Декомунізація навпіл

Декомунізація навпіл

«Декомунізація — система заходів, теоретична і практична діяльність, спрямовані на звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології в усіх сферах життя країни та суспільства після падіння владущих комуністичних режимів». (Вікіпедія)
ФОТО: Роман Ратушний ФОТО: Роман Ратушний

Сам процес декомунізації в Україні розпочався із процесом відновлення і встановлення незалежності України. Першим було демонтовано монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції в Києві. Здавалось, за кілька років вся Україна повинна була б очиститись від символів посткомуністичного минулого. Однак процес затягнувся на довгі десятиліття уже незалежної Української Держави і до сьогодні не є повністю реалізований.

Не допоміг наказ Президента України Віктора Ющенка від 12 червня 2009 року про демонтаж пам'ятників і пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій в країні у радянські часи. З приходом до влади Віктора Януковича декомунізація взагалі була зупинена, а згодом країну повернули до здавалось би давно забутого – пропаганди і прославляння пострадянського минулого.

 

«Здавалось, ще трішки – і країна полегшено зітхне, позбувшись тягара серпасто-молотастого минулого, але насправді частина пам'ятників, пам'ятних знаків і надалі залишаються на почесних місцях»

 

Під час Революції Гідності у грудні 2013 року було повалено пам'ятник В. Леніну у Києві, що викликало в Україні так званий «Ленінопад». Почали масово демонтовуватись пам'ятники та різноманітна символіка радянського періоду. Здавалось, ще трішки – і країна полегшено зітхне, позбувшись тягара серпасто-молотастого минулого, але насправді частина пам'ятників, пам'ятних знаків і надалі залишаються на почесних місцях у багатьох населених пунктах України. Не є винятком і столиця України – Київ.

Далеко за прикладом ходити не потрібно, бо поруч із центральним залізничним вокзалом киян і гостей міста  на коні зустрічає один із героїв більшовицької пропаганди Микола Щорс. До речі, ініціатором встановлення пам'ятника був сам Сталін. Демонтаж затягувався, оскільки велись дискусії щодо його мистецької вартості. Нарешті було запланувано восени минулого року демонтувати і встановити пам'ятник на колишній виставці досягнень народного господарства. Але поки що пам'ятник Миколі Щорсу стоїть біля центрального залізничного вокзалу, сором'язливо закритий жовто-блакитною тканиною.

Схоже вирішили «декомунізувати» і зірки на Хрещатику, які прикрашають будівлі. Їх просто… перефарбували у жовто-блакитні кольори – і так вони залишаються на центральній вулиці столиці до сьогодні.

 

«Боярин Бутурлін тільки сміється з хохлів і надуманої московськими пропагандистами Переяславської Ради»

 

Не зачіпила декомунізація і так званої Арки дружби народів. Її час від часу піддають косметичним змінам, тобто фарбують у різні кольори. Але від цього боярин Бутурлін, один з героїв пам'ятника, тільки сміється з хохлів і надуманої московськими пропагандистами Переяславської Ради. Бо стоїть він, хоч і у вигляді пам'ятника, та на українській землі в центрі столиці України і символізує політику великодержавного російського шовінізму. Сумно, бо про яку дружбу можемо говорити, коли на Сході України гинуть українські воїни, гинуть, як і їхні попередники в часи І. Мазепи, C. Петлюри, Я.Стецько.

Тож яку дружбу символізують ці перефарбовані пам'ятники, чого вони вчать молоде покоління? Така подвійність стандартів може спричинити лише одне – шизофренію у вихованні життєвих принципів передусім у нового покоління. Я вже не кажу про те, що у декого залишається надія пофарбувати все назад у червоний колір і відновити «єдіную і нєдєлімую»!

 

Роман Ратушний, «Вголос»

Фото автора

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram