Немає «двох Україн»: є українці і «гражданє тіпа Мураєва»

Із прийняттям польського закону про Інститут національної пам'яті специфічна частина українського політикуму заговорила про «доцільність» відстоювання Степана Бандери та всього українського повстанського руху перед польськими шовіністами. Причина, мовляв, у тому, що сьогодні на території однієї держави повинні вживатися «дві зовсім різні України».

«Я народився у маленькому містечку на Харківщині. Для мене Бандера і Шухевич ніколи не стануть героями. Героями будуть ті, чиї імена написані на монументах, які заливають цементом. Друзі мої, ми різні. І це треба розуміти. Тому якщо ми хочемо вжитися в одній країні, напевно, вже не можна пробачити щось одне одному і прийняти. Давайте розійдемося по кутках, давайте проведемо культурну і релігійну децентралізацію…Ніякі «в'ятровичі» не можуть вирішувати за харківські громади. Не їхня справа – перейменовувати вулиці, на яких ми живемо. Давайте залишимо один одного в спокої. Славите Бандеру – славте. Не розповідайте нам, кого шанувати у Харкові… Не може об'єднати українська мова. У багатьох країнах по 4 мови і більше… Давайте розійдемось. Нехай на місцевих референдумах кожен обирає своїх героїв. Нехай на глобальних референдумах оберемо, куди ми йдемо…», – заявив в ефірі свого телеканалу Newsone екс-регіонал, а нині «опозиційний» нардеп Євгеній Мураєв.

Пам'ятається, українців уже ділили на кілька сортів. Під час президентських передвиборчих перегонів у 2004 році штаб Януковича запустив концепцію про «три сорти українців», а вже взимку 2014-го її взяла на озброєння Російська Федерація під час анексії Криму і наступу на Донбас.

За даними ЗМІ, тоді на сорти українців ділив політтехнолог Володимир Грановський. А нині, схоже, історію повторюють знову ті самі люди: консультантом вищезгаданого нами шоу на телеканалі Newsone є якраз той самий Володимир Грановський.

То невже Україну знову хочуть роздерти? Чи, може, ми насправді настільки різні? Про це – у розмові із громадською діячкою, письменницею Ларисою Ніцой, магістром державного управління, політичним аналітиком Андрієм Холявкою, Героєм України Степаном Хмарою та істориком Олександром Донієм.

Наскільки великою є різниця між Заходом і Сходом України?

Степан Хмара:

Результат пошуку зображень за запитом

Суттєвої різниці нема. Хіба 2-3% москалів, які не адаптувалися до українського середовища і не сприймають Українську державу в принципі. Маленька частка людей на Сході розмовляє російською, але тільки тому, що навчена так з дитинства. Вони жили в штучно зрусифікованому середовищі і не знають історії України. Однак вони не є вороже налаштованими і чудово розуміють, що українська потрібна всім громадянам України. Тож тепер їм треба дохідливо пояснити, що мова — то зброя в руках агресора. Вийде — побачите: вони миттєво перейдуть на українську.

Лариса Ніцой:

Пов’язане зображення

У нас завжди переважав український народ, український етнос і українська мова. Ще 1918 року із проголошенням незалежності українці впровадили реформу освіти – і ця освіта була українською мовою. У нас все було українською. Є купа старовинних світлин з різноманітними процесіями, а на задньому плані – будівлі із вивісками українською. А міста на тих світлинах – східні, які, як нам намагаються тепер заявити, нібито завжди були російськомовними.

Андрій Холявка:

Світлина від Andriy Ko.

Регіональні відмінності справді є – і це нормально. При правильному підході вони роблять державу тільки сильнішою. У нас є певна відмінність у ментальності, але ж це також не феномен. От мегауспішна Німеччина є дуже різноманітною по регіонах. Північна і Південна Німеччина, Метонбург і Баварія… Відрізняються між собою ментально і діалектами. Є католицькі регіони Німеччини, а є протестантські. Є білявіші регіони, а є смаглявіші. Інша річ, що сусіди Німеччини впродовж тривалого часу не намагалися протиставляти ці регіони. А повністю уніфікованих країн в принципі не існує. Різноманітність і регіональна відмінність – це нормальні речі. 

 

«Ватність, українофобські настрої і російський шовінізм, як у Мураєва, не є регіональними особливостями»

 

Натомість ватність, українофобські настрої і російський шовінізм, як у Мураєва, не є регіональними особливостями. Це залишкові явища, успадковані від імперії. Отак публічно сповідувати ненависть до України і українців – річ неприпустима. І це має тягнути за собою наслідки.

А як із тезою про те, що «західняки не мають права диктувати харків'янам, яких героїв їм шанувати і якою мовою розмовляти»?

Олександр Доній:

Пов’язане зображення

Я – уродженець північної України і раніше у Харкові організовував артклуб, де умовою для виступів літераторів і музикантів була українська мова. А ще я відкрив безкоштовні курси української мови, які діють у 25 містах України. От я маю право організовувати таке? До мене та після мене такі ж акції організовував ще більший «східняк», який живе в Харкові, –  Сергій Жадан. Він сам з Луганщини. То він має право пропагувати українську мову?

А пам'ятаєте, що більша частина Української Гельсінської групи і дисидентів була з Донбасу!? Тоді було два крила: галицьке і донецьке. Стільки людей, скільки дав Схід України у визвольний рух, не дали ні Північ, ні Південь. І всі оті східняки боролися за українську мову, українську культуру та українську ідентичність. Тому в цьому плані йде мова не про походження, а про патріотизм.

Лариса Ніцой:

Україна здобула свою незалежність рівно 100 років тому. 22 січня 1918 року був проголошений Акт Злуки. Захід і Схід став єдиною українською соборною незалежною державою. Через місяць на Київ поперли московські війська. Хлопці пішли під Крути і зупинили їх там. Виграний час дозволив укласти у Бресті мирну угоду про закінчення Першої світової війни. Одним із підписантів цієї угоди разом з іншими країнами на рівних правах виступила і незалежна Українська держава. Отже, інші держави таким чином визнали факт існування України як держави. Якби ми були ніким – нас би ніхто не підпустив.

Наша незалежна країна протрималася з боями кілька років – і у 20-х втратила свою незалежність, бо Москва пішла у наступ. Вона захопила більшу частину України, а тоді поперла на Варшаву. А Пілсудський, яким нині так захоплюється наш Президент, домовився з більшовиками і здав Україну. Спершу Польща з українськими військами відтисла по Збруч більшовиків, а потім вирішила, що та територія – їхня. Як наслідок, в Україні настала окупація. І Польщею із Заходу, і більшовиками зі Сходу. Потім прийшли фашисти, потім повернулась радянська армія. Потім очільники багатьох країн зробили у Ялті переділ світу, з'єднали Україну до купи. Але Сталін, щоб до польського Уряду увійшли більшовики, подарував смужку України Польщі – і та почала виселення і пацифікацію. Польща вбивала, катувала – і цьому досі є живі свідки. Так само знищувала українців радянська влада. В отій окупації Україна перебувала аж до 1991 року.

Тому немає ніяких «двох Україн» на Заході і Сході. Є одна єдина Україна, над якою окупанти знущалися протягом тривалого часу і гнобили її народ.

Тому і мова російська, яка нібито така «близька» східнякам, – це окупантська мова. І ставлення до неї буде іншим, якщо ми повернемося до історичного факту про те, що ми були в окупації, а незалежність відновили 1991 року. І саме зважаючи на те, що ми були в окупації, Бандера, повстанці, холодноярівці і багато інших, які воювали проти окупаційної влади, є спільними героями для всієї України.

 

«Бандера боровся з окупантом всієї України. Питання тільки в тому, що той ворог зупинився на західних територіях»

 

Що стосується Бандери, то він боровся з окупантом всієї України. Питання тільки в тому, що той ворог зупинився на західних територіях. Натомість на Сході були інші наші герої, які боролися із більшовиками. Але всі вони змагалися за єдину Україну. Тому це наша спільна історія.

У чому тоді сенс заяви про «дві України»?

Лариса Ніцой:

Оті дрібні мізерні політики у головах своїх давно роздерибанили Україну на шматки. Тому теза про різну історію — то обмовочка по Фрейду. Вони (!) не хочуть спільної історії і спільних героїв. А підтвердження цьому – бажання провести референдуми по областях.

 

«Автори заяв про «дві України» – це нащадки людей із сусідньої країни, яких завезли у виморені Голодомором українські села»

 

Ці люди, зрештою, є Україні чужими. Скоріш за все, це нащадки завезених у вимерлі українські села людей із сусідньої країни. Чужинці тут поселилися, народили оцих політиків, а тепер ці політики розповідають про іншу мову, історію і культуру. У нас все було спільне і єдине, доки Голодомор не виморив на Сході мільйони людей і туди не завезли інших – не українців.

Андрій Холявка:

Це розкладання країни за московськими методичками. Упродовж останніх десятиліть РФ устами проросійських організацій, зокрема «Партії Регіонів», роздирала Україну своєю пропагандою. Так і тут намагаються протиставити різні регіони України, аби перевести риторичне протистояння в реальне на користь третій стороні.

 

«Інакшість» між українцями вбивали людям в голови ще з 2004 року – тоді й почали підготовку до вторгнення РФ»

 

Ми пам'ятаємо 2004 рік, коли запустили агітку про три сорти України. Людям вбивали в голови оту неіснуючу «інакшість» між українцями. Тоді й почали підготовку до вторгнення РФ і анексії Криму.

Сьогодні такі заяви свідчать про те, що страх, який оці регіональні негідники мали у 2014 році, минув. Вони бачать неспроможність і непослідовність влади, тому намагаються грати в ту саму гру.

Степан Хмара:

Їм Україну треба не поділити, а просто знищити. Це п'ята колона, якій сприяє нинішня мафіозна антиукраїнська влада. Тому вони і дозволяють собі таке. Тому Бондаренко, яка мала б сидіти в тюрмі за антидержавну діяльність, має державну охорону.

Ви розумієте, яка в нас влада? Вона толерує і сприяє веденню тієї підривної пропаганди. Їм треба дві України, двомовність і різні герої, щоб по шматках знищити всю Україну.

Тому з ними не треба сперечатися, їх треба просто саджати. Але хто це зробить? Доки буде Порошенко, нічого не зміниться. Чекати других виборів? Та він вам покаже, які то будуть вибори. Нормальна влада має виконувати 10 статтю Конституції. Нормальна влада має виконувати закон про державну службу і послуговуватись державною мовою. А наші виходять і балакають собі іноземною. З ними теж нема про що сперечатись — їх треба змінювати.

Як тоді зробити так, аби «сортами українців» більше не спекулювали?

Андрій Холявка:

В інших країнах існують центри моніторингу, які відстежують приниження, скажімо, расових чи конфесійних груп. У нас теж є такі організації, але вони відстежують випади у бік всіх, окрім українців. У той час українці, як найбільша етнічна група, найчастіше ставали об'єктом приниження. Отут пасувало б створити центр моніторингу українофобії, який фіксував би такі випади. Це було б підставою для зрушень на рівні законодавства. А згодом можна внести зміни у законодавство, де під статтю про розпалювання ворожнечі можна підвести і такого типу пропаганду.

 

«Треба прописати законом, що ми свою незалежність проголосили у 1918 році»

 

Лариса Ніцой:

Нам треба прописати законом, що ми свою незалежність проголосили у 1918 році, а в 1991 році її відновили. Якщо ми на законодавчому рівні визнаємо, що перебували в окупації – матимемо зовсім інше ставлення до радянського і польського минулого, інше ставлення до окупаційної російської мови і до осіб, які її захищатимуть. Тоді це буде заборонено і буде зовсім інший підхід.

Цим шляхом, до речі, пішли країни Балтії. Вони на державному рівні ухвалили, що відновлюють незалежність, а весь попередній період були в окупації. То давайте подивимось, як до їхніх намагань відновити свою культуру і мову ставиться Європа: з розумінням! Вона усвідомлює, що народ, який позбувся окупанта, намагається відновити свою мову. У нас же немає визначення на законодавчому рівні, тому й незрозуміло, чому ми з ними боремося.

Андрій Холявка:

Але, в принципі, ці ідеї уже приречені. Відбулися тектонічні зміни. Мураєв і К можуть це затримати, але не повернути назад. Українська мова є частиною української ідентичності і українського порядку. Українофобія можлива тільки тоді, коли спирається на російські багнети. В іншому випадку – з нею поступово чи швидко буде покінчено. Український націоналізм уже впевнено вкоренився на Слобожанщині. Тому час працює на те, що в Україні попри гнів сусідів буде єдиний національний пантеон – і в тому пантеоні чільне місце займуть Бандера, Шухевич, Мазепа й інші люди, які віддали усе, що могли, аби Україна встояла.

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram