Діалог з Мирославом Мислою

Зимова сесія. Залік з «Україна та геополітика». Студент історичного факультету Мирослав прийшов на випробування з камуфляжним наплічником, щойно з потяга. Двадцятидвохрічний хлопчина не встиг добре вивчити предмет, оскільки практично весь навчальний семестр «прогуляв» на фронті. Чекаючи викладача в аудиторії, Мирослав із захопленням слухав, як його одногрупники, один поперед одного, начитавшись книжок, цитували геополітичні теорії провідних світових філософів, розказували про великі ідеї…

Мирославу, який без виїзду у Пісках тримав три місяці «якусь» сотню метрів лінії фронту, було дивно чути, як його одногрупники переміщали кордони, ділили й наново об'єднували країни, вирішували, на кого слід сподіватись у цьому світі, а на кого – ні… Хлопець мав дещо інші погляди на те, як побудоване це життя. 

Один з одногрупників, до війни найкращий друг Мирослава, все переконував останнього не повертатись більше на фронт: 

— За кого ти там воюєш? За «Рошен»? Я тобі цукерки і тут можу купити. Подивись навкруги, поїдь в інші країни — люди нормально живуть і без твоєї війни. Життя проходить повз тебе, Мирославе.

Розмову одногрупників перервав викладач, який зайшов в аудиторію і розпочав залік. Мирослав витягнув білет з питанням: Чи здатна Україна на власний геополітичний проект?

— Знаєте, коли я вчора їхав у потязі, — звернувся Мирослав до викладача, — я заснув із книгою Дмитра Донцова «Дух нашої давнини». Уявляєте, класики української націоналістичної думки ХХ — початку ХХІ ст. та кілька світових футурологів розмовляли зі мною уві сні на цю ж тему, що в білеті:

Дмитро ДОНЦОВ: Раз на се пішло, Степане Андрійовичу, що у руках моя книжка, то, дозвольте, я розпочну. Так, час не стоїть на місці: якщо людство зараз відправляє супутник за межі Сонячної системи, навіть якщо кіберпростір не знає меж, то Карпати все ще розділяють Львів та Ужгород, а українці, поляки та москалі живуть фактично на тих же територіях, що і сто та двісті років тому.  Як редактор «Вістника», зауважу, що від початку війни з Росією ми знову з'явилися на обкладинках світових видань. Світ знову почав нами цікавитися. Сьогодні ми єдині, хто має збройний контакт з Росією.

 

«Від долі цієї війни залежить, чи Росія розтрощить Східну Європу»

 

Михайло КОЛОДЗІНСЬКИЙ: Але ж ми боремося за Україну, а не за те, щоб бути щитом Европи. Коли ж із нашою боротьбою сплелася нерозривно справа оборони західноєвропейської цивілізації проти московського варварства, то це тільки прикрашує нашу боротьбу й надає їй світового значення. 

Микола МІХНОВСЬКИЙ: Панове, ви завершуєте той зворот в історії, який ми розпочали ще століття тому — боротьбу націй. Відбувається повстання зневолених націй проти націй-гнобителів. Та виникає питання: чи визволення національне можливе для вашого покоління? 

 

«Якщо Москва піде далі – отримає необхідні засоби для того, щоб стати могутньою імперською державою, що охоплюватиме Європу та Азію»

 

Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ: Знаєте, якщо Москва піде далі і здобуде контроль над Україною з її 40-мільйонним населенням та величезними ресурсами, а також із виходом до Чорного моря, вона автоматично знову отримає необхідні засоби для того, щоб стати могутньою імперською державою, що охоплюватиме Європу та Азію. Влада, яка домінуватиме в Євразії, буде контролювати два з трьох найрозвинутіших й економічно продуктивних регіонів світу. Простий погляд на карту вже наштовхує на думку, що контроль над цією територією майже автоматично приведе до підпорядкування Африки, переводячи геополітично периферійні західну півкулю й Океанію в ранг осереднього континенту світу. Близько 75% населення світу живе в Євразії, і більшість фізичного багатства також є там, як у підприємствах, так і під землею. 

Микола КАПУСТЯНСЬКИЙ: Або з Росією проти Америки, або з Америкою проти Росії… Іншого виходу немає.

Самуель ГАНТІНГТОН: Погоджуюсь, адже російсько-українська війна — це зіткнення «Православної» і «Західної» цивілізацій. Щоправда, раніше я думав, що це зіткнення буде проходити по Збручі, а не Сіверському Донці. Не надійтесь, що війна на Донбасі закінчиться для вас так швидко — цивілізації не вмирають за один день чи рік. Питання лише в тому, як ви цю битву цивілізацій використаєте. 

Степан БАНДЕРА: Таки правда. Сам стан війни створює багато корисніших для революції ситуацій, ніж мирний час. Та якщо лише ми візьмемо на себе удар Росії — чи залишаться у нас сили на її поділ?

Джордж ФРІДМАН: А, можливо, панове, війна на Донбасі — це американський «гачок», щоб злапати Росію? Як бачите, вже 4 роки йде війна, і ні Київ, ні Москва ніяк не можуть з неї вибратися.

Степан БАНДЕРА: Захід, який є головним противником Росії, не включає справи визволення України у цілі війни. Їхня концепція політичної розправи з Кремлем не дає підстав для того, щоб нашу боротьбу зв'язувати з долею їхньої війни.

Василь ПАНЕЙКО: З досвіду Західноукраїнської Народної Республіки скажу, що Захід ні пальцем не рушить, якби навіть зі всіх вас тут здерли шкуру. Значить, треба національно-революційно виховувати народ. Треба зростити Ірляндію в Галичині супроти Польщі та Ірляндію на Великій Україні супроти Москви.

 

«Це має бути союз рівних з рівними, для спільних цілей, корисний для всіх учасників, без переваги і привілеїв одних народів перед іншими»

 

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ: Так, війна в Україні вже показала обличчя Америки. Росія грубо порушила Будапештський меморандум – і на це світовий жандарм «Дядько Сем» не дав жодної адекватної реакції. І тут можна говорити, що не лише Росія порушила цей меморандум, але й США. Для порівняння: СРСР за розв'язання війни проти Фінляндії був виключений з Ліги Націй, а Ірак та Югославія за подібні міжнародні злочини опинилися в повній міжнародній блокаді. 

Степан БАНДЕРА: Але ми і не можемо повністю ізолюватися від Заходу. Міжнародні союзи корисні і потрібні, але при їх формуванні ми повинні входити виключно по лінії спільних інтересів. Тож спочатку визначмо їх. Але майте на увазі, що це має бути союз рівних з рівними, для спільних цілей, корисний для всіх учасників, без переваги і привілеїв одних народів перед іншими. Ми не можемо об'єднуватися з таким народом, що має на меті наше поневолення чи підкорення.

Дмитро ДОНЦОВ: Українська нація занадто зрослася із західноєвропейською культурою, щоби з легким серцем кинутися в обійми напівазійської деспотії.

Ярослав СТЕЦЬКО: Ми вже мали достатньо свідчень з нашої історії, як світ дбав про українське питання. На початку ХVІІІ ст. Західна Европа не розуміла й не підтримала Карла ХІІ і Мазепу, і своєю байдужістю спричинилася до поразки під Полтавою. Ця битва стала поразкою не тільки Швеції і України, але й цілого цивілізованого світу від дикої Московщини. У ХХ ст. Західна Европа не підтримала Української держави у 1917–1920 роках, внаслідок чого виникла і зміцніла нова червона московська імперія, що сьогодні загрожує цілому світові. Ба більше, у ХХ ст. Захід також заразив пошестю манії величі імперських карликів у Центрально-Східній Европі, як-от Польщу, Югославію, Чехословаччину, Румунію. Внаслідок цього у неволі в цих державах опинилися литовці, українці, білоруси, хорвати, словенці, боснійці, албанці, македонці, чорногорці, словаки. 

Макс ВЕБЕР: Ви вже так про цілу Західну Європу не говоріть. Ще на початку ХХ ст. я ставив вашу країну в один ряд з такими, як Польща, Литва, Фінляндія. Для мене ваша культура зовсім інша і давніша від російської. Ще у 1915 р. я виступав за створення польської, малоруської, литовської та латиської автономних національних держав. Це повторив і в жовтні 1916 р.: «Центральний пункт!... Україна».

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ: Все ж таки вважаю, що Західна Європа готова поступитись Росії Україною, і це не лише через тишу, але й через бізнес. Росія досягнула значного успіху у двосторонніх відносинах з багатьма європейськими державами. Чого лише вартують висловлювання про війну в Україні від Ле Пен, Земана… Але водночас це ставить питання, чи військовий потенціал НАТО може бути використаний для вирішення зовнішніх справ. Євросоюз показав себе слабкою ланкою у реагуванні на російський виклик європейській безпеці.

 

«Прихильність Заходу закінчується там, де починається ризик конфлікту з Москвою»

 

Степан БАНДЕРА: Інколи ми у Захід віримо більше, ніж у себе. Західні держави виявляють до України обмежену прихильність, і вона закінчується там, де починається ризик конфлікту з Москвою. Навіть тоді, коли ми їх втягнемо у військовий конфлікт, вони намагатимуться обмежити його до найменших розмірів, намагатимуться закінчити його компромісом. Страх перед війною з Росією — це той страх, що весь час паралізує західну політику. А на Заході держави, які входили у склад Радянського Союзу, переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, які входять в орбіту Москви.

ОДНОГРУПНИК: То війна на Донбасі — це «Марафонська битва» ХХІ ст.? Якщо у нас зараз воюють лише цивілізації, то хто нищить українські хрести у Польщі? До речі, ви й досі плекаєте надії на Балто-Чорноморський союз? Знаєте, 5 з 10 моїх близьких друзів поїхали у Польщу на заробітки, тому, на мою думку, проект Пілсудського «Від можа до можа» зараз активно реалізується, правда, українськими «чорноробочими».

Роджер ОСБОРН: Британський філософ Джон Мілль свого часу писав, що «Марафонська битва була важливіша для англійської історії, аніж битва при Гастінгсі». Не зациклюймось лише на війні з Росією. Жахи Першої світової війни, наслідок якої — понад десять мільйонів вбитих, — продемонстрували всю ілюзію цивілізованості Заходу. 

 

«На противагу москалеві, поляки лишають чужинцям дещо (правда, дуже мало) з їх національності»

 

Дмитро ДОНЦОВ: Сусід завжди хоче зорати твою межу. На відміну від москаля, який не вміє асимілювати чужинців і не старається сього робити, поляки радше мають великий асиміляційний хист. На противагу москалеві, вони лишають чужинцям дещо (правда, дуже мало) з їх національності. Хіба сьогоднішні «Карти поляка» — це не перетворення нас на «gente Ruthenus, natione Polonus»? 

Василь ПАНЕЙКО: Коли Польща говорить, що скоріше віддасть Варшаву, ніж Львів, то Московщина каже, що скоріше віддасть Москву, ніж Київ.

МИРОСЛАВ: Начувся і від бабці про поляків, які, до речі, тепер розказують, що не окупували Галичину у міжвоєнний період. Тільки як зайняли наші землі, то хутко почали виключати всіх наших студенів з Львівського університету; під час військових навчань стріляли з гармат по наших селах, не пускали лікарів до хворих українців. Немає в нас у світі ні «адвокатів», ні «братів», ні «кумів»…

Дмитро ДОНЦОВ: Бо всі наші сусіди бояться сконсолідованої та сильної України. Ти ж пам'ятаєш, як Річ Посполита та Московщина уклали Андрусівське перемир'я і поділили нас по Дніпру? Але сей договір тоді спровадив наших предків на дорогу, досі ледве їм знану. По російсько-польській угоді 1667 р. вже не можна було балансувати межи сими двома державами, й очі українських патріотів звернулися поволі до Константинополя. Турки добре знали, що порушену перевагою Московщини східноєвропейську рівновагу можна відновити тільки через відбудову незалежної України. Тому я за Чорноморський союз.

Юрій ЛИПА: Може, й маєте рацію, пане Дмитре. У геополітичному виборі маємо виходити не лише з військових вигод, але й економічних. Над водами повстали всі осередки цивілізацій. Маємо перед собою велику пляму Чорного моря з його затокою Азовським морем і ріки: Кубань, Дон, Дніпро, Дністер і Дунай. Звернімо на них увагу — вони об'єднують населення і його оселі, як найважніші засоби комунікації.

ОДНОГРУПНИК: Перепрошую, що знову перебиваю вас, панове, але у мене в руках американський ґаджет, моя сестра уявила себе «Роксоланою» і зустрічається з турком, яких у нашому місті хоч греблю гати, найпопулярніша пісня серед моїх друзів «Тает лед», російський бізнес — спонсор збірної України з футболу, сам я вже домовився про магістратуру у Вроцлаві, а ви тут всі мені говорите «Опирайся на власні сили!». На які сили і навіщо мені на них опиратись?

МИРОСЛАВ: Тоді за кого ми з друзями ризикуємо життям? Ті, хто сидить далеко від фронту, ніколи не відчують, що переживають сотні тисяч українських військових, які воюють на Донбасі, та родини загиблих. Залізом і кров'ю, хрестом і мечем ми боронимо нашу державу. А ти тут розпускаєш нюні…

Ярослав СТЕЦЬКО: Друзі, а скільки ще часу буде та Европа? Відколи вона перестала вірити у своє післанництво, коли її наступальний дух почав завмирати або вироджуватися, прийшов її занепад. Не національний героїзм як ідеал для молоді став предметом захоплення й наслідування, а культ «золотого тельця»! Европейська еліта стала схильна до будь-яких моральних компромісів з силами зла та агресії. Так не має бути — треба вірити у щось, знати, за що вмирати й заради чого жити!

Олег БАГАН: Товариство, а, може, нам піти на Схід у пошуках своїх союзників? Ми вже дійшли згоди, що доки буде Росія, доти буде війна. Шукаймо союзників у самій Росії, у її тюркськомовному світі. Подивіться на мапу, цей тюркський клин водночас обмежує можливості Індії на Півночі, підважує могутність Китаю, розбалансовує геостратегічну єдність Росії. Тюркськомовне населення ніби розрізає навпіл російський простір, сягаючи від Туреччини до майже Північнольодовитого океану. А якщо ще пообіцяти японцям Сахалін… Цей тюркський світ є природним союзником для народів Північного Кавказу, які вже послаблюють монолітність Російської імперії. Україні треба більше контактувати з цим світом і налагоджувати з ним зв’язки.

Дмитро ДОНЦОВ: В Константинополі добре знають, що порушену перевагою Московщини східноєвропейську рівновагу найліпше можна відновити через відбудування незалежної України. Отже, політичні інтереси Туреччини й України тут сходяться.

ОДНОГРУПНИК: Знаєте, ваш «тюркський світ», як мій дідо: велика історія, але вже нічого не може.

Олег БАГАН: Ніхто не каже, що це має бути завтра. У нашій геополітиці мусимо більше налагоджувати зв’язки з Півднем та Сходом, в діапазоні «Балкани – Туреччина – Кавказ – Закавказзя – Іран – Середня Азія». Цей простір зберігає велику перспективу росту, оскільки всі його народи наприкінці ХХ ст. вийшли на новий етап самооновлення, практично всюди відбулись революції, і, звичайно ж, вони розташовані на перехресті основних геополітичних шляхів. Подивіться, як зараз розвивається Китай та інші «азійські тигри». Хіба через Америку Європа буде возити свою продукцію з «Піднебесної»? Не зациклюймося на самому Заході. Скажіть, Степане Андрійовичу, бандерівці, на відміну від сьогоднішньої влади, завжди мали плани «В» і «С»… 

Степан БАНДЕРА: Так, коли німці не дозволили нам мати Українську державу, яку ми проголосили 30 червня 1941 р., ми не опустили рук, а перейшли у підпілля…

Михайло КОЛОДЗІНСЬКИЙ: І у 1943 р. створили Антибільшовицький блок народів. Знаєте, коли інші республіки билися за здобич, Рим бився з сусідніми містами за те, щоб їх втягнути в союз. Своєю революційною активністю маємо змусити світ дослухатися до нас, зокрема тих, кому загрожує Росія. Хто має інтерес у тому, нехай нам помагає.

Петро ФЕДУН-ПОЛТАВА: Правду говорите, московське ярмо однаково тисне як український народ, так і всіх інших поневолених. До цієї боротьби проти кремлівських експлуататорів маємо кликати і самих росіян.

Степан БАНДЕРА: Україна є стрижнем фронту поневолених Москвою народів у їх боротьбі за своє національно-державне визволення. Успіх і перемога цього фронту передусім залежить від активної ролі в ньому України. Пригожа ситуація, прихильність і допомога сторонніх сил можуть відігравати часом значну, але завжди тільки допоміжну, а не основну ролю. Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовість допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою.

 

«Україна буде здатною на власний геополітичний проект лише за умови, коли сама буде сильною»

 

Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ: Маєте рацію, пане Степане. Україна буде здатною на власний геополітичний проект лише за умови, коли сама буде сильною. Активні геостратегічні гравці — це держави, що мають спроможність і національну волю застосувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити нинішній геополітичний стан справ.

Михайло КОЛОДЗІНСЬКИЙ: Зараз багато проводять паралелей з Українською Революцією сторічної давності. Тоді ми не зуміли втримати своєї держави не тому, що не знайшлося когось, хто б узяв до рук зброю… А тому, що бракувало нам у владі таких, як Цезар, Кромвель, Хмельницький, Бонапарт чи Гарібальді. Чи здатні ми без таких провідників на власний геополітичний проект? Питання риторичне.

У битвах під Каннами загинуло кількадесят римських сенаторів, а скільки сенаторів Центральної Ради загинуло в українській війні? Також маємо пам’ятати, що не дивізії генерала Галлера розбили Галицьку Армію, а те, що на другий день після перевороту, 1 листопада, не збіглося до Львова, столиці ЗУНР, кілька тисяч українських селян з околиці, а за тиждень — кількадесят тисяч з цілої Галичини. Щастя усміхається до людини, а так само до народів, дуже рідко, й то тільки на короткий час.

— Перепрошую, — перервав свою розповідь викладачеві Мирослав, — мені прийшла есемеска.
Він глянув на телефон, зблід і через кілька хвилин мовчання сказав:

— Убили мого друга. А Фукуяма каже, що це вже «кінець історії». Послухати б від нього це в Пісках… Скільки ми не проектували б наших майбутніх геополітичних стратегій, все одно справжня Україна зараз відбувається на Донбасі, зокрема й у геополітичному розумінні.

 

Михайло Галущак, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram