Головні медальні сподівання на Олімпіаді-2018 в українців пов'язані із жіночим біатлоном. Але, на жаль, наразі найкращий результат українок у спринті – 14-те місце Віти Семеренко.

Мама 23-річної дебютантки Олімпійських ігор Анастасії Меркушиної (на фото) – Ірина Володимирівна в інтерв'ю «Вголосу» розповіла про своє бачення причин невдалого старту біатлоністок.

Як оціните початок виступів українських біатлоністок на Олімпіаді-2018?

Мені важко дати точну оцінку, оскільки я не тренер збірної, не знаю усіх подробиць тренувального процесу. Стосовно Насті, то можу сказати, що вона «розбігається». Її вибила з колії хвороба перед Іграми. Потім був збір в Казахстані, там було -35 градусів. Звісно, за тиждень, а, може, і за два, вони лише на два-три тренування вийшли. Настя також не мала можливості після хвороби нормально займатися. Вони чекали, коли потепліє, а так – займалися у залі. Крім підготовки, безумовно, позначилася на результатах акліматизація. Сподіваюся, Настя ще «розбігається». Звісно, погано після хвороби не мати нормального тренувального процесу. Потім був переліт в Казахстан у Київ. Тут також не було тренувань. З України вони полетіли в Корею. Це важко, постійні перельоти… Дуже інтенсивний був передолімпійський графік без належного тренувального процесу. А зустрічі, проводи, логістика – це виснажує.

Варто було швидше летіти в Корею?

Не знаю, чи їх би пустили на трасу, але, звісно, бути завчасно на місці – то краще. Але ж не усе залежить від команди. Так, проводи, мабуть, були потрібні для підняття бойового духу. Але дівчата були дуже втомленими, замість того, щоби відпочивати, вони прилетіли в Київ, відвідали церемонію і відпочивали уже в літаку. Загалом, останні два тижні перед Іграми для біатлоністок були дуже важкими. Звісно, це усе виправдання. Є ж ще погодні умови. Хтось може прилаштуватися під специфічний корейський вітер, а хтось – ні. У Казахстані був штиль, в Кореї так виходило, що під час тренувань українок вітру не було. Закон підлості, мабуть (сміється). Але не потрібно зневірюватися, ще є можливості, дівчата ще повинні «розбігатися».

Судячи з ваших слів, далі повинні бути кращі результати. Акліматизація позаду, був час перевести подих, трохи відпочити…

Так, сподіваємося на краще. Це ж важливо – адаптація до нових кліматичних умов, часового поясу. Уся команда жалілася на погане самопочуття під час гонки. Але, як на мене, це потрібно було вивчати раніше. Торік був передолімпійський тиждень. Треба було усе прораховувати. І якщо цього не зроблено… Дівчата ж роблять усе, що можуть в таких умовах.

Як Настя почувається зараз?

Після спринту у неї було таке враження, немов її обухом по голові вдарили. Казала, що в Казахстані вона стріляла без промахів, після спринту на тренуванні у неї також не було промахів, а на гонці… На першому рубежі впоралася, а на другому не змогла. Настя, що може, те і робить, але наразі не може призвичаїтися.

В організаційному плані на Іграх-2018 усе гаразд?

Сьогодні з нею спілкувалася (розмова відбулася 13 лютого – авт.). Настя нарікала на харчування. Каже постійно дають вівсянку крупного помелу, макарони. Від такої їжі у Насті зупинився шлунок. Вона звикла до свого харчування. Зазвичай, вона вираховує кожну калорію, продумує до дрібниць свій раціон. В Кореї у неї такої можливості не має. І тамтешнє харчування їй не підійшло.

Купувати харчі в олімпійському селищі не виходить?

Кроляче м’ясо вона там не купить, як і індичатину чи кисломолочний сир. Звісно, дещо вона в магазині купує. Але ціни «кусаються». Зрештою, дівчата остерігаються норовірусу або кишкового грипу, тому не особливо хочуть здійснювати зайві пересування.

Як обезпечує себе Настя від вірусу? Можливо, якісь щеплення…  

Точно цього не знаю, не питала. Але у Насті завжди під рукою часник, цибуля, лимон. Якщо вже прихворіла, то у валізі має бути бджолина настоянка, ісландський мох. В основному користується народними засобами, оскільки пігулки шкодять печінці. А спортсмени і так виснажують свій організм. Під час гонки закінчується глюкоза і організм починає споживати глікоген із печінки. Тому цей орган не варто турбувати пігулками.

Настя скаржилася, що через пісок на трасі, який приніс вітер із гір, лижи після Ігор доведеться викинути на смітник. Дорогі лижі?

Якщо брати ціни в магазинах, то, звісно, це дорогі лижі. Але у Насті є контракт із виробником, вони їй безкоштовно надають спорядження. Але шкода часу. Весною Настя спеціально їздила у Норвегію для того, щоби відібрати на сезон лижі. Сервісмени працюють на змаганнях, шукають засоби, щоби зберегти структуру. І якщо пісок руйнує структуру лиж, то, звісно, такі лижі більше не підходящі для виступів. Сервісна бригада повинна була заздалегідь передбачити таку ситуацію.

Хотілося би на оптимістичній ноті завершити розмову. Зараз не варто опускати руки, ще ж біатлоністки можуть усе виправити? Все-таки головні медальні сподівання на цю Олімпіаду у нас пов’язані із жіночим біатлоном…

В будь-якому випадку не варто опускати руки. У нас був перехідний період на Олімпіаді-2002 в Солт-Лейк-Сіті. Наша збірна там не вдало виступила і ніхто із цього не робив трагедії. Усі продовжували займатися своєю роботою. Потрібно налаштовуватися на Олімпіаду. Адже на цьому рівні психологія є дуже-дуже важливою. У нас була бравада, ось ми їдемо за медалями. Можливо, це не правильно. Ми не за нагородами поїхали, а виконувати свою роботу, мабуть, трохи краще, ніж раніше. Хоча, можливо, я помиляюся із настроєм усе гаразд. Дома перед телевізором важко усе зрозуміти.

Дехто каже, що є проблема із виходом наших дівчат на пік форми. На початку сезону були хороші результати, а ближче до Ігор гірші…

Можливо, команда форсувала підготовку. Тренер повинен усе чітко розуміти. Якщо дівчата на початку сезону здорово біжать, то десь повинен бути спад. Можливо, дівчата не встигли відновитися. Хоча про це краще запитати у тренерів. Зі сторони усе здається простим і зрозумілим. Але уся інформація є лише у наставників. Тому зараз давайте підтримувати наших спортсменів, не клювати коментарями, а вірити в них. А аналізувати будемо потім. Зараз потрібно допомагати, підтримувати (не хвалити, а підтримувати), тоді і дівчатам буде легше.

Олег Петренко, «Вголос»     

Довідково

Ірина Володимирівна Меркушина (дівоче прізвище – Корчагіна; народ. 8 березня 1968, Куйбишев, нині Самара) –українська біатлоністка, срібний призер чемпіонату світу (2003), дворазовий бронзовий призер чемпіонатів Європи, учасник Кубка світу, бронзовий призер чемпіонату СРСР. Майстер спорту України міжнародного класу. Заслужений тренер України. Старший викладач кафедри спорту Тернопільського національного економічного університету, тренер-викладач з біатлону ФСТ «Динамо».

Меркушина Анастасія Олегівна (нар. 14 січня 1995, с. Підгородне, Тернопільська область) — українська біатлоністка, чемпіонка світу з біатлону серед юніорів, дворазова чемпіонка Європи з біатлону серед юніорів, учасниця етапів кубка світу з біатлону.