«Другий фронт» української злочинності

В Україні за останні три роки різко збільшилась кількість вчинених злочинів. Так, лише у 2016 році у порівнянні з минулим роком кількість правопорушень зросла на 16%, а їх розкриття впало на 7%.

Мовою цифр: 444 тисячі 600 українців постраждали від злочинів за 2016 рік

Якщо розглянути детальніше статистику вчинених злочинів та кількість тих, хто був покараний – це вражає. Зокрема, за 2016 рік від дій злочинців постраждало 444 тис. 600 українців, натомість було виявлено лише 99 тис. 300 порушників.  

Загалом, за повідомленням Генеральної прокуратури, протягом 2016 р. обліковано 592,6 тис. кримінальних правопорушень. Із загального числа зафіксованих правоохоронними органами кримінальних порушень 39,2% – тяжкі та особливо тяжкі.

«У загальній кількості злочинів 68,4% становили злочини проти власності, 7,8% – злочини проти життя та здоров’я особи, 4,4% – злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, по 3,9% – злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян та злочини проти журналістів, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, 2,5% – злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, 1,8% – злочини проти громадської безпеки, 1,6% – злочини проти правосуддя, 1,3% – злочини проти громадського порядку та моральності, 1,2% – злочини у сфері господарської діяльності, 1,1% – злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», - йдеться у статистці Генпрокуратури.

Протягом 2016 р. обліковано очевидних умисних вбивств і замахів на вбивство – 1824, умисних тяжких тілесних ушкоджень – 2396, зґвалтувань і замахів на зґвалтування – 349.

Кількість випадків крадіжок становила 312,2 тис., шахрайств – 46,1 тис., грабежів – 27,2 тис., розбоїв – 3,9 тис., хабарництва – 2 тис. Правоохоронними органами за цей період виявлено 598 осіб, які скоїли злочин у складі 136 організованих груп і злочинних організацій, закінчено 136 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, вчинені організованими групами і злочинними організаціями.

Загалом, кількість виявлених осіб, які вчинили злочини, становила 99,3 тис., з них жінки – 11,8 тис., неповнолітні – 4,2 тис. У загальній кількості виявлених осіб, які вчинили злочини, 31,3% раніше вже ставали на злочинний шлях, із яких кожний другий мав не зняту або непогашену судимість, 13% знаходились у стані алкогольного сп’яніння, 10,5% вчинили злочин у групі. Питома вага працездатних осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, які на момент учинення злочину не працювали і не навчалися, становила 65,1%, безробітних – 11,6%.

«Кількість потерпілих від злочинів у 2016 р. становила 444,6 тис. осіб, із числа яких 167,1 тис. – жінки, 27,8 тис. – особи похилого віку та інваліди 1 і 2 груп, 4,8 тис. – неповнолітні та 2,4 тис. – діти до 14 років. Найбільша кількість потерпілих (68%) – від крадіжок та грабежів, серед яких 39,1% – жінки. У дорожньо-транспортних пригодах, пов’язаних зі злочинами, на території країни постраждало 12,8 тис. осіб. Усього внаслідок злочинних діянь загинуло 7 тис. осіб, із числа яких 30,5% було умисно вбито; 34,6% загинуло внаслідок дорожньо-транспортних пригод, пов’язаних зі злочинами; 10,1% – у результаті нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень», - йдеться у статистиці за 2016 рік. 

Проте, як зазначають адвокати, статистика може бути ще більш жахливою, адже навіть зараз не всі злочини офіційно реєструються. Фахівці кажуть: якщо в поліції не відбуватимуться кардинальні зміни, не зростатиме професіоналізм слідчо-оперативних підрозділів, ситуація зі злочинністю буде лише погіршуватися.  Багато хто зазначає, що це наблизило нас до 90-х років ХХ століття, коли криміногенна ситуація в Україні була вкрай небезпечною. 

Про те, чому в Україні збільшується кількість злочинів та як цього можна уникнути, «Вголос» поспілкувався з екс-прокурором, кандидатом юридичних наук, першим заступником голови Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України Сергієм Войченком та експертом з реформи правоохоронної системи Центру політико-правових реформ Олександром Банчуком. 

То ж чому в Україні зростає злочинність?

Олександр Банчук: З одного боку, це дійсно може бути чисто технічна річ. Адже до 2012 року була інша модель реєстрації вчинених злочинів. Тобто тоді самі слідчі органи вирішували, що є злочином, а що ні, і що потрібно реєструвати, а що можна і не вносити в єдиний реєстр досудових справ. Зараз уже правоохоронці змушені реєструвати усі вчинені правопорушення, хоча, як і справді зазначають адвокати, тут теж є суттєві порушення і проблеми. Але зараз будь-яка заява, написана, як кримінальне правопорушення, по закону повинна реєструватися як кримінальне провадження. Власне, цей аргумент як пояснення росту злочинності використовують самі правоохоронці. 

Але на  кількість правопорушень також великий вплив має війна та масове зубожіння населення. Зокрема, в Україні відбувається падіння економіки, зростає кількість безробітних. Також в нас й справді в обігу є велика кількість незаконної зброї, що теж впливає на криміногенний рівень в Україні. На мою думку, ці фактори є основними причинами росту злочинності в нашій країні. І за таких умов проблема росту злочинності – це вже проблема не лише національної поліції, це проблема всього українського суспільства, всієї держави. Зауважу, що у порівнянні з 2012 роком в Україні ситуація суттєво змінилась, а поліція по-суті працює за старим зразком.  Оперативники розслідують злочини старими методами, як це було ще десять років тому. У них свої статистичні показники, свої цілі, свої завдання, які не корелюються з теперішніми умовами. 

Сергій Войченко: Зараз й справді говорять, що вступив в дію новий кримінально-процесуальний кодекс. І якщо раніше всі злочини не реєстрували, то зараз це робити правоохоронці зобов’язані. Проте скажу, як адвокат, - зараз продовжується ганебна практика, коли не всі порушення реєструють. По багатьох злочинах поліція просто відмовляється відкривати кримінальне провадження і вносити його в єдиний реєстр досудових розслідувань. А тому статистика за 2016 рік була б ще більш вражаючою, ніж теперішня.

Окрім очевидних економічних причин росту злочинності, варто також нагадати й про низький рівень підготовки поліцейських кадрів, про відсутність державної політики в сфері боротьби зі злочинністю. У нас усі борються з корупцією, але складається таке враження, що у нас боротьба з корупцією зводиться до банального переспрямування фінансових потоків та їх подальшого контролю. Наступне – більшість слідчих, які у нас працюють на місцях, вони там здійснюють свою роботу рік-два, а тому у них немає належного досвіду роботи. Прикро й те, що немає тих, хто їм цей досвід передаватиме, адже їхні керівники не набагато професійніші від них. А це важливо, адже коли я починав роботу слідчим, у мене було два наставника: досвід роботи одного – п’ять років, а у іншого – майже 25 років, саме ці люди мені дуже допомогли. Зараз у слідчих немає моральної відповідальності, немає бажання працювати. Таке враження, що йде негласна війна між правоохоронною системою та власним народом. Зараз люди йдуть за захистом до правоохоронців, а ті в нинішній ситуації свідомо і підсвідомо кажуть, «ну ви ж нас не поважаєте, обзиваєте нас у соціальних мережах, чому ми маємо вам допомагати»?

Ви кажете, що й зараз не всі злочини вносять у єдиний реєстр досудових розслідувань. А чи були у вашій адвокатській практиці випадки, коли правоохоронці цього не хотіли робити?

Сергій Войченко: Наведу вам приклад зі своєї адвокатської практики: ми нещодавно виграли судову справу з приводу невнесення у єдиний реєстр досудового розслідування безпосередньо співробітниками Генеральної прокуратури з приводу вчинення кримінального правопорушення.  Як адвокат, який часто представляє права потерпілих, скажу: зараз добитися чогось дуже важко. Ми займаємось кримінальним правопорушенням, коли до чоловіка ще у 2015 році увірвалися в квартиру, його зв’язали та пограбували. При цьому постраждалий впізнав своїх нападників. Але поліція просто відмовилась реєструвати дане правопорушення. Після наполягання адвокатів, його таки внесли у єдиний реєстр, але й досі злочин не розкритий, а винуватці не у тюрмі. Коли запитуєш у слідчих, а чому не розслідується справа, то отримуєш відповідь, що їм все одно. Що на них можна скаржитись всюди, вони не бояться втратити роботу. Схожі випадки є і у Рівненській області. Там четверо дівчат викрали нашу підзахисну, її побили, погрожуючи зброєю. Вона вирвалась, втекла. А поліція при цьому зареєструвала легкі тілесні ушкодження. Після нашого звернення у суд, справу таки перекваліфікували. Але справа й досі не розкрита: змінюються слідчі, але ніхто нічого не розслідує. 

Тобто в таких складних умовах, як війна на Донбасі, збідніння населення, наші правоохоронні органи працюють неефективно?

Олександр Банчук: З професійної точки зору працівники поліції та прокуратури не відповідають сьогоднішнім викликам часу. Наша правоохоронна система у сфері боротьби зі злочинністю працює так, наче у нас немає жодних проблем: немає війни на Сході, немає складної економічної ситуації, немає незаконного збільшення обігу зброї. 

Натомість вони постійно шукають якихось виправдань: то їм закони не подобаються, то суди відпускають на волю не тих. Й справді, цей закон Савченко, на який так нарікають саме правоохоронці,  не є досконалим, це визнав і парламент, який в першому читанні проголосував за його зміни. Але якщо ми подивимось на загальні цифри, то насправді з цієї величезної кількості вчинених правопорушень тих, хто вийшов за законом Савченко і вчинив злочин повторно, є не так багато. Ще часто кажуть наші правоохоронні органи, що суд любить відпускати на волю злочинців, якщо у них є професійні адвокати. Але якщо суд й справді виправдав явно винну людину, то це означає одне - прокурори та слідчі не спрацювали належним чином. У таких випадках поліція має працювати значно професійніше. 

Сергій Войченко: Реформа правоохоронних органів була жахливо невдалою, вона добила нашу правоохоронну систему, яка, до речі, і до цих реформ була деморалізована. Ті, хто залишився працювати у правоохоронних органах, намагаються імітувати якусь певну роботу, щось інколи і розкривають. Але сьогоднішня правоохоронна система – це абсолютно недієздатний орган. Було розвалено агентурну мережу правоохоронних органів. Наприклад, якщо на конкретній території працює дільничний, то він знає, хто там може вчинити крадіжку. Якщо мова про важкі злочини, то у слідчого були свої люди – агенти у тих чи інших структурах. Ці ж агенти отримували зарплату офіційно, від держави. Але коли йде правоохоронець з посади – тоді й втрачається агентурна мережа. 

Далі – у нинішньої поліції відсутня ідеологія та мотивація для боротьби зі злочинністю. Їх усіх зробили хабарниками і злочинцями. Плюс варто звертати увагу й на ставлення до поліції: йде по вулиці правоохоронець, а йому у спину плюють. Скажіть, після цього він захоче розкривати злочини? 
Що ж до повторного вчинення злочинів. У нас відсутня система реабілітації: людина виходить з в’язниці і вчиняє злочин повторно, бо вона у цьому суспільстві нікому не потрібна. 

Але і керівництво Міністерства внутрішніх справ, і Генпрокуратура мовчать про ріст злочинності, звітуючи у ЗМІ про свої «успіхи»…

Сергій Войченко: Коли я слухав коментарі з приводу трагедії у Княжичах, то там радник міністра МВС України, описуючи ці трагічні події, наводив цитати з фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Таке враження, що ці п’ять серій радянського серіалу верхівці МВС заміняють п’ять років навчання на юридичному факультеті. Ось так вони і працюють. Правоохоронна система знаходиться в ганебному стані. Жахливо те, що керують Генеральною прокуратурою та Міністерством внутрішніх справ не спеціалісти, не люди з системи, а банально – політики. Це принижує справжніх професіоналів. От уявіть: працює прокурор роками, щоб досягнути якоїсь посади, певних успіхів. А приходить хтось за протекцією і займає вищу посаду. Йому кажуть, те все, що ти напрацював – це нікому не потрібно, ти нездара і хабарник. А тому мовчи.

Олександр Банчук: Наголошую, що ані генеральний прокурор, ані міністр внутрішніх справ не роблять жодних кроків, щоб хоч якось підвищити ефективність роботи слідчих органів та зменшити кількість кримінальних злочинів. За час каденції Юрія Луценка та Арсена Авакова не було прийнято жодних системних рішень задля боротьби зі злочинністю, а це означає одне -  їхні правоохоронні органи під їхнім керівництвом працюють не ефективно. 

В умовах, коли правоохоронна система не працює, як захиститися українцям від злочинців?

Сергій Войченко: Й справді, за таких умов має бути легалізована короткоствольна зброя. Вона частково й дійсно би вирішила певні питання, пов’язані з грабежем. Ось останній приклад, коли у будинок чоловіка залізли злочинці, а він почав по них стріляти. Якби у нього не було б зброї, то власника будинку б в кращому випадку лише пограбували, в гіршому – пограбували і покалічили, або навіть вбили. 

Далі – люди мають розуміти, що у нас йде систематичний розвал слідчих органів. Взагалі те, що відбувається зараз з правоохоронною системою, мені нагадує те, що робили з армією за часів Януковича – знищували. Держава не виконує ті функції, які має виконувати. А тому є можливість організовувати добровольчі дружини, які можуть здійснювати патрулювання та захист території. Іншого виходу немає. 

 

Марія Бойко, «Вголос»

 

P.S. Детальніше про те, як українцям захистити себе у ситуації стрімкого зростання злочинності в країні – у наступних публікаціях «Вголосу».

В тему

Американський Інститут економіки і миру представив рейтинг найбезпечніших країн у 2016 році. Список складається із усіх 162 країн та впорядковується за різними показниками: відсутність війни, насильства, рівень військових витрат, висока довіра населення до правоохоронних органів тощо.
За результатами цьогорічних даних, список найбезпечніших країн світу очолює Ісландія. Попри те, що в Ісландії зброя доступна у вільному обігу (на 300 000 мешканців 90 000 стволів), рівень насильницьких злочинів – найнижчий у світі, хоча ісландська поліція не носить вогнепальної зброї. Вбивств у Ісландії практично не трапляється (1,8 на 100000 населення на рік).  

Наступною у рейтингу - Данія. Ця країна посіла таку високу позицію завдяки ефективності роботи державних систем захисту правопорядку – корупція зустрічається вкрай рідко, кримінальні органи працюють неупереджено і поважають права громадян, злочинів трохи, та й ті в основному розкриваються. 80% місцевих жителів, перебуваючи вночі в місті, відчувають себе в повній безпеці. І при цьому число поліцейських в країні – одне з найнижчих в світі. 

Третю сходинку посідає Австрія. Тут дуже низький рівень злочинності. 86% австрійців повністю довіряють місцевій поліції. Показник кількості вбивств майже найнижчий у світі, та й в цілому, злочини трапляються рідко – тільки 3% жителів зустрічалися з подібними неприємностями. 81% австрійців зізналися, що відчувають себе в безпеці, гуляючи вночі по своєму місту. 

Четверту позицію займає Нова Зеландія. Тяжкі злочини у цій країні майже невідомі.  Замикає список Португалія. У цій країні практично немає злочинності та корупції. Португальці поважають військових та поліцейських. 

Україна займає 156 місце зі 162 країн світу і вважається однією з найнебезпечніших країн у світі.

 

«Вголос» 


 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram