21 04 2017 11:40

Чи почнеться для наших корупціонерів «маленька Румунія»

НАЗК, НАБУ, САП – на ці структури українці покладають фактично останню надію: понад 40-мільйонна країна очікує не просто боротьби з корупцією, а реального покарання за зухвалість та жадібність найбагатших представників влади.

Усі сподіваються, що колись і в нас почнеться «маленька Румунія», а за гратами нарешті опиняться ті, хто краде і відмиває мільйони. Але замість злагодженої роботи антикорупційні органи то сваряться між собою, то обмінюються звинуваченнями із «конкуруючими» силовими структурами. А попри те, що було порушено декілька гучних справ щодо високопосадовців (голова ДФС Роман Насіров, голова Центрвиборчкому Михайло Охендовський, нардеп Олександр Онищенко, керівництво Нацбанку, «Укргазвидобування», «Одеського припортового заводу» та ін.), поки що жоден vip-корупціонер не закритий у буцегарні.

Майже два роки тому, коли тільки створювався авангард антикорупційного фронту, іноземні радники попереджали, що для початку новачкам (зокрема, Національному антикорупційному бюро – НАБУ, і Спеціальній антикорупційній прокуратурі – САП) варто пройти «обкатку» не дуже гучними справами на регіональному рівні. А вже набравшись досвіду, братись за справи топ-політиків і олігархів першого ешелону. Однак поради були проігноровані, і чимало справ розвалюються або ще під час досудового слідства, або під час розгляду в судах. Антикорупціонери кивають один на одного, а остаточних результатів у вигляді обвинувачувальних вироків так і не досягнули.

«Вголос» поцікавився у експертів, що ж відбувається між НАБУ, САП і НАЗК, чи є політичний вплив на ці органи і коли нарешті відбудуться гучні «посадки». На наші запитання відповіли виконавчий директор Transparency International Ukraine Ярослав Юрчишин, заступник голови парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції, народний депутат Ігор Попов і керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін.

Що зараз відбувається між нашими антикорупційними структурами? Між ними конкуренція чи боротьба?

Ярослав Юрчишин:

НАЗК показало свою профнепридатність. На жаль, відкритий конкурс – ще не гарантія, що туди потраплять люди, здатні, наприклад, адмініструвати систему електронних декларацій чиновників. Вона періодично «висить» і не дає ані чиновникам ввести дані, ані правоохоронним органам та суспільству добратись до декларацій і проаналізувати їх. Власне, НАЗК проаналізувало мізерну кількість – до 20. 11 справ передано в слідчі органи. Зі 100 тисяч за майже півроку діяльності системи – це мінімум.

Ми від Transparency International заявиляли про необхідність притягнення до дисциплінарної відповідальності  керівництва НАЗК ще в серпні, коли виявили перші проблеми із запуском системи е-декларування. На жаль, тоді нас не почули, уряд провів службове розслідування, але засекретив результати. Зараз вже уряд ініціює можливими способами заміну керівництва НАЗК (для цього треба перезапустити конкурс), а фактично – він пожинає плоди управлінської безвідповідальності, яка толерувалася раніше.

Що цікаво – БПП заблокував навіть включення законопроекту, який дозволяє перезапустити НАЗК, до порядку денного цими днями. Схоже, що для них така ситуація прийнятна.

НАБУ і САП – це стосунки між слідчим і процесуальним керівником. Тобто тим, хто збирає факти, і тим, хто їх оцінює на перспективу доведення у суді вини обвинуваченого. Тут завжди будуть тертя, дискусії – це робочі питання, які завжди були. Шкода, часто це виливається в пресу, і починається з’ясування, хто правий. А це не допомагає слідчим діям.

Нереформовані суди не поспішають розглядати корупційні справи – вони справді складні і потребують копіткої роботи, яку легко оскаржувати, переносити, заявляти відводи суддям і всіляко затягувати процедуру. Ми це бачимо у справі прокурора зони АТО Кулика, справи «Укргазвидобування», голови ЦВК Охендовського. Водночас, є і певні тертя між НАБУ та САП – логічні, але не варті винесення в публічну площину, бо дають можливість критикувати їх з боку конкуруючих правоохоронних органів – прокуратура, Нацполіція, СБУ, які не дуже зацікавлені у результативності нових антикорупційних структур. Бо, зрештою, НАБУ і САП працюють і по працівниках СБУ, Генпрокуратури та Нацполіції.

Ігор Попов:

Пояснення, як на мене, логічне. Холодницький був призначений наприкінці листопада 2015 року. Відповідно, перші провадження, справи, які його чекали, пішли вже у 2016. Згідно з кримінально-процесуальним кодексом, від моменту пред’явлення підозри досудове слідство може тривати не більше як 12 місяців. Тобто, у них зараз дедлайн. І по багатьох резонансних справах строки виходять.

На жаль, якість розслідування цих справ або через недостатній професіоналізм, або через політичний тиск, була невисокою. Відповідно, ці справи треба зараз або закривати, або передавати до суду. Тож зараз шукають крайніх. Вийде кампанія – звинуватити крайнього в суді (суди страшно корумповані), але якщо справа ідеально зроблена, то вона і в суді не розвалиться. Так само йде пінг-понг між САП і НАБУ – чи слідчі гірше працювали, чи прокурори їм не давали працювати.

У нас до цього часу чітко не розділена підслідність. А ще епізоди по тих справах, які відбулися до створення НАБУ: частина справ передана від САП, а частина не передана. Плюс – Генпрокуратура могла протягнути через ВР новий КПК, який у перехідних положеннях продовжує їм право слідства ще на два роки. Це просто вбиває ідею створення державного бюро розслідувань. Відповідно, є конкуренція: за «жирні» справи всі хочуть братися, а за «гиблі» справи – ніхто.

Віталій Шабунін:

НАЗК – ключовий орган, який має займатись перевіркою декларацій. Не зроблено нічого, станом на зараз не перевірено жодної декларації. Від закінчення першого декларування (наприкінці жовтня) пройшло більше ніж півроку. Тільки за це людей треба викинути з роботи! Особливо, якщо вони виплачують собі 200 тисяч грн з наших податків.

Антикорупційне бюро. Давайте порівнювати з кращим світовим досвідом – Румунія. Їхній DNA посадив кілька прем’єрів, мерів, депутатів. Чиновників рівня народних депутатів, керівників фіскальної служби, ключових суддей DNA почав затримувати на 7-й рік своєї роботи. НАБУ на другий рік, при чому, на перший – розслідування. Результат більш ніж пристойний. Проблема з вироками. Поки не буде створений антикорупційний суд, вироків не буде. Принаймні серйозних. Навіть у частині досудового розслідування, коли суддя погоджує серйозні слідчі дії, ми бачимо, які з цим є проблеми. А ті справи, які вже передані в суд, просто не розглядаються. Більш ніж півроку валяються без початку розгляду по суті. Тому з цією судовою системою вироків не буде.

Антикорупційна прокуратура. У нас є низка серйозних питань до пана Холодницького, особливо в частині підігрування Фірташу і Коломойському. Справи, де фігурують люди цих олігархів. Тому в мене поки немає кінцевої думки, позиції щодо необхідності оптимізації їхньої роботи.

Коли ми нарешті дочекаємось результатів – у вигляді «посадок»?

Я.Ю.: У відсутності таких результатів є об’єктивні і суб’єктивні причини. Об’єктивні – такі справи ніколи не були легкими. І навіть у Румунії, приклад якої люблять наводити, справи пішли на 5-7 рік після створення нових органів, до суду їх довели у 2007-2008 рр. Тому справи Насірова чи Охендовського, Оніщенка насправді показові, але вони складні і нереформовані неспеціалізовані суди їх розглядають довго. Вони не гребують затягувати навіть найпростіші справи по хабарах, а ці справи вони затягують апріорі.

Питання якості судових процесів – суб’єктивний фактор. Незаангажованість суддів і їх готовність ухвалювати рішення, які не є політично замовленими, а насправді законними. На жаль, рівень корумпованості судової системи в Україні відомий. Рівень довіри до суддів один з найнижчих. Чи здатні в такому стані нереформовані суди ефективно розглядати справи топ-корупціонерів – це велике питання.

Згідно з нашими дослідженнями, за результатами 2016 року лише у кожній п’ятій корупційній справі доходило до судового вироку. І чим вищий рівень посадовця, що проходив по справі, тим менше шансів, що вирок набуде сили. До відповідальності притягались переважно чиновники середньої та нижчої ланки – рівня керівників управлінь, директорів шкіл тощо, де корупція справді є, але вона не настільки критична для існування держави.

Поки в нас не буде суддів, які спеціалізуються на антикорупційних питаннях, бажано виділених в окрему систему антикорупційних судів, доти цих рішень ми будемо очікувати довго. Оптимістичний сценарій – це створення у 2018 році судів, і перші вироки суттєві – як в цих судах, так і по старих справах – в тому ж році. На жаль, в Україні рідко коли справи, що стосуються гілок  влади, йдуть за оптимістичним сценарієм. Тому до кінця цього року навряд чи будуть гучні вироки. А в наступному – усе покаже, як буде далі розвиватися політична ситуація.

І.П.: На це все має бути політична воля, яка дасть сигнал, що вже треба здавати. Тому що те, що започатковано – це позитивана тенденція, але це більше західний тиск. У їхніх списках, які неофіційно озвучували на зустрічах з нашими посадовцями, найчастіше звучали прізвища Насірова, Гонтаревої і ще кількох людей. Ми бачимо, що за двома справи вже йдуть. Справа Насірова безперспективна, по Гонтарєвій є епізоди цікавіші, але скоріш за все, вона просто швидко піде у відставку, а все повісять на наступника.

В.Ш.: Давайте розділяти, що є результатом. У НАЗК результатом є якісна перевірка декларацій, одна з п’яти функцій, наголошую, не найскладніша. Нульовий результат. У НАБУ результатом є збір якісної доказової бази. І спільним результатом з САП у них є передача справ у суд. За перший рік розслідувальної роботи вони передали більше 10 складних корупційних і економічних злочинів у суд. Зараз у них більше 300 проваджень, в межах яких експертизи встановили збитки більш як на 85 млрд грн.

Справи, які були неможливі в принципі, ні за Януковича, ні, тим більше, за Кучми чи Ющенка. Керівник фіскальної служби, один з ключових суддів, нардеп-мільйонер. До речі, схемам Онищенка (спільний видобуток) уже 15 років. Тому в їх частині я бачу результати роботи.

Із САПом важче, але теж є справи, передані в суд. Проте, посадити у в’язницю або конфіскувати майно може лише суд. Зі старим, корумпованим, нереформованим судом це неможливо. Судова реформа, без створення антикорупційного суду, до судів першої інстанції, з якими працює НАБУ, добереться через 5 років. Саме тому ми наполягаємо на створенні антикорупційного суду, бо це займе максимум рік.

То, може, варто зменшити кількість цих антикорупційних органів, щоб вони не заважали один одному і працювали на результат?

Я.Ю.: САП – не окремий орган, а виділена частина ГПУ, набрана за конкурсом, більш професійна, захищена і яка навіть не має своєї канцелярії. Їх – до 50 осіб. Кошти, виділені цьому органу, і кошти, арештовані у їх провадженнях, показують, що свій бюджет вони виправдовують. Аналогічно з НАБУ – це люди, яких немає в поліції чи Мін’юсті та інших органах. Тобто, вони виділені в окремі незалежні структури, які справді можуть забезпечити боротьбу з корупцією, бо в них немає прямого підпорядкування іншим структурам.

Антикорупційні суди – це не є новий орган, а частина судової системи, яка прописана в законі про судоустрій. Тож доручати це старим структурам – це витрачати гроші в нікуди.

Стосовно НАЗК ми бачимо, що політично залежне керівництво не може якісно виконувати свої функції. Тут є доцільність міняти керівництво і обмежити можливості накручувати собі зарплату без прив’язки до показників ефективності.

Лише повна нездатність ГПУ, СБУ, поліції, судової влади боротися з корупцією у часи Януковича, та й раніше, примушує нас створювати нові антикорупційні органи. Якби все працювало нормально, ми б це не обговорювали.

Створити орган, який сам проводить слідство, сам супроводжує справу в суді і виносить вироки – лише в один період це спробували робити: це були так звані «трійки». Думаю, ніхто б не хотів потрапити під їхні колеса, бо «трійки» розправлялись не так зі злочинцями, як з опонентами влади. Тож у демократичному суспільстві має бути розподіл функцій.

Можна було б звести низку компетенцій (щось подібне реалізували в Румунії) – слідство і прокурорів в одному органі, теоретично це можливо. Але оскільки Україна використовує кошти міжнародних донорів, останні реально впливають на те, як вибудовуються ці органи. Загалом, набагато легше корумпувати чи поставити політично чутливу персону на чолі одного органу, ніж на кілька водночас.

І.П.: Коли задумувалась антикорупційна реформа, то все начебто чітко розподілялось. Але за фактом бачимо, що НАБУ вся підслідність не передана. Тобто, як і раніше, ГПУ і управління «К» СБУ продовжують боротися з корупцією. От навіщо ГПУ взялась перевіряти декларації держслужбовців категорії «А»? Це ж виключно контингент НАБУ, і бюро повинно цим займатись з подачі НАЗК. Але вони (Генпрокуратура) за своєю ініціативою взялись. Чи та ж справа Насірова, за яку узявся НАБУ – насправді це перевищення службових повноважень, там немає корупції. А якщо немає корупції – це підслідність ГПУ. Тобто це рішення керівників органів або їх кураторів чи партнерів приймаються щодо проваджень не проти тих, по кому є беззаперечні факти, а проти тих, по кому це потрібно зробити.

В.Ш.: Вони не заважають один одному, вони спеціально розділені. Не може бути орган досудового розслідування (як НАБУ) і прокуратура в одному органі. Це розділення повноважень у нас передбачене Конституцією. Не може бути НАБУ і САП разом, хоча я б насправді цього хотів. Однак, це потребує змін до Конституції. Теоретично можна було б об’єднати НАБУ і НАЗК, але світова практика говорить, що у великих країнах (а ми є великою країною) не варто змішувати функції. Перевірка декларацій – простіша у сто разів функція, ніж кримінальні розслідування. А ми хотіли б, щоб НАБУ й далі звітувало складними кримінальними розслідуваннями, а НАЗК хоча б декларації почало перевіряти.

Склалося враження, ніби керівників антикорупційних органів по черзі перевіряли на міцність. Були питання і до Холодницького, кликали «на килим» у парламент Корчак. Тепер ніби взялись за Ситника – запрошували на комітет, хотіли й на засідання Верховної Ради…

І.П.: Його кликали на комітет з питань нацбезпеки і оборони. Це стосується кампанії проти «Укроборонпрому». І в ній є об’єктивна частина, там створена робоча група на базі Комітету по запобіганню корупції. Але виклик Ситника на комітет – це був елемент контргри за збереження status quo. А він не прийшов, бо йому ще поки нема з чим туди йти. 

Я говорив з одним англомовним експертом, він вважає, що на керівників антикорупційних органів тиснуть, аби ті стали більш чутливими – щоб коли дзвонить якийсь поважний телефон, вони швидше брали трубку чи відповідно реагували, коли кажуть: «Я від Івана Івановича». 

Чи можна сказати, що на наші антикорупційні органи є політичний вплив? Наприклад, з боку Президента...

Я.Ю.: Ну, з якої політсили пан Насіров? БПП. А якби президент контролював НАБУ, чи була б проти нього порушена справа? Сумніваюся. Тому, як мінімум, один орган президент точно не контролює.

Зважаючи на те, як представляла позицію САП, то можна сказати, що контроль президента чи генпрокурора над цим органом достатньо умовний, якщо в принципі є. Я б сказав, що по цих двох органах є певна гарантія, що вони не контролюються Адміністрацією президента.

Щодо НАЗК і судів, то такого сказати ми не можемо. Тому частково питання – чи  може президент впливати на боротьбу з корупцією через плив на судову гілку влади, і скоріш за все з партнерами по коаліції (Народним Фронтом) – тут скоріше так, впливає на НАЗК. Чи впливає президент критично на НАБУ і САП, щоби примусити не відкривати справи по певних чиновниках – скоріш за все ні. Прямих методів – звільняти, відсторонювати керівників цих органів, президент точно не має. Є непрямі можливості впливу – компромат через СБУ чи ГПУ – про це можуть говорити очільники цих органів. По тих категоріях справ, які вони відкривають, є бачення, що політичного впливу на ці органи жоден орган влади в Україні (президент, парламент, уряд) не має.

І.П.: Президент – має. На різні органи – різний ступінь впливу. Але звичайно – має.

В.Ш.: НАЗК контролює 100% – це видно з відсутності їх результатів. Єдине, що вони зробили – це перевіряли Лещенка і Марушевську, які фактично є ворогами президента. Тому НАЗК – підконтрольне і неефективне. Те, що НАБУ смикали ключових людей різних груп, для мене є свідченням їхньої незалежності. Зі спецпрокуратурою (САП) важче – знову ж таки, ми поки не маємо кінцевої думки, але нам не подобається, що, скажімо, підозра Мартиненку підписувалась кілька місяців.

Один із журналістів написав, що з реєстру, поки він не працював, зникли близько 100 прокурорських декларацій. Як це можна пояснити?

І.П.: Читав. Це тривожна інформація, якщо вона підтвердиться, це скандал.

 

Юрій Сколоздра, «Вголос»