Чи будуть у Львові «донбаські гетто»?

Культурна столиця України Львів, як і інші міста нашої держави, за останні два роки змушені були прийняти десятки тисяч переселенців, які тікали від війни та російської окупації.

Спочатку привітні галичани активно допомагали вихідцям з Донбасу, проте вже згодом через низку неприємних інцидентів на Західній Україні до переселенців почали ставитись з упередженістю. Чужа ментальність, нахабна поведінка та постійні вимоги спілкуватись «па-русски» неприємно шокують. До речі, Вголос про це вже писав у своєму матеріалі «УкрАінци і українці: чиє це місто?».

Але це не єдиний випадок у Львові, так у спільноті «Варта-1» львів’янин Юрій пише, що йому теж пощастило познайомитись із явно недружелюбним колишнім жителем Донбасу.

«В мене нещодавно ситуація була у цирку. Вийшов в антракті доньці купити пончиків на другому поверсі в буфеті, ви ж знаєте що робиться в цирку під час антракту - хаос. Я займаю чергу до буфету, за мною через двоє людей займає чергу «нєрускій, прієхавший і нєдовольний всєм». Він з донькою років дев’яти. Підходить моя черга, переді мною залишається десь троє людей, і в цей момент це «чмо» виходить з черги ззаду мене і підходить до прилавка з іншої сторони і спокійно собі замовляє. Всі культурно розійшлись, бо воно велике (за 100 кг) і ще й на лобі написано: «Бидло». Я, не витримуючи цього нахабства, до нього культурно говорю, що він був у черзі, залишилось небагато людей, і можна й достояти, що це некультурно. Говорю один, усі мовчать. Він же мені відповідає «что он с рєбьонком». А ми, значить, всі прийшли з бабусями і дідусями, без дітей - відповідаю йому я. На що він говорить мені, «мол нічєво постоіш, нічєво нє станєтся». Я у шоці від сказаного, спокійно йому говорю встати в чергу і бути культурним, чи може не вміє. А він просто подивився і прямим текстом мені при своєму «рєбьонку» говорить: «хочеш пі…ди получіть». Я ж розумію, що вагова категорія не та і я можу хапнути з першого ж удару, але й розумію і те, що я у себе дома, і я не один, ми - львів'яни, і ми разом. Вступаю з ним у дискусію, після чого він щось там побовкав, взяв свої пончики і пішов. Увесь цей час, поки ми дискутували, я - культурно, а він - хамовито з образами, ніхто з людей не втрутився. Після того, як воно вийшло - я повернувся до черги і в очі людям сказав: «Приїхало якесь і диктує нам як правильно, що робити, а ви всі стоїте і соплі жуєте, чого мовчите?», - розповів львів’янин.

Те, що Львів змінився, зауважує і воїн АТО, заступник командира батальйону «Київська Русь» Роман Семчишин.

«Львів шокує навалою російськомовних з Донбасу. Не лише в туристичному центрі, а й у спальних районах, усюди. Ментальність таких інша - говорять безперервно в громадському транспорті, в магазинах, між собою, по телефону. Слухаєш і відчуваєш, що то геть чужі тобі люди, з іншим світобаченням, з іншою психологією. До речі, не такі, як справжні цивільні герої українського Донбасу, що поодинці протистоять «руській весні» десь у Костянтинівці, Дзержинську, Дебальцевому... Почуваєш себе некомфортно. За що воювали?! Щоб підозрілі суб'єкти заполонили твоє місто?! А де чоловіки всієї цієї челяді?! Добре, як на Сході просто «справи згортають», а може й гірше? Чітко відчувається загроза - традиціям, мові, культурі. Що там говорити про цінності Шашкевича, Шептицького, Головінського, Коновальця - вони про Івасюка з Білозором не чули. В кращому разі, Гагарін та Харламов з Валуєвим у кумирах. Розумієш, що війна триває не лише на Світлодарській дузі, вона в Україні всюди - в головах, в телевізорі, на концертах, в бізнесі, в державному управлінні. А на війні жодне розслаблення неприпустиме! Треба не лише свою домівку оберігати, але й суть свого суспільства, своєї держави захищати. Тож, Браття мої - повна мобілізація, жодних ілюзій чи сподівань! Дарма, що стріляють далеко», - написав на своїй сторінці у «Facebook» боєць 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» Роман Семчишин.

Причину поширення сепаратистських ідей в Україні музикант, сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм, казкар Сашко Лірник вбачає саме в поширенні російської культури та проросійського мислення, що, на думку митця, не можна допустити на території України:

«В тисячі разів збільшився за рік психологічний тиск на українців: «Ми, русскоязичниє житєлі, всє патріоти і защітніки Украіни! Какоє ви імєєтє право нам навязивать вашу сєльськую мову?! Ідітє в пєнь с вашей украінской Украіной! Нє за то ми виходілі на Майдан і гнілі в окопах, шоби ви, проклятиє нацикі, навязивалі нам ваш нєдоязик!» - це коротенький синопсис (зміст) аргументації. Причому агресивної. Недарма корінь однаковий - агресія. І тут в радісному екстазі сплітаються, як не печально, «русскозичні патріоти» і сепаратистські ополченці Лугандону. Але це «сплетіння» ясно показує на нашу зброю захисту - українську мову і культуру. І саме на неї і спрямований новий «удар русскіх богов». Небезпечний тим, що повзучий і замаскований. Я щойно повернувся із Чехії, Польщі і Австрії - там чомусь не транслюють «русскоязичного» коміка всіх часів і народів і не збиткуються із чехів, поляків і австрійців, зображаючи їх унтерменшами. Може, саме тому там і немає війни?», - наголосив Сашко Лірник.

Як побороти чужинську культуру та зробити так, щоб у Львові не настала «русская вєсна», кореспондент «Вголосу» запитував у громадських активістів.

Євген Карась, громадський активіст

Проблема ця є не лише у Львові, а й у Києві. У мене друг - тренер карате в школі, також він викладає історію школярам. Так-от, цьому вчителю родини біженців з Донбасу влаштували бучу: робили якісь окремі батьківсько-«сепарські» збори. Не влаштовувало їх те, що на уроках історії розповідають, що наш ворог Кремль. Для українців такі люди становлять побутовий і психологічний дискомфорт.

Так, як це Донбас, а деякі переселенці звідти, яким «ми должни», розуміють лише мову сили, то я вважаю таких людей треба просто бити. Чим більше ми будемо їх бити - тим швидше вони сприймуть толерантність, плюралізм та закони України. Ми з хлопцями так і робимо. Коли чуємо, що десь є агресивні чи п'яні «ватники» і вони хочуть вступити з нами у дискусію про «магучую Расею», то ми їх просто б'ємо. В таких випадках розмови про толерантність я вважаю недоречними. Щоб ніхто не подумав, що я, можливо, неосвічений чи ще щось, то я маю диплом експерта з суспільно-політичних питань і фахово заявляю, що насильство тут робочий метод. Якщо не працює СБУ і поліція, а ми будемо зволікати - то під російською загрозою опиниться вже не Донецьк, а Київ, Харків чи Львів.  

Але це лише один аспект – захисний, який дозволяє тримати ситуацію в межах норми чи безпеки для суспільства. Проте він не вирішує проблеми. Вирішення проблеми - розвиток. Неважливо звідки приїхала людина - з Владивостока, Донецька, Мінська чи Ужгорода. Якщо українці будуть відповідати за себе, за свою країну, будуть спрямовані в майбутнє, то усі наші громадяни та гості захочуть крокувати поруч з нами. Отже, окрім захисту від «вати», яка прагне принести сюди ментально-культурну руйнацію, треба слідкувати і за собою, не деградувати. Ось це запорука того, що всі люди, які є  поруч з нами, будуть змінюватися на краще.

Святослав Літинський, громадський  активіст

За незнання мови варто карати, якщо це чиновник - звільненням чи штрафом. Якщо приватна особа - хай собі спілкується, як хоче. Але в продавців і чиновників немає жодного обов'язку знати саме цю мову меншини, якою спілкується людина. В Україні російська – це мова нацменшин, і спілкуватись нею ніхто не зобов’язаний. Ось нещодавно був випадок, коли поліцейський повідомив, що не знає російської. А потім йому ще й висловили подяку за сумлінну службу. Бо знання всіх мов нацменшин не є вимогою ні для поліцейського, ні для продавця. І ситуація, коли переселенець чи інший російськомовний заявляє, що він в Україні не знає української - виглядає неправдоподібною, бо 100% осіб, які вчилися в школі в Україні - вивчали українську мову, це просто вияв зневаги. А російськомовні у Львові так поводяться, бо нам ще з часів СРСР нав’язали, що російська мова є мовою партії, чиновників, а значить мовою успіху. До того ж ця нав’язлива русифікація робиться і в Україні. Її ми бачимо з телебачення та спілкування деяких чиновників. Змінити це дуже просто: регулювати мову телебачення, карати чиновників за порушення мовного закону. Тоді усі зрозуміють, що вони не в СРСР живуть, а в Україні і пора змінюватись.

Олег Радик, громадський активіст

Є велика загроза створення навіть у Галичині донбаських анклавів. На кшталт, турецьких у Німеччині, чи алжирських у Франції. «Совковомислячі» російськомовні біженці, які не захочуть чи не зможуть асимілюватись, чи то пак українізуватись, будуть об’єднуватись у своєрідні комуни. Є загроза виникнення російськомовних гетто. Адже вже не секрет, що чимала частина квартир в новобудовах Львова викуплена людьми з Донбасу.

Вони матимуть з часом свої школи, дитсадки... На початках приватні. До нас прийшов і донецький бізнес. Згодом збільшиться кількість парафій Московського патріархату. Матимемо потужну біженську злочинність. В тому числі, і молодіжну. З часом і політиків з цих кіл.

Це я малюю варіант майбутнього, якщо місцева влада і далі житиме в своєму світі фестивалів і генделиків.  Наш Львів треба захищати. Але ні в якому разі не вважати всіх переселенців ворогами. Більшість з них є людьми, які потрапили у біду, яким потрібна наша рука підтримки. Але рука має бути твердою і спрямовуючою.

Олександр Аронець, журналіст, політичний оглядач:

Українці - дуже гостинний народ. Але коли господар запрошує гостя до свого столу, дає йому їсти, пити, обігріває, дає йому змогу заночувати, а гість, замість сказати «дякую», вилізає на стіл і вимагає нагодувати його червоною ікрою, в таких випадках господар повинен викинути нахабу зі свого дому. Так само і з «русскоговорящіми» у Львові. Слід робити так, як у Балтійських країнах, показово не розуміти російську, відмовлятись обслуговувати російськомовних нахаб, і байдуже, що ви втратите кілька гривень прибутку, зате збережете свою гідність. От коли львів'яни почнуть не розуміти мову окупанта, тоді і проблема вирішиться. Інакше гість не просто вилізе на стіл, але й домівку відбере.

 

Марія Чижевська, «Вголос»

 

PS: Деякі історії, головними героями яких є постійно невдоволені мешканці Донбасу, у Львові вже стали надбанням місцевого гумору, ось одна з них, яку активно поширюють у соціальних мережах:

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm