Чому влада гідно не попрощалась з Каденюком

31-го січня цього року на 68-му році життя несподівано помер перший за часів незалежності України космонавт Леонід Костянтинович Каденюк. Герой України, льотчик-випробувач першого класу, космонавт-випробувач, генерал-майор авіації, кандидат технічних наук, державний службовець першого рангу, член правління Українсько-Німецького форуму, віце-президент аерокосмічного товариства України, почесний професор кількох вузів.

На тлі цих заслуг особливо вразило те, що українська влада чомусь навіть не вважала за потрібне вшанувати своєю присутністю пам'ять легендарного українця на церемонії прощання.

Якою ж насправді була ця непересічна людина та як їй жилося останнім часом, можуть розповісти тільки родичі та близькі друзі. «Вголос» дізнавався у друзів сім'ї – подружжя Руденків – деякі подробиці життя Героя України. Адже окрім міцної дружби ці родини поєднувала спільна справа – Галина Руденко протягом багатьох років допомагала Леоніду Костянтиновичу в написанні книги.

 

«Це людина, яку не оцінили гідно в нашій країні, не використали ті його можливості, знання та вміння, якими він володів»

 

Яким ви бачили Леоніда Каденюка?

Це була людина з великої літери, абсолютно відверта і чесна як до себе, так і до інших. Може, звучить дуже гучно, але це правда. Завжди намагався допомогти і зробити все, що від нього залежало. Був дуже відповідальним: якщо щось комусь обіцяв – завжди виконував. Таких зараз одиниці. Володів унікальним набором знань – справжня ходяча енциклопедія авіації та космосу, і при всьому цьому – дуже скромний. У нього не було жодного натяку на зіркову хворобу. Всі, хто з ним спілкувався, підкреслювали, наскільки легко це виходило. Це людина, яку не оцінили гідно в нашій країні, не використали ті його можливості, знання та вміння, якими він володів. Це був стрижень космічної галузі країни, на його особистих контактах із закордонними партнерами було багато чого пов'язано. Але у нас, судячи з усього, такі люди та професіонали не дуже й потрібні.

На фото: Галина Руденко, праворуч від Леоніда Каденюка у Житомирському музеї космонавтики ім. С. П. Корольова восени 2017 року

 

Які в його житті ще були інтереси, окрім професійних?

Він дуже любив життя. Все, що відбувалося навколо, його цікавило. Леонід Костянтинович за все хвилювався та пропускав через своє серце… Напевно, через це так рано і пішов… Він написав книгу «Місія космосу». Я з ним працювала над цим проектом. У нас залишилися незакінчені справи – і я буду сама це допрацьовувати. Намагатимусь перевидати цю книгу українською мовою та видати російською, тому що в нього з'явилися деякі думки – і треба внести корективи, які в мене записані. Ця книга, можна сказати, наша з ним дитина. Ми протягом десяти років разом працювали над нею за одним комп'ютером, редагували та вдосконалювали текст. Також я верстала книгу, оформлювала, займалася фотографіями та архівами. Спочатку він написав її сам та віддав у видавництво – надрукували безкоштовно. Але результатом Леонід був не дуже задоволений, особливо редактурою. Пізніше ми поговорили та вирішили спробувати ще раз разом.

Чи брав Леонід Костянтинович участь в якихось проектах у космічній сфері останнім часом?

Найголовніше, чим він займався останнім часом, – «Конституцією екології Землі», яка зараз розробляється. Він вніс туди свою частку: працював над зверненням космонавтів до ООН щодо перегляду концепції життя людини на Землі, над тим, як неправильно ми використовуємо ресурси, як по-варварськи ставимося до того, що нам дала природа, та як по-інакшому нам треба жити. Він їздив до Тулузи – там був з'їзд астронавтів. Адже космонавт – це людина світу, яка є поза політикою, яка побувала в космосі та повертається звідти зовсім іншою. Саме тому, напевно, він завжди ставився до природи обережно. Розумів, що природа – то дар, і треба любити все: і життя, і тих, хто оточує тебе у цьому житті.

 

«Останнім часом він навіть почав говорити, що космічна галузь в нашій країні існує не завдяки владі, а всупереч»

 

Які офіційні посади займав Леонід Костянтинович останнім часом?

Президент Аерокосмічного товариства України, радник Голови Державного космічного агентства України, член правління Українського Молодіжного Аерокосмічного Об'єднання (УМАКО) «Сузір'я». Він мав величезний обсяг роботи. Але всі ці посади він обіймав на громадських засадах – цілком безкоштовно. Першу половину дня ми завжди працювали над книгою, але кожні двадцять-тридцять хвилин йому телефонували у різних справах. Потім він активно займався громадською діяльністю: відповідав на листи, робив якісь запити, їздив на зустрічі з різними колективами. У грудні, до речі, побував у Львові. Це все він робив як волонтер, намагаючись покращити щось в нашій країні.

Чи був він задоволений участю держави у його проектах?

Відверто кажучи, анітрохи. Держава зараз зайнята зовсім іншими питаннями, фінансування космічних проектів та взагалі космічної галузі тільки номінальне. Він, звісно, дуже переймався цим та останнім часом навіть почав говорити, що космічна галузь в нашій країні існує не завдяки владі, а всупереч.

Чому перші особи держави не взяли участь у церемонії прощання з Героєм України?

Мені не дуже хочеться про це говорити, але якщо б не його близькі люди і не наше «Сузір'я», я навіть не уявляю, як би це все виглядало. Занадто багато незрозумілого. Якісь зовсім інші цінності там – «нагорі». Хоча що може бути цінніше для держави, ніж гідна людина, яка себе повністю віддавала Україні і нічого не просила взамін?

 

Наталія Сергієнко, «Вголос»

 

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram