Насильно роз’єднавши храм і його вірних, влада силкувалася адміністративними, фізичними та іншими заходами відірвати людей від Бога, релігії, усталених духовних традицій. На щастя, навіть після паперового закриття храму його парафіяни боролися за нього, плекали надію на його повернення, відновлення у ньому Богослужінь, церковних відправ.

Скажімо, у Бродівському районі, станом на 1987 рік, було знято з реєстрації 51 споруда. Серед них – 38 церков, 11 костелів, один монастир та одна синагога. 31 будівля знаходилася в центрі населеного пункту, 12 – на окраїні, 8 – на цвинтарі. 13 – кам’яних, 18 – цегляних, 20 – дерев’яних. 14 – пам’ятників архітектури (м. Броди – 2 церкви, костел і синагога; села Боратин, Заболотці, Літовище, Підгірці, Пліснико, Пониква, Шишковичі – всі церкви; села Лешнів, Підгірці – костели та смт. Підкамінь – монастир). 6 – аварійних (села Лешнів, Броди, Підгірці, Язлівчик – церкви, села Пеняки і Язлівчик – костели). На консервацію були поставлені храми у селах Батьків, Бовдури, Паликорови, Сухота, Заболотці Кутище, Гаї Дітковецькі, Висоцьке, Броди – всі церкви; м. Броди та с. Лешнів – костели).

За даними органів влади 31 недіюча споруда була освоєна, зокрема, до соціально-культурної сфери залучено 12 (3 – музеї – села Маркополь, Стиборівка (чомусь біля обох назв сіл стоїть ?) та Паликорови), 9 – будинки для громадянських панахид – села Білявці, Бордуляки, Глушин, Голосковичі, Клекотів, Монастирок, Оріховчик, Тетельківці, Підкамінь), до народно-господарського призначення – 19 (11 – складські приміщення – села Голосковичі, Корсів, Лучківці, Пеняки, Підгірці, Плиснисько, Пониква, Станіславчик, Суховоля, Язливчик – 2). 5 – архіви (села Бучино, Вербівчик, Пеняки, Ражнів, Чепелі та Підкамінь (монастир – інтернат), 2 – інші потреби – м. Броди (дитячий садок та спеціальна школа). Після зняття із реєстрації храму не вилучено з нього майно у селах Батьків, Бовдури, Боратин, Гримайлівка, Звижень, Літовище, Лукавець, Немяч, Пеняки, Пониква, Шишківці. Ключі від недіючих церков, як правило, зберігалися в органах місцевої влади, однак, у деяких селах ними володіли віруючі (Боратин, Літовище, Пониква). Тут, очевидно, дві причини – або місцева влада «забула», або ж вірні не дозволили їй це зробити.

Кожна сакральна одиниця на окремому аркуші паперу мала вихідні дані: назва конфесії, до якої належали віруючі та їх храм, рік зведення та площа споруди, місце її розташування у населеному пункті, матеріал будови, її стан, дата зняття з обліку, наявність церковного майна, рік освоєння та відповідне використання.        

Насильно припинивши діяльність храму, органи місцевої влади пропонували віруючим відвідувати церкву у найближчих населених пунктах. Власне, не запитавши думки, згоди чи незгоди релігійної громади, її виконавчих органів, чинного священика, приєднали їх релігійну громаду до іншої. Але найближчі населенні пункти були за кілометри ! Скажімо, із с. Боратина до с. Суходоли – 4 км., із с. Заболотці до с. Лугове – стільки ж, із с. Клекотів до с. Конюшків – 5 км.,  із с. Глушин до с. Пониковиця – 6 км., із с. Ражнів до с. Лугове – 7 км., із сіл Кутище, Чепелі до смт. Підкамінь – 10 км., а із с. Шишківці до нього – 12 км. Саме до церкви цього селища рекомендували також ходити віруючим із сіл Літовище (6 км.), Пеняки (10 км.), Маркополь (15 км.), Лукавець (20 км.). А серед віруючої спільноти були люди старшого віку, інваліди, вагітні жінки, діти. Не кожний і далеко не завжди міг здолати такі стаєрські дистанції, особливо восени, взимку та й весною. А треба ж було хрестити дитину, поховати із священиком небіжчика, висповідати та причаститися віруючим, посвятити паску…

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. – Оп. 3. –Спр. 470. –Арк. 1-57.

Юрій Боруцький, «Вголос»