«Х***я якась, а не парламент». Або де наші маккейни?

Липень 2017. США. 80-річний сенатор, щойно очунявши від наркозу після видалення пухлини головного мозку, плює на застереження лікарів і мчить за тисячі кілометрів до Капітолію – голосувати за антиросійські санкції. Той же час. Україна. За 700 км від загарбницького чобота РФ. 450 парламентарів забралися у відпустку на 2 місяці.

Безперечно, вчинок ганебний. А ще – дуже сумний. Ніхто тепер не скотинякає з трибуни, не запрошує корів на сесію і не жбурляє півнями у колег. Нікому винести прем'єра із зали, метнути склянку в голову ОДА чи поблагословити копняком генерала СБУ. Тільки «найвитриваліші» рятують ситуацію, «простою людською мовою» пояснюючи українцям: «Ні, ну це просто х***я якась!».

Мабуть, останнє твердження найвлучніше характеризує політичну ситуацію в Україні. Чого тільки варті вакації під картатими покривальцями у феофаніях за найменшої загрози з боку правосуддя, або ж височенні підбори у напівживих пасажирок інвалідного візка.

Найцікавіше, що до керма Української держави ці шоумени прийшли цілком законним чином – завдяки волевиявленню українців. Однак, тепер ті ж українці щиро захоплюються заморським Маккейном, не будучи спроможними знайти гідного прикладу серед власних обранців.

То коли ж нарешті наші співгромадяни почнуть пишатися власними політичними лідерами і чи взагалі можлива поява в Україні своїх маккейнів? Про це говоримо із директором Агентства моделювання ситуацій Віталієм Балою, політоглядачем Олександром Аронцем, директором соціологічної служби «Український барометр» Віктором Небоженком та політологом Олександром Солоньком.

У нинішньому українському політикумі є люди, здатні своїми вчинками дорівнятися до Маккейна?

Віктор Небоженко:

У нас немає моральних авторитетів. Джона Маккейна підкосив смертельний діагноз, але він користується найменшою можливістю допомогти Україні. Натомість наші нардепи хворіють тільки тоді, коли є небезпека арешту чи позбавлення недоторканності. Насправді їхньому здоров'ю можуть позаздрити навіть найбільші довгожителі Кавказу. У них немає жодної відповідальності перед українським народом, перед виборцями, перед держорганом, у якому вони працюють. Жодної. Ні моральної, ні психологічної, ні фінансової. Це найздоровіші депутати на території всієї Європи, адже їхня спроможність вести розгульний спосіб життя, багато красти і багато споживати не має рівних ніде. У своїх деклараціях вони показали найвищий рівень багатства серед депутатів всієї Європи, тому очікувати від них політичної поведінки, подібної до Маккейна, – дуже тяжко.

Олександр Солонько:

Українські парламентарі розглядають мандат винятково як схованку від кримінальної відповідальності та можливість лобіювати власні бізнес-інтереси. Якщо скасувати недоторканність і законодавчо гарантувати втрату мандату чи інші санкції за негідні вчинки, то, очевидно, у нас була б трохи інша ситуація. Була б більша дисциплінованість, краща мотивація, більшість депутатів знали б, за що вони голосують. Нерідко трапляються ситуації, коли рішення протягають наосліп. До прикладу, нещодавно розглядали законопроект на 1,5 тисячі сторінок про внесення змін до цілої низки кодексів. Звісна річ, що 90% депутатів й близько не знали, за що голосували, лишень отримували вказівки від своїх фракцій чи керувалися іншими домовленостями. Це й свідчить про надзвичайно низьку культуру парламентаризму, надзвичайно низьку політичну культуру загалом. То про які «маккейнівські» вчинки може іти мова?

Віталій Бала:

Свого часу було висловлено дуже розумну формулу правильного політика – «правило трьох «п» – професійний, порядний, патріот. Доки українські органи влади не будуть наповнені такими людьми, очікувати, що вночі на них зійде якесь прозріння, і непорядна людина миттєво виправиться, – нереально.

Олександр Аронець:

Треба звернути увагу на той факт, що у США багато сенаторів, парламентарів приходять на посади після служби в армії, участі у війнах. Зокрема, і Джон Маккейн пройшов в'єтнамську війну, був 5 з половиною років у полоні, після чого почав політичну кар'єру. Звісно ж такі люди загартовані, не будуть ховатися по лікарняних палатах, навіть після важких операцій.

Чому тоді за 26 років Незалежності до керма в Україні не прийшли адекватні управлінці?

Віктор Небоженко:

Це ж стандартний відбір: до Ради потрапляють найгірші. Наші правителі не бояться скандалів, вони купаються в скандалах. Ці люди зробили кар'єру на брехні, розкраданні, використанні адміністративного ресурсу і сімейних зв'язках. Для них це все природньо. То як від них взагалі можна очікувати хорошої поведінки? Такого не буває. Верховна Рада – це те, що потрібно Україні та українцям. Однак спосіб обрання не дає нормальним людям шансу там існувати. Між статусом депутата, його реальною силою і населенням не існує жодного зв'язку. Вони їздять своїми дорогами і живуть своїм життям. Це дві різні України. Абсолютно. Ми не можемо на них вплинути, бо вони не спроможні змінитись. Вчинок Маккейна тільки підтверджує, наскільки українська влада відірвалася від народу.

Віталій Бала:  Ми маємо чітко усвідомлювати: відсутність політичної культури серед політиків є наслідком того, що така політична культура взагалі відсутня у суспільстві. Отих депутатів, які нас дратують, які себе показують, м'яко кажучи, не зовсім з того боку, що треба, і не виправдовують очікувань, обираємо саме ми. Громадяни, на жаль, досі не усвідомлюють відповідальності за свій вибір. Здоровому глузду взагалі неможливо пояснити, чому люди підтримують тих самих кандидатів кілька разів поспіль, бачачи, що вони ніяких покращень не роблять. Ще на минулих виборах я публічно звертався до народу: добре, ви не думаєте про країну, та подумайте вже про своїх дітей, про своїх батьків, щоб їм було краще. Якщо не хочете думати про країну загалом, то думайте хоча б про свою родину. Обирайте саме з цього. На жаль, щось не дуже виходить.

Олександр Солонько:

Неприємно визнавати, але проблема у безвідповідальності виборця. На жаль, люди не хочуть усвідомлювати і визнавати причинно-наслідковий зв'язок між своїми діями і тим, що вони породжують. Народ іде на виборчі дільниці, не вивчивши біографії кандидатів і статистику їхнього голосування. Електорат здебільшого керується лише словами і не виключає можливості продажу своїх голосів. Люди голосують несовісно і некомпетентно, продаються за гречку чи красиву картинку, тому й маємо відповідний результат.

Людина повинна чітко усвідомлювати, що цей вибір щонайменше на наступні 5 років формуватиме життя її самої і її дітей. Поки тотально і масово пояснити українцям цей зв'язок немає можливості, бо лише влада має засоби для всеохопного впливу на масову свідомість, однак вона жодним чином не зацікавлена у тому, щоб змінювати ситуацію. Та й не дивно, адже це автоматично означатиме її відхід, очищення, люстрацію, втрату панівного становища.

За яких обставин ситуація може змінитися?

Віталій Бала:

Щоб в Україні з'явилися свої маккейни, треба наявність політичної еліти, якої в нас нема. Маккейн якраз є представником поняття «політична еліта» і за формою, і за змістом. У нас це тільки схоже на форму: певні притаманні політичній еліті ознаки і засоби, права тощо. А за змістом…цієї еліти просто немає. До прикладу, дуже дивно, коли спікер пропонує продовжити роботу до осені, а це підтримує тільки 161 депутат. Оце й уся відповідь про наявність політичної еліти в Україні. Поки не буде політичної еліти, яка свої інтереси поставить нижче від інтересів держави, інтересів громадян, які її обрали, до того часу будемо мати те, що маємо.

Віктор Небоженко:

Для появи українських маккейнів необхідний енергійний ріст середнього і дрібного класу, буржуазії, для яких порядок і чесність важливіші навіть за існування. Поки цього немає. Минуть роки, може, десь за чверть століття порядність депутатів трохи зросте.

Олександр Солонько:

Якщо достойники потенційно є, то їх треба обирати і контролювати, адже в політиці існує багато спокус, перевірку якими треба пройти. Слід робити свідомий вибір, досконало вивчати, кому ти віддаєш голос, і домагатися чесного підрахунку. Якщо правлячий клас не хоче з цього виходити, то вивести їх повинні самі українці. Треба максимально оновити якісний і кількісний склад Парламенту. Зараз державі, яка перебуває в перехідному періоді, не завадив би цикл виборів кожних 2-3 роки. Зрозуміла річ, правителі намагаються нав'язати, що у нас немає для цього грошей. А в офшори виводити є що? Чи Путін нападе? 2014 року проводили вибори і тоді мови про це взагалі не було. Причина одна: їм це просто невигідно.

На жаль, за один виборчий процес повного оновлення досягти таки не вдасться, бо це великий процес, зміна масової ментальності, робота над характером, над загальним рівнем свідомості – це дуже складно, потребує багатьох етапів та достатнього проміжку часу. Для початку треба змінити виборче законодавство і провести реальну люстрацію. Бо оте, що було здійснено, люстрацією назвати не можемо. Слід нарешті відсіяти колишніх регіоналів, діячів режиму Януковича від виборчого процесу. Саме це стало б першим етапом змін, початком складного комплексного процесу, який врешті зумовив би зважений вибір суспільства.

Олександр Аронець: 

На мій погляд, в Україні не все так погано. Зрештою, багато вояків російсько-української війни теж зроблять успішну кар'єру в політиці, проте для цього потрібен час. Українське суспільство повинне «перехворіти» популістами, клоунами-шоуменами, артистами і симулякрами, ми повинні навчитись на своїх помилках. А вже після цього у нас з'явиться шанс на появу професійних, ідейних та загартованих парламентарів на зразок Джона Маккейна.

Чи можемо сподіватися на якісь зміни у чинному Парламенті?

Віталій Бала:

Не бачу перспектив у контексті того, що нинішній парламент здатен щось зробити. Вкажу на одну просту причину: вони можуть говорити красиві слова, мати нібито дуже потрібні і гарні закони, але відсутність суспільної організації, тобто повна недовіра до них особисто, як депутатів, і до ВРУ, як інституту парламентаризму, безумовно, не дає можливості проводити якісь якісні зміни. У таких випадках країни світу роблять перезавантаження влади, щоб отримати новий кредит довіри. У нашій ситуації, не думаю, що у вас, як і в мене, є велике бажання виконувати те, що вони там голосують. Бо стиль їхньої поведінки і відпочинку перекреслює будь-які сподівання. Все ж, якщо після теперішніх подій, після чинного парламенту, його напрацювань і фарсу стосовно зняття недоторканності, громадяни України не будуть обирати по-іншому, то тут вже хто кому лікар…

Віктор Небоженко:

Є така українська політична гра, називається «Вибори». При чому у нас стараються так, щоб на вибори не потрапляла альтернатива з боку населення. Тому народ голосує за те, що є. Як наслідок, зараз в Україні при владі немає моральних авторитетів. Але нехай пам'ятають, що народ їх не тільки обирає, а ще й скидає. Ми мали два Майдани. І це стовідсотково не кінець.

Олександр Солонько:

У Раді йде мова про зняття недоторканності, Генпрокуратура вносить подання…ну і які там наслідки? От зняли недоторканність із Мосійчука. Він собі працює, проводить епатажні акції, в нардепів плює. Доторканний статус йому жодним чином не заважає. Результат отримаємо лише тоді, коли злочинці сядуть за корупцію. Лише таким шляхом з'явиться більш-менш помітне відчуття невідворотності покарання. Тоді обранці нарешті не використовуватимуть статус і мандат для корупції і лобізму. Поки ж, це не більше, ніж цирк і піар ГПУ.

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm