Генеральний консул Республіки Польща у Львові Рафал Вольський разом із польською громадою пройшли маршем центральними вулицями Львова на честь 227-ї річниці конституції Польщі.

Долучилася до заходу і польська парамілітарна організація Стрілецький союз «Стшелец» Юзефа Підсудського.

Як розповідав раніше «Вголос», бойовики цієї організації склали ядро заколотників проти законної влади Західно-Української Народної Республіки, проголошеної у Львові восени 1918 року після розпаду Австро-Угорської імперії. Після війни та окупації Західної України поляками члени організації Пілсудського «Союз стрільців» селилися на околицях, щоб наглядати за українцями. Вони жорстоко принижували селян-українців, закривали українські товариства, були рушієм «пацифікації» – польських каральних операцій з фізичного винищення українців з метою «умиротворення» проукраїнського населення Галичини.

Приєдналися до цієї своєрідної компанії і львівські чиновники, зокрема заступник міського голови Андрій Москаленко, заступниця голови ОДА Маріанна Вільшинська і керуючий справами облради Валентин Харлов.

Відтак у розмові з дослідником українсько-польських відносин Романом Грицьківим, істориком, політичним аналітиком Андрієм Холявкою та директором центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрієм Сиротюком з'ясовуємо, який стосунок до Львова має конституція Польщі і яку мету переслідували учасники святкового маршу.

Роман Грицьків:

Нормальна світова практика, коли національні меншини відзначають свої національні та державні свята на території інших країн, у яких вони мешкають. І нічого крамольного немає у тому, щоб польська громада у своєму вузькому колі щось відзначала. Але те, що відбулося у Львові, – зовсім інша річ.

День конституції – державне свято. І виносити його на громадський рівень вони не повинні. До чого тут узагалі була участь представників міської та обласної української (!) влади такого високого рангу?

Треба пам'ятати про те, що в українців з поляками сьогодні дуже напружені стосунки. На території Польщі заборонене будь-яке вшанування українських свят, польські шовіністи нападають на українців, коли ті намагаються відновити український цвинтар, а офіційна Польща, до речі, не робить адекватної правової оцінки цим діям. Тому і виникає закономірне запитання: яку ціль сьогодні переслідували поляки у Львові, святкуючи День конституції?

На мою думку, подібними заходами вони починають готуватися до відзначення 100-річчя польської держави, яке відбудеться у листопаді. А сьогоднішній парад був першим акордом, який мав на меті з'ясувати: як зреагує українське суспільство, чи погодиться на це українська влада і що можна влаштовувати тут надалі.

Візьміть до уваги, що під час цього заходу поляки несли дуже багато українських прапорів. От таким чином вони хотіли убезпечити себе від реакції з боку патріотичних українських сил і заявити, що це нібито спільна польсько-українська акція. Але із кількості людей було видно, що це суто польська акція.

 

«Отут і починають запитувати: а Львів узагалі українське місто?»

 

Більше того, скажу, що цією акцією поляки задекларували свої майбутні наміри і претензії. Це була провокація з їхнього боку. Мабуть, вони сподівалися, що якось відгукнуться українські націоналістичні сили. Але цього не сталося, і яскравої картинки польському телебаченню показати не вдалося. Хоча, з іншого боку, вони показали, що Львів таки святкує польське свято. І отут вже постає питання: а Львів узагалі українське місто? Чи, може, таки польське? У нас же є і єврейська, і угорська, і інші меншини в місті, але ж вони не відзначають так показово своїх державних свят!

Напевно, що наші владні і правоохоронні органи мали б адекватніше реагувати на такі прояви з боку польського консульства і польської меншини. Вони мали би взагалі ігнорувати ці заходи. А Служба безпеки України, зі свого боку, мала б провести роз'яснювальну роботу із польським консулатом і представниками польської меншини, аби вони не дозволяли собі проводити у Львові таких акцій.

Андрій Холявка:

У цій історії є кілька моментів.

Перше. Конституція Речі Посполитої була прийнята 1791 року. На цей час Львів і Галичина вже не перебували у її складі, бо рівно 19 років перед тим вони увійшли до складу Австрії унаслідок Першого поділу. То що має Львів до конституції Речі Посполитої?

Друге. Коли річницю конституції Речі Посполитої відзначає Литва, це зрозуміло, адже 227 років тому Литва і Польща були рівноправними у складі Речі Посполитої – «держави двох народів». Але що ж до цього «празника життя» має Україна?…Ми мали б відзначати річниці Конституції Пилипа Орлика.

 

«Уявіть, якби цієї весни якісь елементи відзначали 99-у річницю прийняття конституції большевицької УCРР в Харкові»

 

Третє. Уявіть, якби цієї весни якісь елементи відзначали 99-у річницю прийняття конституції большевицької УCРР в Харкові? Як би ми це сприйняли? А УСРР така ж далека від незалежної України, як і перша Річ Посполита.

Четверте. Звісно, що такі заходи не можуть відбуватися в місті без благословення місцевої влади. Візьмімо до уваги кроки Польщі, які вона здійснила за останній рік. А це визнання трагічних подій на Волині у 1943-му геноцидом, закон про Інститут національної пам'яті (криміналізація«бандерівської ідеології» і спроби втручання у внутрішні справи України), заохочення українофобії у Польщі, почастішання нападів на українців у Польщі. Останній, нагадаю, відбувся 29 квітня у селі Стара Гута, де на українців, які відновлювали українські пам'ятники, напали якісь «молодчики» із криками «Забирайтеся до України!». Очевидно, що на тлі отаких подій, нинішній вчинок львівської влади – не що інше, як прогин. Усі прогини, як відомо, завжди завершувалися тільки тим, що протилежна сторона нарощувала свої амбіції і вимоги, плюючи в обличчя і даючи потиличники.

Ну і останнє. Насторожує участь у заходах польської парамілітарної організації «Стрільці Пілсудського». Важко собі уявляю, щоб подібні елементи марширували сьогодні центром Вільнюса. Нагадаю, що один з чільних діячів цієї організації не так давно заявляв про підтримку донецьких сепаратистів і вивішував у соцмережах карти, на яких Україна розподілена між Польщею і Російською Федерацією.

Для польської сторони ця акція – це збільшення їхньої інформаційної та символічної присутності на наших територіях. Зрозуміло, що й частина польського суспільства не втрачає надії відновити контроль над українськими територіями, які протягом певного часу в минулому належали Польщі. Це факт. І Польща останніх років намагається говорити з Україною мовою сили і робити аналогічні ідеологічні вкиди, які і ті, що робила Росія на початку 2000-х у південні і східні регіони України. До речі, так само за співучасті місцевої влади, у тій же Луганщині, Донецьку чи Криму. Це не може не тривожити.

 

«Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани»

 

 

Юрій Сиротюк:

Найкраще пояснив би це Тарас Шевченко: «Раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани».

Насправді кожна країна має шанобливо ставитися до національних героїв, історичної пам'яті, історії, традиції іншої країни. Водночас, ці відносини мають бути паритетними з іншими країнами.

Натомість у відносинах з Польщею Україна має зовсім іншу ситуацію. Наші західні сусіди почали у парі з Москвою шалену українофобську кампанію, тому щонайменше розумним у цій ситуації було б заморозити відносини з Польщею до того часу, як поляки не почнуть поважати нашу гідність.

 

«Зі Львова цілеспрямовано роблять «город рускай, польскай та іншої слави»

 

Замість того, ми бачимо тільки оце «раболєпствіє». І, на жаль, Львів веде у цьому сумну першість. Це, до речі, в той час, як Одеса відстоює українськість, в той час, як українізуються і покозачуються інші регіони. Львів з першого дня війни займає позицію «а чєво ізволітє?». Це цілеспрямована політика. Особливо міської влади. Бо обласна вже кілька разів змінилася, а міська провадить таку позицію вже понад 12 років. Так було, коли Садовий їздив на поклін до Януковича, чи коли у 2013-му жалівся Азарову, що у Львові «фашисти» не дають міському голові працювати. Так було, коли почалася війна, а львівська влада кричала, що «Львов гаваріт па-русскі». Це цілеспрямована меншовартісна політика раболєпствія. Це свідчення того, що Львів не є П'ємонтом, не є столицею нескореної духом нації, не є містом Бандери, Шухевича і Коновальця, не є містом, де збереглася іскра боротьби за незалежність. Це свідчить, що зі Львова цілеспрямовано роблять «город рускай, польскай та іншої слави». І це жахливо.

Ну як можна брати участь у акціях, організованих відвертими українофобами? Тільки за останній рік в Польщі знищено щонайменше 16 українських пам'яток, а поляки гордяться і хваляться тим. Вони роблять дороги з могил наших батьків, руйнують пам'ятники, переслідують українців за українську мову. Розумна влада такого не робила б. Але Садового це не стосується.

Тому поляки використовують перевірене правило: людей, які не мають гідності, можна купити за гроші. А міський голова Львова, у якого немає ні грама почуттів національної гідності, легко на це іде. СБУ мала б давно перевірити його причетність до спецслужб іноземних держав, які лежать на сході і заході України. Але питання в іншому: чому Львів терпить таку наругу над собою?

Яна Федюра, «Вголос»