«Нас поглинає кредитне болото. Ситуація катастрофічна»

На сьогодні державний борг України становить близько 72 млрд доларів США. Це борги внутрішні й зовнішні, борги перед МВФ, ЄБРР, ЄІБ. Ми боргуємо ЄС, США, Японії і ще Бог знати кому. Мало це чи багато? Здатна Україна безболісно платити за своїми зобов’язаннями чи ні? І чи не загрожує нам дефолт?

Про це та інше «Вголос» запитав у екс-міністра економіки України, голови спостережної ради Української державної інноваційної компанії Володимира Ланового, голови Комітету економістів України Андрія Новака та українського економіста,  директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна.

Отож, Україна боргує 72 млрд доларів США. Кому і за що ми винні?

Володимир Лановий:

Трохи більше половини від загальної суми боргу, а це приблизно 38 млрд дол, – це зовнішній борг України. У свою чергу, він складається з трьох частин: 20 млрд – борг перед приватними інвесторами та кредиторами. Ці борги назбиралися за часів Януковича. Щорічно уряд Януковича-Азарова випускав єврооблігацій на 3- 4 млрд доларів під 7 - 14%. Тож за неповних чотири роки ця влада збільшила борг на 16 мільярдів. Це приватний борг перед приватними покупцями на міжнародних ринках. Таку ж суму ми заборгували перед міжнародними фінансовими організаціями: Світовим банком, МВФ, ЄБРР та ЄІБ. Тут проценти нижчі, але й строки короткі. Третя частина – кредити інших, у тому числі й російського уряду.

Є ще внутрішній гривневий борг, який виник у результаті запозичень уряду у внутрішніх власників грошей для фінансування дефіциту бюджету. Він приблизно, якщо рахувати у валюті, становить 34 млрд дол. Щорічно, до слова, дефіцит у нас зростає. Зокрема, цього року дефіцит бюджету становить 70 мільярдів гривень. От уряду треба 70 млрд. Відповідно всі - люди, банки, підприємства, мають купити облігації уряду. Тобто приблизно на 3 млрд доларів зростає внутрішній борг. І це тільки урядовий борг. Крім того, ще у нас є борг щодо Приватбанку – уряд випустить облігацій приблизно на 120 млрд гривень. Тобто загалом майже на 200 млрд грн зросте внутрішній борг, а це 8 млрд дол. Темпи росту боргу просто скажені.

Як Україні вдається нести такий тягар? І як це все віддавати?

Олег Соскін:

Та зовсім скоро ми відчуємо, що таке по-справжньому важкі часи. Нам доведеться віддати не тільки відсотки: оскільки борги уряду України недовготривалі, то зовсім скоро потрібно буде ще й повернути мільярд доларів кредиту МВФ. Це величезні гроші для нашого бюджету.

Наступного року нам потрібно буде починати повертати кошти приватним інвесторам, які ще запозичила екс-міністр Наталія Яресько. А це десь 15 млрд дол. Також не вирішеною є проблема з 3 млрд дол російських євробондів, який взяв уряд Януковича.

Словом, ми маємо борг, який фактично неможливо повернути. Але найгірше те, що ні в уряді, ані в Нацбанку немає фахівців, які б уміли керувати цим боргом. Так що загальна картина, на жаль, дуже сумна.

Володимир Лановий:

Ми у дуже складній ситуації – економіка не покращується, інвестицій не надходить, експорт трохи зростає, але імпорт наздоганяє, відповідно, валюти ми майже не заробляємо. Борги не зменшуються – лише зростають.

За результатами 2017 року борг України буде точно не меншим за 80 млрд дол. Потрібно платити високі відсотки: наступного року нам буде потрібно повернути 7 млрд дол. лише відсотків. І усе це оплачується з державного бюджету.

Урядовці вважають себе героями, коли позичають гроші, але такими вони не є точно. Найгірше, що усе це торкнеться кожного українця.

Як саме?

Володимир Лановий: 

Почнемо з того, що більшу частину бюджету використовуватимуть на обслуговування боргів, тобто на виплату відсотків. Чим більше ми виплачуватимемо коштів, тим менше залишатиметься грошей на усе інше: від війни до допомоги інвалідам, дітям, медицині, дитячим закладам, природі і так далі.

Лише через те, що хтось запозичує величезні суми й не займається оптимізацією боргу, ми ставатимемо менш заможними, а соціальні умови усе погіршуватимуться. Цей уряд ні про що не думає: він захотів й на рівному місці пообіцяв 120 мільярдів гривень Приватбанку. Урядовці навіть не розібрались у тому, хто винен, чому, за що, де активи, де майнові застави, скільки вони коштують… Просто увесь борг повісили на Україну, як завжди це роблять олігархи. Ну як так можна?

Зауважу, що кредитні відсотки урядовці виплачуватимуть будь-якою ціною, адже якщо цього не робитимуть, то буде оголошено дефолт.

Олег Соскін: 

Та ці борги уже торкаються кожного. МВФ написав понад 20 пунктів у новому Меморандумі. Йдеться про наші податки, які збільшуватимуться, автоматично знищуючи малий бізнес. Йдеться про збільшений пенсійний вік, про введення абонплати на газ, про відновлення азартних ігор, про розширення прав НАБУ: створення антикорупційних судів, які арештовуватимуть наче «сталінські трійки». НАБУ узагалі може сформувати свою агентурну мережу. А ще йдеться про створення єдиного реєстру субсидій, що означає обмеження значної кількості цих нарахувань.

А ще нас чекає ліквідація соціальних програм, зменшення видатків на вчителів, на охорону здоров’я, скорочення лікарень, усіх бюджетників – вчителів, лікарів та працівників культури. Усе це стане наслідком цього боргу. І у такий от спосіб нас це торкнеться.

Борги США та Японії в рази більші: у цьому явищі там нічого страшного не вбачають. Чому інші країни не бояться жити у борг, а нас, в контексті боргів, постійно лякають можливістю дефолту?

Володимир Лановий: 

Так, Японія, Англія, США мають великі зовнішні міжнародні борги. Але, водночас, заможні країни накопичують резерви. В Японії дуже великі внутрішні резерви: мільярди доларів в золоті. В США, наприклад, вклади населення в банках більші, ніж ВВП країни.

Відповідно, ці країни є надійними партнерами. Кредитори із задоволенням їм дають гроші. Ще один нюанс: що потужніша країна, то нижчі відсоткові ставки. Скажімо, за міжнародними облігаціями США – це 3-4%, для нас, нагадаю – це до 14%. Друге: гроші їм надходять, але вони не витрачають свої ресурси на повернення старих кредитів, бо вони реструктуризують свої борги на більш довгі терміни. Зараз у світі «ходять» навіть 30-річні облігації, які розміщують такі надійні країни, як США, Англія, Швеція. Та навіть Чехія уже перейшла на 15-20-річні облігації.

От якби Україна могла отримати на суму 70 млрд доларів 30-річних кредитів, то тоді б ми нічого не витрачали, бюджет би використовувався на потреби, економіка не втрачала б грошей. Але довіряють тим країнам, які роблять реформи і динамічно розвиваються. 

До слова, що роблять країни-позичальники з цими запозиченнями? Ці ресурси їм необхідні для різних потреб. Наприклад, у США пенсіонери отримують 600-700 доларів на місяць на рахунки  мобільних телефонів для безкоштовного користування. Вони підвищують соціальні стандарти, можливості, пенсії. Країни соціально розвиваються.

Олег Соскін: 

Ну так, борги економічно потужних країн значно більші, ніж у нас. Але ж яке у них ВВП! Зокрема, у США ВВП 16 трильйонів дол. Усі їхні позики взяті під 1-3%. У них величезний приватний бізнес. Вони можуть обслуговувати борги.

Ми – країна боржник. У нас бюджет дефіцитний. Та у нас борг, як ВВП. Ми беремо позику мінімум під 7-8 % і до 12% дотягуємо. Тому для нас – це катастрофа.

Андрій Новак: 

Для економіки Японії, як і США, борги не є проблемою. Це крупні економіки, вони стабільно розвиваються, графіки погашення боргів розтягнуті у часі, борги є довготерміновими, тому потужні держави можуть собі дозволити боргувати.

Для економіки України наш, наче й невеликий борг, є важким. Поясню чому: наша економіка сама по собі невелика та ще й не розвивається. У нас є невеликі  періоди росту ВВП на невеликі відсотки, а потім це змінюється динамічним спадом ВВП на великі проценти. Ось у нас з середини 2012 року чотири роки поспіль спостерігався динамічний спад ВВП. В середині 2016-го року падіння закінчилось. Проте, падіння було на 8-10% щороку. А в 16-му ми хоч і вийшли на ріст, але він становить лише 2%.   

Щодо дефолту: десятки країн у той чи інший час через це пройшли і ніякої катастрофи не відбулося. Аргентину, Мексику, Іспанію, та навіть Грецію можна назвати як приклад. Може, й нам за їхнім прикладом «обнулити» борги і почати усе з початку?

Володимир Лановий: 

Дефолт – це повернення назад: це 1991-1992 роки. Коли у нас не було валюти, ми нічого не могли взяти ні у кредити, ні імпорту не мали достатнього. Мало хто хоче мати справу з таким партнером. Дефолт – це на декілька років замороження усього: надходжень, імпорту техніки сучасної.  Це – повернення на периферію процесу.

Аргентина, так, вона могла існувати у стані дефолту, адже це аграрна країна. Люди з голоду не вмирали, попри те, що девальвація грошей була страшною й банки падали. У нас і так банки штучно влада розганяє, бо розчищає поле для олігархів. А під час дефолту банки почнуть повністю «сипатись» і узагалі почнеться фінансова анархія. Люди не зможуть купувати, будувати квартири, бізнес зупиниться, люди знову масово почнуть виїздити за кордон.  

Тому дефолт – це не вихід. Краще йти іншим шляхом: максимально обмежити запозичення.

Олег Соскін:

Ну так – вони вижили. Але й у тюрмах виживають, у  концтаборах виживають, і навіть в газових камерах іноді теж виживають. Вижити можна, але за дефолту жити стає неможливо.

Дефолт – це невиплата пенсій, заробітної плати бюджетникам, скорочення усіх соціальних видатків. Діти не народяться, або їм не буде вистачати якісної їжі і вони повиростають дегенератами та недорозвинутими. А якщо бракуватиме населення, то тотально заселять нашу територію чорношкірі, мусульмани, араби та азіати. Вони залюбки переїдуть на 25% світового чорнозему. Подобається перспектива?

А от якщо взагалі обмежити запозичення… Могли б ми без них обійтися?

Володимир Лановий: 

Кредити потрібні тоді, коли трапляється якийсь розрив у валюті: наприклад, Янукович забрав усю валюту з України. Що тоді робити? Терміново звертаємось до МВФ: мовляв,  допоможіть, нам потрібно заплатити по рахунках, дайте нам 1-2 мільярди дол. Більше не треба. Тобто, кредити потрібні у кризові періоди. Але ж не так – з року у рік чекати, коли нам дадуть, бо без них ми нічого не можемо, бо буде дефолт. Це позиція персонажів, які нічого не збираються робити, лише отримати гроші.

Тому кредити – це зовсім не вихід. Це соломинка, за яку ми хапаємось і думаємо, що вона нас врятує. Нічого подібного: навпаки, Україна усе більше занурюється у багнюку, нас поглинає це болото. Наша влада думає: ну і нехай, ми ще трошки проіснуємо. Та нам реформи робити потрібно, а не жебракувати! Своїми силами потрібно піднімати виробництво, реструктуризувати економіку, розвивати нові галузі, випускати новітню продукцію, виходити на світові ринки, заробляти валюту. Все це включить нашу потугу: у нас 40 млн людей  і ми своїми силами можемо вирішити проблеми. Оце є виходом з ситуації і отриманням високої динаміки на багато років. А усі ці кредити – тільки занурення у глибини кризи.

Нам за приклад можна взяти Польщу, яка зразу почала спиратися на малий і середній бізнес, а не на великі підприємства. Деякі з них закривалися. Прибалтика узагалі позакривала усі великі радянські підприємства. Відмовились навіть від електростанції. Тільки малий і середній бізнес! Окрім того, малий і середній бізнес – основа розквіту Німеччини після Другої світової війни

У Польщі, Угорщині, Чехії зробили усе можливе, щоб не створювати олігархічних кланів, холдингів. У цих державах в одні руки не продавали більше 30-40% акцій великих підприємств. Угорщина продали Фольксвагену 40% акцій Ікарусу – підприємства з випуску автобусів. Польща досягла того, що біржа у Варшаві працює не гірше як у Лондоні.

І ми все це могли мати в 90-х роках. А ми свій шанс втратили й нічого з того не зробили. Натомість створили інше суспільство, іншу економіку, де панують хабарники в урядах і олігархи, які їм підсовують гроші за надані особливі послуги чи преференції. Це не економіка, а система – я тобі, ти мені. Без будь-яких просувань вперед, інновацій, технологічних проривів, зі старим обладнанням… Конкурентоспроможність упала до нуля, продати за кордон нічого не можемо. Лише зерно залишилось і кредитні зобов’язання – це шлях у безодню. Тому треба йти іншою дорогою.

Олег Соскін: 

Та чому обмежити? Краще не брати їх узагалі! Дали б розвинутися національній буржуазії, місцевим громадам, дрібному і середньому бізнесу. А для цього потрібно змінити податкову систему. Дати людям можливість самим себе рятувати і створювати робочі місця. Ось це головне.

Ще одне: потрібно знищити кланово-олігархічні групи, які крадуть так, що аж гай шумить. І віддати владу на місця – ліквідувати обладміністрації та рай адміністрації - так як в інших країнах давно зробили.

Андрій Новак: 

А на мою думку,  для нас критично важливою є співпраця з МВФ, яка дозволяє перекредитовуватись. Виплачувати відсотки на сьогоднішній день з держбюджету та ще й в умовах, коли подорожчала валюта утричі, нереально. Нам би довелося просто оголосити дефолт.

А так у нас є продовження співпраці з МВФ, Світовим банком, є гарантії до мільярда доларів від США. Тому, порівняно, наш борг є не настільки критичним.

А ті суми, що позичаємо, принаймні, ефективно використовують?

Володимир Лановий: 

Куди пішли усі запозичені гроші - перевірити не можна. Частину грошей безумовно крадуть, можливо, навіть діляться з кредиторами. Це, до слова, відома практика: і не тільки в Україні, але й у інших країнах Африки і Латинської Америки. Кілька років тому американське ФБР перевіряло МВФ з точки зору правомірності надання певних кредитів.

Проте, деякі кредити мають адресність, тому є корисними для суспільства чи для громад. Це дуже розповсюджене явище - допомагати громадам і містам і не передавати уряду гроші. Є ще один напрямок – пряме фінансування певних проектів. Тому не усі кредити погані й безпідставні.

Андрій Новак: 

Весь світ живе на позиках, і державний, і корпоративний. Справа не у тому, чи ти узяв у борг, чи не взяв. Набагато важливіше, як використовувати цей борговий ресурс. Якщо він запускається в реальні сектори економіки, тоді частину від заробленого постійно погашаєш за графіком кредиту. Якщо ти взяв кредитний ресурс і проїв, або розікрав на державному рівні, то цей борг стає обтяжливим і повертати його усе одно треба. Тут йдеться не про факт отримання чи неотримання, а ефективність використання боргового ресурсу.

У нас економіка не розвивається, реальні прибутки громадян зменшуються, безробіття росте, масова міграція з України, а не в Україну. Об’єми виробництва, крім аграрного сектору, ніде не ростуть. То хіба це ефективно?

Олег Соскін: 

Та цих кредитних коштів ми з вами не бачимо. Усі запозичення дерибанить правлячий клан Порошенка, частково Гройсмана, Яценюка і Турчинова. Вони захопили усі ці гроші. Вони ними розпоряджаються, контролюють і вибірково використовують для власного збагачення.

Нам би контролювати ці процеси. І зробити це можна було б – було б бажання. Просто усе треба було робити прозоро: мав би функціонувати відкритий сайт, на якому чітко розписано, як використали гроші. І щоб кожна людина змогла туди зайти. Ми повинні про це знати. Ну нам же їх насправді повертати через податки.

Так що тільки прозорість і відкритість… Тоді зникає бажання вкрасти гроші. Неможливо вкрасти, коли усе відкрито. Покаранням ми нічого не доб’ємося. Не пересадимо ми усіх. Вони уже накрали сотні мільйонів, мільярдів. Цього на хабарі цілком достатньо. Немає у нас непідкупних. Просто є сума, за яку суддя, прокурор чи детектив НАБУ продається і готовий ризикнути, незважаючи на будь-яке покарання. Все залежить від суми.

Вони ж усі бандити. Вони що, самі себе будуть карати? Як бандит буде карати іншого бандита, якщо вони усі в долі? Тюремні терміни нічого не дадуть. Тільки розправляться з неугодними і простими людьми, які їм заважають.

 

Адріана Гринишин, «Вголос»

 

 

 

 

 


КОМЕНТАРІ 1 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Володимир11 квітня 2017 13:11 Відповісти IP:  194.44.84.--- І з дефолтом зле, і без дефолту недобре

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram