки існування ДНР-ЛНР, тривалих бойових дій та взаємної ненависті, якій сприяли розтиражовані випадки про катування українських військовиків та звірячі вбивства «кіборгів», значна частина українців настільки ненавидить донецьких сепаратистів, що будь-яке національне примирення наразі є неможливим. Зі свого боку, проросійська пропаганда масово продукує та фальсифікує матеріали про «звірства українців» над донеччанами в стилі «розіп'ятого хлопчика».

Недовгий час, який минув після активних бойових дій, які, до того ж, ще тривають, не дозволить регіону ментально примиритися з Україною. Та й українці у своїй більшості цього не хочуть, адже вже чотири роки, як слово «Донбас» асоціюється з чимсь негативним, ворожим, де вбивають українських патріотів. Навіть у західних областях багато людей вважає за можливе відмовитися від Донбасу, який створює країні стільки проблем і гальмує зростання економіки та європейську інтеграцію. Втрата Донбасу засмутила б багатьох українців менше, ніж його повернення, з усіма логічними наслідками цього процесу.

Ні українців, ні сепаратистів сьогодні не влаштує необхідна умова Мінських угод та складова миру на Сході – загальна амністія для бойовиків сепаратистських формувань, зокрема тих, хто вбивав українців. Тобто амністію мають оголосити всім аксьоновим, захарченкам, плотницьким та «бабаям», які катували і знущалися з українських військових, ґвалтували жінок та грабували майно громадян. Амністія мала б списати всі військові злочини заради досягнення взаємного примирення. Логічним кроком для утвердження справжнього миру в цих регіонах мало б стати не лише звільнення терористів від будь-яких переслідувань, а й визнання їх учасниками бойових дій, надання пенсій за інвалідність, лікування за державний рахунок. Адже юридично всі вони мають бути повноцінними громадянами України та повинні мати такі ж права, як й учасники АТО. Інакше примирення та діалогу між Сходом та Заходом не буде досягнуто, а дискримінаційний статус регіону з великою кількістю зброї стане джерелом нового конфлікту.

Якщо повернення Донбасу та Криму відбудеться в найближчому часі за сценарієм, який нам проштовхує Кремль, Україна одержить декілька мільйонів українофобськи налаштованих громадян, які вважатимуть нас фашистами, звинувачуватимуть у руйнуванні їхніх регіонів та вимагатимуть компенсацій. Загальна амністія бойовиків та сепаратистів може настільки обурити суспільство, зокрема радикалізованих патріотів та ветеранів АТО, що такий крок стане фатальним для владної коаліції й уряду та призведе до загальної кризи влади. Це означатиме перспективу нової революції, ядром якої будуть бійці добровольчих батальйонів.

Тож українцям складно буде примиритися з Донбасом, поки час не вилікує ще болючі рани. Водночас десятиліття, які законсервують конфлікт на Донбасі, сприятимуть і забуттю взаємних образ, і пом'якшенню ставлення населення обох частин України. Нові покоління мешканців Донбасу знатимуть про Україну лише те, що там краще життя, там краща освіта й робота, там європейські можливості і туди всі на Донбасі мріють виїхати хоча б за покупками.

Коли виникло дві німецькі держави, які невдовзі стали запеклими ідеологічними конкурентами, ніхто так не лаяв фашистів із Заходу, як східні німці. Але через чотири десятиліття злиденного життя ніхто так не ламався на захід через Берлінську стіну та колючий дріт, як ті ж мешканці НДР. Якщо б приєднання Східної Німеччини відбулося, скажімо, в 1950-х роках, комунізм був би найболючішою проблемою ФРН, яку постійно потрясала б політична нестабільність, антидержавницькі настрої вороже налаштованих східних німців та неприхована москвофілія в часи Холодної війни. Деструктивна східна фракція в парламенті блокувала б всі важливі економічні та зовнішньополітичні угоди держави й Німеччина ніколи б не вступила до Нато чи ЄС.

Але десятиліття комунізму дозволили східним німцям «перехворіти» на москвофілію та здобути міцний імунітет. Можливо, й Україні передчасно повертати Донбас зараз, а краще зачекати, поки він сам буде готовий повернутися в найближчі десятиліття?

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»