Олег Панфілов: Росія захоплює територію, а все, що відбувається потім, її не хвилює

На території Грузії є два регіони, які з 1992-1993 років називають сепаратистськими. Це Абхазія та Південна Осетія. Наскільки грузинські конфлікти є схожими на донбаський і кримський? Чи варто проектувати грузинський досвід поводження із сепаратистами на українську ситуацію? Це ті запитання, які однозначно варто ставити. Але, щоб отримати відповідь на них, потрібно більше знати про те, що відбулося в Грузії, чому саме і до яких наслідків призвели ті події.

Про сепаратизм абхазів й осетин у школі журналістики Українського католицького університету розповів журналіст Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії в Грузії, засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010). Зараз живе в Грузії.

«У випадку пострадянських територій сепаратизм – це спроба військового перевороту»

«Сепаратистських конфліктів у світі є близько 50-ти, і не варто їх усі розуміти однаково», – пояснює Олег Панфілов. За його словами, сепаратизм на пострадянському просторі не треба порівнювати із сепаратизмом, наприклад, каталонським чи шотландським. Тому що в конфліктах в Абхазії, Придністров’ї чи Карабаху, а також у будь-яких інших на території колишнього Союзу завжди брала участь третя сторона – Росія. Тому, вважає Панфілов, про сепаратизм тих конфліктів треба говорити дещо в іншому значенні.

«Для шотландців питання відділення є відновленням історичної справедливості, – каже журналіст. – На території ж колишнього Радянського Союзу всі конфлікти виникали через намагання Кремля зберегти свій вплив на них. Тому сепаратистські конфлікти мали іншу природу й причини».

Олег Панфілов ділить усі сепаратистські конфлікти на 2 категорії: за релігійними мотивами і політично-територіальними. Всі конфлікти за участю Росії, переконаний Панфілов, – це, зрозуміло, конфлікти не через релігію.

«У випадку пострадянських територій сепаратизм – це спроба військового перевороту. І, власне, до класичного сепаратизму він не має ніякого стосунку. Це не визволення якогось народу з-під гніту», – мовить Панфілов.

«Під час анексії Криму і початку війни на Донбасі багато грузинських журналістів публікувало фото з Абхазії»

«Абхазія – це частина Грузії, де живуть мегрели (субетнічна група грузинів — Авт.), абхази, вірмени і росіяни, – пояснює Олег Панфілов. – 1993 року більшість населення Абхазії становили грузини. А після російського втручання 1993-го співвідношення було вже на користь абхазів». З цієї території, за словами журналіста, тоді вигнали 350 тисяч грузинів, а це більше ніж половина населення.

«Наслідком війни у 1992-1993 роках стала повна розруха в Абхазії», – каже Панфілов. Було спалено дуже багато будинків. Дотепер, за винятком центру Сухумі, майже нічого не відновлено. «Тому під час анексії Криму і початку війни на Донбасі багато грузинських журналістів публікувало фото з Абхазії, щоб показати, на що можуть перетворитися українські території», – каже грузинський журналіст.

Абхазію і Південну Осетію називають невизнаними державами тому, що визнали їх лише Венесуела, Нікарагуа й Науру. Олег Панфілов називає ці визнання політично-фінансовими. Для Венесуели й Нікарагуа це було просто, адже вони є дружніми державами для Росії, а Науру, вважає Панфілов, попросту купили. Журналіст каже, що росіяни за визнання Абхазії і Північної Осетії пропонували 50 млн доларів державі Вануату, проте там відмовилися.

За словами Панфілова, зараз Абхазія на 60% залежна від Москви: «Там є так звана абхазька армія, але насправді всю територію контролює російське військо». Журналіст розповідає, що в Абхазії є великі проблеми з медициною. Тож частина абхазів лікуватися їде в Грузію, яка безплатно надає їм медичну допомогу, сприймаючи як своїх громадян. Також Грузія допомагає абхазам безплатно навчатися в грузинських університетах.

«Офіційно немає ніяких бізнесових відносин. Абхазьке керівництво не вітає спілкування мешканців Абхазії з жителями Грузії, але торгівля – це необхідність, бо інакше абхази не змогли б себе прогодувати», – констатує Панфілов.

В абхазькій пресі є багато текстів, в яких обговорюють, наприклад, чи варто їхати до «цих грузинських фашистів» лікуватися, каже журналіст. «Хоча вони прекрасно розуміють, що в них є лише два шляхи: або їхати в Росію і платити величезні хабарі, витративши купу часу й грошей на дорогу, або ж поїхати в Грузію, де їх лікуватимуть безплатно. Вони роблять останнє і, повернувшись додому, їх обмовляють. Я не чув, щоб їх садили в тюрму чи доходило до фізичного насилля, але чи варто це робити – обговорюють активно», – каже Панфілов.

«У всіх конфліктах Росія використовує звичні схеми пропаганди»

У Південній Осетії, за деякими відмінностями, все аналогічно до ситуації в Абхазії. «Коли я приїжджав в Абхазію, то по тамтешньому телебаченню постійно показували хроніку війни 1992-1993 років. При цьому звучать обов’язкові коментарі, в яких часто чути словосполучення «грузинський фашизм». Це те саме, що тепер чуєте ви», – ділиться Панфілов.

Журналіст говорить, що таку ж пропаганду бачив і в Придністров’ї, і в Карабаху. За його спостереженнями, на цих територіях пропаганда значно жорсткіша, ніж у самій Росії. Місцеві телерадіокомпанії постійно нагадують про те, що відбувалося на початку 1990-х. Особливо намагаються впливати на молоде покоління.

«Коли приїжджаєш в Абхазію чи Придністров’я і спілкуєшся з молодими людьми, то розумієш, що вони дивляться здебільшого російське телебачення. Коли їм пояснювати, що насправді світ інший, аніж той, який їм показують у телевізорі, – то вони цього не розуміють», – каже журналіст. І додає, що причин для того, щоб переконувати цю молодь у необхідності повернення до тих колишніх відносин, залишається все менше.

«Після війни 2008 року майже всі грузинські села було зрівняно із землею»

Згідно з конституцією Грузії, Південна Осетія називається Цхінвальським регіоном. Сепаратизм там почався одночасно із сепаратизмом Абхазії 1992 року. З того часу територію Південної Осетії Грузія контролювала лише частково.

Панфілов каже, що до конфлікту етнічних грузин на території Цхінвальського регіону було приблизно 25% із всього населення. Решта – це осетини, росіяни та інші національності. Журналіст говорить, що після 5-денної війни 2008 року на цій території почалися етнічні чистки. Такі ж, які відбувалися в Абхазії 1993-го. Внаслідок цього всі етнічні грузини змушені були виїхати. За винятком крайнього, Ахалгорського району, де грузини живуть дотепер.

Панфілов каже, що до війни 2008 року осетини і грузини жили впереміш. Він порівнює черговість їхніх поселень із нанизаним на нитку бісером. «Колись, якщо їхати по дорозі в бік Цхінвалі, то населені пункти чергувалися: осетинське село, потім грузинське, відтак осетинське, після якого знову грузинське і так далі». За словами журналіста, там було дуже багато змішаних шлюбів, адже й осетини, і грузини є православними. Після 2008 року майже всі грузинські села було розвалено і буквально зрівняно із землею. На деяких з них уже збудовано нові мікрорайони.

Тепер ніхто не може сказати, який національний склад в Абхазії, пояснює Олег Панфілов. За його словами, самі абхази стверджують, що їх зараз більше ніж 100 тисяч і вони становлять близько 50% населення. «Я вважаю, що це не так, бо мені відомо дані перепису населення, який проводили в Абхазії 2005 року, – заявляє журналіст. – Результати цього перепису засекретили, бо там були дуже неприємні для Росії цифри. На першому місці за населенням – мегрели, їх нині більше ніж 45 тис., на другому – вірмени і лише на третьому – абхази».

Цікаво, що абхазам не дає віз жодне посольство. Навіть якщо вони мають російський паспорт, а таких майже 90%.

«Ментальність «рускіх» – захоплювати території»

Олег Панфілов говорить, що Російська імперія ще якось розвивала захоплені території. А сучасній Росії, на його переконання, потрібні лише землі. «А у випадку з Абхазією і Північною Осетією – ще й території без людей», – додає він, обґрунтовуючи висновки тим, що ті етнічні грузини, які виїхали з Абхазії, були діловими людьми, на яких трималася економіка регіону. А після того, як з Абхазії й Осетії вигнали етнічних грузинів, життя там завмерло в тому стані, в якому було на початку 1990-х.

«Росія захоплює територію, вводить армію, а все, що відбувається в середині, її не хвилює. І так фактично всюди, де відбувалися так звані сепаратистські конфлікти з прямою участю Росії», – підсумовує Олег Панфілов.

«У Росії немає ідеології не тільки власного теперішнього, а й майбутнього. Тому всі її захоплення пов’язані винятково з утримуванням територій. Філософія росіян – плювати на людей і на міжнародну думку, захоплювати території, вводити армію й укріплюватися», – вважає Панфілов.

І додає, що це пов’язано не лише з тим, що в Кремлі є певні групи, які хочуть цього: «Це пов’язано з ментальністю тієї величезної групи людей, які називають себе «рускіми».

Володимир Молодій, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram