03 07 2018 15:35

Куди підуть російські дивізії під українськими назвами?

Днями армія ворога України поповнилася… «українськими» частинами. Так, відповідно до указу президента Володимира Путіна від 30 червня, 6-й танковий полк російської армії отримав почесне найменування «гвардійський Львівський», 68-й танковий полк – «гвардійський Житомирсько-Берлінський», а 163-ій танковий полк – «гвардійський Ніжинський».

Метою цього перейменування в путінському указі вказали «збереження славних військових історичних традицій, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні та вірності військовому обов'язку».

Реагуючи на це, Голова Генерального штабу Збройних сил України генерал Віктор Муженко заявив, що РФ дала «чіткий сигнал нам і світу, що не збирається зупинятись на Донбасі та Кримі». 

Частина українських політиків та експертів у той же час заявила, що оцим перейменуванням Путін засвідчив підготовку масштабного наступу на Україну.

Тож чи насправді це так? Чи варто Україні боятися масштабного наступу ворога і як реагувати на цю заяву? Відповісти на ці запитання «Вголос» попросив екс-заступника Голови СБУ Олександра Скіпальського, військового експерта Олега Жданова та директора недержавного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка.

Олександр Скіпальський:

У стосунку до іноземних держав – це чисто пропагандистська акція. Путін намагається показати свій «героїзм», поширити «рускій мір» через так звану «перемогу у великій вітчизняній війні» і заявити світові, що розвал Радянського Союзу – це велика трагедія.

Що ж стосується самої РФ, то таким кроком Путін спробував підтримати «войовничий патріотизм» і додати собі прихильності серед росіян.

Разом з тим, бажаючи назвати свої частини назвами міст іноземної держави, Путін мав би узгодити це з тією державою. Однак він не зробив цього, аби показати, що йому чхати на все, аби заявити, що зона російської зацікавленості там, де панує російська мова, витає російських дух і топтався російський чобіт.

 

«Ми повинні вшановувати своїх героїв, створювати свою українську армію і чхати на їхні провокації та істерики»

 

Ще одна підстава для такого кроку – небажання Путіна визнавати повноцінність української влади і України як держави у принципі. Він розуміє, що українці роздратуються через це, і він чекає реакції. Ми ж у відповідь просто повинні взяти курс «Подалі від Москви!» Ми повинні вшановувати своїх героїв, створювати свою українську армію і чхати на їхні провокації та істерики.

Олег Жданов:

Путін просто вибудовує свій ідеологічний ланцюжок. Він переписує історію, намагаючись показати героїчність і важливість «великої РФ» через «перемогу» у «великій вітчизняній». І це все при тому, що РФ не існувало як держави під час Другої світової. Тим не менше, він шукає свою ідеологію у минулому, адже теперішнє далеко не хороше, а майбутнє – узагалі туманне.

Пов'язувати це з якимось запланованим «масштабним наступом» не варто. Це суто пропагандистська акція.

Воєнні дії РФ проти нас треба розглядати в контексті сприятливості політичної ситуації на міжнародній арені та економічної ситуації у РФ (для ведення систематичних бойових дій потрібні значні ресурси). Зараз Росія не має ні того, ні іншого. Економіка в них у поганому стані, а у політичній площині РФ намагається показати себе миротворцем. Тому якийсь масштабний наступ призведе хіба до краху усіх російських старань…

 

«Росіяни створюють свою «героїку» і намагаються зробити Другу світову маленьким епізодом у «Великій вітчизняній»

 

Нашої реакції на це не має бути взагалі. Росіяни самі пишуть свою історію на свій манер. Вони створюють свою «героїку» і намагаються зробити Другу світову маленьким епізодом у «Великій вітчизняній». Вони ставлять все так, як їм вигідно. А ми ж повинні займатися своєю історією і своєю ідеологією. Зараз ми починаємо говоримо про подвиги УПА та інших наших національних героїв. Так от, наша відповідь має полягати у тому, щоб ми героїзували ці постаті, пропагандували свою героїчну історію і, зокрема, називали свої військові частини іменами своїх героїв.

Тому оце перейменування – суто внутрішня справа РФ. Великою мірою, ми не можемо ніяк на це вплинути. А якщо ж ми зараз розведемо істерику про якийсь «масовий наступ» – тільки покажемо себе дурнями на світовій арені.

Юрій Сиротюк:

Коли 100 років тому більшовики йшли знищувати державність УНР, вони теж називали свої частини українськими. Таким чином вони хотіли показати, що це не анексія, а нібито якісь «внутрішні розбірки». Але треба пам'ятати, що вперше історія повторюється – як трагедія, а вдруге – уже як фарс. Тому оце теперішнє перейменування, на мою думку, тільки жорсткий тролінг з боку Путіна. Він завжди нав'язує світові агресивну політику, заявляє, що завжди робитиме те, що йому заманеться, маючи десь усе міжнародне право.

Разом з тим, це психологічна атака, яка має на меті тримати у напрузі українське суспільство. Ввважаючи, що втрата СРСР – це найбільша катастрофа для людства у 20 столітті, Путін робитиме все, щоб поновити цей простір. Тим паче, що Росія без України існувати не може. А ще більше – без українців, як без демографічного матеріалу. Адже українці краще надаються до управлінської роботи і до служби в армії, ніж народи, які населяють територію РФ.


«І Путін, і російські царі, і більшовики ніколи не завойовували Україну винятково військовою силою. Вони завжди розкладали Україну зсередини»

 

Є у цьому тролінгу і натяк, мовляв, «можуть повторити». Мета Путіна – при першій сприятливій ситуації повернути всі території України під свій контроль. І він цього не приховує. Хоча цього разу здивувати чимось особливим йому не вдалося. Окупаційні війська на Донбасі Кремль від початку переодягає під так звані «ЛНР» та «ДНР». Це їхня практика – вони ж завжди кажуть, що не нападають, а визволяють.

Ну й нарешті – слід пам'ятати те, що і Путін, і російські царі, і більшовики ніколи не завойовували Україну винятково військовою силою. Вони завжди розкладали Україну зсередини.

 

«Щоб зараз завоювати Львів, Путіну не обов'язково десантну бригаду кидати туди. Достатньо тільки провести кілька разів «Альфа джаз» і посприяти, аби міський голова заявив, що «Львов гаваріт па-русскі»

 

От для того, щоб зараз завоювати Львів, Путіну не обов'язково десантну бригаду кидати туди. Достатньо тільки провести кілька разів «Альфа джаз» і посприяти, аби міський голова заявив, що «Львов гаваріт па-русскі». Це заявить про панування «руського міра» у цьому місті, а Росія ж – це і є простір «руського міра»...Хіба не так?

Загарбати українські території військовим шляхом може й не вдатися, можна напоротися не тільки на Крути, а й на Конотоп. Росія це чудово усвідомлює, бо ж пам'ятає, яку гідні відсіч дала у степах Донбасу українська армія, якої, на їхню думку, і не існувало.

Саме тому Кремль постійно працює над ідеологічними диверсіями в Україні, над створенням пустот у нашій державності і над заповненням цих пустот своїм «руськім міром». Задля цього РФ поширює в Україні російську мову, намагається зберегти вплив російської церкви і працює зі своєю агентурою. Кремль чекає, коли українська держава ослабне настільки, що вже не зможе контролювати свої території. Отоді вони й втрутяться. І, до речі, не обов'язково як нападники. Може, як миротворці, визволителі, ті, які наводять порядок… Це класика дій Росії. До військової агресії вони вдаються аж тоді, коли все інше вже не працює.

На жаль, українська влада починає робити якусь протидію цьому дуже і дуже пізно.

Зараз наша держава переживає дуже повільну і дуже болючу трансформацію із випадками рецесії із проросійської комуністичної колонії УРСР в незалежну державу. На жаль, у 1991-му ми не здобули і не відновили державності, а продовжили совєцьку державність. І наша армія залишилася спадкоємцем совєцької армії. А з такою армією перемогти Росію неможливо. Бо армія, яка існувала до революцій, не здатна існувати після. Підтвердження цьому можна побачити на прикладі наполеонівських війн.

Тому всі армії, і навіть більшовики, після революцій засновували нові армії добровольців, а вже в них включали кадрових солдатів. Керівні посади у цих арміях здобували саме добровольці – аби був порядок. А у нас сьогодні добровольчий і волонтерський рух влада усілякими засобами намагається знищити. Пам'ятаєте, чотири роки тому нам казали: дайте рік-два – і добровольці будуть керувати бригадами і будуть працювати в Генштабі. То назвіть мені тепер хоч одного добровольця, який дослужився до Генштабу?! Зараз там сидять старі совєцьці офіцери, половина з яких має родинні зв'язки з російськими офіцерами, а ще половина є агентами РФ.

Ця влада налаштована багато говорити і мало робити. Добре, що хоч зараз вони взялися за декомунізацію. Проте доки в армії на рівні офіцерства панує російська мова, говорити про цю декомунізацію – нічого.

Яна Федюра, «Вголос»