Interpol "Interpol" (2010)

4-й альбом повного кармічного циклу ньюйоркерів Interpol демонструє публічне самогубство, що можна ще зрозуміти концептуально, але розтягувати здихання саунду до таких монументальних масштабів – то вже занудна маразматичність, хоча й з присмаком шизофренічної гри.

Одні з флагманів пост-панк рівайвлу видали самоповтористий бульйончик первісних ідей, де незформованість має стати виразником хаосу, занепаду чи декаденсу. Зрозуміло, що Interpol, ще й хлібом не годуй, але дай прошвирнутись в дендінізованій позі і це хоч якийсь світлий промінь у цьому темному царстві ("Lights").

Монументальність (як застиглість) зустрічається без особливого ентузіазму. У смакуванні смерті мали б бути хіти, як такі, але представників того сімейства тут немає взагалі. Фішкові гітарні трололо педалюють самоповтори і дещо розбавляються фортепіанним сталкерством з натяком на іронію, як ознаку приречення. Фортепіанкове загравання з класикою закінчується каненням у вічність ("Try It On"), що чудово вписується у системи публічного суїцидалу.

Басуха ще робить якісь скачкоподібні спроби вирватись чи то з ілюзій, чи то з реальності, але таке пританцьовуюче загравання з небезпекою цілеспрямовано дарує цій макабричності лише закономірний тупик.

1. Success
2. Memory Serves
3. Summer Well
4. Lights
5. Barricade
6. Always Malaise (The Man I Am)
7. Safe Without
8. Try It On
9. All of the Ways
10. The Undoing

Swans "My Father Will Guide Me Up a Rope to the Sky" (2010)

Монстри нью-йоркської сцени на ниві екстремального міксу індастріалу, пост-панку, готики та нео-фолку повертаються після 14-річного мовчання з 12-м альбомом.

Витримується чітке балансування між ревучими ранніми та акустичними пізнішими дисками і союз індастріалу та нео-фолку схиляється на золотій середині більше до звитяг "Children Of God" (1987), ніж до "Burning World" (1989). Індастріальний махач дається, як соус до готичного розмаху та пост-панкового галопу, щоб ввести потрібний градус трансу своїм монотоном ("No Words/No Thoughts", "My Birth", "Little Mouth").

Нео-фолк у рідкісних моментах щось іронічно мугикає собі під ніс, але потім згадує про своє призначення і починає завалюватись суровими штормовими хвилями обмерзання і мотивно згадувати, або фолкову версію "Where Did You Sleep Last Night" ("Jim"), або дракульне затишшя перед бурею ("Inside Madeline"), або навіюватись жорнами Вельветного андеграунду в "Eden Prison".

Що особливо радує разом з ключовим треком "You Fucking People Make Me Sick", де нео-фолкне шаманство Девендри Банхарта та дівчинки частково паралелиться з треком "He’s Disabled" з альбому "But, What Ends When the Symbols Shatter?" (1992) класиків нео-фолку Death in June та повністю розбомблюється індастріальними фугасами, де виття приносить більше страху, ніж факт самої бомби.

1. No Words/No Thoughts
2. Reeling The Liars In
3. Jim
4. My Birth
5. You Fucking People Make Me Sick
6. Inside Madeline
7. Eden Prison
8. Little Mouth