Хто із Трьох Святителів вище гідністю ?

Сьогодні українці святкують Собор Трьох Святителів.
12 лютого - Трьох Святителів 12 лютого - Трьох Святителів

Як рівноапостольні навчителі світу всього, Владику всіх благайте, щоб подав спокій світові й душам нашим велику Свою ласку.

Це слова із тропаря (піснеспіву) середнього нерухомого церковного свята – собору Трьох святителів – Святого Василія Великого (329-379), Святого Григорія Богослова (328/329-389/390) та Святого Іоана Золотоустого (347/350-407),  яке святкуємо у неділю, 12 лютого. За переказами, в XI ст. у грецькому середовищі  виникла суперечка: хто із трьох згаданих вселенських святителів і вчителів вище гідністю. Справа доходила до ймовірного утворення нових напрямків: василіан, григоріан та іоанітів. Тоді єпископові міста Євхаїди Іоанові з’явилися у сні три Святителі і попросили його запровадити в їх пам’ять одне спільне свято: «Оголоси християнам, щоб вони залишили даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих». Так і сталося.

                                    1. Народ назвав його Великим        

Василій народився в Кесарії Каппадокійській (Мала Азія) у благочестивій і багатій сім’ї. Під час гонінь імператора Діоклетіана (306) його дідуся по лінії матері позбавили життя, а дідусь з боку батька разом із родиною упродовж семи років переховувався в лісах Понта. Батько Василія, до слова, мав аналогічне ім’я, відомий доброчинністю, одружився із знатною і заможною дівчиною Емілією. У подружжя народилося 10 дітей – по 5 дочок і синів. Старша сестра – Мокрина після раптової смерті свого нареченого залишилася йому вірною, присвятивши себе Богові. Інші сестри вийшли заміж.  Із 5 братів один помер у ранньому дитинстві, троє стали єпископами і причислені до лику святих (Василій Великий, Григорій Нісський, Петро Севастійський). Перші духовні настанови Василій отримав від своєї бабусі-християнки Мокрини та старшої сестри-християнки теж на ймення Мокрина. Безпосередньо навчанням хлопця опікувався батько. Середню освіту юнак здобув  у рідному місті, вищу – в Афінах. Тут у нього зав’язалася дружба із Григорієм (Назіанзіним). Обидва вивчали філософію Платона, відтак, глибоко засвоїли тільки дві дороги – до християнської церкви і школи. Друзі заприсягнули дотримуватися життя християнських подвижників. Отримавши високу освіту, Василій викладав риторику, думав про наукову стезю. Однак, під впливом старшої сестри Мокрини подолав спокуси молодості і посвятився духовному служінню. У віці 30 років його хрестили, а першу духовну посаду – читця отримав від кесарійського єпископа Діанія (+362).

Близько 357-го Василій відбув у подорож у Єгипет, Палестину та Месопотамію. Тут перейнявся жертовністю християнських аскетів у їжі, воді та сні, загорівся бажанням запозичити від них такі якості. Задля цього усамітнився на березі р. Іріс. Сюди ж запросив свого товариша Григорія, але, на жаль, той вимушений був доглядати за віковими батьками, хоча періодично й навідувався до Василія. Молоді подвижники залюбки проводили час у молитві, фізичній праці, читанні Святого Письма, студіювали твори Оригена. Результатом такої праці став їх спільний труд під назвою «Філокалія», що розповідав про здобутки великого Олександрійського вчителя.      

Чутки про аскетичні пориви обох молодих християн швидко поширилися серед однодумців. На березі р. Іріс стихійно виникали монаші обителі. Василій сформулював для них відповідні правила співжиття. Ще у Єгипті він запізнав дві форми подвижництва – усамітненого і колективного. Однак вони його не задовольнили. Усамітнене життя було небезпечне для слабих людей, позбавлених проводу. Воно передбачало тільки особисте спасіння, не сприяло утвердженню заповідей євангельської любові до ближнього. З іншого боку,  у багатолюдних монаших згромадженнях  переважали економічні забаганки і ручна праця, що відволікало ченців від молитви і духовного служіння. Василій запропонував змішану форму монашого життя. Вона, пов’язуючи ідеали усамітненого і колективного співжиття, була позбавлена крайнощів. Молитва і служіння в обителях чергувалися із фізичною працею, часто практикувалося благодійництво, ченці брали активну участь у вихованні дітей обох статей. У 360-му Василій як читець був присутній на соборі у Константинополі. Тут його запримітив новий кесарійський єпископ Євсевій. Він посвятив Василія у пресвітери, призначивши своїм помічником. На жаль, стосунки між двома духовниками не склалися. Активна діяльність, красномовство, начитаність, відданість бідним і монахам з боку пресвітера суперечили безпідставним ревнощам і заздростям недостатньо підготовленого до духовного  служіння владики. Назрівав конфлікт. Аби не сталося схизми, Василій подався спочатку до Григорія, а потім – у Понт до своїх ченців.

Тоді ж чинний імператор Валент силкувався сприяти поширенню аріанства. Один Василій міг завадити йому. Єпископ Євсевій звернувся за допомогою до Григорія, стараннями якого між владикою і Василієм досягнено примирення. Він знову повернувся в Кесарію і посів належне місце у церковному житті. У часи масового голоду Василій продав частину особистого  майна, облаштував безоплатні їдальні, а його дошкульні проповіді проти тодішніх багатіїв зробили доступними їх житниці для бідноти та спричинили збільшення пожертвувань. Після кончини єпископа Євсевія (+370) тутешня християнська спільнота  вибрала Василія єпископом. Новий владика продовжив змагання із противниками християнства, позбавив духовних посад відповідних негідних сановників, здійснив реформування в богослужінні. До того апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикладом Ісуса Христа. Порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, молитви і піснеспіви вивчалися напам’ять. Та і після апостольського письмового викладу літургії, вона поповнювалася новими духовними требами. У різних Церквах порушувалася однаковість її звершення. Василій вперше записав і запропонував для християн єдиний спільний варіант літургії. З того часу Церква Христова упродовж року 10 разів відправляє літургію св. Василія Великого. А саме – 14 січня –  у день його пам’яті, в п’ять неділь Великого Посту, четвер і суботу Страсної неділі, Святий Вечір перед Різдвом Христовим і Богоявленням або в дні самих свят, коли святвечір припадає на суботу і неділю. Василій запровадив всенічне богослужіння (нічне чування) із антифонним співом (почергове виконання двох хорів) псалмів.

Завдяки діяльності Владики остаточно утвердилася сучасна троїчна термінологія християнства: «Бог один за суттю і троїчний за іпостасями». Поблизу Кесарії звів приміщення для кліру, мандрівників, доброчинні установи (Василіади), робітничі будівлі, лікарні, забезпечив їх відповідними кадрами та устаткуванням. Плідна духовна праця, доброчинність, любов до Бога і ближнього принесли Василію всенародне визнання його Великим.                                         

                                          2. Богослов від Бога

Григорій (Назіанзін), син єпископа м. Назіанза –  Григорія. Після навчання разом із своїм товаришем Василієм у 30-річному віці прийняв хрещення. Отримав сан пресвітера (362), допомагав батькові в управлінні єпархією. У 372-му Василій Великий хіротонізував його на єпископа м. Сасіма, однак він ніколи не посідав місце на цій кафедрі. Тривалий час усамітнювався у горах, лише недуга батьків повернула його у місто. Після їх кончини (375) подався у Селевкію, де провадив усамітнене життя, готувався поселитися у монастирі.   

Через чотири роки православна громада Константинополя запросила його на кафедру. Всі храми у місті на той час перебували в руках аріан. Тому перші богослужіння і проповіді владика провів у приватному будинку, який згодом перетворив на церкву. Через деякий час він назвав її храмом Воскресіння, оскільки плекав надію на воскресіння православної віри. Переконливо трактував вчення про Боже Слово, тобто про Сина Божого, за що й отримав від вірних звання Богослова.

Владика далі поглибив вчення про Святу Трійцю як єдиносущну. Вона, за його словами, одне Божество, одна сущність, одна природа, троїчність осіб – три іпостасі, три особи, особливості кожної з них – ненародженість, родженість та ниспослання. Григорій сформулював вчення про Одкровення у Церкві. За ним, Старий Завіт повідомив про Отця, Новий – відкрив Сина, з часів П’ятдесятниці з нами живе Св. Дух. Особливість Св. Духа за аналогією з особливістю Сина характерна способом походження (ниспослання). За вченням Григорія, людська природа Христа поєднує тіло, душу та розум (дух). Особистість Боголюдини – єдина і нероздільна. Спадщина Владики охоплює 45 слів (творів), близько 240 листів та збірок віршів. Перед кончиною Григорій заповів роздати своє майно бідним. 950-го року його святі мощі перенесені в Константинополь, а звідти до Риму.

                                     3. Учитель із золотими устами

Іоан народився в Антіохії, освіту отримав під керівництвом матері. Батько відійшов у вічність ще в дитинстві хлопця. Деякий час працював адвокатом, згодом вивчав християнське богослов’я під орудою єпископа Антіохії св. Мелетія. Владика охрестив його і скерував у клір на посаду читця (370). Згодом Іоан продовжив богословське навчання у Діодора, пізніше єпископа Тарсійського, чотири роки провів у товаристві монахів, а ще два – у повному усамітненні. До речі, Іоан неодноразово радив батькам віддавати своїх синів після закінчення світського навчання на певний час у монастирі. На його думку, під час усамітнення легше досягається моральна зрілість, краще формується характер і світогляд. Та й особисто Іоан написав чимало монографій, наукових статей, проповідей, перебуваючи у пустині. 381-го року Іоана посвятили в диякони. У цьому сані, а відтак під час 12-ти літнього священства майже щодня, а особливо у неділі проповідував серед різних верств населення. Його звернення, промови, бесіди слухали не тільки православні, а й невіруючі. Він переконливо пояснював обов’язки християн, палко проповідував любов до Бога і ближнього, ратував за милосердя. Його зустрічі викликали сльози покаяння у присутніх, супроводжувалися всенародним схваленням. Проповіді пресвітера записували скорописці, вірні вивчали напам’ять. Відомо 804 проповіді Іоана, а церковний історик Калліст (близько + 1350) знав їх понад 1000 !!! Багато людей, вийшовши з  храму, змінювали своє життя, свою поведінку. Адже йшлося про християнську сім’ю, виховання дітей, молитву домашню і суспільну, значення  парафіяльного храму, особливо для сільського населення, працю як основу суспільного і особистого добробуту, християнську взаємодопомогу і доброчинність, знищення рабства, відміну циркових кровавих забав… Проповідник ратував за рівність всіх людей перед Богом і між собою за природою. Звинувачував багатіїв, які мають право володіти майном, але не правильно його використовують. Частину його вони зобов’язані віддавати на потреби істотам однієї з ними природи – бідним.

«Чимало мене осуджують за те, що я нападаю на багатіїв, – говорив він,  –  але чому вони несправедливі до бідних? Звинувачую не багача, а хижака. Ти багатий? Не заважаю тобі. Але ти грабіжник? Осуджую тебе. І багачі, і бідняки – рівно мої діти». Кращі із антіохійських проповідей – 19 слів (творів) з приводу повалення антіохійцями, незадоволеними новим податком, скульптур імператриці Плацілли, що стояли на вулицях. Остання подія зумовила хвилю переслідувань і загрозу знищення всього міста. Єпископ Флавіан відправився перепрошувати імператрицю, просити змилування. Іоан залишився разом із своїми прихильниками, втішав їх, продовжував наставляти на шлях Істини. Гідність людини не в її походженні… Бог не створив рабства, але подарував людині свободу, – стверджував він у проповіді.

397-го року смиренного пресвітера Іоана, людину без будь-яких зв’язків та знайомств у столиці, вибрали на посаду першого сановника Церкви –  архієпископом Константинополя. Боялися, що антіохійці не відпустять свого пастиря, тому потайки вивезли його з міста. У Константинополі він асигнував значні кошти із церковної казни на допомогу бідним, облаштував у місті декілька лікарень та інших доброчинних установ. Розпустив столичний клір, який підпорядкував відповідній дисципліні. Став автором тлумачення Святого Письма, дещо скоротив чин літургії св. Василія Великого, поклавши в його основу найдавнішу літургію св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалима. Чин цієї  літургії (Золотоустої) донині служиться в наших церквах кожен день, за винятком десяти днів, коли відправляється літургія св. Василія Великого.

З часом проти архипастиря згрупувалися недоброзичливці на чолі із імператрицею. Вони самотужки скликали собор і викликали Владику з Константинополя у Велику Суботу, напередодні Пасхи. Святитель дізнався про це у церкві. Він відмовився залишити своїх вірних. Тоді імператорська сторожа увірвалась у храм і силоміць вивела Іоана. 404-го року архипастиря заслали у м. Кукуз (Вірменія) на два роки; звідси відправили у Пітіунт (Піцунду), але він по дорозі закінчив земне життя, в Команах (407). Через тридцять років, на прохання народу, його святі мощі перенесені в Константинополь. Ім’я Золотоустого Іоан отримав через століття після кончини. Церква Христова визнала його святим, а вірні донині бачать в ньому ідеал християнського пастиря.

Каплиця Трьох Святителів у Львові біля Успенської церкви на вул. Руській.                                                                   

Церква Христова, її вірні однаково вшановують всіх Трьох Святителів: «Василій – Божественний ум, Григорій – Божественний голос, Іоан – прегарний Світильник, три високі Угодники Божі й слуги Пресвятої Трійці. Вийшовши на висоту Христової любови, побачив Василій невисказані й божественні таїнства, що їх пояснив людям як правовірности мудрий провідник. Григорій мудрістю своїх слів і наук розв’язав єретичні думки й привів до однодушности правовірних, що розумно прославили Бога. Іоана поставив Христос, щоб був незрушимим закріпленням своєї Церкви». Святі, як живі образи Божі, стали думками Божими (Псалом 138:17), вони «спадкоємці Бога і співспадкоємці Христа» (Римлян 8:17), заступники і молитвенники за кожного з нас перед Престолом Божим (Об’явлення 8:3-4). У Львові їх символізує окрема каплиця Трьох Святителів (у структурі Свято-Успенського ансамблю), зведена (1584) майстром Андрієм Підлісним. Це прямокутна у плані будівля з тесаного каменю без опорних стовпів, що прилягає до північної стіни церкви. Фасад поділений пілястрами на три прясла, що відповідають верхам. Посередині портал, по краях – два вікна, рясно вкриті різьбою з мотивами винограду та листя акації. Над святинею – три бані з ліхтарями, увінчаними хрестами.

                                                                          

Підготувала Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm