Керівник Нацполіції Львівщини Валерій Середа про свою посаду, АТО, гроші і Тягнибока (ВІДЕО)

У грудні 2016-го року Львівщина отримала нового керівника Національної поліції. Ним став ректор Львівського державного університету внутрішніх справ Валерій Середа, який замінив на посаді Дмитра Загарію. Хто такий Валерій Середа, чому саме його обрали на цю посаду, та який стан справ у правоохоронних органах Львівщини – про це і не тільки кореспондент «Вголосу» поспілкувався із новопризначеним керівником.

Формування батальйону «Львів» та участь у війні на сході України

- Ви брали участь у формування міліцейського батальйону «Львів», який брав участь в АТО. Що було найскладнішим в процесі формування? Із якими проблемами довелося зіткнутися? Не вистачало озброєння, обмундирування, проблеми із постачанням? Чи допомагало в тому керівництво Львівщини?

На початку не було нічого взагалі. Це був добровольчий батальйон і  людей, фактично, ми набирали з вулиці. Основою батальйону стали колишні працівники правоохоронних органів, збройних сил, які були звільнені, служили колись по контракту, вийшли на пенсію. Були хлопці, які прийшли з Майдану. Вони були повністю мотивовані. Чому я перше зайнявся їхньою підготовкою? Програма, яка була прописана для таких батальйонів, що створювалися по всій Україні, була досить примітивною. Там, буквально, було десь пару стрільб із пістолета Макарова і більше нічого. Я бачив це і знав, що люди йдуть воювати. Фактично, в той час на сході України вже йшла повноцінна війна, фронтова війна. Причому зі своєю специфікою. 

Зі своїми викладачами ми продумали програму підготовки. Забрали батальйон до себе на навчально-тренувальний центр «Верещиці» і там займалися десь 1,5 місяці їхньою підготовкою. Частково у нас, частково ми виїжджали на тренувальний центр Національної гвардії. Це біля міста Золочева.

Знаєте, коли із людьми фактично живеш день і ніч, їх навчаєш, пізніше один до одного вже якось звикаєш. І коли прийшов час виїжджати вже на схід, хлопці запитали: «А ви з нами поїдете?». Я як керівник навчального закладу, був з ними, вчив їх, ділився досвідом, а виходить, що коли треба їхати воювати, то залишаюся тут. Десь воно так зіграло свою роль. Після цього я певно мірою почав вимагати від міністра внутрішніх справ відпустити мене із батальйоном.

Друга проблема полягала в тому, що у батальйоні фактично не було кадрових офіцерів, які б могли стати командирами взводів та рот. Були призначені хлопці, які мали військові квитки офіцерів запасу. Після закінчення військової кафедри, як вони самі говорили, пістолет Макарова в руках тримали, але навчальний. Жодного разу не стріляли. Ми їх вчили з нуля, не кажучи вже про якусь топографію і тактику ведення бою. Я переговорив із офіцерами, які займалися підготовкою батальйону, всі погодилися однозначно виїхати в якості командирів взводів, командирів рот, щоб уже там готувати офіцерів на передовій. Такими нелегкими зусиллями я добився того, щоб нам дозволили їхати разом із батальйоном. І ми поїхали.

Щодо державного матеріального забезпечення, то на той час воно було досить примітивним. Давайте згадаємо, що тоді армія не мала нічого. Ми не готові були до війни. Спільними зусиллями місцевої влади, наших органів місцевого самоврядування та титанічними зусиллями волонтерів нам вдалося багато чого роздобути. Наприклад, взуття, камуфляжний одяг, розгрузки – це все завдяки волонтерам. Навіть транспорт. Ми поїхали з двома джипами та «пазіком». Ось і вся наша техніка, на якій ми й воювали.

- Чим безпосередньо займалися в зоні так званої АТО? Звідки почався бойовий шлях підрозділу?

Лисичанськ був першим містом, яке ми штурмували. Ми прибули вночі, якраз йшли бої.  Вже повторно йшли бої, тому що перед тим наша 80-ка за пару тижнів пройшла була важкою технікою. Але вони пройшли і пішли далі аж на Луганськ. А сепаратисти відійшли в ліси і повернулися назад. Підрозділ лисичанських правоохоронців (луганські працівники міліції), який залишився на боці України, був оточений сепаратистами прямо у міськвідділі. Ми, батальйон «Чернігів» і підрозділи Нацгвардії до них пробивалися. Нашим завданням було розбити це кільце і зачистити місцевість.

В той час у всіх населених пунктах Луганщини були присутні батальйони «Львів», «Чернігів», «Донбас», а вже далі до Щастя – «Айдар». Тоді регулярних військ там не було. Були окремі розрізнені підрозділи, дуже погано забезпечені. Навіть гірше від нас.

- А які настрої там панували тоді поміж хлопців?

Добровольці були, в основному, всі мотивовані. Вони рвалися у бій, у багатьох випадках доводилося їх стримувати. Бо була мотивація, був героїзм, але ще не було того досвіду й розуму.

- Стосовно збройного забезпечення. Чи давала тоді держава достатньо зброї, чи вистачало тоді її?

На жаль, ні. Для тих завдань, які ми там виконували, та умов, в яких ми перебували, наявного  на той час озброєння було недостатньо. У нас не було взагалі броньованої техніки. Це були волонтерські два джипи і «пазік». Ну і місцева влада давала нам «школярики», якщо ми вже масово батальйоном виїжджали на якусь масштабну операцію. Уявіть собі, що це за бойова техніка. В той час у сепаратистів хоча б елементарні бронетранспортери були. В нас того не було. У нас була проста стрілецька зброя, як у міліцейського підрозділу. Ми через деякий час вже мали зброю, яку ми фактично захопили у сепаратистів. Також ми знаходили їхні підпільні бази.

- Скільки часу ви безпосередньо перебували там із хлопцями? Чи це були якісь періоди?

Я там перебував з липня по серпень 2014 року та з  липня по серпень 2015 року. Також були періоди по 2-3 тижні. Пізніше мною була створена група в університеті з офіцерів, з якою я їздив на виконання окремих завдань.

- Ви служили у рядах ще Радянської армії. І, фактично, бачили особисто формування нового українського війська. Що змінилося на Вашу думку? І на що потрібно звернути особливу увагу зараз, щоб не повторити ситуацію початку 90-х?

З початку 90-х почали просто розвалюватися Збройні сили. Взагалі, обороноздатність України почала знищуватися. Тепер вже ми розуміємо, що це було цільове й планове завдання. Найбільше таке знищення, напевно, почалося на початку 2000-х років. Ви пам’ятаєте, коли цілі містечка військові розпродувалися. Самих офіцерів принижували матеріальним забезпеченням. Вони жили, як у нас кажуть, на самому низу. Від них держава відвернулася.

Ви пам’ятаєте, як почалася утилізація боєприпасів та іншого озброєння. Все, починаючи від військових заводів, почало нищитися. І зараз такі елементарні речі, як боєприпаси чи патрони, ми не маємо де брати. Єдиний патронний завод був у Луганську, його вивезли. І тим, що залишилося десь там на складах, поки що і користуємося. А всі калібри наші ще радянського типу. Тому нам треба переходити і ставити промисловість, певним чином,  і на військову колію. Хай би хто б там що не говорив про те, що  немає в нас війни чи АТО. Та вона є.

Я був на конгресі безпеки НАТО в Ольштені в Польщі, де поляки показували свої здобутки у оборонній сфері. У них немає війни, але вони значну частину промисловості вже перевели на цю колію. В них немає війни, а вони вже прийняли закон про територіальну оборону. Я проводив там лекції, на які приходили представники громад. Вони запрошували в парламенті проводити лекцію щодо формування підрозділів територіальної оборони, тих самих добровольчих батальйонів. Я розказував, як у нас це було в Україні. І їх це цікавило, оскільки у них та сама загроза. І досить близько – Калінінград.

- Тобто треба звернути увагу все-таки більше на озброєння?

Треба робити висновки із помилок. Не ставати другий раз на ті самі граблі.

- Є такі факти, коли працівники структури МВС їздили до зони так званої АТО на декілька днів, аби отримати посвідчення учасника бойових дій. Чи були такі прецеденти на Львівщині?

Я ще не займався цією ревізією. Я є головою асоціації учасників АТО Львівщини. Коли до нас хтось вступає в асоціацію, ми дивимося, спілкуємося: «а де ти був? а що ти робив?» І якщо людина поїхала на два дні в зону АТО, то повірте, нема бажання приймати таку корисливу особу в асоціацію. Той, хто реально воював, ніколи не захоче навіть за одним столом з такими сісти. А повірте, коли ми сидимо спілкуємося, ми знаємо. Я завжди кажу: «Я Львівщину так не знаю, як Луганщину». Тому що я знаю на Луганщині, де яка змія живе. Фактично, правобережжя та лівобережжя Сіверського Донця я пішки пройшов, проповз навіть. А сам Сіверський Донець ми переходили чотири рази.

І коли хтось приходить і починає розказувати, то ми зразу бачимо реально, чи ця людина була там чи ні. Деколи ми кажемо: «Ти напевно був у Сватівському котлі». Хто не знає, той каже: «Так, я там теж побував». Але в Сватово жодного пострілу не було, жодної війни не було, хоча це Луганська область.  

Призначення на посаду керівника Національної поліції Львівщини

- Вас нещодавно призначили на посаду керівника Нацполіції Львівщини. Чому саме вас обрали на цю посаду? Чи можливо хтось лобіював вас на цю посаду?  Міністр чи Адміністрація Президента?

На це питання не можу дати відповіді, тому що я не знаю, чому мене обрали на цю посаду. Це, напевно, треба задати питання тим, хто підписував наказ і мене призначав. Ці перемовини йшли зі мною фактично рік.

- Тобто, все-таки були попередні розмови?

Так. Розмови були. Але я великим бажанням не горів. В принципі, я знав, що це таке. Тому що я працював тут на території, в органах, фактично до 2010 року. У 2010 році я пішов в університет працювати.

- З власної волі пішли на цю посаду чи все-таки «сказали»?

Я людина в погонах. Розумієте. Я прийшов у правоохоронні органи із власної волі. А далі вже служба.

- Ви вже 25 років працюєте у правоохоронних органах. Як на вашу думку, чи змінилося щось в самій системі за роки незалежності?

На мою думку, зараз починаються певні зміни. Вся наша правоохоронна система є пострадянською як по структурі, так і в інших аспектах. Очевидних змін немає. Десь щось потихеньку, можливо, українізовувалося. Але все відбувається занадто повільно. Сама структура, і філософія діяльності всіх галузей нашого суспільства залишалася все-таки пострадянською. За всі роки незалежності наші люди, правоохоронці і військові зокрема, часто бували в Європі, бачили як там працює система. Якоюсь мірою заздрили медичному забезпеченню, системі освіти, поліції. Десь оці залишки Радянського Союзу ми  відчули, коли була Революція. Ми побачили, що вся ця система була інструментом захисту якоїсь одної політичної гілки. Усвідомлення цього суспільством і стало поштовхом до змін.  Дуже довго ми йшли до цього. І бачите, якимись іншими шляхами у нас це не виходить.

Напевно, дуже великий вплив на нас мали наші східні та північні сусіди. І ми не могли, будучи під їхнім таким пресом, щось зробити. Цей шок поступово пройшов. І дивіться, буквально за короткий термін, дуже багато змінилося. Однозначно, ще ми до ідеалу не дійшли. І для цього потрібний час як у Збройних силах, так і у правоохоронних органах. Ми стали затребувані, але в іншому напрямку. Збройні сили мають показати свою міць не на параді, а в бою, захищаючи свою державу. Правоохоронні структури стали потрібні людям не для того, щоб існувати, ходити чи принижувати людей, а для того, щоб стати на їх захист.

- Як ви вважаєте, сама реформа, реструктуризація, створення нової поліції принесло позитиви і зміни для України?

Перше, помінялося ставлення народу. Тепер головне не втратити цю довіру, яка з’явилася. Є помилки цієї реформи.  Помилки того, що десь нам хочуть імплементувати чуже, яке в нас не приживається. Десь було обрано одну систему, один напрямок і ось це хочуть нам подати. Якоюсь мірою, можливо, це неправильно. Певний позитив можна запозичити і в старій системі. Треба вивчати досвід інших держав, різних, а не тільки однієї. Брати найкраще з того, що в нас є і що пропонують інші держави. І ліпити свою гарну структуру. Ми для цього маємо всі можливості.

Багато хто говорить, що немає грошей щось проводити. Але є багато заходів, які не потребують матеріальних затрат. І ми вже можемо рухатися. І це я підлеглим говорю, і в Міністерстві кажу.

- Ви вже певний час знаходитесь на посаді. Чи вдалося освоїти нове місце, ознайомитися із новими обов’язками?

Це місце для мене є нове і ненове водночас. Мені декілька днів вистачило для того, щоб акліматизуватися і трошки поміняти своє відношення. Робота в університеті була більш така позитивна, світла, пов’язана з наукою, книжками, молоддю. Тут, починаючи із самого ранку, а то і до пізньої ночі, ти чуєш лише негатив.

- Які у вас були стосунки із попереднім керівником Національної поліції Львівщини Дмитром Загарією?

Ми друзі. Були і залишилися, не дивлячись на те, що скільки разів намагалися нас якось посварити. Хотіли показати йому, що я хочу на це місце, а мені кидали таке, що він не хоче вступитися. Але люди не розуміли того, що Дмитро Дмитрович не тримався за це крісло, а я сюди не рвався. Закінчувалося все тим, що ми могли після роботи ввечері із ним зустрітися, поїхати десь там, повечеряти і проговорити всі ці питання, посміятися з тих, хто це робив.

- Хто це намагався зробити, якщо не секрет?

Ой, це свої такі стратегії, технології. Це якраз робили ті люди, які, напевно, хотіли сюди потрапити. Але ми як були друзями з Дмитром Дмитровичем, так і залишилися, тому що є людські відносини, крім посад, крім ще чогось.

- То виходить, що пан Дмитро сам залишив посаду чи все-таки його «попросили», скажімо так, залишити цю посаду?

Це питання не до мене.

-  Ви говорили на представленні, що є проблеми із районними відділками? Які це проблеми? І як збираєтеся їх вирішувати?

Знаєте, дуже довго працівники поліції були в просторі невизначеності. Робота і діяльність правоохоронця  пов’язана із ризиками та певними обмеженнями. І люди десь думали: «чому я зараз буду ризикувати життям, робити небезпеку для своїх рідних», а діяльність з цим нерозривно пов’язана. Наприклад, для того, щоб розкрити злочин, потрібно провести наступні заходи:  спілкуватися із злочинцями, це десь іти на конфлікт з кимось. Люди думали: «я ж не знаю, буду я працювати завтра, атестація, переатестація». Що воно таке? Ніхто нікому не роз’яснював. Вже як щось критичне було, то щось робили. А як можна було перечекати, то так і чекали. І зараз їх треба вивести з цього стану.

Вони бачили й інше. Коли патрульний, який працював на хорошому автомобілі при забезпеченні і отримував в той час 8-10 тисяч, а оперативний працівник – 2500 гривень, який не мав ні дня, ні ночі, ні суботи, ні неділі, ризикував життям. Зараз все стало на місце. Вже пройшла атестація. Вже люди знають, що вони роботою забезпечені. Значно покращено їхнє матеріальне становище. На сьогоднішній день фактично є все. Десь, можливо, ще нема того забезпечення у райвідділках.

Є проблеми із законодавством. Дійсно, воно не досконале. Важко працювати слідчим, оперативним працівникам. Важко, тому що є такі випадки, коли по п’ять разів одного й того самого грабіжника через день ловлять, а це час, це ресурси. А суд його відпускає, тому що таке законодавство.

Мали останній випадок з людиною, яку чотири рази затримували за пограбування. Нарешті на п’ятий раз йому таки вчепили цей браслет. Він додому не доїхав, у Новояворівську його зірвав, викинув. І ми тепер його шукаємо. Яке треба мати терпіння тому оперативнику, який його завів в суд, і ще не доїхавши додому, дізнається, що той знову когось пограбував і його треба ловити.

А люди що говорять? Вони ж не знають того законодавства. Вони що кажуть: «он, міліція зловила, вже його випустила, знач взяла гроші». Тут теж з людьми треба говорити. Є певні проблеми у райвідділах. Хтось зневірився, хтось відвик працювати. Потрібен поштовх, щоб  змусити працювати.

- Яка ситуація із перепідготовкою офіцерів поліції на Львівщині? І взагалі із кадровим потенціалом Львівщини?

Ситуація є складною, оскільки існує фізичний некомплект. Знаєте, я навіть кажу, що коли ти заходиш в кабінет і там сидять працівники на робочому місці. Вони є, працюють, щось вони не так зробили, щось вони не допрацьовують – їх можна насварити, вказати, щось підказати, навчити, змусити робити. А коли ти приходиш в кабінет - а там порожні крісла, і нема там нікого. Хоч бери стань і кричи сам до себе. Оце біда.

На рахунок перепідготовки, на жаль, досить цей процес іде повільно. І з нового року вже мають бути затверджені програми, вже мають бути графіки. Дуже велике навантаження зараз падає на навчальні заклади МВС України. Це буде все робитися на їхній базі. Наприклад, Львівський державний університет внутрішніх справ на наступний рік має провести лише підвищення кваліфікації чинних працівників кількістю 1,5 тисячі. Крім того, є перемінний склад, який навчається там. Також навчальний процес треба забезпечити. І новий набір буде на курси підготовки поліцейських. Це так само біля 1000 людей. Досить велике навантаження. А персоналу не так багато в університеті.

- У людей за багато років склалася така думка, що в міліції, в поліції хабарників багато. У зв’язку із реформуванням, чи змінилася ситуація із хабарництвом у правоохоронних органах? Бо все-таки десь випливають факти.

Поліція – це та сама частинка суспільства. І ті хвороби, які є в суспільстві, вони присутні в міліції, в поліції, всюди. Спокуса завжди є, була і буде, повірте. І поняття хабарництва і корупції є в усьому світі. Єдине питання: як організована державницька система по боротьбі із хабарництвом. Я думаю, що от за цей період, на Львівщині особливо, у правоохоронних органах рівень корупції і хабарництва знизився значно. Хоча я не виключаю випадків. Вони є. І, повірте, ми вживаємо заходи.  

Колись мені були навіть задали питання по університету. Кажуть: «А у вас є корупція в університеті?». Кажу: «Так, є. На жаль, я її ще всю не викорінив». Вона реально є. Вона є всюди. Вона є в нашому суспільстві, тому що є багато спокус. Єдине питання, як з нею боротися. Це цікава тема, яку я вивчав. Основним методом викорінення хабарництва має стати чітке прописування законів та правил,  згідно з якими посадова особа (керівник чи підлеглий) просто не матиме тих повноважень та можливостей  щось вирішити.  Спокусу потрібно забрати.

- Досить довгий час ви працювали у підрозділах по роботі із персоналом та кадровим забезпеченням. Тож, яким має бути сучасний полісмен, щоб йому довіряли люди?

Важко визначити, яким він має бути. Він повинен мати авторитет у суспільстві, щоб людина бачила в полісмені не загрозу, а допомогу. Як один німецький полісмен сказав на моє питання про те, чи люблять вас ваші громадяни: «Чому вони мають нас любити? Вони нас поважають». Український полісмен і сама система має викликати довіру у людей, а поліцейська дільниця не повинна віддавати холодом.

Університет, політика і гроші

- На кого ви залишили університет?

Вже є призначений ректор. Це полковник поліції Благоута Роман. Людина освічена, яка має практичний досвід роботи. Він працював слідчим в міліції, є хорошим викладачем та науковцем, має авторитет та позитивні відгуки в колективі. Я думаю, що це достойна мені заміна. Він продовжить ті проекти, які ми разом з ним почали робити в університеті.

- Чи є у вас друзі серед відомих політиків? Чи можете назвати хто це?

Є. Олег Тягнибок, з яким я 6 років провчився за однією партою і 10 років в одному класі. І його я бачив частіше в дитинстві, ніж рідного брата.

- Зараз підтримуєте стосунки?

Однозначно. Між іншим, за час моєї кар’єри у правоохоронних органах, неодноразово мені закидали, що я людина Тягнибока. Хоча у нас із ним дещо різні погляди на політику. Ми зараз рідко бачимось. Кожен має завантажений графік. Десь раз на рік ми зустрічаємося, а нас п’ятеро таких однокласників-друзів, які разом росли, то буває сваримося між собою там по політичних чи інших питаннях. Але дружба між нами є.

Знаєте, я завжди хотів працювати в правоохоронних органах, які не будуть залежати від політики. Так як в усьому світі, тому що дійсно хочу захищати громадян, не політиків. Призначенням поліції має бути боротьба зі злочинністю, забезпечення безпеки на вулиці. Вона не повинна мати відношення до будь-яких політичних течій. Десь воно вже зараз частково є, але ще не до кінця.

- Таке питання, яке цікавить багатьох людей стосовно вашої декларації. Де заробили задекларовані кошти? За що купили задекларовані автомобілі, земельні ділянки і будинок?

Довідка: у декларації за 2014 рік вказано, що у власності є земельна ділянка площею 733 кв. м та житловий будинок площею 308,4 кв. м., автомобіль «Nissan Murano» 2011 року випуску та  «Nissan X-Trail» 2014 року випуску. Про доходи інших членів родини нічого не вказано.

Я вам скажу, що я не жив у космосі. Розказувати можна багато. Але якщо реально, чи вартує вам казати, що я в Тернополі на 1-му курсі ходив вагони грузив? Було таке. Але, чесно кажучи, не тому, що мені треба були гроші, ні. Навіть в Тернополі, коли я на першому курсі навчався, то мав стипендію в 40 карбованців. На той час це було достатньо для себе. Але ми, четверо друзів, для спортивного інтересу ходили на товарну станцію розвантажувати вагони. І, фактично, в тиждень, ми ще мали додатково по 60-70 карбованців. Десь так я все життя шукав де заробити.

З другого курсу мене забрали в армію. Строкову службу відслужив. Повернувся, закінчив інститут. Після армії, ще три роки навчаючись в інституті, як і всі, в Польщу їздив. Тоді якраз був такий «бум». Було таке, що я тиждень часу у Кракові на базарі жив. З товаром туди заїхали, продавали. В той час  -  більші гроші, менші гроші, але зароблялося.

Навіть працюючи вже в міліції, тоді так само, добу ти відпрацював, дві доби мав вихідні і міг поїхати в Польщу, щось завезти там, продати, заробити. Ну, були такі часи. Пізніше я зайнявся будівництвом. Із своїм товаришем почали будувати будинки. Тоді, фактично, земля нічого не вартувала, її роздавали. Можна було брати. А вже готовий такий особняк, він коштував уже дорого. Десь на тому почав підніматися. Скажімо так, бідним я не був. Дуже не гуляв. Багато не пив. Тому були якісь заощадження.

- А чому в декларації не вказали, що заробляє ваша дружина?

Я вам поясню. Тому, що це не вимагалося. Це паперова декларація, яку я заповнював. Паперова декларація працівника МВС. Я навіть тоді звертався у міністерство з проханням пояснити, як писати. Декларація подавалася ж у податкову на перевірку. Жодних претензій чи зауважень по цьому не було. Ця декларація вимагає декларування особистих доходів. Чому я тоді не написав? У попередніх я писав. Тоді треба було терміново її здати. Вже заповнив декларацію, тільки тоді дружина отримала довідку про свої доходи. Вона працює на залізниці в  аптеці. Там невеликі доходи.

Хоча дружина має певні заощадження, які їй залишила покійна мати. Зізнаюся, було таке, що купував транспортні засоби, щось на себе реєстрував, щось на дружину. В будь-якому  випадку це не крадені гроші.

 

 

Алла Федорченко, «Вголос»

 

 

 

 

 

 

ЗА ТЕМОЮ

КОМЕНТАРІ 10 +

КОМЕНТУВАТИ

  • TOLDGARBAGE2 січня 2017 12:30 Відповісти IP:  185.46.221.--- Все повернулось, як в часи Януковича. Начальниками управлінь призначають ДАЙ-ників. Раніше було негласне правило- ДАІ косить бабло, але керівником УВС має бути "опер" або "слідак", як були Максимов, Рудяк, Шкарада, Загарія. Контрреволюція явно перемагає. Тепер будуть керувати воїни "фари і жезла" типу Пісного, Цимбалюка і Середи. А, забув... ще кум Садового- Гладун, який таки проліз через атестацію на третій раз, як кіт через водостічну трубу, буде "підкеровніком", а може з часом і "керовніком".
  • TOLDGARBAGE2 січня 2017 12:30 Відповісти IP:  185.46.221.--- Все повернулось, як в часи Януковича. Начальниками управлінь призначають ДАЙ-ників. Раніше було негласне правило- ДАІ косить бабло, але керівником УВС має бути "опер" або "слідак", як були Максимов, Рудяк, Шкарада, Загарія. Контрреволюція явно перемагає. Тепер будуть керувати воїни "фари і жезла" типу Пісного, Цимбалюка і Середи. А, забув... ще кум Садового- Гладун, який таки проліз через атестацію на третій раз, як кіт через водостічну трубу, буде "підкеровніком", а може з часом і "керовніком".
  • Дзюник30 грудня 2016 12:57 Відповісти IP:  89.105.227.--- Та норм. чувак...Лиш би дали працювати...Бо як був гаїшником то не дуже давали,всьо пальцем грозили...А після "ночі гніву",коли пацанва в райвідділках робила коридори для мусорів,і кожен мєнт отримав по пару копняків і завушників так перебздів,що втік в АТО...Ну а зара герой...Фотогенічний писок,"атошник" і повні кишені бабла - ну що ще більше треба в наш час для кар"єри...А,забув,ще б не помішало сидіти на одній парті з Тягнибоком або на одних нарах з Ляшком...обо співати в терцію з Турчиновим "алілуя"...
  • Громадянин30 грудня 2016 17:57 Відповісти IP:  130.180.216.--- Дзюнику, а ти в АТО був? Де саме? Скільки часу?
  • Дзюник30 грудня 2016 19:26 Відповісти IP:  89.105.227.--- Був...Разом з мусорським батальйоном "Львів"...На блокпостах,служба супер...Та сама робота гаївця,махай палкою,бери і відпускай...без бабла...П"ятдесят штук на рило в день,і п"ятдесят км від сепарів...плюс вахта...
  • Микола Стецьків3 січня 2017 12:11 IP:  194.44.144.--- п. Дзюник про які 50 км., Ви пишете??? якщо Ви уважно читали статтю то з 2014 по 2015р. бат. Львів був в усіх селищах Луганської області у тому числі Станиця Луганська!!! Але Вам цього не зрозуміти, свист куль і похорони бойових товаришів!!! бо я Вас не знаю і коли Ви патріоти прийшли в цей батальйон??? мабуть після 2016р.,?! А В. Середу я знаю особисто і багато із хлопців завдячують йому життям, бо якщо б не його життєвий досвід і холодний розум який стримував нас, гарячих мотивованих патріотів, то було б набагато більше смертей!!!!!
    І ще одне, Ви пишете про якісь гроші і про те що Ви самі їх брали, то я хочу сказати що ви праві, є мусора і є міліціонери (поліція)! дозволю собі зробити поспішний висновок по тому, що Ви написали, що ви і є то МУСОР який під час війни (служби) бере якісь гроші!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
  • Василь30 грудня 2016 02:47 Відповісти IP:  24.14.91.--- А чому нічого не сказав про лобі генерала Пісного, з яким узгоджуються усі питання такого типу...?
  • Остап30 грудня 2016 01:10 Відповісти IP:  176.106.203.--- Та норм чувак. Особисто знайомий. Лиш би дали працювати.
    Людина яка створила батальйон Львів і реально воювала для мене за визначенням має право на цю посаду!
  • Олена30 грудня 2016 01:09 Відповісти IP:  176.106.203.--- Та норм чувак. Особисто знайомий. Лиш би дали працювати.
    Людина яка створила батальйон Львів і реально воювала для мене за визначенням має право на цю посаду!
  • Правда29 грудня 2016 20:27 Відповісти IP:  176.36.223.--- А нічого, що будучи працівником міліції пан Середа займався бізнесом, що прямо заборонено законом. Людина нехтувала законом протягом своєї карєри в міліції, а тепер очолила обласну поліцію. До речі, розгрузка вагонів в молодості то вже така заїжджена тема...Ще б згадав про те, що гроші в дитинстві наколядував. Позорище...

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm