Перед диригентом і львів'янкою Оксаною Линів зачинила свого часу двері Львівська опера

У суботу, 11 лютого, вперше у Львівській філармонії диригуватиме симфонічним концертом Оксана Линів.
Оксана Линів Оксана Линів

Про цю дівчину Львів й Україна дізнається тоді, коли Оксана Линів стала головним диригентом і керівником опери в австрійському місті Грац. Ше раніше стала фіналісткою на міжнародному конкурсі диригентів ім. Густава Малера й отримала вперше в історії міжнародне визнання як жінка-диригент.  Європейські імпресаріо зацікавилися цією талановитою українкою і запросили її диригувати у різних містах Європи. Окрім того, Оксана Линів – найкращий диригент Баварської державної Опери. У її планах - виконання у Баварській державній Опері "Аріадни на Наксосі" Ріхарда Штрауса, постановки опери Ріхарда Вагнера "Летючий голандець" у театрі Ліцеу (Барселона), але, на превеликий жаль, наразі співпраці з Львівською національною Оперою не виходить.

Розмова з Оксаною Линів відбулася у гримерці Львівської філармонії, де відбувалася репетиція оркестру перед суботнім виступом. Тендітна, худенька, коротко стрижена чорнява дівчина з делікатними рисами обличчя, одягнута у чорний одяг, що ще більше підкреслює витончену фігуру. Наша розмова починається несподівано – проханням Оксани: «Ставте, будь ласка, цікаві запитання, бо набридло відповідати на одне і те ж».

- Тоді почнемо не з музики, а із співпраці з Оксаною Караванською, коли ви підробляли у студентські роки виготовленням для колекцій виробів з бісеру.

- А, було таке…. (сміється і починає гортати фото у телефоні, шукаючи

зображення костюмів). Ось Руслана у костюмі зі шкіри, прикрашеної бісером. Недавно вона через знайомих знову вийшла на мене і запитала, чи не могла би я створити щось нове для неї – вона якраз працює над новим альбомом. А їй відповіли: «Та ти що, вона – визнаний диригент, створює постановки, фестивалі, їздить по запрошеннях цілим світом, більше часу нема на бісер». Руслана не знала, що я теж музикант (сміється)… Під час студентських років захопилася бісером. Потрібно було заплатити за квартиру, бо невеличкої стипендії не вистачало. Були складні студентські часи. Це був спосіб виживання. Треба було кудись їздити, розвиватися і грубо кажучи фінансувати своє життя. Рукоділля - це теж творчість. Хобі затягнулося на 8 років. Коли мої роботи побачила Оксана Караванська, то відразу запросила до співпраці. Мені ще довелося бігати по гуртожитку і збирати по знайомих свої вироби, щоби їй показати. Потім Оксана замовляла у мене вироби, не обмежуючи мене у творчості. Казала: «Ти все сама знаєш, як робити».

- А де вчилися працювати з бісером? Можливо, мама чи бабця - майстрині?

- Ніде. Самоучка. Взяла в руки бісер і спробувала щось творити, компонувати кольори… Оксана Караванська запросила мене до себе, коли готувала перший свій показ «П’ята стихія». Подивилася роботи мої, сказала, що - дуже круто, працюємо - і ми почали співпрацювати. На цей перший показ Оксана замовила у мене 45 прикрас. То мені цілий гуртожиток допомагав плести! (Сміється). Треба було встигнути. Але усім було цікаво, бо це була незвична для музикантів творчість. Такий експеримент. То не був якийсь великий заробіток, але попри грошову підтримку, це - одна із творчих реалізацій, яка певно була необхідною на той час. Та і це захоплення доповнювалося музикою. У мене все поєднувалося: музика, сприйняття кольорів, фактур, форм, фантазії… Слухала музику і вона мені диктувала різні форми для виробів.

- І ви пішли на квартиру з цього гуртожитку, заробивши гроші?

- Та то не були великі гроші (сміється). Караванська – це бренд, а я була всього-на-всього студенткою, яка навчилася щось робити руками. Школу я закінчила у м. Броди, потім – музучилище у Дрогобичі, після першого курсу перевелася до Львова і закінчувала музучилище вже львівське. Потім – Музична Академія ім. М. Лисенка у Львові, диригентський факультет.

- Чому професію диригента вважають чоловічою?

- Тому що ця професія виникла у 19 столітті, коли жінка мала статус домогосподарки. Жодна з жінок не могла закінчувати університету і не мала рівних прав з чоловіками. У Німеччині ще у 70-х роках для того, аби відкрити рахунок у банку, жінка мусила взяти у чоловіка дозвіл. Тільки якщо чоловік давав згоду, тоді  їй відкривали окремий рахунок.

- Німецьке правило для жінок «трьох К» – Kirche, Kinder, Kuche (церква, дитина, кухня)

- Так і було. Тому професія диригента була недосяжною і недоступною для жінок. Це зараз вже зовсім по-іншому. Люблю свою професію. Після призначення на  посаду головного диригента опери Грацу і Грацького філармонійного оркестру я повинна опанувати дуже складний репертуар, матиму три оперних прем’єри, 15 симфонічних програм, перший концерт відбудеться у Віденському Музікферайні у Золотому залі.

- У чому секрет успіху на вашу думку?

- У тому, щоб працювати багато. Люблю музику, люблю диригування. Хотіла завжди розвиватися, а мистецтво дуже складне. Вчитися треба все життя, щоб розвиватися безконечно, бо без розвитку утворюється плато і ти стоїш на місці без поступу. Такого собі дозволяти не можна. Тому постійний рух уперед. Не може бути такого моменту, коли ти скажеш: «Я вже все зробив і став диригентом-професіоналом». Завжди мусиш рухатися, вчитися, вдосконалюватися. Якщо соліст-скрипаль бере скрипку і грає, то диригенту потрібний оркестр. Чим вищий рівень оркестру, тим більше шансів для розвитку диригента. Сильний оркестр здатний опанувати надскладний репертуар, що не під силу іншим оркестрам. Тому можна брати твори щоразу з вищим градусом складності для себе. Таким чином відбувається рух уперед. Диригент може розвиватися тільки за рахунок репертуару. Якщо він диригує п’ять сезонів одне і те ж – то він перестає розвиватися. Розвиток є тоді, коли ми отримуємо щоразу більше інтелектуальне і духовне навантаження. Новий твір, нова партитура – це щоразу закрита книжка, якийсь шифр, який треба збагнути. Слід осягнути філософію твору: чому композитор написав цей твір, що він хотів ним сказати, якою була мотивація. Ми повинні самі це зрозуміти, потім конструюємо модель звучання того твору своєї інтерпретації, своєї драматургії… Це, знаєте, як архітектор: він не починає будувати і по ходу дивиться, що з того виходить. Ні. Він мусить мати план наперед, у якому має бути все прораховано. Те саме робота диригента: коли ти сидиш вдома за письмовим столом, ти пишеш свого роду план дії і драматургії симфонії. Ти маєш чітко знати весь баланс: де кульмінація, як ти туди підійдеш, як ти з неї зійдеш, які у тебе контрастні полюси, за рахунок чого ти це зробиш найбільш випуклим.

- Диригент має бути емоційним?

- Звісно. Як може бути людина мистецтва неемоційною? Художник, поет, музикант – це емоції. Мистецтво – це емоція. Мистецтво виникло тому, що у когось виникла емоція і він її виразив не словами, а мовою мистецтва. Так виник живопис, танець, музика…

- Читала, що у конкурсах була спонтанність, тобто треба було вийти і показати, що ти можеш…

- Перший тур конкурсу – диригування оперної вистави без репетиції. Але це не значить, що я не готуюся до цього. Я не маю шансу узгодити свою підготовку попередньо з оркестром. Тобто це значить, що весь процес підготовки у мене відбувається самостійно. Я маю приїхати готовою для того, щоб відразу без репетиції провести ідеально виставу.

- А як виглядає Львів порівняно з містами Європи? Ви, кажуть, повертатися не збираєтеся… 

- Кожній людині корисно відриватися від батьківського гнізда. У Львові я отримала базу – у Львові одна із найсильніших диригентських шкіл. Тому базу потрібно брати тут, в Україні і взяти якнайбільше можливостей і контактів з України. Найменше досягнули ті люди, які нікуди не рухалися з батьківського дому. Тому що потрібно вийти на самостійну дорогу, її пройти і лише тоді повернутися додому. Тоді кожен з нас з радістю повертається додому, туди, звідки вийшов. Але з багажем, іншим світоглядом, знаннями… Тільки залишивши щось, ти можеш набути, переоцінити, усвідомити, збагатитися… Зрозуміти, що добре, а що ні: що вартує зберегти, а що ти хочеш змінити. Критика стає конструктивною. Львівська школа – це чудово. Головне, щоб вона не розвалилася.

- Дуже мало людей у Львові ходять на концерти до філармонії. Це через брак культури?

- Публіка вимоглива. Високий рівень публіки. Люди хочуть чогось цікавого на високому рівні, а коли ми опускаємо самі планку до рівня рутини, то починаємо відразу втрачати публіку. Хотіла б, аби публіка стала ще більш вибагливою, бо тільки тоді є можливість зрозуміти, що за наповнення залу і публіку потрібно боротися. Було б чудово, якщо би у Львові була професійна незалежна критика, так, як це практикують у Європі, що після кожного концерту можна прочитати відверто про всі недоліки і упущення. Знаєте, який це стимул до розвитку? Неприємно читати після концерту, що у тебе щось не вдалося. Професійні критики і музичні теоретики – це дуже суттєво. Немає цього у Львові, на жаль. Немає традиції ходити до філармонії у вихідні дні, щоб слухати симфонічні концерти. Особисто я спілкуюся з професійними критиками і не ображаюся, коли кажуть, що, скажімо, з трьох творів симфонічної програми один твір прозвучав менш якісно, аніж інші два. Ясно, що хочеться отримувати багато компліментів, але конструктивна критика – це дуже цінно. От скажімо, Кирило Петренко – майбутній головний диригент Берлінської філармонії, яким захоплюється весь світ, бо він є визнаним найкращим диригентом у світі на даний момент, то якщо він є дуже сильним у німецькому репертуарі і так, як він робить Вагнера і Ріхарда Штрауса, так ніхто взагалі не повторить, але його прем’єра Доніццеті «Лючії»… Він сам не був нею задоволений. Не хотів її взагалі диригувати. Критики його зачепили, що не було достатньої легкості – і він не образився, бо це насправді так і було. Не може диригент і оркестр могти зробити все. Тому критика справедлива допомагає розвиватися – це, як у дзеркало подивитися уважно на себе. Бачиш відразу слабкі свої сторони, які треба розвивати і коригувати. Це – процес, так має бути.

- Ніде не кажуть нічого про ваше особисте життя… Тепер молодь на перший план починає ставити власний розвиток, кар’єру, а заміж, діти, мовляв, потім… Як у Європі нібито…

- І нічого доброго у цьому немає, бо має все бути вчасно. Європейці вже мають купу комплексів і бояться взагалі якісь стосунки будувати. Тому не треба все переймати з Європи, а дивитися критично. У нас є своя культура і свої традиції. Особисте життя – це особисте бачення, доля, тому у якийсь момент воно складається так, як має складатися. Стосунки – це важливо, бо потрібно відчувати підтримку людини, яка поряд з тобою. Мусить бути гармонія у житті. Буває, що ти перевантажений і не встигаєш відновитися – у такі моменти психологічна підтримка дуже важлива.

- Ви така дрібненька жіночка, а стільки всього вже досягнули. Чому то так буває, що жінки переважно гори звертають…

- Ну бо жінка призначена для творчості, для створення і збереження. Берегиня – є таке унікальне визначення жінки лише в українській мові. Та, що береже, продовжує життя на землі, бореться і перемагає. А берегти можна лише живий вогонь, який постійно підтримуєш і роздмухуєш.

- Ваш візит до Львова – це плановано?

- Львівський оркестр «INSO-Львів» давно мене запрошував. А я, чесно

кажучи, за своє життя у Львові дуже мало виступала, диригувала тут дуже мало: кілька разів з камерними оркестрами, з «Віртуозами Львова», двічі диригувала в Оперному театрі і все. Ніколи не диригувала у Львові симфонічного концерту.

- Чому Львів дізнається про вас аж після того, як визнає світ?..

- На жаль, деякі українці оцінюють щось чи когось лише тоді, коли його визнали вже на Заході. Але це – тільки наш комплекс, а не що інше. Треба довіряти тільки собі, навчитися аналізувати і думати, приймати рішення, висловлювати його, а не дивитися, що кажуть збоку і на це орієнтуватися. Наша провінційність – це наша проблема. Львів – місто європейське, але ментальність у багатьох головах тут, на жаль, ще далеко не європейська.

- Про плани…

- Мені дуже хочеться піднімати рівень музичної культури в Україні, тому я націлена на багато міжнародних проектів, спільних з Австрією та Німеччиною. У Львові я створила фестиваль  LvivMozArt. Відбуватиметься він вперше у Львові цього року у серпні упродовж тижня.  Ми організували молодіжний оркестр, який цього року вперше виступатиме з концертами у Німеччині. Тридцять німецьких дітей з Федеративного німецького молодіжного оркестру приїдуть до Львова, де виступатимуть разом з нашими тридцятьма українськими дітьми, яких ми вже відібрали. Вони виступатимуть на фестивалі LvivMozArt  у Львові, потім буде концерт у Києві і далі ми їдемо у Бонн і в Берлін. Це спільний оркестр: половина німецькі діти, інша половина – українські діти. Оркестр миру, в умовах якого передбачено участь талановитих дітей з різних регіонів України. Тут є і біженці, і переселенці… Все дітям оплачуватимуть, ніхто з батьків на це гроші не дає. Приїдуть німецькі викладачі, з яким разом ми розучуватимемо програми на виступи. Дорога, проживання під час концертів, всі витрати оплачує німецька сторона. Сподіваємося на сприяння з боку українських міністерств, бо це дуже важливий політичний проект, який є водночас освітнім креативним. Загалом цей проект коштує 260 тисяч євро. Ці кошти вже виділені МЗС Німеччини. Знаєте, хочу, аби ми позбулися цієї другосортності, аби наша молодь була готова до роботи і розвитку, аби зрозуміли нарешті, що змінити і зробити щось можемо тільки ми самі. А заважає нам тільки наша лінь, розхлябаність і очікування нагород без праці. Дуже хочеться, аби молоде покоління мислило зовсім іншими категоріями.

Ірина Кушинська, спеціально для «Вголосу».

Фото з архіву Оксани Линів.

 


КОМЕНТАРІ 12 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Барабан10 лютого 2017 22:56 Відповісти IP:  62.210.245.--- Бо львівському правдивому менталітету пасують дикі (дикунські) підскоки Руслани на нензному Майдані. На крайній випадок - троїсті музики. Але не смутна симфонічна какофонія.
  • Марко 11 лютого 2017 08:08 Відповісти IP:  46.133.98.--- Слово какафонія це стосується сучасної композиції, без мелодій і гармонії (від якої, доречі, композитори вже відійшли )
    А симфонії є й надвеселими.
    Тут не в тому суть, друже.
  • КАЛИНА10 лютого 2017 19:38 Відповісти IP:  46.118.135.--- В нашій країні не люблять і не беруть на роботу розумних ,талановитих людей.Начальство любить тупіших від себе які не сміють їм щось перечити або їх критикувати."Совєтська ментальність"А ще беруть за гроші по протекції.
  • ну з ким не буває10 лютого 2017 16:52 Відповісти IP:  46.211.114.--- а мене не хотіли прийняти в інститут коли мав 5 років. а потім поступив і закінчив хоч без особливого ентузіазму.
  • Не має бути10 лютого 2017 16:59 Відповісти IP:  37.220.35.--- В садочок не брали в інститут хотів у 5-ть років?
    Без ентузіазму закінчив - випадково поступив.
    Брали б в інститути "відомих диригентів", а не закінчивших "без ентузіазму", були б львівські інститути в ствітових рейтингах.
  • Люблю Львів і Україну10 лютого 2017 14:07 Відповісти IP:  62.210.105.--- Але куди правду діти є й гріх у нас, величезна селюцька проблема місцевих - ненавидіти всіх перспективних і влаштовувати родичів на роботу, знайомих за віддяку.
    Деригентка Оксана Линів яскравий приклад ментальної проблеми країни не "першого світу".
    На її місці не давав би концерт в Опері, яка ускладнила їй шлях до визнання.
  • Музикант 10 лютого 2017 11:35 Відповісти IP:  93.77.142.--- Не опера закрила,закрив старий комуняка орденоносець Путіна екс-регіонал Тадей Едер який перетворив театр на ТЗоВ ім Едзя такі ми патріоти разом депутатами ВР,не вистачило грошей на мітлу?
  • Марко 11 лютого 2017 08:17 Відповісти IP:  46.133.98.--- Хіба він один? ! Там і головний деригент, і його подруга жінка-деригент, і хормейстери ... Всі ,хто боїться обдарованих людей, аби на їх фоні не виглядати сірими.
  • Театрал10 лютого 2017 21:32 Відповісти IP:  93.77.133.--- Орденоносець недавно дав інтервю" Україні культура непотрібна",то нехай дасть ще одне-"Моєму театру високопрофесійні диригенти,музиканти,співаки,непотрібні,а потрібна сірість,якою легко керувати"
  • Дзюник10 лютого 2017 11:26 Відповісти IP:  89.105.247.--- Не знаю,чи участь в концертах Львівської Опери тепер якимсь показником...З того часу,як її очолив старий сатир Едер (поставлений ще совітами,і я пам"ятаю його ще цілком пристійним,послужливим і ввічливим чоловіком) Опера поставлена на цілком комерційну основу...Він навіть не міг відмовитись за певну винагороду стати депутатом від регіоналів,не кажучи вже про здачу Опери в артистичну оренду різним сумнівним особам,включаючи педераста Віктюка,який із задоволенням демонстрував у цьому святому для театралів місці штучні пеніси і вагіни...і всі акти,шо з ними зв"язані...Перша особа...все вирішує...завжди і всюди...на любому місці - пам"ятайте!
  • Васильович11 лютого 2017 08:25 Відповісти IP:  46.133.98.--- А хіба то у віці справа? Там на керівних посадах є молодий з ментальністю радянського чиновника, для якого підлабузництво є аргументом а не талант.
    А за часів правління головного диригента вся творча й гастрольна робота з кожним роком котиться в пропасть все далі й далі.
  • Дзюник11 лютого 2017 09:34 Відповісти IP:  93.178.240.--- Ви точнісінько як одна моя знайома...Їй сказали - ти стара ку.рва,а вона - хіба у віці справа?...

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram