Попри розуміння того, що фінансові блага ніколи не замінять батьківської уваги, українці й надалі залишають сім’ї, зокрема неповнолітніх дітей, задля забезпечення нащадкам безхмарного майбутнього. Згідно з «ієрархією» мотивів заробітчан-українців, перші 3 позиції посідають мотиви заробітку для поліпшення житлових умов, для задоволення життєвих потреб, для оплати навчання дітей у закладах вищої освіти.

Як це: рости з батьками і без них водночас, щодня переживати брак любові та підтримки, самому вирішувати перші дорослі проблеми? Свої історії «Вглосу» розповіли діти заробітчан.

«Колись я казала батькам, що мені не треба нічого, тільки щоб вони були поруч»

Оксана, 17 років:

«Тато поїхав на роботу в Португалію за 3 місяці до мого народження, а мама вирушила слідом за ним, коли мені було 4 місяці. Наступного разу я їх побачила аж в трирічному віці. Згодом у них з’явилася можливість приїжджати раз на два роки, потім раз на рік.

Без батьків було важко, бо хотілось бути такою, як всі: щоб мама з татом вели в перший клас, щоб вони ходили на батьківські збори і свята, щоб мама була найкращою подругою… В мене були досить складні стосунки з батьками, адже коли вони приїжджали, ми не могли порозумітись, вони старались мене «перевиховати». Спільну мову ми змогли знайти лише 2 роки тому.

Найбільше мені бракувало уваги і спілкування з батьками. Зараз вже є Skype, Viber, тому з мамою чи татом можна поговорити і побачити їх у будь-яку пору доби. Натомість в дитинстві я зв’язувалась з найріднішими раз в тиждень, або раз на два тижні телефоном: кожної неділі о 12:00, як сьогодні пам’ятаю.

Зараз мені простіше, бо я зрозуміла для чого це все було: щоб дати мені й братові освіту, побудувати дім. Колись я казала батькам, що мені не треба нічого, тільки щоб вони були поруч. Я б хотіла, щоб у них була можливість повернутися і жити тут безбідно.»

«Нестачу батьківської уваги я компенсував поганими компаніями»

Юрій, 19 років:

Мені було 9 років, коли мої батьки розлучилися. Мама, не довго думаючи, вирішила поїхати на заробітки в Італію. За кордоном вона знайшла для мене нового «тата», але так і не познайомила з ним, адже приїжджала дуже рідко й забирати, чомусь, не поспішала. З батьком я не підтримував жодних стосунків. Мною опікувалися тітка та її чоловік, які мали рідну доньку. Я завжди заздрив двоюрідній сестрі, бо не розумів, чому у неї є люблячі батьки, які у всьому підтримують та готові бігти до неї на перше прохання. А мої, у цей час, невідомо де.

Хоч мама мною не займалася, однак не забувала переказувати кошти на моє утримання, у матеріальному плані я ні в чому собі не відмовляв. Проте цього було замало, як і всі діти, я потребував хоча б уваги, не кажучи про любов.

Напевно, це й вплинуло на моє майбутнє. Через нестачу батьківської уваги, я шукав цікавих пригод у поганих компаніях. У 12 років почав займатися кишеньковими крадіжками, хоча мав вдосталь грошей, щоб придбати ту чи іншу річ. З часом, я крав частіше, це увійшло у звичку, і тепер важко від цього позбутися, бо це залежність. Через це зв'язався з поганою компанією хлопців, з якими мав спільні «інтереси». Більшість з них зараз у колоніях чи на обліку в поліції».

«Одного разу на батьківські збори прийшов дядько, тоді найбільше хотілося усім розповісти, що це мій тато»

Юліана, 20 років:  

«Коли мені було 3 роки, моя мама поїхала на заробітки в Грецію, щоб забезпечити нашу сім’ю. Відтоді вперше вона навідала мене, коли я пішла в перший клас – хотіла підтримати у такий важливий період життя. Тоді мама думала, що залишиться зі мною в Україні, однак так склалися обставини, що вона повинна була повернутися. Наступного разу ми побачилися через три роки – вона приїхала на моє перше причастя. А через рік забрала мене з собою: я була надзвичайно щаслива, бо надто довго цього чекала.

Впродовж семи років мною опікувались дідусь та бабуся. Не можу сказати, що вони замінили мені маму, однак мені було надзвичайно добре з ними, бо вони докладали максимум зусиль, аби я ні в чому не почувалася обділеною.

Я щодня згадувала маму. Вона часто мені снилася. Проте ми мало спілкувалися, тому що не було такої можливості, розмовляли лише раз в тиждень по телефону.

Бували ситуації, коли найбільше бракувало її поряд. Особливо на батьківських зборах, коли найбільше кортіло похвалитися своїми досягненнями. До всіх дітей приходили батьки, а до мене бабуся чи дідусь. Одного разу прийшов дядько, тоді найбільше хотілося усім розповісти, що це мій тато. На превеликий жаль, мій батько помер, коли я була зовсім маленькою. Тому вважалася напівсиротою. І з нагоди Дня святого Миколая, мала «честь» отримувати два подарунки, а не один, як усі інші діти. Пам’ятаю як сьогодні, всі на мене особливо звертали увагу, було дуже неприємно.»

«Не тримала зла на маму, бо знала – це єдиний вихід»

Христина, 35 років:

«Мама поїхала на роботу в Грецію, коли мені було 13 років. У той час, зрештою як і зараз, в Україні було важко заробити на житло, через те вона подалася на заробітки.

Мене залишила на сім’ю свого старшого брата. У нього самого було шестеро дітей, тому сумно мені аж ніяк не було, позаяк я завжди була активною дитиною і вміла зі всіма знаходити спільну мову. На жаль, приділяти багато часу моєму вихованню дядько не міг, тому що, робота, город, господарка займала увесь день. У цей період мені найбільше бракувало маминої підтримки. Не було з ким поговорити відверто та й поділитися найпотаємнішими секретами. Я самотужки справлялася з перехідним віком і вирішувала власні підліткові та шкільні проблеми. Однак, в жодному разі, не тримала зла на маму, бо знала – це єдиний вихід.

Вона підтримувала зі мною зв'язок по стаціонарному телефону, дзвонила  два рази на місяць. Не було тоді ще мобільного зв'язку, не те що навіть Viber чи Skype. Також навідувала мене що два роки. Звісно, цього було замало, але я розуміла, що так має бути.

Зараз в мене вже є чоловік та троє дітей. З мамою ми підтримуємо дуже теплі стосунки, вона приїжджає до нас у гості та й досі допомагає фінансово».

Коментар для «Вголосу»

Який вплив на розвиток дитини має відсутність батьків поруч з нею? Які можуть бути настанови для тимчасового опікуна дитини, батьки якої працюють за кордоном?

Олеся Шевчук, психолог:

«Діти заробітчан зустрічаються з проблемою побудови сім’ї»

Відсутність батьків у період дитинства не дуже позитивно впливає на подальше життя людини. Катастрофи в тому, що діти ростуть без батьків немає, адже всі вони виростають, проте між дитиною і батьками втрачається зв’язок, або батьки просто вже не повертаються. Діти потребують більше батьків поруч, ніж тих фінансів, які вони отримують. Дитина зазвичай залишається з бабусею та дідусем, які її дуже люблять, проте не можуть дати батьківського виховання.

Дитина може перебрати модель сім’ї від інших людей, зокрема від бабусі з дідусем, які вже мають іншого формату стосунки, ніж мали би батьки дитини. Людина перші 3 роки життя формує свої мінімальні уявлення про світ, а отже й про стосунки також. Іноді діти заробітчан зустрічаються з проблемою побудови своїх майбутніх сімей, адже не бачили в дитинстві взаємин між батьками.

«Потрібен баланс між контролем та свободою»

Опікунам же ж потрібно зберегти баланс: у відповідних ситуаціях не боятися проявити жорсткість і водночас давати цим дітям можливість вчитися самостійності. Також дітей заробітчан потрібно привчати до того, що гроші – це праця. Тобто, якщо дитина чогось хоче, то вона має не просто просити цю річ чи гроші в батьків, а ще старатися накопичити частину коштів на свою мрію. Це потрібно тому, що раптово дитина почне сприймати гроші як прояв батьківської любові, або не знатиме ціни важко заробленим фінансам. Потрібен баланс між контролем та свободою.

Павліна Гадач, Дзвенислава Сіра, «Вголос»