Депутати вимагають приватності аби заробляти корупційні гроші

«Депутати вимагають приватності, аби «заробляти» корупційні гроші»

Днями медіа сколихнула звістка: їхні права у парламенті хочуть обмежити. Йдеться про те, що регламентний комітет ВРУ має намір заборонити журналістам знімати депутатів у Раді без їхньої згоди. Також пропонує вилучати у журналістів відеозаписи, зроблені в стінах парламенту, якщо присутні на них народні обранці особисто не давали дозволу на таку зйомку, або виступили проти неї, і таки обмежити представникам медіа доступ до кулуарів парламенту.

Листа із відповідним змістом за підписом першого заступника голови регламентного комітету Павла Пинзеника на адресу голови Комітету з питань свободи слова оприлюднила перший заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Ольга Червакова.

Тож депутати нібито хочуть навести із журналістами лад у Раді: мовляв, людей із журналістськими посвідченнями там понад 4 тисячі, хоча представниками медіа є не всі. Проте багато-хто вважає, що так вони хочуть приховати від народу «непотрібну» інформацію.

Про те, чому депутати хочуть обмежити роботу журналістам у Верховній Раді, яка ситуація в інших країнах із доступом медіа до органів влади та чи варто змінювати правила акредитації журналістам Вголос» запитав у політтехнолога та журналіста Тараса Березовця, юриста та медіа-експерта Алі Сафарова, медіа-юриста Єлизавети Алексіюк та політичного консультанта Петра Охотіна.

«Такі обмежувальні заходи існують тільки в авторитарних країнах, де виникають проблеми із демократією»

Тарас Березовець:

Це абсолютно із середньовіччя – обмежувати роботу у парламенті журналістам, які інформують суспільство про виконання нардепами своїх повноважень. Такі обмежувальні заходи існують тільки в авторитарних країнах, де виникають проблеми із демократією, зокрема в Росії.

Очевидно, що це пов’язано напряму з виборами і намаганням насамперед створити собі комфортні умови в медіа. Але це не працює у ХХІ столітті із розвитком соціальних мереж. В підсумку ці обмежувальні заходи ні до чого не призведуть, адже журналісти, до прикладу, можуть вести прямі трансляції  засідань комітетів ВРУ. 

Що ж до обмежень їх роботи в Раді, думаю, що цей парламент не це наважиться, адже у час передвиборчої кампанії  фракції, які за це голосуватимуть, можуть зіштовхнутися із бойкотом своїх заяв та діяльності з боку ЗМІ.

Алі Сафаров:

Намагання обмежити діяльність журналістів не відповідає ані українському законодавству, ані міжнародному. Депутати – це посадові особи і виконують відповідні функції – і місцем їх роботи є Верховна Рада, в тому числі – її кулуари.

«Навіть якщо про злочин свідчить смс-повідомлення із переписки депутата у раді, така інформація є суспільно значимою»

Європейський суд з прав людини прямо передбачає, що навіть якщо якась інформація про посадову особу, про політика є закритою персональною інформацією, а журналісти її розповсюджують, то вони діють правомірно. Адже значно ширшими є повноваження журналістів щодо політиків саме через велику суспільну вагу дій політиків не лише на робочому місці, а й в інших місцях. Суспільство має розуміти, чи можна довіряти такому політику. 

Депутати ж не завжди усвідомлюють, що не можна журналіста притягати до відповідальності, зокрема й кримінальної, якщо він розповсюджує інформацію про злочин - навіть якщо про злочин свідчить смс-повідомлення із переписки депутата у раді, адже така інформація є суспільно значимою. Тут її користь перевищує шкоду, завдану особисто депутату. Це прямо передбачено Законом «Про доступ до публічної інформації».

Разом з тим є багато людей, у яких є журналістські посвідчення, але фактично вони не виконують роботу із збору та розповсюдження інформації на постійній основі. Тому виникають проблеми із самим статусом журналіста. Відтак треба визначити більш чітко, яким чином здійснюється акредитація (до Верховної Ради) та яким чином припиняється. Відповідно до ст. 26 Закону «Про інформацію» відсутність акредитації журналіста не перешкоджає йому виконувати свої обов’язки, зокрема бути присутнім на відкритих заходах органів державної  влади.

У більшості ж країн Європи, особливо у країнах Скандинавії, немає жодних проблем із допуском представників медіа в органи влади. Єдине, що там журналісти є справді журналістами, які професійно збирають інформацію. Вони не отримують журналістське посвідчення для того, щоб купити собі травматичний пістолет наприклад, чи бути нібито спостерігачем на виборах. Там посвідчення справді підкреслює те, що людина займається журналістською діяльністю. У певних країнах є спеціальні зони доступу. Проте це дуже чітко обґрунтовано.

Якщо ж комусь із депутатів не подобається, що написав журналіст, він може звернутися до суду зі спростуванням тієї інформації. Проте таке звернення   не означає, що журналіст у чомусь винен.

Єлизавета Алексіюк:

Депутати хочуть більшої приватності для себе. Однак таке рішення безпосередньо порушує право на свободу висловлювання. Більше того, якщо проаналізувати Правила аудіовізуальної акредитації в Європейському парламенті, останні передбачають заборону прихованої зйомки. Проте, стаття 5 Правил передбачає розширений список місць, де зйомка є повністю дозволеною, до яких включені, зокрема, місця доступу приміщень для проведення засідань (лобі). Також, Правила не містять жодних вказівок на отримання окремого дозволу на зйомку, окрім акредитації Медіа Директорату Європейського Парламенту.

У Листі Комітет вказує на можливість вилучення відзнятих матеріалів у журналістів,  у  той час, як такі дії становлять склад злочину, передбачений статтею 171 Кримінального кодексу, а саме – перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.

У той же час, існує проблема з непрофесійними діями представників медіа, враховуючи останні події з позбавленням акредитації двох журналістів. Саме тому, один з можливих варіантів вирішення - це зміни до Положення про акредитацію в Раді.

Петро Охотін:

Регламентний комітет обґрунтовує заборони покращенням атмосфери роботи народних обранців. Очевидно, депутати хочуть приватності. Проте в країні, де не відбулося очищення влади, а корупція продовжує розростатися, прозорість залишається одним із небагатьох інструментів тиску на тих, хто приймає рішення. Простір від входу в парламент до сесійної зали - чи не єдине місце, де можна поставити гострі запитання, а час на відповіді не є таким обмеженим, як на брифінгу. Відтак, народу нав‘язують новий суспільний договір. Однак виграють від нього не прості люди. Посадовці хочуть поваги до приватності, але при цьому гроші хочуть заробляти в корупційний спосіб.

Якщо під гаслами порятунку від «фейкових» медіа заборонятиметься робота преси, то чим ми відрізняємось від авторитарної Росії?

Петро Охотін: Нічим. У сучасних умовах зайва регуляція наступатиме на свободу слова, де через страх влади намагатимуться зменшити її відкритість для суспільства.

Марія Волошин, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram