Кесарю – кесареве, дебілам – «Вконтакте», а кому Україну?

Ну… Вірите – страшно у соцмережі заходити. Після заборони російських ресурсів, всіляких «Одноглазніків», «Вконтактніків», «мейлруністів», українське поспільство закипіло, забулькало і впінилось. І випливло, у першу чергу, те, що не тоне. Навіть у національно свідомому Львові симпатики російських соцмереж закидали сміттям фірмовий рошенівський магазин солодощів, вимагаючи повернути «Вконтакте».

Я сам не в захваті від нашого президента, але заборона російських інформаційних ресурсів під час війни із московськими окупантами – потужний удар в сонячне сплетіння ворога. Про це свідчить й реакція в Москві – істерична та ґвалтовна. Але очікувана.

Інша справа з мільйонами наших співгромадян, що вросли в російські ресурси і тепер у соплях і риданнях. От що з ними робити? Що робити з людьми, які не помічають війни, не бачать крові, калік, сотні тисяч вигнаних зі своїх домівок людей, не хочуть бачити правду життя, яким воно є, бо звикли жерти присмачену полову із ворожих інформаційних ресурсів і медіа, слухати крадену музику. А коли їм про це говориш, то у відповідь чуєш – «Ну й що? Мені то подобається! Що хочу – те й читаю і з тими й спілкуюся! Я вже дорослий!» Але частіше реакція агресивна, брутальна й істерична, як в малої дитини, в якої забрали улюблену іграшку.

І який діагноз можна поставити такому суспільству? Хронічний  інфантилізм, московизація головного мозку чи гостра патріотична недостатність в дебілів? Напевне, сказати важко, але, судячи з істеричної поведінки «вконтакте»-залежних, – випадок клінічний і потребує радикальних дій бригади «швидкої допомоги». Ну, ми ж заборонили продавати в школах чіпси й «солодкі газировки»? Заборонили продавати цигарки й алкоголь малолітнім? То чому обурюємось на заборону ресурсів, які страшніші за будь-які чіпси, бо руйнують особистість, нав’язують поведінкові моделі, що калічать нову генерацію українців, загрожують існуванню нашої держави, її майбутньому. Часом лікарю доводиться обмежувати хворого, щоб він сам собі не наробив шкоди. І всім нам.

Звісно, такий крок не можна назвати вельми демократичним. Заборони – це завжди насилля над звичним, над свідомістю, це примус переглянути свою позицію. Про це говорять і в Європі, і в США, дорікаючи нам «боротьбою» зі свободою слова та волевиявленням людей. Але вони просто не пробували ще «російської гібридної війни». І дай Боже, щоб їх ця лиха доля оминула. І це розуміють там, де вже вивчили канони гібридної російської війни. В НАТО заявили, що не бачать проблеми в блокуванні російських ресурсів в Україні. Прес-служба Альянсу назвала дії Києва питанням безпеки.

Врешті-решт, ми змогли відмовитись від російського газу, вугілля та електроенергії, відмовились від їх серіалів і телеканалів, тепер позбулись ворожих соціальних мереж. Поступово дорослішаємо, стаємо самодостатніми. Місцями мудрими.

Але в мене є мрія! І, думаю, не лише в мене. Щоб українці врешті стали настільки вільними, і настільки українцями, щоб спромоглися відмовитись від московської церкви. А якби ще й візовий режим із Московією запровадили – був би щасливим. Звісно, дебілів в Україні не поменшало б, але адекватним людям полегшало б. Бо це кроки на шляху до правдивої Держави і Безпеки.

Богдан Марциняк Волошин, «Вголос»

Малюнок Олега Коваленка

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm