Для початку цитата з датованої 2001 р. книги одного відомого політика: “Майбутню ж і бажану трансформацію української політичної системи у напрямку її подальшої демократизації можна, як видається, окреслити такими етапами: створення двопалатного парламенту, заміна унітарного устрою держави федеративним…”

Прямуючи до такого висновку, автор цитованої тези навів у цій же книзі низку прикладів, де, зокрема, про Бельгію читаємо таке: “захист франкомовної меншості від датськомовної більшості бельгійського населення.” Це – доробок старшого юриста країни, самопроголошеного представника інтересів Росії в Україні Віктора Медведчука.

А ось захисник національних інтересів України Петро Симоненко вважає, що: “с целью отделения западных областей Украины была проведена в Тернополе в 90-х годах Галицкая ассамблея. Именно на ней было обнародовано намерение о создании Галицкой республики.”

Це виступ у Верховній Раді від фракції комуністів 30 листопада 2004 р. А 2 грудня ц.р. в ефірі 1-ї програми Українського радіо Симоненко сказав: “… ще в 1991 році, (на) заході нашої України, … Галицька асамблея намагалася створити Галицьку республіку.”

Тобто, носіями ідей територіального розчленування України є галичани, західні українці. Вважаю своїм обов’язком як співголова у минулому Галицької асамблеї висвітлити певні призабуті факти.

У 1990 р. відбулися перші вибори до Рад народних депутатів на альтернативній основі. В обласних Радах трьох галицьких областей – Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської – більшість депутатських мандатів здобули представники національно-демократичних сил. Протидія компартійних і державних органів новій місцевій владі Галичини не забарила реалізуватися у серії наклепницьких публікацій, яку увінчала спільна заява ЦК Компартії України, Президії Верховної Ради та Ради Міністрів Української РСР з приводу становища в західноукраїнських областях, де вперше вжито термін “Галицька автономія”. Кампанія дискредитації демократичного волевиявлення, шельмування та демонізація окремих діячів, ігнорування реальних досягнень у суспільному житті та господарстві трьох областей, призвели до фактичної економічної блокади Галичини (припинення поставок комплектуючих, сировини і пального буцімто з ініціативи трудящих Сходу України).

Насправді уживана тоді назва “Галицька асамблея” окреслювала форми взаємодії та співробітництва радянських органів влади суміжних областей, способи вироблення спільної політики та синхронізації дій щодо розв’язання спільних проблем. Перед керівниками Радами трьох областей постала необхідність захисту ще зелених паростків демократії від реакції.

На початку 1991 р. ми втрьох з В’ячеславом Чорноволом та Василем Олійником домовилися про проведення у Львові об’єднаної сесії Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської обласних Рад народних депутатів, яку скликали 16 лютого 1991 р. в приміщенні Львівського театру опери та балету.

Перша Галицька асамблея стала подією, що сприяла подоланню взаємних упереджень громадян різних частин України, зміцнювала у масовій свідомості дух соборності України. Найбільше значення у цьому зв’язку мала прийнята сесією ухвала “Про єдність українських земель”, яка ствердила, що основою для возз’єднання українських земель у кордонах однієї держави є Акт злуки УНР та ЗУНР від 21 січня 1919 р., і засудила будь-які намагання порушити територіальну цілісність України.

За іншою ухвалою асамблеї 17 березня 1991 р. проведено обласні референдуми, альтернативні до горбачовського всесоюзного про оновлений Союз. Галицький плебісцит з його дев’яностовідсотковим “Так!” державній незалежності України став генеральною репетицією майбутнього доленосного 1 грудня 1991 року.

Друга асамблея, яка відбулася 5 вересня 1991 р. в Тернополі, прийняла, зокрема, ухвалу, на виконання якої була створена робоча група під моїм керівництвом з питань розробки законопроектів про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування. Група у складі львівських та івано-франківських юристів напрацювала законопроекти про місцеве самоврядування, місцеві державні адміністрації та правовий статус області, які орієнтували на побудову унітарної децентралізованої держави із розвинутим регіональним і місцевим самоврядуванням.

У зв’язку з подальшим посиленням тенденцій централізації в системі виконавчої влади та зміною керівників обласних Рад співпраця в рамках Галицької асамблеї поступово згорталася. Раціональні напрацювання того часу не реалізувалися згодом у формі законодавчих норм.

Зараз український політикум знову має проблеми з формулюванням якісно нової регіональної політики, вдосконаленням адміністративно-територіального поділу та реформуванням публічної адміністрації на засадах децентралізації та деконцентрації владних повноважень і власності. Але вкрай назріла та доконечно необхідна реформа влади і самоврядування не має нічого спільного з юридично неспроможними ідеями федералізації, які не витримують критики і є спекулятивними. Федералізм і сепаратизм вигідні насамперед зовнішньополітичним чинникам, зацікавленим у послабленні, а то й ліквідації нашої держави.