Геніальні, тому що божевільні, чи божевільні, тому що геніальні?

Творчість таїть у собі захват і водночас небезпеку. Завмираючи перед визначними творами мистецтва, ми одночасно дивуємося біографіям геніїв, які їх створили, і вчинкам, що, на відміну від їхніх доробків, не завжди викликають у нас захоплення. Бо геніальність – це завжди вихід за межі.

Про те, чи можуть провадити геніальні люди пересічне життя, про їхнє психологічне здоров’я і які недуги мали видатні особи, «Вголосу» розповідає психолог Лариса Дітковська.

Пані Ларисо, розкажіть про те, що лежить в основі геніальності?

Є поняття норми. До неї належить більшість людей. Норма – це те, що переважає, є масовим. І таким чином, нормальні люди здебільшого подібні одне на одного. Вони однаково живуть, більш-менш однаково вчаться, чогось схожого досягають.

Але є люди, які більші за норму. До прикладу, в кожному класі на сорок учнів є два відмінники. Проте також є люди, які менші від норми. В тому ж класі є і два або три двієчники. Таких людей є менша кількість. Отже, виникає запитання, що є причиною відхилення від норми в той чи інший бік?

Іноді це тому, що вони дійсно талановиті й неймовірно працьовиті. Ми пам’ятаємо визначення, що геній – це лише 5% таланту і 95% працьовитості. Іноді це є дійсно компенсаторна мотивація. Коли людина, як Михайло Ломоносов, із глухого села стає всесвітнім ученим або Тарас Григорович, який заявив про себе світу. І залежно від того, які люди опиняються в цій точці «більше ніж норма» і яка в них мотивація, такими будуть їхні досягнення, здобутки. Але, тим не менше, їхньою спільною рисою буде те, що вони відрізнятимуться від більшості.

З дистанції часу маємо відомості про те, що геніальні митці часто страждали психічними недугами. Які діагнози здебільшого вони мали?

Оскільки це люди, які багато чого створюють і бачать світ по-іншому, то це зазвичай діагнози так званої ендогенної психіатрії або якісних порушень мислення, процесів сприймання. Тому доволі часто це шизофренія, як у Гоголя,  Врубеля, Чюрльоніса. Іноді це дійсно серйозні органічні розлади, як у Достоєвського. Питання, які саме розлади переважають, умовне. Але це все одно буде щось, що називатиметься психічним розладом і щось, що відрізнятиме людину від тих, хто її оточує.

Врубель лежав у Павлівській психіатричній лікарні в Києві та водночас розписував церкви. Його живопис справді талановитий. Шизофренією страждав і Чюрльоніс – поет, композитор і художник. Коли йому було за тридцять, він закінчив життя самогубством. Через те, що мав порушення основних психічних функцій, бачив світ по-іншому.  

Половина художників-імпресіоністів мала помітні відхилення від норми. Щодо музики, то наведу приклад Баха. Композитор гіперкомпенсовував ваду слуху, більшість його творів написано, власне, в голові, в якій він це звучання чув, тоді як зовнішні звуки до нього вже не доходили.

Тепер ми можемо писати ретроспективну клінічну діагностику за спогадами очевидців, тому що в такому вигляді, в якому є сучасна психіатрія, тоді ще клінічну допомогу хворим не надавали. Адже вона виникла лише у ХІХ столітті.

До того виглядала зовсім інакше. Людей, які були божевільними, або ідеалізували, бо «вони розмовляють з богами, вони обрані» (а насправді це були галюцинації), або навпаки – боялися, тому знищували так, як це робив Гітлер під час Другої світової війни, і так, як це робила інквізиція, яка вважала їх тими, в кого вселився нечистий. У будь-якому разі ставлення до божевільних було полярним: або ідеалізація (бо вони є вищі за інших і мають якісь такі характеристики чи можливості, які не властиві звичайним людям), або вони належать до другого полюса, тоді їх треба уникати, втікати від них або знищувати, бо це може бути небезпечно.

Якщо відомі люди із психічними розладами потрапляли в офіційну психіатрію, то їхній діагноз був більш-менш відомий. Якщо це були люди, про відхилення яких ми знаємо лише з описів очевидців, тоді їхні діагнози можуть бути припущенням.

Щодо Ван Гога, то яким розладом він страждав? Чому відтяв собі мочку вуха?

Самоушкодженнями займаються люди при шизофренії, якщо вони мають так звану імперативну маячню, коли наказові речі змушують їх фізично ранити себе або чинити самогубство. Іноді це важкі органічні розлади, іноді наслідки алкоголізму, тому що такого в митців буває багато.

Сучасні автори також багато говорять про те, що найкращі свої твори створили «під кайфом», в тому стані штучно зміненої свідомості, який вони собі самі стимулювали. З іншого боку, серед них є люди, які спиваються, деградують і не створюють чогось не тому, що вони не талановиті, а тому, що зруйнували свою психіку і когнітивні процеси.

Чи можна вилікувати такі розлади?

Питання ймовірності одужання залежить від того, яким саме було захворювання, тому що, якщо це серйозні ендогенні розлади, то від них одужати не вдасться.

Що впливає на інтенсивність творчості?

Інтенсивність творчості не завжди залежить від перебігу хвороби, а від життєвих обставин. Бували випадки, коли люди, які емігрували на Захід, не могли створити чогось, що створювали на рідній землі, а були ті, які на Батьківщині не творили, а коли опинялися в особливо травматичних обставинах, починали оформлювати переживання в мистецькі твори.

Запитання «Вони божевільні, тому що геніальні? Чи навпаки – вони геніальні, тому що божевільні?» відповіді немає і мати не може. Серед видатних людей, відомих світові, є багато психічно хворих, але, з іншого боку, не всі пацієнти психіатричних лікарень є лауреатами Нобелівської премії, художниками і композиторами. Там є звичайні люди, які не дають собі ради в організації свого життя. Геніальність не є прямим наслідком психічного захворювання, і психічне захворювання не є наслідком геніальності. Є просто більший відсоток людей, які перебувають за межами норми. А оскільки генії і психічно хворі люди є за межами норми, то існує ймовірність, що в якийсь спосіб це причинно-наслідково пов’язано.

І на завершення. Талант – це вроджені задатки?

Ми знаємо про Моцарта, який з 4-х років творив музику, але, з іншого боку, нам відомо про шість поколінь музикантів у його роді. Тому є та частина таланту, творчості, яка вроджена. Але чи всі задатки і таланти розвиваються за будь-яких обставин? Ні, звичайно. Тому що хтось докладає зусиль, і тоді це може справді розвинутися в якісь особливі досягнення, а хтось може знехтувати, і тоді потенціал буде нереалізованим.

Роксолана Савчин, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm