Чиновники-мільйонери: борці з корупцією чи моральні виродки?

23 мільйони для вісьмох чиновників за 2 місяці. Як виявилося, бюджет держави, що виживає на кредитах МВФ, може собі це дозволити. Кабінет Міністрів України, лідерки світового рейтингу розвитку корупції, вирішив боротися зі своїм найбільшим горем дуже цікавим способом – шестизначними сумами «винагород» для урядовців.

8 вересня 2016 року Уряд прийняв постанову, якою затвердив порядок виплати винагород державним виконавцям. Відповідно до нововведення, частину стягнутої суми або вартості майна боржника отримуватиме працівник Мін'юсту, який до цього доклався.

Напередодні у ЗМІ з'явилася інформація про розміри нарахувань вісьмом працівникам відповідного міністерства за травень-червень 2017 року. Як видно із документа, чиновникам виплатили винагороди на загальну суму понад 23 мільйони гривень. Двом посадовцям нарахували майже по мільйону, чотирьом – близько двох мільйонів та ще одному – понад чотири із половиною. Найпрацьовитішим з-поміж усіх мін'юстівців виявився Нещадим Іван Сергійович – майже 9 мільйонів гривень за 2 місяці.

В Министерстве юстиции Украины рассказали о высоких премиях для некоторых сотрудников ведомства.

 

Після неабиякого резонансу у медіа Уряд квапливо виправдався: «Виплачена сума… є винагородою, яка виплачується із стягнутого з боржника виконавчого збору, який становить 10% суми боргу, що фактично стягнута з боржника. Виплата винагороди державному виконавцю здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету, що формується з коштів виконавчого збору, стягненого державними виконавцями з боржників і не потребує додаткових витрат Державного бюджету України». Логічно. Додаткової витрати із казни немає. Зате є недохід, у цьому випадку – 23 мільйони. Що цікаво, Мін'юст наголошує: такі от доплати є дуже «дієвою системою мотивування», яка «за загальноєвропейською практикою» стимулює урядовців до якіснішого виконання своїх обов'язків.

Тут і виникає питання: а чи не повинні вони первинно бути якісними? Наскільки виправданими є мільйонні гонорари чиновників у країні, яка посідає сьоме місце міжнародного рейтингу бідності? Чи справді висока зарплатня здатна убезпечити державних службовців від неправомірної вигоди? Чи, може, це вона і є? Відповіді на ці запитання шукаємо у розмові із екс-міністром економіки України Володимиром Лановим, директором агентства моделювання ситуацій Віталієм Балою, політологом Сергієм Тараном, директором Українського інституту аналізу та менеджменту політики Русланом Бортником та дисидентом, правозахисником Семеном Глузманом.

Один-два-п'ять-дев'ять мільйонів державним виконавцям Мін'юсту. Що це?

Володимир Лановий:

Це державні доходи. Вони повинні розуміти, що це не чиїсь особисті кошти, навіть не кошти Міністерства юстиції. Це гроші всієї держави і її 40-мільйонного населення. Навіть з огляду на економічне становище народу, такі виплати є неадекватними і неприпустимими. Вони не можуть розпоряджатися цими коштами на власний розсуд і наповнювати так от просто свої кишені. Вони прийшли на ці посади задля виконання певних обов'язків. За ці обов'язки вони й повинні отримувати достойні зарплати. Але це в жодному разі не може бути зловживання службовим становищем, як вони це роблять, забираючи мільйонні «винагороди».

Віталій Бала:

У державних структурах такого не може бути. Це неправильний сигнал, особливо сьогодні, коли значна частина українців має проблеми із фінансовим забезпеченням, а понад 50% свого доходу витрачає лише на їжу. В цій ситуації показувати, що державні чиновники є якимись винятковими, перебувають на іншому рівні, ніж все суспільство, просто злочинно. 24 стаття Конституції України декларує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Отож, такі «винагороди» є цілком неправильними з погляду морального і з погляду тих, хто іде на такі посади.

Руслан Бортник:

Та це елемент цинізму з боку чиновників у країні, де максимальна пенсія обмежена десятьма тисячами, середня становить три-чотири, а зарплати – шість-сім. В такій ситуації привілейована групка осіб отримує мільйонні виплати із державного бюджету. А це не що інше, як відвертий грабунок держави. Відсотки від стягненої заборгованості, які вони пускають на «винагороди», все одно належать народу. Якщо гнути цю ж лінію, Міністерство фінансів чи Фіскальна служба повинні виписувати собі взагалі захмарні премії, бо ж оперують набагато більшими сумами.

Семен Глузман:

У мене лише міцнішає відчуття сорому. Сорому за мою країну. Я не хотів, щоб вона скотилася до такого стану, щоб стала такою. Я відверто не розумію, навіщо потрібно платити чиновникам такі космічні суми. Якби я був молодшим, то, певно, не жив би у цій державі. Не тому, що мені хотілося б кудись, а тому, що тут просто страшна ситуація. Я не хочу так жити, а доводиться...

Не можемо не погодитись, що фахівці такого рівня повинні отримувати достойний заробіток. Але де ж межа?

Володимир Лановий:

Зарплата у них повинна бути вищою, ніж, до прикладу, у промисловців. Але сенс державного службовця полягає геть не у цьому, а у високих пенсіях. Наприклад, так працюють у Європі: там зарплати чиновників справді вищі, але ж не настільки, як у нас. Найбільше співробітники цінують те, що із виходом на пенсію матимуть добру державну підтримку, а не такі поточні величезні кошти.

Віталій Бала:

Це міністерство! Це не якась прибуткова фірма! Дивно взагалі, що вони повинні отримувати такі шалені суми. Це їхня робота, вони туди пішли не собі по гроші, принаймні, мало б так бути. Ці люди пішли заробляти кошти для держави, наповнювати бюджет, із якого потім фінансуватимуть зарплати, пенсії, стипендії, даватимуть різні соціальні виплати і тому подібне. За їхньою логікою, працівники податкової взагалі повинні ставати мало не мільйонерами, адже ж збирають величезні розміри податків. Це просто не припустимо. Про що тут іще говорити?

Сергій Таран:

Справді, людина, яка іде на державну службу, повинна отримувати приблизно такі ж доходи, які вона могла б заробити на схожій посаді у приватному секторі. Якщо цього не буде – в Україні буде постійна корупція. Чиновники або не працюватимуть, або працюватимуть не за зарплату. Саме тому зарплати у міністерстві повинні відповідати ринковим умовам. Але й про коректність треба пам'ятати. 9 мільйонів для одного чиновника – справді занадто.

Руслан Бортник:

Для них повинна бути визначена верхня ставка. Має бути якийсь заохочувальний мотив, але верхня межа має стояти… Нехай в районі 10 заробітних плат. Вона має бути прив'язана не до тих сум, які чиновники здирають із бізнесу, а до тих доходів, які реально мають українці.

Семен Глузман:

Звичайно, люди із вищим рівнем відповідальності повинні мати вищі доходи. Але ж не настільки. Не мільйони. Це аморально.

Чи може мільйонна зарплата знівелювати можливість отримання хабара?

Володимир Лановий:

У цьому питанні обов'язково повинна бути система контролю. Працівники мусять відповідати за адекватне виконання своїх функцій, а не лише гнатися за зарплатами. Отаке «стимулювання» космічними сумами – в принципі неправильний підхід.

Сергій Таран:

Оця ситуація – лише привід для того, щоб говорити про реформу державного сектору, яка мала б охопити кілька речей. Перше: достойні зарплати для чиновників. Друге: створення умов, щоб політики могли говорити про це чесно. Третє: абсолютне стеження за відповідністю прибутків і видатків державних діячів. Чиновників треба добре контролювати, аби жили за тим, що заробляють. Ну і, звичайно, варто говорити про скорочення державного апарату, який в Україні є вкрай роздутим.

Руслан Бортник:

Та ми вже мали таку ситуацію із податковою інспекцією. А сьогодні це, безумовно, неправильний підхід. Може, давайте ще й вчителям і лікарям платити за кількість навченого і полікованого. Це намагання і спроба певного кола осіб, які мають трохи важелів для впливу, нагребти грошей і потім показати величезні числа в декларації, здобуті нібито цілком законним чином. Тоді їхні захмарні статки, елітні квартири і машини видаватимуться легальними.

Українське міністерство юстиції – то взагалі ходячий скандал із нескінченними проблемами. Варто згадати лише люстраційні проблеми, хвилю рейдерства, яка стала наслідком їхніх непродуманих реформ. Тут треба піднімати питання про відповідальність міністра, якого уже давно слід замінити на іншу людину.

Семен Глузман:

Більший дохід аж ніяк не заважає їм брати участь у корупційних схемах. Так, я хотів би, щоб Президент розкрив свої рахунки в офшорах. Якщо говорити серйозно, то ж не в Мін'юсті проблема. Він бере приклад із вищих посадовців. І цьому немає кінця.

Мін'юст наголошує, що така практика є поширеною у світі і приносить свої плоди…

Володимир Лановий:

Досвід окремої країни взагалі ні про що не говорить. У нас в 1994-1995 роках, а потім коли Кучма взяв Азарова до податкової, була схожа ситуація. Приблизно 30% від зібраних податків напряму отримувала ця структура і розподіляла їх, як хотіла. Вони будували будинки, зводили санаторії, витрачалися на якісь інші речі… Конкретно й невідомо, куди воно все дівалося. То що це взагалі за методи? Якісь допотопні, нецивілізовані, неприйнятні варіанти. У цивілізованих країнах такого взагалі не може бути.

Сергій Таран:

За кордоном є чесна розмова про те, що чиновники отримують високі зарплати. До прикладу, у Польщі чи й будь-якій країні ЄС, людина, яка іде працювати у державний сектор, отримує хороший пакет соціальних послуг і добрі зарплати. Там немає такого, що для чиновників вимагають роботи за кілька копійок. Однак, варто наголосити, що там є дуже жорсткий контроль за прибутками і видатками. У нас лише цього року НАЗК та НАБУ почали над цим працювати. На Заході ж це було завжди.

Руслан Бортник:

За кордоном є багато різних практик, але там ніколи не буде такого розриву, як у нас. Між середньою заробітною платою в 200 доларів і такими от виплатами по 1-2-8 мільйонів. Не можна одному платити величезні суми, якщо суспільство загалом убоге. Та відкрийте статистику: близько 60% українців узагалі недоїдають, а щонайменше 40% не можуть заплатити за комунальні послуги. Це бенкет під час чуми. Не інакше.

Семен Глузман:

Навіть якщо мова йде про гроші не нашого платника податків, а іноземця…Багато країн давали кошти на боротьбу з корупцією в Україні. Вони відзвітували перед своїми платниками податків? Зрозуміло, що ні. А ті всі мільярди пішли корупційними шляхами, тільки укріпляли корупцію, а не поборювали її. У нас, може, й хочуть, як краще, а виходить, як завжди. Оця вся «боротьба» лише додає сорому. Нас чекає сумне майбутнє. Нічого не зміниться, якщо не візьмемося за голову. Ми мусимо зробити так, щоб вони нас боялися. Тільки тоді зможемо якось виправити ситуацію.

 

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm