Несвяткові нотатки про наші порядки

Не хотілось би при святі згадувати щось прикре, але це прикре не сховаєш за білбордами «Слава Україні». Воно на кожному кроці – у новинах, у приватному житті, зовсім поруч. І як би ми не тішили себе словами про неминучість змін, про поступ і реформи – на жаль, минуле ще мертвою хваткою тримає нас за горло і досі не відпускає.

Сумно, коли довідуєшся, що у воюючій країні не виконується найнеобхідніше. Ще у 2014-му році були виділені кошти на амбітний проект «Стіна», або «Європейський вал» – фортифікаційний проект, що мав би підвищити рівень безпеки на кордоні України з Росією. Він був з помпою презентований екс-прем'єром Арсенієм Яценюком. На цей проект вже витратили 400 мільйонів гривень, однак будівництво досі не завершилось, наразі готово трохи більше 10%.

Просто вдумайтесь – за весь час війни ми спромоглися відгородитися від агресора аж на 10 відсотків! Виявилось, що прикордонні чини та підприємці розікрали понад 100 мільйонів гривень з бюджету.

Чомусь це не здивувало. У нас всюди, де пахнуть грубі бюджетні гроші, відразу знаходяться охочі їх успішно «розпиляти». Навіть нібито знайшли винних у тому «розпилі». Але жодного слова про тих, хто за роки війни займався будівництвом цієї «Стіни». Підсумок їх роботи – 10 відсотків зробленого! І вони далі спокійненько гріють дупи у високих чиновницьких кріслах, розповідаючи нам, як тяжко гарують на розбудові України, опасистим животом захищаючи її від ворога.

Так виглядає, що нашим чиновникам, олігархам різного ґатунку, стіна між Україною і Росією – не потрібна. У них свій інтерес – гроші. І не малі. Просто вдумайтесь у ці цифри – у 2017-му році товарообіг між Україною та Росією зріс на 41,4%, за п'ять місяців поточного року товарообіг становив $4,1 млрд. Попри заяви Міністерства економічного розвитку і торгівлі України​ про зусилля щодо переорієнтації на інші ринки збуту, як свідчать дані Держстату, Росія залишається країною, з якою найбільше торгує Україна. Ось так. США, усі розвинуті країни світу запроваджують все жорсткіші санкції через окупацію Росією Криму та війну на Донбасі, а Україна тішиться, як дурний Ясьо цьвочком – у нас все добре, ми торгуємо з агресором!

Згадалась компанія патріотів проти продажу російських товарів в Україні. «Не купуйте російське! Купуйте українське!» Зубна паста, жуйки, всякий непотріб російського виробництва, маркування мордорських товарів... Поки ми воювали із зубними щітками, за нашими спинами тихенько і непоказно нарощувалась торгівля із Росією. 

Ці хлопці просто не помітили війни, у них свої інтереси, які, очевидно, цілком збігаються із бізнес-інтересами окупантів.

І тут справа не лише в загребущості та непорядності торгашів і чиновників. Таким чином Україна не зможе перемогти у цій війні. Бо без допомоги союзників ми опинимось віч-на-віч із дикою і підлою ордою, чисельнішою і краще озброєною. А що можна вимагати від союзників, якщо під час війни зростає торгівля із країною-агресором? Та будь-хто скаже: «Хлопці, якщо вам так добре з бандитами, то здавайтесь і живіть разом!»

Що вже казати про обіцяні візи з Росією, через відсутність яких до нас потрапляють диверсанти, «вори в законє» і вбивці. Про відмову від будь-чого, що пов'язує Україну із Росією. Свіжий приклад – днями стало відомо, що 70 українських школярів отримали від Російського центру культури і науки в Києві «подарунок» – поїздку до Москви і Санкт-Петербурга в рамках освітньо-культурної програми Росспівробітництва «Здраствуй, Расія!». Діти вирушили знайомитися з культурними об'єктами країни-агресора у супроводі вчительки однієї зі столичних шкіл...

Четвертий рік війни, тисячі загиблих, вся Україна оплакує своїх героїв і на тобі – «Здраствуй, Расія!» Це якби діти з оточеного Лєнінґрада поїхали на екскурсію у фашистську Німеччину, насолоджуватись скарбами «Цвінґера» в Дрездені. Історія із фантастичного роману. Але ні – це історія з українського сьогодення.

Прикрим є й те, що наше чиновництво, яке нібито найняв наш нарід «кермувати», настільки відірване від життя, що вже берегів не бачить. Це ж яким хворим на голову треба бути, щоб призначити собі 900 відсотків надбавки до зарплатні! Це я про керівника українського «Автодору». При цьому, що середня заплатня у нас 7 з копійками тисяч, які мало хто бачив. Або мільйонні «мін’юстовські» премії! У воюючій країні, де на фронті досі бійцям бракує елементарних речей, чиновники отримують захмарні мільйони!

Щодня в новинах з'являються повідомлення про те, що попався на гарячому черговий хабарник. Цікаво, що фах не має значення – викладач вишу, лікар, поліцейський, податківець, голова сільради, чиновник з міністерства... Беруть незароблене. Крадуть. І потік цей нескінченний. За 26 років українці ніяк не забудуть звичку красти. «Не пожадай нічого, що є власністю ближнього» – мали б щодня наголошувати священики в церквах. Але хто ж їм повірить, коли панотці від «постування» уже в «лексуси» не влазять...

Інколи мені хочеться, щоб існувала якась, нехай уявна, стіна в голові кожного українця, що відділяла б чесноти від усього огиддя, в якому доводиться нині жити. Але в мене таке враження, що на цю стіну вже давно вкрадено всі гроші...

P.S. Україні всього 26 літ. Вона трохи молодша за мою доню. Я й ставлюся до неї, як до доньки. Мені все частіше хочеться посадити її біля себе, пригорнути і сказати: «Усе буде добре, маленька. Ми переможемо». Але завше, коли мені хочеться втішити Україну, до неї не доступити через зграю злодіїв, бадитів і зрадників.

 

Богдан Марциняк Волошин, «Вголос»

Малюнок Олега Коваленка 

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram