Я про інше. Про те, що сучасна людина легко і з задоволеням піддається комерціалізації. Індустрія подарунків підсовує закоханим трафаретні вирішення усіх святкових проблем – ось тобі валентинки, ось квіти, ось ресторан на двох, ось квитки на «місця для поцілунків»,  ось презервативи на особливий день. І навіть баба Параня з підльвівського села знає про Валентина, бо запаслась «блистючими» стрічками, якими обв'язує букетики підсніжників і продає їх у цей день під пивбаром біля Привокзального базару. Усе готове – лише простягни руку і купи, купи, купи!

Обгортка свята яскрава, пишна і банально продавана. Але за цією штучною сухозліткою – нічого немає. Бо ніхто не каже, що валентинки і букетики квітів нічого не варті, якщо в серці немає любові. А любов – це справді Божий дар, який ще треба заслужити, і ніякий Валентин у цій справі не допоможе. Уся світова література – про любов і ненависть. Але скільки ви б не читали книжок і не писали валентинок, кохання це не замінить.

Це неймовірно ніжне і трепетне почуття, від якого паморочиться в голові і теплішає в душі. Коли задля погляду, доторку, подиху коханої людини готовий віддати все і, навіть, більше. Зупиняється час, спалахують зірки на небі, душа співає. Як писав Олександр Олесь:

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!»

До речі, шкода, що у Валентинове свято книжкові магазини не влаштовують день знижок для закоханих. Чи вони вважають, що книжки читають лише нещасливі і закомплексовані люди? Тоді хай поговорять про маркетинг з бабою Паранею з Привокзального базару – вона направду знає, що потрібно закоханим у їх день.

А загалом свято Валентина у нас міцно прижилось. І це добре. Бо все, що сприяє любові і збільшенню числа українців, – завжди буде добре.

Піду напишу свою валентинку. І ви не баріться. Не баріться сказати коханим, як ви їх любите. І не лише у Валентинів день.

 

Богдан Марциняк Волошин,
малюнок Олега Коваленка