В чому ж полягають особливості надання допомоги воїнам АТО? Про це – у розмові з начальником військово-лікарської комісії Західного регіону, полковником медичної служби Ігорем Голінеєм.

Скільки штатних ВЛК є наразі в Україні? Які основні напрямки їхньої діяльності?

В Україні п'ять ВЛК: ВЛК Західного, Південного, Північного та Центрального регіонів. Над ними стоїть Центральна комісія у Києві. Основні напрямки їхньої діяльності – це розгляд питань про стан здоров'я призовників, військовослужбовців і колишніх військовослужбовців. Четвертий напрямок – це розгляд питань причинного зв'язку захворювань, травм, поранень, контузій та смерті військовослужбовців. На жаль, штат в наших комісіях невеликий, він є типовим для всіх: шість офіцерів медичної служби і дев'ять лікарів – працівників Збройних Сил – і це на весь Західний регіон. Кожна комісія викручується, як може: ми приймаємо колишніх працівників для того, щоб хоч якось розподілити навантаження та передати досвід.

З якого періоду діяльність штатних ВЛК стосується АТО?

Як тільки розпочалися бойові дії на Сході країни, з 2014 року ми займаємося питаннями забезпечення і огляду військовослужбовців, які беруть участь в АТО безпосередньо. На жаль, у перші роки у військкоматів були певні промахи в призові: серед призовників були і патріоти, і люди не зовсім здорові психічно, які спершу рвалися в АТО на ентузіазмі, а потім самовільно залишали частини. Тепер процес налагоджений: на призов  йдуть люди, які розуміють, куди і чому вони йдуть. Є певний підхід до оцінювання їхнього стану здоров'я. Лікарі у військкоматах вже досвідченіші, краще знають вимоги, які повинні бути. До війська все менше потрапляє людей, які мають вади здоров'я.

Яким чином та на підставі яких нормативних актів встановлюється причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій учасників АТО і яке значення це має для них?

Основним документом для нас є наказ Міністра Оборони України № 408 від 2008 року зі змінами, які проходять кожний рік, починаючи з 2013 року – і досі. Основним є закон про учасників бойових дій і надання їм соціальної допомоги. Документи, які ми розглядаємо, – це приналежність певної людини до військової служби (довідка про порядок проходження військової служби, що включає періоди перебування і виконання обов'язків в зоні АТО) – встановлена форма, яку ми вимагаємо при розгляді питання причинного зв'язку захворювання або бойової травми. Окрім того, ця довідка є підставою для видачі посвідчення учасника бойових дій. Копія такого посвідчення надходить до нас в наборі документів, які ми розглядаємо. Також ми розглядаємо документ, що відображає стан здоров'я людини перед призовом, щоб проаналізувати, як впливатиме на неї перебування на передовій.

Якщо людина отримує якесь поранення чи травму, перебуваючи в зоні АТО, жодні інші документи, крім довідки командира частини про обставини отримання нею поранення, травми чи контузії, до уваги не беруться. Ця довідка видається командуванням в двох примірниках на підставі розслідування по частині. Ще ми розглядаємо всі виписні епікризи чи дані про звернення до медичних працівників за період служби. Після цього формується уявлення про етапність лікування військовослужбовця. Якщо у нього виявляються якісь захворювання в перші три місяці після звільнення чи вибуття із зони АТО, їх виникнення можна віднести до перебування в зоні бойових дій. Ми виносимо свою постанову про причинний зв'язок всіх паталогічних змін, набутих за час служби для того, щоб людина потім мала право звернутися до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) для визначення відсотка втрати працездатності та можливого встановлення групи інвалідності.

А чи існують установи, що займаються схожими питаннями щодо учасників АТО, які не мають статусу військовослужбовця?

Є указ президента, яким визначено, що цим питанням для людей, які є волонтерами і не мають статусу військовослужбовця, займаються МСЕК на підставі довідок, які видаються різними організаціями, в тому числі навіть командирами частин. Адже ми займаємося цими питаннями суто з того періоду, коли вони стали військовослужбовцями – і аж до їхнього звільнення.

Тут необхідно зазначити: у суспільстві існує поняття «військовослужбовець». Це узагальнене поняття, бо є у нас структури МВС, СБУ, прикордонників, Національної гвардії (яка віднесена до структури МВС) і є Збройні Сили. Ми – комісія у Збройних Силах Міністерства Оборони. У кожній структурі є своя військово-лікарська комісія з такими ж принципами роботи. І всі наші висновки із силових структур розглядаються МСЕКами. МСЕК – це єдина організація, яка об'єднує всі висновки для визначення обсягу грошової компенсації та групи інвалідності. Військкомат мобілізує і направляє чи в МВС, чи в СБУ, чи в Збройні Сили. Людина проходить свою службу і потім, коли звільняється, звертається в МСЕК. А ми – як проміжна ланка, як буфер між цивільною системою і військовою.

Чи трапляються якісь перешкоди, труднощі?

Найголовніша перешкода – це непоінформованість людей, які до нас звертаються: малу кількість військовослужбовців інформують на рівні військової ланки та військкоматів про їхні подальші дії після звільнення з військ за станом здоров'я, та й самі військовослужбовці мало цікавляться… Вони хочуть все вже і зараз. Але ж для того потрібно правильно підготувати всі документи. Це проблема роз'яснювальної роботи. Також є хитруни – вони деякі хвороби приховують при мобілізації, а потім хочуть, щоб їх переглядали як набуті в зоні АТО для отримання преференції від держави. Бувають військовослужбовці, які намагаються довести, що було поранення, а командир не дає при цьому довідки. Ми пояснюємо, що в такому разі кожен громадянин може взяти свідчення у тих людей, які з ним служили на передовій, звернутися в суд, аби той визначив правомірність його вимог і приписав командиру все ж провести необхідне розслідування.

Наказ Міністра Оборони не передбачає термінів для проведення такого розслідування і видачі такої довідки. Буває, що звертаються і через рік, і через два, адже значна частина травм не минає безслідно. У нас давно немає такого, щоб командир приховував травматизм – це все зазначається в наказах. Наприклад, після обстрілу він наприкінці дня описує те, що сталося: всі пошкодження майна, поранення і «двохсоті». Є труднощі із ставленням військкоматів до переліку документів, які необхідно скеровувати до нас. Працюють по-старому: іди туди – не знаю куди, візьми те – не знаю що. Немає чіткого уявлення, тому що у військкоматах старі посадовці не знають вимог нового наказу, а нові – ще не вникли. Ми стараємося з цією проблемою активно боротися роз'яснювальною роботою. Волонтери нам передали книжечки, які ми видаємо учасникам АТО для того, щоб вони знали, що робити, аби отримати такий документ. Якщо в частинах документація біль-менш ведеться справно, то документація, яку оформлює військкомат, не завжди правильна, не завжди відмітки ставлять у військовий квиток, не завжди по формі виписують довідки. «Йди туди, там тобі пояснять», – таке їхнє ставлення. На жаль.

 

Лія Мікуліна, «Вголос»