29 03 2018 21:33

«Олігархи змусять вас виживати, терпіти і мучитись – до останнього»

Упродовж тривалого часу націоналістичні сили в Україні наголошують на тому, що перемога над зовнішнім ворогом – Московією – стане можливою тільки після поборювання її агентури в українському тилу. Цією агентурою, за словами націоналістів, є олігархічна система, яка за недовгий час української незалежності, а особливо із початком російсько-української війни на Донбасі, спромоглася довести населення України до тотального зубожіння.

За рівнем середньої річної заробітної плати у 2016 році Україну (2310$) вже випередили країни Африки та Південної Америки, серед яких – Маврикій (9700$) , Габон (7210$), Еквадор (7180$), Гвінея (7180$), Нігерія (2450$). За даними Світового банку, за 2016 рік п’ять країн тієї ж Африки, серед яких Єгипет, Нігерія, Ангола, Ефіопія, Гана, отримують більше іноземних інвестицій, ніж наша країна. Натомість у 2018 році, за даними Bloomberg, Україна визнана однією з найбідніших країн світу (7-ме місце у загальному рейтингу топ-10 найбідніших країн світу).

То що ж таке «український олігархат»? Яка його роль у житті звичайного українця? Чи є у нас майбутнє та якою могла би бути Україна без олігархів? Детально про це – у розмові із директором соціологічної служби «Український барометр» Віктором Небоженком, Героєм України Степаном Хмарою, екс-міністром економіки України Володимиром Лановим та доцентом КНУ ім. Т. Шевченка, політологом Петром Олещуком.

Хто такі олігархи за своєю суттю?

Степан Хмара:

Пов’язане зображення

Це жменя мільярдерів, які стали надбагатими не шляхом економічної діяльності, створення матеріальних цінностей чи росту промисловості, а через розграбування вже створеного іншими людьми національного багатства.

Ці люди є монополістами. За своїм характером – це компрадорська буржуазія (у колоніальних і залежних країнах Сходу — угодовська верхівка національної буржуазії, що є посередником між іноземним капіталом і місцевим ринком, - ред.), яка не має жодних сентиментів до національної ідеї і держави.

Віктор Небоженко:

Пов’язане зображення

Це люди, які стали багатими не завдяки розвитку виробництва, росту прибутку на ринку, а завдяки тому, що контролюють частину політичної еліти, засоби масової інформації і використовують корупцію як основний метод лобіювання власних інтересів.

 

«Не варто плутати олігархію із приходом до влади заможних та багатих»

 

Петро Олещук:

Пов’язане зображення

Не варто плутати олігархію із приходом до влади заможних та багатих. У США мільярдера Трампа обрали президентом, але він не перетворює державу на олігархію задля власного збагачення.

 

«Українських олігархів ненавидять у всьому світі»

 

Олігархи в Україні мають якусь особливість?

Віктор Небоженко:

Так. Вони не вміють працювати економічними методами — тільки політичними і корупційними. Вони погано розбираються у бізнесі та ринку. Спробуйте пересадити Порошенка, Коломойського чи Ахметова у Британію чи США — і він швиденько здується.

Вони викликають ненависть через те, що багатші за інших, і через те, що винні у бідах маленьких українців. Будь-які податки, тарифи, обмеження на митниці — це все працює на користь олігархів. Наведу свіжий приклад антиукраїнського рішення: напередодні олігархи буквально за кілька тижнів просунули рішення Кабміну про те, що при безвізовому режимі українець має право провозити тільки 40 кілограмів товару. Та увесь Захід через це сміється з нас. А знаєте, для чого це зроблено? Щоб решту, яка не вміститься у 40 кг, ви купували у величезних торгових мережах оцих олігархів.

Найцікавіше, що українських олігархів ненавидять у всьому світі. Зовні вони багаті люди, але джерела того багатства — корупція і купівля влади, а не ринкові успіхи. І це всі чудово знають.

Степан Хмара:

З усіх поглядів – це загроза для української державності. Для них не існує української культури. Більше того, вони переважно вороже ставляться до всього українського. Їхня політика призводить до розширення соціальної прірви між групами суспільства, а як наслідок – формування винятково надбагатих і дуже бідних верств населення. Оця соціальна нерівність і є головним гальмом розвитку, джерелом дестабілізації і занепаду України.

Вони монополізували усе в державі: від промисловості – до ЗМІ і влади. Вони навіть на чолі держави поставили олігарха. І саме під час його володарювання встановили систему управління, яка відповідає правилам мафіозного функціонування державних органів.

Петро Олещук:

В Україні олігархи не є бізнесменами і ефективними менеджерами, бо не творять унікального продукту. Вони одержали щось у феодальну вотчину і можуть це використовувати. За таких умов вся основа їхнього бізнесу – це доступ до влади. А тому вони вкладають гроші не стільки у вдосконалення бізнесу і технологій, скільки в купівлю політичних партій та окремих політиків. Олігархи просувають потрібних їм людей до Парламенту, ставлять на високі пости у міністерствах і відомствах. Бо статки олігархів залежать від доступу до політичних ресурсів.

 

«Купили 10 підприємств, 9 з них знищили, а найліквідніше залишили собі. Промисловість розвалилася – а виросли олігархи»

 

Як сформувався українських олігархат?

Віктор Небоженко:

Українські олігархи сформувалися на руїнах української радянської системи управління. Це були люди, які розкладали Кабмін України. Був час, коли Україна отримала незалежність, але втратила доступ до дешевих кредитів з Москви, ринків збуту тощо. Отоді з'явилися олігархи. Вони брали 10 підприємств, 9 з них знищували, а найліквідніше залишали собі. Так розвалилася промисловість України, але виросли олігархи, які обрали найзручніші шматки і почали на них заробляти. Але почали заробляти не через те, що впорались з руїнами і труднощами, а завдяки тому, що контролювали президентів, прем'єрів та міністрів. У 2014-му сталося найстрашніше — олігарх зайняв пост Президента України.

Степан Хмара:

Нам треба було формувати адекватну владу ще на початку 90-х. У 1991-му треба було проводити перевибори Парламенту, бо без нього не може бути нормального розвитку держави. Тоді цього не відбулося. Пішли за московським планом. Залишили собі законодавчий орган із комуністичною більшістю. А тоді зробили президентські вибори, на яких ніхто крім ставленика комуністів не мав реального шансу виграти. Отак був порушений ефективний принцип послідовності реформування влади, що згодом і дозволило закріпитися олігархату.

 

«У 1999 році олігархи забезпечили Кучмі перемогу на виборах президента»

 

Володимир Лановий:

Пов’язане зображення

Олігархи в Україні з’явилися в кінці 90-х, коли почалась приватизація великих промислових об’єктів. Претендентами на ті об’єкти були українські бізнесмени та іноземці. Але конкурси проводили так, що ці іноземці через умови не могли перемогти. У той момент підприємства були фактично банкрутами. І у багатьох випадках влада їх віддавала бізнесменам з умовою, що ті вкладуть у ці підприємства фінанси – і вони почнуть працювати. Ціну, яку визначили за підприємства, потрібно було заплатити не одразу, а через півроку. Як наслідок – бізнесмени свої гроші у ці підприємства не вкладали, а трохи розкручували виробництво, отримали прибуток – і цими грошима розплатилися з державою за об’єкт. А тому з’явилася можливість, щоб деякі персони захоплювали не одне підприємство, а десятки.

Кучма дозволив певним бізнесменам за безцінь забрати багато підприємств. Так, Ахметов в той час приватизував усю металургійну галузь на Донбасі. За це олігархи пообіцяли у 1999 році організувати Кучмі успішну передвиборчу кампанію. Донбас, до речі, на цих виборах вперше підтримав не кандидата-комуніста, а саме Кучму, який балотувався не від Компартії .

Далі концентрація підприємств, капіталів, грошей в руках бізнесменів дала їм можливість вийти на інші галузі. Так, у руках одних і тих самих людей почала концентруватись політична влада, ЗМІ, банківська галузь. Були створені потужні фінансові конгломерати, тісно пов’язані із Парламентом, Урядом, Президентом. В одних руках були гроші, влада і вплив. Цих людей у нас почали називати олігархами.

В Україні олігархи є приватними монополістами. І це – найгірший варіант економіки. Це показує, що у нашій країні не працює Антимонопольний комітет. До прикладу, ДТЕК Ахметова окупував окремі заводи, які не були монополістами: шахти, електростанції. Але коли Ахметов скупив всі шахти, всі електростанції, майже всі металургійні заводи – тоді він став монополістом. І ніякої протидії від влади тоді не було.

Але влада не намагалася завадити цьому жодним чином. Навпаки, вона запланувала отримати від бізнесу фінансову та політичну підтримку. Олігархи заволоділи величезними фінансовими потоками, тоді і почалася в Україні корупція – хабарі почали давати всім і всюди.

Що в Україні контролюють олігархи?

Володимир Лановий:

Олігархи використовують свої можливості через податкові пільги, вигідні кредити, несплату податків, повернення ПДВ – все, що пов’язано з фінансовими аспектами, вплив на формування яких має Уряд. Користуються вони також і монополізацією ринків, встановленням завищених тарифів, перемогами у тендерах, конкурсах, витісняючи інших учасників.

Теперішні латифундисти – це нове явище, яке розвивається поруч із олігархією. Їхньою особливістю є те, що вони працюють на експорт, їх не цікавить наш внутрішній ринок. Збіднілі українці, селяни їм не цікаві. Капітал, який латифундисти заробляють тут, в Україну не повертається. Фактично виходить так, що всі наші чорноземи, наша аграрна міць використовується для того, щоб хтось перепродав на міжнародних ринках те, що виростили ми. Україна вже 2-3 країна по експорту збіжжя – це дуже високі показники. Але задумайтесь, попри те, селяни у нас бідні та голодні. Не краще і у містах. Таку негативну динаміку в економіці називають «банановою республікою». У «бананових республіках» виробники бананів не мають права власності на те, що вони виробили. У них інвестори, капіталісти привозять зерно, з якого ростуть банани, а через декілька місяців залізницею приїжджають вагони і ці банани вантажать. Ті, що доглядали за врожаєм, збирали його і вантажили, – заробляють копійки. Така ж схема і в Україні: привезти гроші, дати селянам копійчану зарплату – і забрати весь врожай. Латифундисти не створюють в Україні ніяких виробництв, але можуть накопичувати великі кошти.

Приватний бізнес завжди намагається підпорядкувати собі ринки, знищити конкурентів і продавати лише свою продукцію. Але це робиться цивілізовано: покращується якість, знижуються ціни. У наших умовах це все відбувається не так, оскільки уряд є корумпованим. Він є на утриманні в олігархів. Уряд діє точно так, як їм по телефону розкажуть олігархи. От їхній господар сказав їм змінити тариф чи знищити конкурента – одразу готується закон, «маски-шоу» – і все робиться. У нас повністю продажна система управління, вона створена під потреби монополістів-олігархів.

 

«Щонайменше дві третини Парламенту сьогодні контролюють олігархи»

 

Петро Олещук:

Олігархи в Україні захопили найприбутковіші галузі економіки. От, наприклад, питання комунальних тарифів, газу, електроенергетичні виробництва – усі вони вже давно належать олігархам, бо ці галузі забезпечують максимальний рівень дохідності. Цю монополію легко підтримувати, на ній можна заробляти наддоходи. Це стосується також галузей, в яких здійснюються великі обсяги промислового виробництва – наприклад, металургія. Олігархи обирають галузі, які дозволяють монополізувати ринок – і на основі цього вибудовувати якісь корупційні схеми із численними компенсаціями із держбюджету. А це та сама вугільна галузь. Олігархи не зацікавлені у високорозвиненій промисловості, у тому, що приносить невеликі доходи і потребує довготривалих інвестицій.

Ну і контроль над політикою. Щонайменше дві третини Парламенту сьогодні контролюють олігархи.

Дуже часто можна почути, що у нас не розвивається малий і середній бізнес, внаслідок чого не формується середній клас. Це має стосунок до олігархії?

Володимир Лановий:

Це заслуга олігархів. Вони знають, що їх соціальними антиподами і суперниками на ринках є малий і середній бізнес – категорія підприємців, яка бажає свобод, рівних прав, доступу до ринків. Саме тому влада руйнує підприємництво. У Європі та США навпаки – підтримують малий і середній бізнес, обмежуючи монополістів.

Середнього класу у нас немає, тому що в країні постійно відбувається стрімка девальвація гривні. За останні 20 років гривня знецінилась у 15 разів. Яка економіка світу може вистояти, якщо національна валюта так стрімко падає. У цивілізованих країнах світу середній клас може функціонувати завдяки стабільній грошовій системі.

Схожа ситуація, якщо не враховувати так звані країни СНД, – у Бразилії, Мексиці, тобто у бідних країнах. Там є магнати, мільйонери, а інші ходять з простягненою рукою.

 

«Олігархи – це якір, який тримає Україну в обіймах «руского міра»

 

Дуже часто доводиться чути, що олігархи не зацікавлені у тому, щоб війна з Росією закінчувалась, бо наша політична еліта перебуває у тісних стосунках з російською. Ви з цим погоджуєтесь?

Петро Олещук:

Наші олігархи походять від тої ж системи, що й російські, вони між собою пов’язані, мають тісні бізнес-зв’язки, у них однакові методи вирішення проблем, вони схожі ментально, їхні діти навчаються у західних вищих навчальних закладах, де спілкуються між собою. Між нашими олігархами і російськими немає відмінностей. Олігархи – це якір, який тримає Україну в обіймах «руского міра». Вони зацікавлені у тому, щоб на Донбасі продовжувалася така ситуація, коли всі проблеми можна списувати на війну, яка навіть офіційно не визнана війною. Для українських олігархів ідеально було б, якби війна на Донбасі тривала навіть сто років.

Як так сталося, що наші країни-сусіди, як: Польща, Угорщина, Румунія, зуміли піти іншою моделлю розвитку, що привело їх до економічних успіхів, чому у нас це не вийшло?

Володимир Лановий:

У економіці в нас панує «азіатчина», ми – не європейці. У Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії не продавали величезні заводи в одні руки. У нас такі заводи, аналогів яких немає в інших країнах східної Європи, міг купити хлопець, який ще вчора на базарі торгував оселедцями, заробив там тисячу доларів – і знав куди занести. У них такого не було і нема. Вони розбивали пакет акцій великих підприємств на дрібні частинки – і у різні руки їх продавали. І так було у всіх цивілізованих країнах. Проте основна наша проблема у тому, що у 1991-1992 роках ми довірились комуністам. Ми думали, що вони будуть працювати, а вони нас добряче пограбували.

Через їхні дії в країні виникла гіперінфляція. Замість працювати, Ющенко, будучи головою Нацбанку, увімкнув друкарську машинку – і ми масово друкували гривні. Нацбанк напряму давав кредити заводам. До того ж, давав стільки, скільки казали. Дуже важко уявити, що він не знав, що така монетарна політика приведе до гіперінфляції. Після гіперінфляції грошей ніхто не мав. Заводи стояли, ціни на них були мінімальними. Були створені усі умови для формування в Україні олігархії.

Яким чином цим людям вдалося настільки закріпитися в Україні і що допомагає їм у цьому зараз?

Степан Хмара:

У свій час не була усунута від влади стара компартійно-господарська номенклатура. Після розпаду СРСР влада опинилися саме в їхніх руках. Але державотворенням вони не могли успішно займатися, бо не були економічно, політично, ідеологічно і культурно готовими до того. Для них головною метою було збагачення. А ще – зовнішній вплив через старі зв’язки з імперським центром – Москвою. Отак і витворилася система, яку ми називаємо олігархічною. А сьогодні, завдяки Порошенкові, ця система перетворилася на типово мафіозну.

Олігархи зосередили в своїх руках практично всі фінансові ресурси. Вони захопили майже всі ЗМІ, тим самим гарантували собі вплив на суспільство. Відтак отримали і механізми формування структур влади. Бо як у нас відбуваються вибори? Маніпуляція, реклама, ЗМІ, підкуп виборців, формування виборчих комісій, корумпованість…А ще – підле прикриття, що це, мовляв, наші виборці звикли голосувати за гречку. Може, якихось 3% людей погоджуються на матеріальні подачки. Але це бідні, не поінформовані люди, які піддаються маніпуляціям, бо окрім телевізора нічого в житті не бачать. Насправді ж такий результат олігархам гарантує різнопланове шахрайство на виборах – через рекламу, через підкуп виборчих комісій і, як наслідок, фальсифікацію.

До якого стану олігархія може довести Україну, якщо не буде усунута найближчим часом?

Степан Хмара:

Та подивіться, які умови життя ми маємо вже зараз… Ми чуємо тільки, що все покращується. Насправді ж окрім брехні і грабунку у цій владі існує ще тільки непрофесіоналізм. Вони бездоганні шахраї та злодії, і тільки. Ми маємо абсолютно безграмотний Уряд, абсолютно підпорядкований Порошенкові Парламент і вузьке коло осіб на Банковій, яке дбає тільки про своє збагачення. У тому є величезна загроза. І якщо не буде негайних змін – ми втратимо свою державу.

 

«Україна ніколи не щезне. Олігархи змусять нас виживати, терпіти і мучитись – тільки для того, щоб Україна якось жевріла, а вони продовжували на цьому заробляти»

 

Віктор Небоженко:

На мою думку, Україна ніколи не щезне. Бо геополітичні гравці і олігархи зацікавлені в її збереженні. Більше того, олігархи завжди легко мобілізують українських патріотів на захист країни. Вони змусять виживати, терпіти і мучитись – тільки для того, щоб Україна якось жевріла, а вони продовжували на цьому заробляти.

Зараз, до речі, олігархи серйозно задумуються над формуванням авторитарного режиму для збереження своїх прибутків. І на чолі держави не обов'язково має бути Порошенко – може, Аваков чи навіть Парубій. Головне, аби розумів, що потрібно цим олігархам.

Володимир Лановий:

Олігархічна модель приводить до постійних фінансових криз. Вони накопичуються, наростає зовнішній і внутрішній державний борг. Наша влада друкує нові гроші під облігації, щоб покрити величезний дефіцит бюджету. Усе це веде нас до дефолту за внутрішніми і зовнішніми облігаціями. Поки війна – нашу країну все ж тримають на плаву. Але ми йдемо шляхом злиднів: люди біднішають, рівень добробуту падає. Якщо ми і далі проситимемо у Заходу допомоги, вони нам допомагатимуть: і кредитами, і зброєю. Але коли нам перестануть допомагати, ми просто тріснемо. Тоді приватні кредитори скажуть, мовляв, ви нам заборгували 40 мільярдів доларів, потрібно чимось розплатитись. У борг ніколи не дають просто так. Ми потрапляємо у залежність. І прийде час, нам скажуть: або віддайте землі, або гроші. Тоді ми залишимось без землі. Світ дуже матеріальний, благодійників не буває.

 

«З олігархічною моделлю ми перетворюємось на самоколонію»

 

Петро Олещук:

З олігархічною моделлю ми перетворюємось на самоколонію. Тобто традиційно колонія розглядається, як країна, яка знаходиться під зовнішнім управлінням і орієнтована на продаж сировини, тобто є сировинним придатком.

Під олігархічним управлінням Україна – це колонія самої себе. Вона начебто і незалежна, але з іншого боку – перебуває у ситуації вічного сировинного придатку. Бо олігархам нічого більше не потрібно, а завдяки контролю сировини – вони не зацікавлені у розвитку новітніх галузей, у добробуті суспільства. Більше того, олігархи позитивно ставляться до того, що значна частина українців покидає Україну. Бо таким чином вони зменшують соціальну напругу, їм набагато зручніше, щоб люди постійно виїжджали за межі України. Україну очікує постійна деградація, зменшення кількості населення, перебування на периферії світового розвитку.

Якою була б Україна, якби олігархату не існувало?

Степан Хмара:

Ми були б одною з найрозвиненіших держав Європи.

Віктор Небоженко:

Якби його не було — було б те, що називають «українським дивом». У нас би зростало виробництво, у нас було би більше демократії, у нас зменшувалася б роль корупції. А поки ж проблеми тільки посилюються.

Володимир Лановий:

Ми з кожним роком втрачаємо ті можливості, які мали на початку незалежності. У 1991 році нас вважали п’ятою країною Європи за промисловим і аграрним потенціалом. У 1992 році нам пропонували стати членом Європейського Союзу. Я був на чолі урядової делегації і вів з цього приводу переговори. Нам, як і Чехословаччині, Польщі, пропонували стати членами європейської співдружності. Знаєте, що ми зробили? Допустили до влади комуністів, так званих «червоних директорів». А ті зруйнували фінансову та грошову систему, економіка не розвивалась, заводи зупинились, люди збідніли. Все те, що є нашим потенціалом, зараз просто стоїть, як згадка про минуле. Хоча у 1992 році ми розгорнули такі темпи реформування, що нас чекали у Європі. За моїми спостереженнями, ми випереджали Польщу. Ми мали високі показники. Якби ми тоді пішли правильним шляхом – зараз ми були б багатшими від Польщі, Румунії, Угорщини, Болгарії. За економічними показниками ми могли б бути на рівні Чехії. Але зараз ми – найвідсталіша країна Європи.

Петро Олещук:

За нинішньої олігархічної моделі у нас ніколи не буде успішної боротьби із політичною корупцією. Бо це основа олігархії. У нас ніколи не буде нормальних партій, бо поки значна частина партій, звісно, не всі, є політичними проектами, вони не зацікавлені у розвитку України. У нас утискається середній бізнес – це результат олігархічного управління, бо олігархи не зацікавлені у його розвитку. Україна, якби не було олігархів, була б на рівні успішних країн східної Європи – Польщі, Словаччини, Чехії, Литви, Латвії, Естонії.

 

«Україна – остання олігархічна республіка. А найстрашніше, що її Президент – олігарх, чого немає більше ніде у світі»

 

Що ж робити з українським олігархатом? Чи є механізми, здатні зруйнувати його?

Степан Хмара:

Суспільство повинно мати здорові організаційні структури. Зараз без публічних, добре організованих, цілеспрямованих акції із чіткими завданнями і програмами змінити цю повністю інфіковану злочинним елементом владу не вдасться.

Віктор Небоженко:

Олігархи не планують нікуди іти і ніяк змінюватись. І в Латинській Америці, і у Європі, і в Китаї, і у Південній Азії завжди були олігархи. Але на якомусь етапі вони поступалися місцем новим формам соціально-економічних об'єднань. У нас же експлуатують Україну до останнього. Ситуація постійно погіршується. Ми – остання олігархічна республіка. А найгірше, що Президент наш – олігарх, чого немає більше ніде у світі. Так, є багаті люди, але вони зважають на закони. Яскравий приклад – Дональд Трамп, який сьогодні по статках якраз на рівні Порошенка. Ми у дуже тяжкому становищі, а Президент, на жаль, не хоче бути політичним Президентом політичної країни. Він просто хоче бути найбагатшим олігархом.

Світ дуже змінився, у нас війна. І, очевидно, що далі так бути не може, бо олігархи з війною – речі несумісні.

Володимир Лановий:

Крупний капітал потрібно позбавити можливості керувати державою, одноосібно користуватися суспільними благами.

Потрібно переобрати нову нормальну владу і діяти відповідним чином: забирати останнє не у збіднілих українців на користь багатих олігархів, а створити справді ринкову економіку . Олігархів можна перемогти політично. При владі мають бути такі люди, які б діяли зовсім по-іншому, щоб це було кваліфіковане державне управління, яке може змінити економічну модель, в якій одні і ті ж люди не користувались б всім – законом, владою, державними ресурсами, а працювали б на рівні зі всіма. Деякі олігархи не захочуть працювати в новій економічній системі, бо вони вважають себе тут баронами, власниками цієї країни. США, до слова, теж пережили подібну економічну модель: у них теж були Рокфеллери, Ротшильди, Карнегі, але вони з цим впорались.

Петро Олещук:

Оскільки олігархія заснована на зрощенні політики та економіки, то варто впроваджувати обмеження на зв’язок політики і великого бізнесу. Тобто, поки не буде жорстокого контролю щодо можливості використання політики для збагачення і побудови бізнесу, то ми нічого не доб’ємось.

Хто може впоратись з олігархатом?

Віктор Небоженко:

Скрутити олігархат можуть тільки військові через жорсткий військовий режим. Або ж зовнішні гравці — США чи Німеччина. Відомо, що всі олігархи тримають гроші поза країною, яку експлуатують. Вони всі закредитовані, всі тримають гроші у західних банках. Тому ці країни мають можливість змусити українських олігархів грати за правилами відкритого капіталістичного ринку.

Чи здатна теперішня влада позбутися олігархату?

Степан Хмара:

Ну, це смішно. Нинішній Парламент має абсолютну більшість представників олігархічних кланів, то як вони будуть проти себе виступати? Зрозуміло, що й колосальний монополіст держави – Петро Олексійович Порошенко – не дасть їм цього зробити. Змінити щось можуть лише здорові політичні, ідеологічні сили, на які опиратиметься громадянське суспільство.

 

Марія Бойко, Яна Федюра, «Вголос»