На кваліфікованих та амбіційних медиків із України вже давно чекають у Польщі, Чехії, Угорщині, де також є кадрова криза. Більше того — їхні агенти вже й у нашій державі переманюють до себе навіть інтернів, багато з яких вчаться на Батьківщині коштом держави.

А в той час в українських медичних закладах бракує близько 30 % персоналу. Зокрема, називають число у 40 тис. лікарів. Та у Мінохорони здоров’я, яке має знайти вихід із кризи, переконані: лікарів у країні не бракує і їм можуть гідно платити. Натомість дедалі більше медиків, котрі мають піклуватися про здоров’я українців зараз і за кілька років, просто втікають за кордон.

Про те, скільки лікарів уже покинуло Україну, які умови праці для українських медиків за кордоном та як вирішити проблему трудової еміграції українських медиків, «Вголос» питав у Голови Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариси Канаровської, координатора Незалежної експертної платформи «ПРО S VITA», кандидата медичних наук, лідера Всеукраїнської інноваційної освітньої платформи «Сходи в майбутнє» Ігоря Найди та Президента Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василя Воскобойника.

Яка ситуація в Україні з медперсоналом — лікарями та медсестрами? Скільки виїхало працювати за кордон?

Лариса Канаровська:

«Лише упродовж чотирьох років війни з України виїхало
близько 60 тисяч медпрацівників»

Ще 2008 року, коли відбулася остання колегія Мінохорони здоров’я, в Україні не вистачало 40 тис. лікарів різних спеціальностей і близько 80 тис. середнього медичного персоналу — фельдшерів і медсестер. І вже тоді ми стояли на краю прірви. З цього часу ніхто навіть не аналізував питання дефіциту медпрацівників. А він із кожним роком зростав.

За неофіційними даними, упродовж лише чотирьох років війни з України виїхало близько 60 тис. медпрацівників. Дефіцит лікарів у Києві, до прикладу, становить 4 тис. осіб. З них, зокрема 230 сімейних, 200 дільничних лікарів, 100 педіатрів. Укомплектована у нас лише кількість акушер-гінекологів і стоматологів.

Ігор Найда:

За даними Центру медичної статистики МОЗ України 2017-го, у нашій країні налічували трохи більше 195 тис. штатних лікарських посад (для порівняння, 2010 року — 244 тис.), з них зайняті — понад 172,5 тис. (2010-го — понад 223,5 тис.). І лише за їхніми даними вже бракувало понад 20 тис. лікарів.

Ще більше загострилося питання кадрового забезпечення у процесі впровадження змін системи охорони здоров’я. Адже працівники були  здебільшого не підготовлені до змін, а також невмотивовані через падіння престижу професії лікаря. До того ж у медичній галузі підтримували високий рівень «подяк». А відтік медичних працівників за кордон ще більше посилив неукомплектованість закладів охорони здоров’я.

«В Україні 30  % працівників сфери охорони здоров’я — пенсіонери, або особи передпенсійного віку»

Зараз передусім дефіцит кадрів — на первинній ланці, особливо у сільській місцевості. Також помітною є регіональна диспропорція лікарських кадрів. При цьому достатньо критичним є рівень укомплектованості штатних посад лікарів за такими спеціальностями: психотерапевти — 63,9 %, лікарі-ендоскопісти — 65,8 %, лікарі функціональної діагностики — 67,8 %, наркологи — 69,5 %, анестезіологи — 72,2 %, серцево-судинні хірурги — 72,6 %, рентгенологи — 72,8 % тощо. Не краща ситуація і зі середнім медичним персоналом: у понад 840 українських ФАПів його взагалі немає.

Ще одна проблема у тому, що в Україні 30 % працівників сфери охорони здоров’я, особливо у первинній ланці, — пенсіонери або особи передпенсійного віку. Тому навіть якщо всі сьогодні в Україні укладуть ці так звані декларації з лікарями, то просто не вистачатиме лікарів, аби забезпечити первинну ланку.

Василь Воскобойник:

Єдине, що ми знаємо напевне: значна кількість медпрацівників їде працювати за кордон. Адже там вони заробляють десь у шість-сім разів більше, ніж в Україні.

Які зарплати зараз в Україні отримують лікарі та медсестри та які — на відповідних посадах за кордоном?

«У нас сімейні лікарі отримують 10 тисяч грн. У Польщі — 1,5 тисячі доларів»

Лариса Канаровська:                                                 

У нас сімейні лікарі зараз отримують 10 тис. грн. У Польщі  такі лікарі отримують 1,5 тис. доларів. Кардіологи чи хірурги у Чехії, Угорщині заробляють по 3…5 тис. доларів на місяць залежно від навантаження. А в нас хірурги отримують десь по 8…9 тис. грн. Медсестри ж у Києві мають зарплату у 6 тис. грн, а це, до речі, найбільше в Україні, хоча за кордоном — понад 1 тис. доларів. А якщо медсестра за кордоном працює доглядальницею літніх людей, то отримує навіть і 2…3 тисячі доларів.

Та й узагалі: в Україні у медиків — найнижчі оклади. Наприклад, в інтернів оклад — 3,7 тис. грн! Ну, який лікар, котрий себе поважає, піде працювати за такі гроші?

Василь Воскобойник:

У Польщі зарплата медсестри стартує з 600 євро на місяць, лікаря — від 1 тис. євро. У Німеччині рівень зарплат ще у 2…3 рази вищий.

Як наші медики потрапляють на лікарські посади за кордоном?

Василь Воскобойник:

Існує розгалужена мережа компаній-посередників, які пропонують роботу для медпрацівників. Умови роботи залежать від багатьох факторів: рівень знання мови, визнання українського диплому в іншій країні, рівень компетенцій і багато іншого. Єдиною умовою, що є однаковою для усіх медпрацівників, є те, що їм доводиться багато працювати. Наприклад, лікар у Німеччині працює не менше 60 годин на тиждень.

Наші ж медики, котрі шукають роботу за кордоном, передусім керуються тим, що хочуть заробляти більше. Також для них важливі умови роботи та проживання. Не забувають згадати і про безпеку та комфорт життя у тій чи іншій країні. Наприклад, за рівних умов українець швидше працюватиме у Німеччині, ніж у Катарі.

«У Польщі та Чехії створили цілі програми щодо залучення наших лікарів»

Лариса Канаровська:

У Києві функціонує три бюро медичної міграції, в які можна звернутися, заплатити гроші. Там навчають медичним азам іноземної мови відповідно до вибраної країни. Потім ви підписуєте контракт і вам оформляють документи на виїзд за кордон. Також має значення стаж і кваліфікація лікаря.

У Польщі та Чехії також створили цілі програми щодо залучення наших лікарів. Причому українські фахівці не можуть виїхати у такі три країни, як США, де не вистачає 100 тис. лікарів, Англію, яка потребує 50 тис. лікарів, або Канаду, де також бракує близько 100 тис. медпрацівників. Але й у Європі наші медпрацівники змушені підтверджувати свій диплом. Тому їдуть у найближчі держави. Фахівці зі Західної України виїжджають також у Румунію й Угорщину.

Ігор Найда:

На сьогодні навіть є іноземні рекрутери, які вже й в Україні працюють над тим, аби й з інтернами укладати угоди щодо, як мінімум, стажування у їхніх країнах. Зокрема, йдеться про чеських, польських та угорських рекрутерів.

Які умови праці пропонують наших лікарям і медсестрам за кордоном та що потрібно, аби там працевлаштуватися?

Ігор Найда:

«Щоб влаштуватися лікарем в іноземній країні, наш лікар має знати її мову та скласти відповідні іспити, аби отримати ліцензію»

Якщо наш лікар приїжджає в іноземну країну та хоче працевлаштувати за фахом, мусить насамперед знати мову цієї країни, має скласти відповідні іспити, аби отримати ліцензію на право займатися медичною діяльністю. Хоча зараз уже багато країн послаблюють усі ці процедури для іноземців, аби дати можливість іноземним фахівцям швидше пройти перепідготовку. Для цього потрібно потратити рік-два, якщо в Україні лікар не готувався до перепідготовки за кордоном.

У більшості країн потрібно скласти «мінімум» на спеціальність. Інше питання, що не всі наші лікарі відразу готові до цього. Але значна частина тих медфахівців, котрі виїжджають за кордон, цей шлях проходять. І навіть зараз уже багато студентів готуються до такого кроку: вивчають іноземну мову, дізнаються, які іспити потрібно в якій країні складати для того, щоби там стати лікарем.

За кордоном наші лікарі працюють і завідувачами відділень, і керівниками служб. Є достатньо кваліфіковані хірурги з високими зарплатами. Є й такі медики, котрі не змогли працевлаштуватися і зараз працюють за кордоном будівельниками, сантехніками, працівниками соціальної сфери.

«Медики набагато частіше емігрують назавжди,
бо їхня робота пов’язана з однією установою»

Василь Воскобойник:

У Польщі та Чехії легше працевлаштуватися, бо там визнають українські дипломи. Та й мову можна вивчити набагато швидше, ніж, до прикладу, німецьку. Проте декотрі спеціальності таки вимагають переатестації.

Більше того — у медичній сфері в розвинутих країнах є постійний дефіцит кадрів, адже є ще й ціла мережа будинків для літніх людей, котрі потребують уваги та медичного догляду. І там потребують найрізноманітніших фахівців. Особливо бракує медсестер.

Та й на відміну від основної маси трудових мігрантів, котрі виїздять працювати за кордон, медики набагато частіше емігрують назавжди, бо їхня робота пов’язана з однією установою. Й якщо їх усе влаштовує, вони залишаться жити в тій країні, де працюють.

У чому недоліки нашої медицини та й медосвіти у цьому плані?

Лариса Канаровська:

«Супрун уклала договір із 40-ма країнами, куди відправлятимуть майбутніх медиків на інтернатуру. І зрозуміло, що звідти вони вже не повернуться»

Зараз первинна ланка медицини не може взяти інтернів на своє забезпечення, тому вони й виїжджають за кордон. В Україні просто пропущене питання щодо працевлаштування інтернів. Уляна Супрун при цьому уклала договір із 40-ма країнами, куди відправлятимуть майбутніх медиків на інтернатуру. І зрозуміло, що звідти вони вже не повернуться. Ба більше — за кордоном, наприклад, у тій же Польщі, навіть Білорусі, як не дивно, лікарів забезпечують житлом, а в деяких клініках під час робочого дня навіть годують.

Ігор Найда:

Рівень зарплат медика за кордоном відповідає його соціальному статусу. А в Україні рівень зарплати хірурга, котрий закінчив інтернатуру, відповідає зарплаті санітарки. Тим більше, що там ситуація і ставлення до тих самих хабарів — зовсім інша. Подяки також є, але ніхто не несе гроші, бо знає, що йому й так нададуть медичну допомогу. За кордоном сама людина є соціально захищеною, чого в Україні зараз немає.

Та й загалом за кордоном охорона здоров’я є соціальною. Там держава дбає про своїх громадян. У Чехії, до прикладу, практично на 90 % забезпечують усім необхідним. У нас же держава забезпечує максимум на 10…15 % щодо того, що потрібно людині, аби отримати належну медичну допомогу.

Як знизити рівень трудової міграції українських лікарів за кордон?

Лариса Канаровська:

«Лікар в Україні має отримувати зарплату не менше 20 тис. грн;
медсестра — не менше 15 тис. грн»

Для того, аби наші лікарі залишалися працювати в Україні, а не виїжджали за кордон, їм потрібно перш за все збільшити зарплати. Лікар в Україні, аби йому було комфортно жити та працювати тут, має отримувати зарплату не менше 20 тис. грн. А медсестра — не менше 15 тис. грн.

Також медиків треба забезпечити помешканням. Раніше у Києві було понад 20 гуртожитків для медпрацівників, та згодом і ті фактично приватизували. Тому навіть якщо у нас деякі фахівці готові працевлаштовуватися у медицині, то розуміють: за ті «копійки», які платять медикам, помешкання орендувати неможливо.

Ігор Найда:

На сьогодні немає розрахунків Мінохорони здоров’я щодо того, скільки Україна потребуватиме медиків за певний період часу. Немає навіть концепції та стратегії, якою має бути охорона здоров’я у нашій державі через 5…10 років.  Тому для початку треба ухвалити концептуальні документи, аби медпрацівники бачили, що у сфері охорони здоров’я є поступові зміни. Але не так, як зараз, що одним платять по 20 тис. грн, а інші в той час не знають, як далі жити.

До того ж має бути повага до медика. Бо коли з уст самих очільників і працівників Міністерства охорони здоров’я лунають слова про те, що українські медики — це дурисвіти та хабарники, то вони такими будуть і надалі.

У нас в Україні немає лікарського самоврядування, яке є у Польщі, чи у будь-якій країні Європи. Там без думки медичної спільноти не ухвалюють жодного урядового рішення. А в нас до цього часу не хочуть ухвалити Закон «Про лікарське самоврядування», адже це не вигідно виконавчій владі.

Та й узагалі: зараз кожна країна відчуває дефіцит медиків. Але якщо за кордоном дбають про те, аби його подолати, то у нас цим питанням ніхто не займається.