Перша неділя посту – свято Торжества Православ’я

І всіх вас православних християн із неділею святою
свято Торжества Православ свято Торжества Православ'я

Сьогодні, у першу неділю Великого посту, 5 березня 2017-го, східні християни – українські греко-католики та православні вшановують свято – Торжества Православ’я. Його витоки – час відновлення пошанування святих ікон. Наприкінці Літургії священнослужителі чинять молебний спів посередині храму перед іконами Спасителя і Божої Матері, молячись Господу про утвердження у вірі християн і про навернення на шлях Істини усіх, хто відступився від Церкви. Читається Символ віри, виголошується «Вічна пам’ять» усім спочилим у Бозі, і «довгі літа»(Многії літа) – живим на землі.

З часу виникнення християнства у людському світі точаться видимі та невидимі змагання, полемічні наукові та богословські дискусії, диспути, захищаються численні дисертації, постійно зростає кількість дослідницьких праць. Звичайно, абсолютна більшість цієї гуманітарної продукції долучається до духовного вдосконалення людини, формування її світогляду… Цій же справі здавна служить усвідомлене пошанування християнських ікон. Однак за часів візантійського імператора Лева III Ісаврійського (717-741) був виданий указ (декрет) про заборону іконовшанування, яке прирівнювалося до  ідолопоклонства. Про це, зокрема, йшлося у спеціальному царському указі (декреті) (726). У такий спосіб імператор силкувався навернути мусульман у християнство. Крім того, були й більш меркантильні чинники. Зокрема, як вважає сучасний вчений-філософ, дослідник православ’я Олександр Саган, економічний та політичний чинники були в цій ситуації визначальними. Адже тодішня світська влада конфіскувала у Церкви не лише ікони в дорогих окладах, а й інше рухоме й нерухоме майно. Звичайно, до останнього слід також віднести церковно-монастирські землі, що у свою чергу підірвало економічну могутність Церкви і суттєво збагатили казну імператора.

На вимогу імператора східні богослови вшанування ікон розцінили як продовження єресей Несторія (якщо ікона зображувала лише людську природу Ісуса Христа) чи монофізитства (коли ікона зображувала обидві природи Ісуса Христа). Тому звернення до ікони іконоборці вважали як звернення не до Бога, а лише до земної форми, ідола, тобто ідолопоклонства.

На жаль, імператорський указ (декрет) діяв упродовж майже сто років. За цей час жертвами тоталітарної світської влади стали сотні, а може тисячі вірних Церкви Христової, які потайки продовжували дотримуватися пошанування християнських ікон. Проти кампанії боротьби з іконами на Сході виступив Папа Римський. Відомо, що до початку VIII ст. понтифіки перебували у певній залежності від візантійських імператорів. Досить згадати долю Папи Мартина I (649-655), який за спробу проведення самостійної політики був привезений у Константинополь і засуджений спочатку на смерть, а згодом на заслання. Тому у несприйнятті іконоборства Апостольський престол отримав шанс дистанціювати від Константинополя і отримати повну самостійність.

І тільки VII Вселенський Собор (вересень-жовтень 787-го) у м. Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара) іконоборча єресь була відхилена і засуджена. Собор визначив – ставити і покладати у святих храмах, разом із зображенням Чесного Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених. Одним словом,  собор засудив і відкинув єресь іконоборства та визначив принципи вшанування іконописних зображень Ісуса Христа, Богородиці та святих Церкви Христової.

Та все ж після VII Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову відновилися наступними трьома імператорами: Левом Вірменином, Михайлом Бальбою та Феофілом. Так тривало ще 25 років. Нарешті, шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі (842), за імператриці Феодори (спадкоємець престолу був неповнолітній). Саме тоді із вдячності Господу Богу, який дарував Церкві Христовій перемогу над іконоборцями та єретиками, встановлено свято Торжества Православ’я (Тріумфу Православ’я) (із 843-го), яке щорічно святкується в першу неділю Великого Посту. Пошанування християнських ікон, як і священних посудин, практикується нарівні із хрестом та Євангелією; хрест  –  це розпізнавальний знак християнства, а Євангелія – повна відповідність образу словесного й видимого. Разом з тим, ікона не є ілюстрацією до Св. Писання, а повною тотожністю. Слово Св. Писання є  образом, так і образ є словом. Символ – реальність вища, духовна. Але символізм треба вивчати разом із обрядами й Богослужінням. Поза Богослужінням він втрачає свій зміст.

Християнські ікони, як такі, допомагають християнам запам’ятовувати правди, які голосить Церква Христова. Це найкраще висловлює кондак на неділю Православ’я, празник пошанування ікон: «Неописане Слово Отця, описалося у воплоченні з Тебе, Богородице; перейнявши на Себе осквернений у давнину образ, Він змішав його з божественною добротою; сповідаючи спасіння, ділами й словами це відображаємо», тобто християнським життям, покаянням, направляємо свій осквернений образ, стаючи подібним Христові.

Головним аргументом захисту іконовшанування було те, що зображення служить доказом істинності Божественного втілення. «Бог Слово істинне, а не призначене, стає людиною і служить нам на користь, тому, що речі, які одне одним виясняються, без сумніву й доказуються одне одним». З цього приводу бл. п. Патріарх Димитрій (Ярема) (1993-2000) посилається на св. Іоана Дамаскина, який висновує шість видів образів: природні, божественний замисел (ідея), людина, як образ Бога, символічні, знакові, дидактичні. Перші три відносяться до християнської онтології, три наступні – стосуються теорії знань, щоби за їх допомогою пізнавати світ та його першопричини.

Християнські ікони складають книги Св. Письма. Вони відтворюють невидимі і безтілесні речі під постаттю різних символів, отже, видимо і тілесно. Адже ми, будучи людьми, не можемо в інший спосіб безпосередньо сприймати духовні речі. Є ікони, які в загадкових постатях формують прийдешні факти. Скажімо, мідна змія означає, що від укусу змії-сатани люди будуть виліковані хрестом.

Нарешті,  є ікони, зображення на яких відтворюється для пригадки якогось праведного життя чи якихось чудесних випадків, життя,  видатних і заслужених особистостей…

Так, Бога зобразити неможливо, та й забороняється зображати. Св. Іоан закликає малювати всі події із земного життя Ісуса Христа, як «невисказане Його самоприниження, народження з Діви, хрещення в Йордані, Преображення на Фаворі, страждання, що доставляють безпристрасність, смерть, чудеса – символи Його Божественної природи. Вони довершувалися Божественними діями через дію тіла, спасительний Хрест, гріб Господній, Воскресіння, Вознесіння на небо…». Ідеологом такого мистецтва є св. Феодор Студит (758-826), великий борець за християнські ікони. Ми любимо і шануємо християнські ікони, цілуємо їх (як об’єкт любові) і кланяємося їм. Сам факт творення образів є ознакою любові до зображуваного (святого чи євангельської події), в цьому одна з функцій ікони, як поклонного образа. Зображення мучеників і їх страждання, жертвоприношення Авраама, страждання Ісуса Христа викликають у вірних сльози і співчуття. А без сліз і розчулення, за глибоким переконанням Отців Церкви Христової, немислиме життя християнина.

Коли віруюча людина увійде до Храму Господнього, вона молиться, словами чи думками, дивлячись на ікони, і починає роздумувати про Божий світ, про сенс людського життя, про тих, хто добре, чесно прожив і кого свята Церква не забуває. Коли почнеться Богослужіння, людина заслуховується у зміст молитов і псалмів. Все це формує думки про її духовний стан, свої гріхи, втрачені можливості. У храмі Божому ми усвідомлюємо себе членами Христової Церкви, Христової громади. Молимось, єднаючись з громадою, а через спільну молитву – з небесною Церквою, яка представлена християнськими іконами. На аналої лежить уквітчана ікона празника, який саме святкується. Священик, роблячи Малий Вихід, урочисто виносить Святу Євангелію, і вірні розуміють, що це пам’ять про Ісуса Христа. Він прийшов у світ спасти грішників, зійшов благовістити вічні Правди. Ми подумки входимо у те середовище, де жив і проповідував Ісус Христос, де чинилися ті чудесні історії, такі милі лагідному серцю християнина.

Великий Вихід пригадує нам прихід Ісуса Христа в Єрусалим, аби принести Себе в жертву за спасіння людей. Звучить херувимська пісня, відтворюється для учасників Літургії Тайна вечеря. Святе таїнство Безкровної Жертви стає доступним для всіх, що очистилися від гріхів Покаянням. Так, Ісус Христос, що сидить праворуч Отця – прийде в славі судити живих і мертвих, але християнам  Його суд не буде страшним. Вони ж отримали надію, що опиняться між «благословенними Отця» на правому боці, по правій руці Ісуса Христа, між святими…

З неділею святою!

Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».

 


КОМЕНТАРІ 1 +

КОМЕНТУВАТИ

  • nazar16 березня 2017 08:22 Відповісти IP:  194.44.62.--- так а в чім торжество?в тім що цей бідний нужденний народ вихований в кращих традиціях печерного мракобісся?чи в тім що православ~я століттями виховує раба а не особистість?
    але ж бог(іудейський)......любить УКРАЇНУ...

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm