Про це свідчать чимало факторів: формування для Медведчука образу «голуба миру» та нібито «єдиної надії» для українських заручників в ОРДЛО, хвалебні оди у центральних українських ЗМІ. А за останніми даними, кум Путіна напередодні виборів навіть готовий придбати в олігарха-втікача Петра Димінського телеканал, з якого уже почали звільняти неприхильних до проросійського олігарха працівників. До речі, для дружини Медведчука, телеведучої Марченко, охоче відкривають двері чимало українських телеканалів.

Постмайданна влада не лише не протистоїть Медведчуку, а навпаки – сприяє, домовляючись з Московським патріархатом, амністовуючи сепаратистів та дискредитуючи справжніх патріотів. Натомість прикметно, що проти кума Путіна санкції запровадили, як це не дивно, хіба Сполучені Штати Америки. Це в одній із своїх заяв підтвердив сам Медведчук. До речі, у Держдепі США обіцяють вже згодом посилити обмеження для цієї одіозної особи.

Чи справді  Медведчук намагається у той чи інший спосіб стати біля керма української влади? Якщо так, то чи є у нього шанси? Чим це може обернутися для нашої країни? Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався з дисидентом, автором «Акту проголошення незалежності України», правозахисником та екс-нардепом України Левком Лук'яненком, політологом Михайлом Басарабом та директором Центру стратегічних розробок Андрієм Ніцоєм.

«Медведчук – це одна  із постатей, яка час від часу з'являється та шкодить нашій державі»

Віктор Медведчук народився у Росії, його батько був покараний Радянською владою за співпрацю з нацистами під час Другої світової війни. Звідки, за вашими даними, в українській політиці з'явився одіозний Віктор Медведчук?

Левко Лук'яненко:

Вагу Медведчука в історії України не слід переоцінювати. Це одна із постатей, яка час від часу з'являється та шкодить нашій державі. Медведчук за освітою юрист, він почав свою діяльність із того, що коли судили Василя Стуса, то саме Медведчук був його адвокатом. Але у радянській тоталітарній системі було таке правило, що у політичні процеси адвокатів допускав лише КДБ. Без їхнього дозволу адвокат не міг захищати людину, яку судять через її політичні погляди чи діяльність. Це свідчить про те, що для КДБ Медведчук був довіреною особою. Ймовірно, перед тим, як його допускати до захисту Стуса чи Литвина, вони перевірили Медведчука. Бо у таких справах вони призначали лише таку людину, яка твердо стояла на комуністичних позиціях. Тільки таким людям КДБ дозволяв брати участь у політичному судовому процесі, бо небезпека для них полягала у тому, що у політичному судовому процесі часто говорили про діяльність шістдесятників, дисидентів, яких тоді прирівнювали до ворогів Радянського Союзу. Відтак у КДБ боялися, що якщо звичайний адвокат послухає правду, то він сам може суттєво змінити свій світогляд щодо радянської влади, стати на антирадянські позиції. А тому в той час «захищати» дисидентів призначали тільки тих, в кому КДБ був вже упевненим. Ну а яким був вирок радянського суду і про подальшу трагічну долю Василя Стуса – ми знаємо.

Пізніше, коли Україна стала незалежною, Медведчук з його промосковськими і прорадянськими поглядами познайомився із Путіним і навіть зблизився з ним. Ця його дружба з Путіним вивела його зі сфери української. Він остаточно перетворився у помічника російського шовінізму. Сьогоднішня мета Медведчука – повернути Україну під владу Кремля. 

Але зараз з Медведчука в Україні роблять «голуба миру». На вашу думку, для чого це потрібно?

Левко Лук'яненко:

Такі дії можна пояснити як прагнення Путіна ідеалізувати Медведчука в очах українців. Це спроба Кремля якось його прив'язати до України, де б він міг проводити промосковську політику. Для цього Путін розіграв сцену, ним була пророблена спецоперація із звільнення українських заручників в ОРДЛО: перед Новим роком Путін вирішив погодитись  на обмін полоненими. І нібито саме за клопотанням Медведчука. Сенс кремлівської операції полягає у тому, що Медведчук нібито був основною і єдиною людиною, яка могла проводити переговори з Москвою, представляючи українську сторону. Тобто навіть повернення українських полонених Кремлем та Медведчуком було обдумано та використано на користь останнього. Це показує прагнення Путіна легалізувати його, як інструмент впливу в українському суспільстві. Це не перша акція Путіна-Медведчука, я підозрюю, що у них усе давно сплановано. У Кремлі сподіваються, що зможуть «запхати» Медведчука в українське середовище.

«Суть Медведчука зараз зрозуміла абсолютно всім».

Від кого чи від чого залежить успіх Медведчука в Україні?

Андрій Ніцой:

Вплив Медведчука в Україні напряму зав'язаний на впливі усієї політичної, військової, економічної та культурно-мистецької агентури Російської Федерації. У Віктора Медведчука в Україні є свої політичні партнери – Петро Порошенко та його адміністрація. А тому таку бурхливу діяльність Медведчука в Україні та поза її межами можна розглядати тільки через те, що на посаді президента України є Петро Порошенко. Зараз у Медведчука як політика є всі можливості для підвищення його ролі в житті Української держави, оскільки існує партнерська та доброзичлива до нього політична влада.

Тенденція така: чим гірше в Україні живеться простому громадянину – тим вищі шанси у Медведчука та його команди для посилення свого впливу. Зменшення його впливу настане тільки тоді, коли українські виборці приведуть до влади патріотів, які створять коаліцію національно-патріотичних сил.

Михайло Басараб:

Якщо за рік Медведчук стане «свіжим і незаплямованим лідером» для чверті або й третини «електорату миру», то це буде винятково на сумлінні Порошенка. Наголошую, винятково. Сьогодні президент готує цю нішу «миру» для себе. Наївний він. Його вже списали. Завдання під легендою «президент миру» він виконав. Майже виконав.

Левко Лук'яненко:

Я погоджуюсь, що успіх чи неуспіх Медведчука в Україні залежить від українського президента та української влади. Суть Медведчука зараз зрозуміла абсолютно всім. Це людина з антиукраїнськими поглядами. І те, чи матиме Медведчук підтримку в сучасній Україні, це буде показником роботи самого Порошенка. Президент добре розуміє роль цієї людини в Україні і не повинен був би сприяти просуванню Медведчука у наше політичне середовище. Чи отримає Медведчук владу в Україні – це буде лакмусовим папірцем для Порошенка.

Те, що жодна політична партія наразі не прийняла Медведчука у свої лави, – добрий знак, оскільки це ознака того, що політичне суспільство наразі його відкидає.

Що ж стосується нашої влади, то там керуються часто особистими переконаннями. І не можна гарантувати, що Порошенко з часом навіть не призначить Медведчука на якусь посаду в держструктурах. Такі висновки я роблю, спостерігаючи за тим, що наш гарант уже призначив Кучму представником України на Мінських переговорах. А це ганебний крок.

«Санкції проти Медведчука з боку Заходу – це останнє попередження Порошенку»

Порошенко каже, що він прозахідний політик. Але саме у Держдепі США хочуть запровадити проти Медведчука нові санкції. Що це означає для української влади?

Андрій Ніцой:

Якщо Держдеп все ж внесе Віктора Медведчука у санкційні списки, то це серйозно вдарить по репутації Петра Порошенка. Такі санкції означатимуть, що Порошенко буде наступним. І тут справа навіть не у Медведчуку, справа у міждержавних стосунках. А тому санкції проти Медведчука з боку Заходу – це буде останнє попередження Порошенку. Далі буде лише Порошенко. А Захід має важелі впливу на нашого президента. В економічному плані, до прикладу – це офшорні рахунки Петра Олексійовича.

«Потенційний виборець Медведчука – це російська етнічна меншина»

Які у Медведчука шанси на виборах? Хто є його електоратом?

Андрій Ніцой:

Потенційний виборець Медведчука – це російська етнічна меншина в Україні, зросійщені та частина російськомовних українців. У соціальному плані – це проросійська частина інтелігенції та маргіналізована частина населення. Зрозуміло, що Медведчука також підтримає український сегмент бізнесу, який орієнтований на торгівлю та співробітництво з Росією.

Михайло Басараб:

Медведчук вже набирає обертів на політичній злітній смузі.  Не дивуйтеся, якщо за рік у Медведчука буде до 10% рейтингу і він готуватиметься до президентських і парламентських виборів як «посол миру», працюючи в електоральній ніші «миру за будь-яку ціну». Нині її максимальний потенціал становить десь 20-25%. Це без голосів мешканців окупованих територій. Зараз явно активізувалася стратегія з форсованого «повернення» окупованих територій і того населення до складу України. Звісно ж, на мінських – тобто кремлівських умовах. 

Чому постмайданна влада нічого із цим не робить, хоча б керуючись інстинктом самозбереження?

Левко Лук'яненко:

Наша влада не зачіпає багатьох злочинців, вони себе тут дуже вільно почувають.  Влада сама корумпована – і вона не хоче викривати когось, бо це небезпечно і для неї. От заговорить Медведчук – і багато владних голів «полетять». А тому поки і немає якогось слідства, яке могло б виявити протиправну і протизаконну діяльність Медведчука та йому подібних.

Якщо припустити, що Медведчук отримає владу, що це означатиме для нашої країни?

Андрій Ніцой:

Це буде велике загострення політичної кризи в Україні. Далі це неминуче виллється у криваві події. Бо основне завдання Медведчука – це розкол України, далі – громадянська війна, а закінчиться це все адсорбцією України у «рускій мір», зокрема через входження у Російську Федерацію.

Марія Бойко «Вголос»