Олег Тягнибок: «Усі ці «антикорупційні» шоу стосуються лише тих, хто забув табличку ділення»

Україну накрила хвиля терору. Причому настільки потужна, що наші спецслужби не дають собі ради. Це усі бачать, усі розуміють, усі визнають та констатують. Влада у всіх цих драматичних подіях вбачає «російський слід», але водночас нічого із тим не робить. Зрештою, як нічого не робить з російським бізнесом, який процвітає в Україні… Як нічого не робить з корупцією, яка, наче іржа, роз'їдає державу… Як нічого не робить із кланами олігархів, які сьогодні примножують свої статки утричі швидше, ніж за часів Януковича.

Хоча ні: як стверджують націоналісти, влада таки щось робить. Впроваджує медичну реформу для багатих, приймає закон про так звану реінтеграцію Донбасу на догоду терористам, започатковує інститут галузевих «смотрящіх», випробовує «схеми» для майбутніх парламентських виборів, старається, щоб якомога довше наші нардепи залишались кастою недоторканних…   

Втім, про все це по порядку у розмові з лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком.

Україна перетворилась на територію терору. Які це може мати наслідки? Що влада робить не так і яких заходів слід вживати, аби перервати цей ланцюг смертей і гарантувати безпеку українським громадянам?

Насправді влада робить все не так. Питання захисту кожного громадянина – захисту як зовнішнього, так і внутрішнього, якраз входить до повноважень центральної влади. Але що вона робить? Коли ми подивимось проект бюджету на 2018 рік, то побачимо, що у декілька разів збільшується фінансування Міністерства внутрішніх справ на відміну від, скажімо, Міністерства оборони і СБУ. Служба безпеки, яка мала б займатись питаннями захисту України від ворожих московських диверсантів, з якими ми ведемо війну, фінансується у 10 разів менше, ніж МВС: 7,6 млрд грн проти майже 64 млрд грн! Тим самим влада публічно демонструє, хто є її ворогом – не Московія, не зовнішній ворог, не диверсанти, які, за повідомленнями тієї ж влади, уже щотижня влаштовують тут теракти. Основний ворог – це сам народ. Бо якщо він критикує владу, то автоматично стає «агентом Кремля». Саме ця влада націлена на знищення внутрішньої опозиції – і їй абсолютно байдуже майбутнє українців.

Між тим, ще у квітні 2014-го року «Свобода» вимагала проголосувати за законопроект про розірвання дипломатичних стосунків між Україною та Росією, що мало б призвести до розірвання узагалі будь-яких договорів між нашими країнами. Тоді ми вимагали також запровадження візового режиму з РФ. До «Свободи» тоді не дослухались, минуло чотири роки – віз і нині там. Жодна із реальних антимосковських пропозицій ВО «Свободи» не була проголосована парламентом. А якби це було зроблено, сьогодні ми б не мали стільки жертв, ми б мали збережені наші території і не стояли б перед загрозою  втрати української державності. Ми б не мали кожного тижня вбивств політичних і військових діячів, знищення українського цивільного чи військового майна, боєприпасів тощо.

Експерти говорять, що зараз вже пізно щось із цим робити, адже з 2014-го року усі, хто мали заїхати в Україну – заїхали, тому кардинально змінити ситуацію нині неможливо. Ви з цим погоджуєтесь?    

Змінити дійсно складно, але ще не пізно. На початку війни наші депутати запропонували ухвалити постанову і закон України про проведення через детектор брехні всього генералітету ЗСУ та спецслужб на предмет їх можливої участі в тендерах щодо закупівлі обладнання, боєприпасів, обмундирування для військових, а також на предмет їх можливої співпраці з російськими спецслужбами. На жаль, ця ініціатива була відкинута. Більше того, влада її трактувала ледь не як зраду України! Але виявилось, що саме ігнорування цих заходів й призвело до теперішньої катастрофи.

У лютому 2014-го року ми пропонували свободівський проект закону про люстрацію та очищення влади, під який мали підпадати у тому числі й генерали періоду Януковича. Мало того, що влада затягнула процес ухвалення цього закону аж до серпня – кінцевий його варіант, проголосований парламентом, був настільки ліберальний, що практично жоден із цих так званих генералів не потрапив під люстрацію. Багато з них й далі продовжують «працювати».

І це при тому, що в часи Януковича армія, МВС і СБУ формувались під повним контролем російських спецслужб. Навіть на керівні посади призначались особи з російським громадянством, внутрішня робота велась на фактичне знищення структур, які б мали працювати проти російської розвідки та російських шпигунів. В СБУ навіть був ліквідований «російський відділ» в контррозвідці. І, очевидно, що усі ці люди, які цим займались, залишились на своїх посадах. Як і завербовані ними шпигуни. Зі свого боку, ті, хто прийшов до політичної влади у країні, намагаються знайти спільну мову з цими шпигунами, залишаючи їх при погонах і посадах.

Акції під Верховною Радою. Лунають заклики до нової революції. На вашу думку, чи можлива в Україні чергова революція і чи потрібна вона зараз?

Насправді ситуація дуже напружена як зовні, так і всередині держави. Це пов'язано із бездіяльністю, або зі злочинною діяльністю теперішньої влади. І, відповідно, соціальний вибух в українському суспільстві справді назріває. Однак ВО «Свобода» вважає, що при теперішній ситуації треба насамперед завершити Революцію Гідності. Ця Революція була історичною і надважливою для розвитку української нації та суспільства. І, очевидно, що вона не була доведена до логічного завершення.

З основних вимог Майдану виконана тільки одна – повалення режиму Януковича. Усе інше, як от ліквідація наслідків чотирирічного правління промосковської антинародної влади, не було здійснене. Особи, які прийшли до влади після Революції, «сіли» на ті самі схеми. Тобто змінились тільки таблички у кабінетах чиновників, а стара система влади залишилась. Усе збереглося. У багатьох аспектах  стало ще гірше, адже нинішня влада прикривається національними ідеалами. Вимога Майдану щодо недопущення реваншу диктатури також не є виконаною. Відтак відсутність реальних змін призводить до шаленого розчарування у суспільстві. А це владі на руку, бо у каламутній воді легше «рибку ловити», вигравати вибори, користуючись тим, що багато людей втрачають на цьому тлі громадянський оптимізм і волю до активних дій.

І що з цим робити? 

У будь-якому випадку будуть вибори президента і парламенту – дострокові чи чергові. І тут українське суспільство повинне продемонструвати відповідальність перед майбутніми поколіннями, взявши активну учать у тих виборах і не допустивши до керма тих, хто довів неспроможність управляти країною. Яке завдання ставить собі нинішня влада? Обдурити людей, нав'язати їм відчуття того, що хоча й ця влада погана, але кращої не буде, тому, мовляв, ліпше хай буде так, як є. Це та сама формула, яку використовували в часи режиму Януковича. Тому українське суспільство має відділити зерно від полови: приходити на вибори, брати активну участь у громадському житті, аби знову не ставати на ті самі граблі.

Націоналісти у парламенті не підтримали проект медичної реформи у тому вигляді, в якому він був проголосований депутатами. З іншого боку, усі погоджуються, що необхідність реформування сфери охорони здоров'я – це питання, яке потрібно було вирішувати ще позавчора. З чим саме ви не погоджуєтесь і що пропонуєте?

Насправді це не тільки позиція націоналістів. Це позиція переважної більшості лікарського та медичного середовища у країні, а також пацієнтів, які ознайомились з суттю реформи, що нам нав'язали. Насправді була скалькована британська модель із вкрапленнями ліберальної американської моделі. Тобто під тиском зовнішніх та внутрішніх факторів була проголосована  така собі ліберальна медична модель, яка не може успішно існувати в Україні, де є дуже багато соціально незахищених людей. А у нас фактично хочуть запровадити медицину для багатих. Бо нас  не ставлять перед вибором: лікуватися у державній установі чи у приватній. Нас ставлять перед вибором: лікуватися за гроші чи не лікуватись узагалі. Бо повністю оплачуватись із держбюджету буде винятково первинна, екстрена та паліативна медична допомога. Спеціалізована ж повністю не буде оплачуватись, а саме у її отриманні виникає найбільше проблем, оскільки це найбільш коштовний вид допомоги, якого потребує величезна частина українського суспільства. Більше того, пакет оплачуваної державою первинної допомоги щороку окремими постановами визначатиметься урядом. Це абсурд: цього року оплачуватиметься первинний огляд  терапевта, аналіз крові та рентген, а на наступний рік за рентген та аналізи, можливо, вже доведеться платити. А от найпростіше хірургічне втручання, як от видалення апендиксу, невідомо, чи буде безоплатним.

Крім того, реформування медичної галузі у такому вигляді призведе до ще більшої корупції. Маю на увазі створення Національної служби здоров'я, що має стати центральним органом виконавчої влади під повним контролем Кабміну. Ця структура буде займатись усім: замовленням послуг для пацієнтів, визначенням розміру оплати цих послуг, розподілом бюджету між медичними установами. Вона навіть сама визначатиме, чи фінансувати, наприклад, державну установу чи приватну, контролюватиме якість надання медпослуг і витрачання грошей, та ще й каратиме на власний розсуд за нецільове використання цих коштів. Тобто одна структура виконуватиме роль виконавчої, законодавчої та судової влади. Це, фактично, повна диктатура у цій царині.

Але ця структура буде підконтрольна владі, яка, запустивши її під президентські і парламентські вибори 2019 року, зможе тримати на гачку усі медичні установи. Адже кожен головний лікар розумітиме свою величезну залежність саме від цього органу. Тобто лікарі опиняться у ситуації, коли вони просто вимушені будуть давати владі «правильний» результат на виборах.

Чи правильно ми вас розуміємо: влада фактично відновлює інститут «смотрящих»? Тільки якщо за Януковича «смотрящі» були лише в областях, то тепер вони контролюватимуть ще й цілі галузі?

Річ у тім, що влада реформує не саму систему охорони здоров'я, не медицину, а реформує схеми розкрадання бюджетних коштів. Звісно, що це робиться за участю так званих «смотрящих». Адже людина з Національного центру здоров'я розпоряджатиметься, як закладено у проекті бюджету, понад 112-ма мільярдами гривень! Очевидно, це буде особа з найближчого оточення президента. І, відповідно, що вона як розпорядник без особливих зусиль зможе гарантувати результат виборів для президента і його політичної сили під час наступних виборів.

Тобто корупційна складова нікуди не зникає, а навпаки – буде узаконена?

Так. Я вже мовчу про той факт, що на плечі місцевих громад зараз ляже питання закриття фельдшерсько-акушерських пунктів, амбулаторій, лікарень, окремих відділень, якщо вони не матимуть коштів на їх утримання. А цих коштів не може бути в принципі, бо більш-менш наповнені  бюджети зможуть мати лише ті громади, на території яких є прибуткові підприємства. Та чи багато таких у нас? Тобто центральний бюджет не буде «морочитись» питанням забезпечення отих лікувальних закладів, і ця так звана оптимізація буде покладена на плечі й так убогих місцевих громад.      

Епопея зі скасуванням депутатської недоторканності.  Відомо, що позбавлення «слуг народу» депутатського імунітету є одним із засадничих елементів партійної програми ВО «Свобода». Коли біля цього пункту вашої програми з'явиться пташка «виконано»?

Позбавлення депутатської недоторканності – спекулятивна норма, яка використовується майже усіма політичними силами перед виборами і забувається одразу після них. «Свобода» ж, на відміну від інших, вже давно подавала свої законопроекти з цього приводу. Ви знаєте, що й цими днями парламент направив до КС два законопроекти:  свободівський і президентський.

Наш законопроект ініціювався нашими п’ятьма свободівськими депутатами, які зібрали 158 потрібних підписів. Це було необхідно, адже цей законопроект є конституційним, оскільки передбачає зміни до Основного Закону. Але я прогнозую, що парламент голосуватиме не за наш законопроект, у якому передбачається  скасування депутатської недоторканності одразу з моменту вступу його в дію, а за президентський, де скасування недоторканності передбачене лише з 1-го січня 2020-го року.

Тут є дві маніпуляції з боку влади. Перша полягає в тому, що чомусь підвищення зарплати для себе вони ухвалюють вже і негайно, а не для наступної каденції. А от недоторканність хочуть знімати не з себе, а вже з наступного скликання. Друга маніпуляція: в свободівській пропозиції питання терміну запровадження цього скасування зафіксоване буде в тілі Конституції. Відтак якщо хтось захоче колись змінити цю норму, потрібна буде складна процедура: 300 голосів, дві сесії та рішення КС. А президентський законопроект передбачає фіксацію дати не в тілі Конституції, а лише в самому законі. Якщо новий парламент обереться планово в жовтні 2019-го року, то вони матимуть 2 місяці для того, щоб 226-ма голосами змінити цю дату. Наприклад, на 1 січня 2025-го року, а потім на 1 січня 2030 року. І так може тривати вічно. Справа в тому, що влада розраховує на коротку політичну пам'ять суспільства. Хто пам'ятатиме в жовтні 2024-го року, коли будуть наступні вибори, за що ж парламент голосував в жовтні 2019-го?

Тобто в президентському законі, який був слово в слово переписаний зі свободівського, власне, дата введення цієї норми в Конституцію не була зафіксована в тілі Конституції. Отут і криється маніпуляція. Власне, це ми проходили із законом про люстрацію, коли під видимістю прийняття і реалізації вимог Революції та суспільства, по факту приймався закон, який стосувався лише секретарок та клерків.

Українське суспільство мало можливість спостерігати, як народні депутати від ВО «Свобода» робили у парламенті все, аби завадити голосуванню за президентський законопроект щодо так званої реінтеграції Донбасу. У чому, на вашу думку, криється головна небезпека імплементації цього документу?

Я не вірю, що теперішня влада захоче щось змінювати. Навпаки – вони отримали те, що хотіли. Вони проголосували за продовження дії закону, який нелегітимно у вересні 2014-го року був проголосований у парламенті. Тоді, 16-го вересня 2014-го року були вигнані усі журналісти із зали, вимкнено табло. До речі, за три каденції, коли я був в парламенті, це вперше, коли вимикалось табло і коли не можна було побачити навіть не хто як голосує, а кількість голосувальників. Це грубе порушення. Те, що вони вимкнули табло, означає, що голосів не було. Свободівці ж тоді витягнули картки, підняли догори – і це було зафіксовано на відео для того, щоб ми могли хоч якось задекларувати виборцям нашу неучасть у цій афері. Бо насправді це була легітимізація тих мінських «договорняків» між Кучмою, Медведчуком і людьми Путіна – Захарченком та Плотницьким. Зауважте, не Путіним, а його шістками-терористами.

Це жахливі речі. Нагадаю зміст цих домовленостей. Московським окупантам та їхнім пособникам-терористам гарантується амністія. Узаконюється режим «сприяння» для російської мови і знищення української мови. Надається імунітет депутатам, «обраним» під контролем терористів. Терористи призначатимуть керівників органів прокуратури і судів, а самі стануть «народною міліцією», підпорядкованою лише місцевій владі, яку – цілком імовірно – буде обрано з колишніх ватажків бойовиків.  Україна має забезпечити прямі зовнішні відносини Донбасу з регіонами Росії. По суті, визнається факт відсутності кордону з Росією. І найцинічніше – Україна за це все має платити, не вимагаючи сплати жодних податків.

Особливий цинізм цього документу – у  7 статті щодо соціально-економічної підтримки потреб ОРДЛО, зокрема визначення цих статей Держбюджету «захищеними видатками». А «захищені видатки» – це першочергове і стовідсоткове фінансування, яке неможливо зменшувати. Нагадаю, що за цей законопроект проголосували БПП, «Народний фронт», «Опоблок», «Відродження» і «Воля народу». І вже сам факт, що за це голосував «Опоблок», багато по що говорить. І будь-які аргументи влади, що, мовляв, так потрібно, що нам це треба для переговорів, що цього вимагає Захід, виглядають просто смішними.

От уявіть, що ми повернули контроль над цими окупованим територіями. Але перед тим вже задекларували отаке «ліберальне» ставлення до громадян з цих територій.

Це значить, що ми не те що ніколи не контролюватимемо ці території, ця зараза почне поширюватись і призведе до знищення Української держави. Гібридна війна, яка зараз триває, стане вічною. Влада, яка знаходитиметься там, повністю буде контрольована Кремлем. Але разом з тим вона буде офіційною, визнаною світом владою. Вона матиме свою міліцію, свою прокуратуру, свої суди, право міжнародних стосунків з РФ. Ця влада визначатиме мовно-культурницьку політику  в цьому регіоні, а ми за усе це ще й будемо платити! Можна лише уявити, які вони малюватимуть кошториси, а ми не матимемо права навіть їх змінювати. Це буде так само, як Кадиров Путіну кошториси подає.

Яка ж позиція «Свободи»?

Ми вважаємо, що після того, як повернемо втрачені території, має вестися дуже жорстка політика щодо надання громадянства України тим, які закликали Путіна ввести війська. Має бути наджорстка перевірка лояльності кожного, хто був на окупованих територіях, до Української держави. Я вже не говорю про їх перевірку на знання змісту Конституції України, мови та історії. Повинна проводитись жорстка десепаратизація і застосовуватись справедливе покарання до усіх, хто вбивав наших вояків і українське цивільне населення. Має бути сформована програма інтеграції окупованих територій в українське суспільство.

«Димовуха»  депутата-свободівця Левченка у сесійній залі викликала неоднозначну реакцію: хтось вважає її «непарламентськими методами», а хтось переконаний, що інших можливостей зупинити це голосування у націоналістів не було. А як ви до цього ставитесь?

Ці дії були погоджені і санкціоновані партією. Наші депутати завжди діють у партійному руслі. Я вважаю, що такий крок – адекватна реакція на постійне порушення регламенту та Конституції України в залі Верховної Ради. І це була чи не єдина можливість привернути увагу українського суспільства до цієї зради, яка чинилась у парламенті. До речі, нагадаю, що це не перший раз такі речі відбувались у парламенті. Сім років тому опозиція таким чином намагалась зупинити Харківські угоди. За іронією долі, ті , які самі робили це сім років тому, нині жорстко критикують дії Левченка. Щоправда, вони тоді були в опозиції. А зараз при владі. Відчуваєте різницю?

Незважаючи на російську агресію, в Україні російський капітал доволі вільно себе почуває. Чому так відбувається і що з цим робити?

Тому що знову не слухають «Свободу», яка каже: щоб досягнути миру, треба вигнати ворога військовим шляхом, унеможливити корупцію у частині постачання Української Армії та ухвалити рішення щодо серйозного фінансування ЗСУ. Наступне: якщо щодо Росії є зовнішні санкції, то мають бути і внутрішні. Мені не раз доводилось говорити з іноземними політиками, дипломатами. Вони не розуміють дій України, яка ніби то воює з Росією, але чомусь дуже лояльно ставиться до існування російського бізнесу на її території. Коли в нас себе добре почуває російський бізнес, який заробляє на Україні гроші, податки сплачує Росії, а на ці податки фінансується російська армія та терористи, які знищують наших військових і цивільне населення, – це є неприпустимим.

Насправді ця влада, не боячись суспільного осуду, не тільки веде торгівлю з окупованими територіями, не тільки має свій відсоток від контрабанди у прифронтовій зоні, вона ще й збільшує торгівлю з окупантом, з РФ. За останніми даними Держкомстату, у 2016 році РФ за принципом експорт-імпорт є основним торгівельним партнером України. А за перші 9 місяців 17-го року імпорт товарів з Росії зріс ще на 37 %!

То ж як ми можемо закінчити війну, якщо ми нарощуємо торгівлю з ворогом? Та ми ще більше прив'язуємо себе до агресора і демонструємо це світові. І будь-яка інша країна, яка захоче торгувати з Росією і розірвати оці санкції, матиме моральне право це зробити. Бо Україна сама так робить. І тим самим ця влада бариг підсилює позицію «регіоналів»: мовляв, якщо торгівля з Росією йде повним ходом, то у нас не війна, а громадянський конфлікт.

Гаразд з «владою бариг, яка веде торгівлю на крові », ніби все зрозуміло. Але як ви поясните позицію «найопозиційнішої, найпатріотичнішої, найнаціоналістичнішої» Львівської міської ради, яка майже одноголосно віддає 20 млн грн громадянину РФ Чуркіну?

Рішення про передачу російському бізнесмену 20-ти мільйонів грн є неприпустимим. І за це рішення проголосувала більшість, наближена до міського голови Садового – «Самопоміч», БПП, «Укроп», «Громадянська позиція». «Свобода» не тільки проголосувала категорично проти, а й організувала акції громадського тиску, що врешті призвело до скасування на наступній сесії цього рішення. Ми вважаємо, що такі кроки більшості не просто юридично неграмотні, а й аморальні. На четвертий рік війни Львів, «П'ємонт», показує такий приклад усій Україні! До речі, це неможливо було у минулому скликанні міськради, коли «Свобода» мала набагато більше депутатів. Тоді такі питання навіть не виносились на порядок денний.

Нa останньому партійному з'їзді ВО «Свобода» ухвалено рішення про те, що боротьба з олігархією є одним з головних завдань націоналістів. Які ініціативи «Свободи» спрямовані на подолання олігархії та породженої нею тотальної корупції? Чи є план першочергових заходів?

Насправді завдання щодо унеможливлення впливу олігархів на економіку і владу в Україні «Свобода» ставила перед собою давно. На останньому з'їзді ми їх визначили як першочергові. Тривалий час у ВР, ще з минулого скликання, лежать десятки законопроектів «Свободи» щодо деолігархізації. Зараз багато говорять про боротьбу з корупцією, але точкові, одномоментні кроки боротьби з якимись корупціонерами не зруйнують цього ганебного явища. Для того, щоб ліквідувати корупцію, потрібно побороти олігархат повністю. Бо олігархія – це зрощення великих грошей, надбаних незаконним шляхом, криміналу і державної влади. Отакий триєдиний змій сьогодні реально управляє Україною.

«Свобода» запропонувала цілу низку законопроектів. Тільки почалась війна, як ми відразу зареєстрували закон про введення воєнного податку з олігархів (влада ж натомість ввела податок з пенсіонерів й з усіх громадян). Також ми запропонували усунути вплив олігархів на владу через наш законопроект щодо ліквідації приватних монополій та олігополій, подали законопроект щодо повернення капіталів з офшорів. Нагадаю, що протягом останніх 10 років більше 116 мільярдів доларів США було вивезено за межі України і сховано там. Відтак ми пропонували механізм, як бодай би частково повернути ці кошти. Не хочуть голосувати!

Або ж взяти наші законопроекти про повернення у державну власність стратегічних об'єктів та підприємств, які незаконно були приватизовані після 91 року, і заборонити у майбутньому їх приватизацію. Це і заборона продажу землі сільськогосподарського призначення, і введення нової податкової системи – прогресивної шкали оподаткування. Усе це антиолігархічні закони. А ще «Свобода» зареєструвала законопроект про скасування грошової застави для арештованих корупціонерів. Ми ж щоразу спостерігаємо, як публічно надягають кайданки представники влади якомусь міністру, а потім через тиждень-два він звільняється з під варти та ще й подає у суд за завдання  моральної шкоди! В результаті усе українське суспільство спостерігає за шоу, яке оплачує з власних кишень. І на цьому все.

Якщо ж говорити про боротьбу з корупцією, то наш програмовий принцип такий: чим вищу посаду займає чиновник, тим більший рівень кримінальної відповідальності для нього має бути встановлений. На жаль, усе це наразі не ухвалюється. Але я хотів би, щоб суспільство розуміло: «Свобода» знає, які реальні кроки треба робити і це не лише гасла. Ми маємо конкретні законопроекти, які, будучи проголосованими, зможуть в один момент знищити олігархічну владу.

Між тим, статки українських олігархів, а про це свідчать рейтинги «Форбсу», за останні роки зросли у декілька разів. Тобто виходить, що зараз навіть у порівнянні з часами Януковича накопичувати капітал олігархату вдається швидше і легше. Чому так відбувається?

Це пов'язано з тим, що українські олігархи мають тісні зв'язки із теперішньою владою. Сама влада також олігархічна. Олігархи є основними акціонерами цієї влади. От, скажімо, Рінат Ахметов, за даними «Форбс», за останні чотири роки збагатився втричі. Тобто він себе зараз краще почуває, ніж у часи Януковича. Зрозуміло чому – у нього є домовленість з теперішньою владою. Так, він мусив з тою владою поділитись. Як стверджують джерела: 50 на 50. Але тих 50% які він нині заробляє, є більшими, ніж він заробляв за період правління Януковича. Йому дозволяють і тут працювати, і на окупованих територіях. «Роттердам +» тільки  чого вартий.

Чи Медведчук, який отримав монопольні можливості торгівлі скрапленим газом. Газ він бере в Росії у свого кума й нині себе дуже добре почуває в Україні. Тому влада, сама будучи олігархічною, створила з олігархами таке собі  акціонерне товариство. Для нас вона декларує деолігархізацію, а насправді відкрито з ними співпрацює і збагачується.  

Між тим, на думку експертного середовища, в Україні почались внутрішні «розбірки» між олігархічними кланами. Про що, на вашу думку, це свідчить?

Це природно. Ця влада під себе намагається підім'яти все. Вона використовує силові структури, каральні органи для того, щоб змусити олігархів з нею ділитися. Хтось погоджується, хтось ні. І тоді починаються ці «війни». Влада не гребує нічим: чи це заробіток на крові, чи на спекуляціях у військовому середовищі. 

У нас нині багато нібито борців із корупцією – це і державні інституції, і окремі політики, і громадські організації. Як оцінку ви б дали їхній роботі?

Я вже наголошував на тому, що корупцію можна побороти тільки стратегічно, розуміючи її причини. В цьому випадку багато борців з корупцією є або грантожерами, яким потрібно показати перед своїми господарями імітацію бурхливої діяльності, або сама влада, яка таким чином ставить на місце тих своїх представників, які забувають табличку ділення. Влада любить хвалитись: ми проти такого то чиновника відкрили кримінальне провадження! А насправді знаючі люди розуміють, що це стосується винятково тих, хто не ділиться або привласнив собі те, що мав занести на гору. Це імітація боротьби, це шоу. Насправді корупція в Україні сьогодні укорінилась з верхів. Звісно, коли ми зможемо побороти олігархію, ми зможемо побороти і корупцію.

На жаль, ми дуже часто бачимо, як оці так звані антикорупціонери насправді використовуються одними олігархами для боротьби з іншими. На публіку демонструється тільки затримання, але жодна із цих справ не доведена до суду. Давайте запитаємося: де зараз голова ДНС? Розенблат? Поляков? Насіров? Де податківці часів Клименка?  

Нещодавно відбулись вибори в ОТГ. Чи задоволені ви результатом, який продемонстрували висуванці від ВО «Свобода»?

Насамперед хочу сказати, що «Свобода» жорстко критикувала цю адміністративно-територіальну реформу Гройсмана-Порошенка. Ми розуміли, що це лише привід для того, щоб під шляхетними гаслами децентралізації узалежнити місцеві громади від центру. Особливо перед майбутніми виборами президента та парламенту. Насправді створення ОТГ виявилось величезним обманом. Особливо це видно, коли у парламенті з'явився проект бюджету на 2018 рік. У ньому зафіксовані цифри, які демонструють: те що мала фінансувати центральна влада, лягатиме на плечі місцевих громад, зокрема – ОТГ. Наприклад, місцеві територіальні громади змушені будуть компенсувати невиплачені субсидії в кількості 4,5 млрд на медицину та 2,8 млрд  на освіту, 7 млрд грн, які влада мала витратити на компенсацію пільг окремим категоріям громадян щодо сплати житлово-комунальних послуг, 2,5 млрд на компенсацію пільгового проїзду для окремих категорій в транспорті. Тобто усе це лягатиме на місцеві громади.

Створенням ОТГ фактично запущений процес «короткого повідку» місцевої громади перед місцевими адміністраціями. Коли коштів на життя не буде вистачати (а їх не буде, бо не даватимуть), представники ОТГ бігтимуть в обласні адміністрації до влади, до Кабміну з простягнутою рукою. Це дасть можливість центральній владі і їх представникам на місцях узалежнити місцеві громади від цього фінансування, і відповідно, змусити їх давати «правильні результати» на виборах.

Чому ж тоді ви брали участь у цьому «обмані»?

Ми розуміємо, що для влади це підготовка до можливих фальсифікацій результатів виборів перед великими парламентськими та президентськими виборами, «прокачка» адмінресурсу, фальсифікацій, маніпуляцій. Якщо влада вирішила ці вибори апробувати як полігон для фальсифікацій, то «Свобода» намагалась довести тим людям, які опустили руки, що при дисциплінованій партійній роботі, при спрямованій виборчій кампанії можна отримувати хороші результати і перемагати.

Зокрема, у Львівській області ми найбільше уваги приділяли виборам за партійними списками до міських територіальних громад. Там  таких було дві: у Великих Мостах та Рудках. У Рудках ми отримали майже 8%, а у Великих Мостах «Свобода» перемогла з результатом понад 17%.

Ми показали хороший результат і у Центрі та на Сході. Зокрема, більше 10% – Верхньодніпровська міська територіальна громада (це Дніпропетровська область). Більше 13% – Лохвицька міська ОТГ (Полтавська область), майже 11% – Помічнянська ОТГ (Кіровоградська область). Також понад 10% – Кіцманська міська ОТГ (Чернівецька область). Любомильська міська ОТГ (Волинь) – понад 11%. На Хмельниччині у Красилівській міській ОТГ – також понад 11 %. Це пристойний результат.  

Ви називаєте нинішній парламент недієздатним. Чи потрібні дострокові парламентські вибори і що вони можуть змінити?

Однозначно потрібні. Цей парламент є юридично нікчемним, оскільки формально не створена коаліція більшості, вона не задекларована офіційно. У будь-якій цивілізованій країні жодне рішення, ухвалене у такому парламенті, не вважалося б законним. Також цей парламент не є дієздатним. Він працює в інтересах олігархату, в інтересах крупного капіталу, а не на формування середнього класу чи допомогу соціально-незахищеним верствам населення. Тому єдине, що цей парламент може ще зробити, окрім шкоди, то це ухвалити новий закон про вибори за обіцяною пропорційною системою з відкритими списками, змінити склад ЦВК та піти геть, оголосивши дострокові вибори. Це би було правильно.  

Знову ж таки, дострокові парламентські вибори – це вимога двох третин українського народу. Тобто дві третини українців хочуть припинити діяльність цього парламенту. Бо для усіх очевидно, що він нічого доброго для України зробити не хоче. А біди наробити вони ще можуть. І, більше того, планують. Свідченням цього є голосування і по особливому статусу Донбасу, і по інших «реформах».

Яка їх вірогідність?

Діюча влада, партія президента, «Народний фронт», які сьогодні сформували уряд, роблять усе для того, щоб дотягти до 2019 року. Зараз вони будуть маніпулювати, розказувати через контрольовані ними ЗМІ про величезні успіхи влади. Але вони теж розуміють, що суспільство все одно на своїй шкірі відчуває усі «позитивні реформи» теперішньої влади.

Відповідно, вони будуть застосовувати різні маніпулятивні прийоми. Наприклад, змінювати Конституцію, створювати двопалатний парламент, обирати президента у парламенті і ще бозна-що. Може бути і введення воєнного стану на період президентських чи парламентських виборів. Тоді узагалі вони можуть спровокувати загострення ситуації на сході для того, щоб скасувати будь-які вибори . Це залежатиме від соціології на момент проведення виборів. Президентові для того, щоб мати гарантію непроведення дострокових виборів, достатньо дотягнути до весни, оскільки за рік до чергових президентських виборів дострокових вибрів бути не може. Але все, зрештою, залежатиме від реакції суспільства.

Чи готуєтесь до виборів і чи вже визначились, з ким на них підете? 

«Свобода», як ідеологічна політична сила, до виборів готується завжди. Зараз складно сказати про остаточну конфігурацію. «Свобода» чується в силах самостійно пройти в парламент. Але ми не виключаємо того, що можуть бути різні форми коаліцій, домовленостей з тимчасовими та постійними союзниками. У нас підписаний меморандум з націоналістичними організаціями: КУН, «Національним корпусом», «Правим сектором». Вже зараз є бажання інших політичних партій долучитись до цього меморандуму. Можливо, що ми це зробимо найближчим часом.

У багатьох нині складається враження, що суспільство України, так би мовити, усе більше націоналізується, і відбувається це не лише у західних регіонах, а й у центрі, на сході та півдні. Чим це можна пояснити?

Це наша ідеологічна перемога. Українське суспільство змінюється так, як цього прагнула наша організація, коли ми утворились і почали пропагувати нашу Програму захисту українців. Мало хто нам вірив, але ми вперто втілювали у життя принципи не тільки зміни системи влади, а й зміни світогляду українців. Щоб українці почали дивитись на світ через українські окуляри.

«Свобода» не є політичною силою, створеною для того, щоб лише боротись за владу. Адже влада нам потрібна винятково як інструмент побудови іншої держави та іншого суспільства. На всі процеси ми дивимось не з точки зору одномоментного успіху, а з точки зору глобальних змін. Ми прагнемо, щоб Україна стала іншою, справді українською. Щоб Україна була державою, у якій мешкають патріоти своєї країни. І не просто патріоти, а заможні та успішні патріоти. І ми цього досягнемо, бо це суть нашої ідеології!

Власне, зміни, які відбуваються впродовж останніх років після Революції Гідності, доводять: те, що «Свобода» декларувала 10-15 років тому і те, що багатьом здавалось тоді нереальним, поступово починає здійснюватись. А це означає, що ми на правильному шляху, що ми робимо шляхетну, добру справу заради захисту майбутнього наших дітей і формування «України без холопа і без пана» – великої Української Держави на засадах соціальної справедливості, національної величі та історичної правди.

Адріана Гринишин, Юрій Грицик, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram