«Зробити з мене лоха у пані Фаріон не вийде. Вона звикла брехати, але тут це не пройде. Я хочу зараз зачитати дуже цікаву інформацію, яка буде, як грім серед ясного неба. Мені в Facebook написав виконавчий директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів Володимир Ведмідь і повідомив, що обраний Фаріон для тестування на детекторі брехні поліграфолог Олег Ясінський 4 травня 2017 року одержав ліцензію в Москві спеціально для роботи в Україні. Це що таке? Ви з мене дурня хочете зробити ?! Та не вийде!» – заявив Гордон в ефірі телеканалу «112 Україна».

Інформація про сумнівну репутацію поліграфолога миттю розлетілася соцмережами та засобами масової інформації, що дало підстави специфічній частині суспільства засумніватися у висновку.

Зважаючи на те, що саме «Вголос» публікував результати тестування Ірини Фаріон, ми вирішили звернутися по пояснення до Олега Ясінського. А як наслідок – з'ясували дуже цікаві речі, про які Дмитро Гордон воліє мовчати.

Днями Дмитро Гордон відшукав у вашому доробку московську ліцензію, отриману в травні 2017 року. Для чого вона вам здалася?

По-перше, не знаю, у якому ясному небі пан Гордон шукав оцей «грім» – бо згадану ліцензію я ніколи не приховував, показую її усім клієнтам, вона висить у моєму кабінеті на видному місці, вона була і на фото, прикріпленому до публікації результатів пані Фаріон.

По-друге, про цю ліцензію уже говорили після проведення судової психологічної експертизи за ініціативою Генеральної прокуратури України (Ясінський проводив судову експертизу на поліграфі з нардепом Сергієм Пашинським у межах розслідування інциденту, що стався між ним та Вячеславом Хімікусом, – ред.) Тоді теж намагалися висунути мені якісь дивні звинувачення. Врешті, у Генеральній прокуратурі компетентні юристи зрозуміли, чим насправді є цей документ.

То чим насправді є цей документ?

Як і каже Гордон, 4 травня 2017 року я був у Росії і отримав там цю ліцензію. Але видала мені її не Російська Федерація! Я ніколи не планував і не планую пов'язувати свою роботу зі структурами цієї держави якимось чином.

У мене є вища освіта, а також свідоцтва про отримання спеціальних знань із практичної психології для роботи із поліграфом. Але володіти знаннями – це одне, а застосовувати їх на практиці – зовсім інше. Тут треба діяти у межах закону.

Працюючи із поліграфом, можна використовуючи різні методи проведення опитувань. Кожен із цих методів – чийсь інтелектуальний доробок, захищений авторськими правами. Тому, щоб ним користуватися, я повинен отримати від власника цього доробку дозвіл.

Якщо хтось подивиться уважно на цей документ і змусить себе прочитати написане, то зрозуміє, що цей документ, себто ліцензія, є дозволом на використання під час психофізіологічних опитувань із використанням поліграфа Методу взаємних виключень Лосєва-Міллера.

Громадянин Російської Федерації Андрій Васильович Лосєв багато років тому винайшов цей метод тестування, потім закріпив за собою авторське право і отримав патент від російської державної структури, яка реєструє авторські права і видає свідоцтва про володіння такими – Роспатент (в Україні, до речі, теж є такий орган і називається він Державною службою інтелектуальної власності). Тому, якщо хто-небудь у світі має бажання користуватися методом Лосєва у своїй роботі на законних підставах – мусить просити у нього дозволу. Оце я і зробив.

Ми уклали звичайний цивільно-правовий договір у сфері авторських та суміжних прав. У законі про авторське право такий договір названо ліцензією. От і все. Якби я цього не зробив – міг би загриміти до тюрми за санкцією статті 176 ККУ (порушення використання авторських та суміжних прав). Тому до Роспатенту конкретно я не маю жодного стосунку.

Чому тоді саме цей метод? І як ви узагалі дісталися до пана Лосєва?

Метод взаємних виключень Лосєва-Міллера – це єдиний у світі метод для проведення експертизи із поліграфом, який має офіційні документи на підтвердження того, що це справді метод. Усі решта методи називаються «я так думаю, спробував, ніби працює». З ними люди можуть працювати і навіть робити висновки. Але вони не матимуть ніяких документів на метод, який використовували під час опитування із застосуванням поліграфа.

З паном Лосєвим ми вперше побачилися у Мінську, на конференції представника американської асоціації поліграфологів  Дональда Крепола. Працювати із цим методом мені запропонував Президент Євразійської асоціації поліграфологів на конференції в Астані, там він і познайомив мене з Лосєвим. Андрій Васильович, до речі, родом із Харківщини, його родина донині там живе. Але свою роботу він починав за часів Радянського Союзу, тому й опинився у Москві.

В Астані ми поспілкувалися і вирішили укласти взаємовигідний договір: узамін на користування методом взаємних виключень я віддав Лосєву й Міллеру право на використання свого доробку. Тому жодної копійки в РФ за це не пішло.

Який свій доробок ви маєте на увазі?

Поліграф містить багато датчиків, одним із основних є датчик шкірно-гальванічної реакції. У американців він сталевий, у росіян сталевий зі срібним покриттям, латунний зі срібним покриттям чи сталевий із позолотою. Ми з колегою вирішили удосконалити цей датчик, аби отримувати якісніші результати. Для цього ми проаналізували, які метали мають кращий опір і кращу провідність, і розробили свої датчики. Згодом я доповів про це на конференції в Астані. Пана Лосєва це зацікавило, тому ми й обмінялися.

У ліцензії також вказано, що ви маєте право застосовувати цей метод винятково в Україні. Для чого таке обмеження?

Справді, цікава і важлива деталь. Отримуючи право на використання цього методу, я поставив вимогу, що повинен ексклюзивно отримати це право в Україні. Інша сторона погодилась. Тому тепер у нашій державі більше ніхто не може без мого погодження користуватися цим методом — я є ексклюзивним тримачем цих прав. Наголошу, що навіть правовласник методу, себто Лосєв, не має права використовувати його в Україні без мого дозволу.

Разом з тим, я не можу використовувати цей метод за межами України. Там, у кожній із держав, може бути інша людина із таким же ексклюзивним правом, як у мене.

Все-таки чому РФ? Невже немає альтернативних методик, розробок тощо?

Я володію всіма методиками, які тільки існують, бо був на навчанні і в росіян, і в американців, і в білорусів, і в болгар, і в казахів, і в поляків. Знаю, як працюють решта, використовую скрізь по-трошки їхній досвід. Але знову повторюю: документи має лише один метод – метод взаємних виключень Лосєва-Міллера.

Поміж тим, усі українські поліграфологи мають стосунок до Росії: або самі там навчалися, або навчалися в тих, хто там навчався. Коли ця справа починалася в Україні, люди не мали тих шалених коштів, щоб дістатися до Америки. По-перше, треба було візу, по-друге треба було заплатити за переліт і проживання, по-третє, це геть чужа країна, а по-четверте, ти мови їхньої не знаєш, то як ти будеш там вчитися? Тому всі вчилися у Росії, а ті, хто здобув досвід там, міг ділитися з іншими тут.

Якщо вже згадувати про РФ, то спробуймо зазирнути до реєстру Мін'юсту і подивитися, за якими методиками у нас проводять судові експертизи. 70-80% з них – російські. Тому не треба плутати науку з політикою.

До речі, на окупованих Росією українських територіях залишилося багато поліграфологів, які працювали в наших правоохоронних органах. Потім ці люди на догоду агресорові перевіряли на поліграфі полонених захисників України. Але ж нам такі речі теж потрібні! Тому днями у мене проходили навчання двоє учасників АТО, які тепер використовують ці знання, зокрема й метод Лосєва-Міллера, для отримання інформації від полонених ворогів.

Гордон каже, що отримав інформацію про вашу «московську ліцензію» від такого-собі пана Ведмедя. Чи знаєте ви цю людину?

Володимир Ведмідь — виконавчий директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Ми, до речі, досить добре спілкуємось та товаришуємо. Чому він так викривив інформацію – я не знаю. Він не пояснює, я й не питаю. Але готую позов проти Всеукраїнської Асоціації Поліграфологів через образу честі, гідності й ділової репутації.

Узагалі, я намагаюся не пов'язувати свою роботу із Всеукраїнською асоціацією поліграфологів, бо свого часу керівники цієї організації наробили купу дурниць. Як наслідок, їм закрита дорога до співпраці зі світом: через те, що вкрали поліграф, вкрали методику, а тепер називають це своїм. А мені для чого таке щастя? Я хочу знаходити новий досвід і можливості.

Що стосується Гордона, то і у прямому ефірі, і у публікації на своєму сайті він наголосив, що інформацію йому передав саме Володимир Ведмідь. Таким чином журналіст убезпечив себе від покарання за брехню.

Але, разом з тим, Гордон міг би й запитати свого «інформатора» Ведмедя, чому той як директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів у квітні 2017 року підписав договір про співпрацю із російською асоціацією судових експертів? Зараз цей договір усіляко намагаються заховати, але мені випадково вдалося його отримати. То, може, пан Гордон хоче з'ясувати, з якою метою укладений цей документ і які наслідки він може мати?

Гордон постійно каже, що правдивими результати можна визнати тільки тоді, коли він пройде тестування одночасно із пані Фаріон. Чи можливо це і який вигляд воно могло б мати?

Почнемо з того, що після візиту Ірини Фаріон я пропонував свої послуги панові Гордону. Я писав йому особисті повідомлення у соцмережі із пропозицією організувати тестування на поліграфі у Львові чи Києві – на його бажання. Відповіді не було.

Після того, як Гордон висловив своє невдоволення одноосібним проходженням тесту Іриною Фаріон, я знову звернувся до нього із листом на його сайті gordon.com.ua. Там я пропонував панові Дмитру у разі, якщо той отримає згоду пані Фаріон, організувати одночасне тестування для обох у будь-якому місці не те що України – світу. У мене є десятки колег-поліграфологів на усій земній кулі. За потреби, тестування можемо провести хоч у Мексиці. Але ж Гордон знову НЕ відповів.

Якби така відповідь була, чи якщо вона з'явиться у майбутньому, можемо посадити Гордона до поліграфа в одній кімнаті, Фаріон у той же час в іншій. Повстановлювати камери скрізь, де хочете, зібрати скількох хочете журналістів – але в окремій третій кімнаті (туди можна вивести й пряму трансляцію).

Якщо хтось уявляє собі тестування на поліграфі так, як його показують на телешоу – то це просто дурня. Під час опитування на поліграфі у кімнаті можуть перебувати лише двоє осіб: експерт та піддослідний.

Що стосується підрахунку результатів, то вони теж не з'являтимуться миттєво, як це показує телебачення. Професор Каліфорнійського університету Пол Екман у своїх працях описує так званий «капкан Брокау» – ситуацію, за якої результати тестування можуть спотворитись через приязне ставлення до піддослідного. Саме тому аналізувати результати треба наступного дня, щоб мати об'єктивний висновок.

А чи готові ви підтвердити правдивість свого висновку публічно? Скажімо, якщо Гордон звернеться із такою вимогою?

Звичайно, що готовий. Але не журналістові Гордону, а спеціалістам, які тямлять у цій справі. Хоче – нехай присилає десять, двадцять, тридцять своїх експертів. Я відкрию їм усі поліграми, усе покажу і поясню. Тут нічого приховувати – тільки математика. Якщо ж пан Гордон чи його експерти зуміють довести усьому світові, що 2+2=5…То що ж, я визнаю, що помилився.

На мою думку, Дмитро Гордон міг би нарешті припинити свою виставу і пройти тестування на поліграфі, як це уже зробила Ірина Фаріон. А вже потім, як матиме потребу і отримає згоду пані Фаріон, – нехай організовує одночасне тестування. Так було б по-чоловічому.

 

Яна Федюра, «Вголос»