Поліграфолог – Гордону: «Вам пропонували пройти детектор. Ви промовчали. Завершуйте цю виставу»

Минулого тижня доктор філологічних наук, народний депутат України VII скликання Ірина Фаріон пройшла тестування на поліграфі, результати якого засвідчили, що професорка не має жодного стосунку до спецслужб іноземних держав, зокрема ФСБ РФ. Однак журналіст Дмитро Гордон, який і висунув Фаріон звинувачення у роботі на Кремль, не повірив опублікованому висновку і зробив нову заяву.

«Зробити з мене лоха у пані Фаріон не вийде. Вона звикла брехати, але тут це не пройде. Я хочу зараз зачитати дуже цікаву інформацію, яка буде, як грім серед ясного неба. Мені в Facebook написав виконавчий директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів Володимир Ведмідь і повідомив, що обраний Фаріон для тестування на детекторі брехні поліграфолог Олег Ясінський 4 травня 2017 року одержав ліцензію в Москві спеціально для роботи в Україні. Це що таке? Ви з мене дурня хочете зробити ?! Та не вийде!» – заявив Гордон в ефірі телеканалу «112 Україна».

Інформація про сумнівну репутацію поліграфолога миттю розлетілася соцмережами та засобами масової інформації, що дало підстави специфічній частині суспільства засумніватися у висновку.

Зважаючи на те, що саме «Вголос» публікував результати тестування Ірини Фаріон, ми вирішили звернутися по пояснення до Олега Ясінського. А як наслідок – з'ясували дуже цікаві речі, про які Дмитро Гордон воліє мовчати.

Днями Дмитро Гордон відшукав у вашому доробку московську ліцензію, отриману в травні 2017 року. Для чого вона вам здалася?

По-перше, не знаю, у якому ясному небі пан Гордон шукав оцей «грім» – бо згадану ліцензію я ніколи не приховував, показую її усім клієнтам, вона висить у моєму кабінеті на видному місці, вона була і на фото, прикріпленому до публікації результатів пані Фаріон.

По-друге, про цю ліцензію уже говорили після проведення судової психологічної експертизи за ініціативою Генеральної прокуратури України (Ясінський проводив судову експертизу на поліграфі з нардепом Сергієм Пашинським у межах розслідування інциденту, що стався між ним та Вячеславом Хімікусом, – ред.) Тоді теж намагалися висунути мені якісь дивні звинувачення. Врешті, у Генеральній прокуратурі компетентні юристи зрозуміли, чим насправді є цей документ.

То чим насправді є цей документ?

Як і каже Гордон, 4 травня 2017 року я був у Росії і отримав там цю ліцензію. Але видала мені її не Російська Федерація! Я ніколи не планував і не планую пов'язувати свою роботу зі структурами цієї держави якимось чином.

У мене є вища освіта, а також свідоцтва про отримання спеціальних знань із практичної психології для роботи із поліграфом. Але володіти знаннями – це одне, а застосовувати їх на практиці – зовсім інше. Тут треба діяти у межах закону.

Працюючи із поліграфом, можна використовуючи різні методи проведення опитувань. Кожен із цих методів – чийсь інтелектуальний доробок, захищений авторськими правами. Тому, щоб ним користуватися, я повинен отримати від власника цього доробку дозвіл.

Якщо хтось подивиться уважно на цей документ і змусить себе прочитати написане, то зрозуміє, що цей документ, себто ліцензія, є дозволом на використання під час психофізіологічних опитувань із використанням поліграфа Методу взаємних виключень Лосєва-Міллера.

Громадянин Російської Федерації Андрій Васильович Лосєв багато років тому винайшов цей метод тестування, потім закріпив за собою авторське право і отримав патент від російської державної структури, яка реєструє авторські права і видає свідоцтва про володіння такими – Роспатент (в Україні, до речі, теж є такий орган і називається він Державною службою інтелектуальної власності). Тому, якщо хто-небудь у світі має бажання користуватися методом Лосєва у своїй роботі на законних підставах – мусить просити у нього дозволу. Оце я і зробив.

Ми уклали звичайний цивільно-правовий договір у сфері авторських та суміжних прав. У законі про авторське право такий договір названо ліцензією. От і все. Якби я цього не зробив – міг би загриміти до тюрми за санкцією статті 176 ККУ (порушення використання авторських та суміжних прав). Тому до Роспатенту конкретно я не маю жодного стосунку.

Чому тоді саме цей метод? І як ви узагалі дісталися до пана Лосєва?

Метод взаємних виключень Лосєва-Міллера – це єдиний у світі метод для проведення експертизи із поліграфом, який має офіційні документи на підтвердження того, що це справді метод. Усі решта методи називаються «я так думаю, спробував, ніби працює». З ними люди можуть працювати і навіть робити висновки. Але вони не матимуть ніяких документів на метод, який використовували під час опитування із застосуванням поліграфа.

З паном Лосєвим ми вперше побачилися у Мінську, на конференції представника американської асоціації поліграфологів  Дональда Крепола. Працювати із цим методом мені запропонував Президент Євразійської асоціації поліграфологів на конференції в Астані, там він і познайомив мене з Лосєвим. Андрій Васильович, до речі, родом із Харківщини, його родина донині там живе. Але свою роботу він починав за часів Радянського Союзу, тому й опинився у Москві.

В Астані ми поспілкувалися і вирішили укласти взаємовигідний договір: узамін на користування методом взаємних виключень я віддав Лосєву й Міллеру право на використання свого доробку. Тому жодної копійки в РФ за це не пішло.

Який свій доробок ви маєте на увазі?

Поліграф містить багато датчиків, одним із основних є датчик шкірно-гальванічної реакції. У американців він сталевий, у росіян сталевий зі срібним покриттям, латунний зі срібним покриттям чи сталевий із позолотою. Ми з колегою вирішили удосконалити цей датчик, аби отримувати якісніші результати. Для цього ми проаналізували, які метали мають кращий опір і кращу провідність, і розробили свої датчики. Згодом я доповів про це на конференції в Астані. Пана Лосєва це зацікавило, тому ми й обмінялися.

У ліцензії також вказано, що ви маєте право застосовувати цей метод винятково в Україні. Для чого таке обмеження?

Справді, цікава і важлива деталь. Отримуючи право на використання цього методу, я поставив вимогу, що повинен ексклюзивно отримати це право в Україні. Інша сторона погодилась. Тому тепер у нашій державі більше ніхто не може без мого погодження користуватися цим методом — я є ексклюзивним тримачем цих прав. Наголошу, що навіть правовласник методу, себто Лосєв, не має права використовувати його в Україні без мого дозволу.

Разом з тим, я не можу використовувати цей метод за межами України. Там, у кожній із держав, може бути інша людина із таким же ексклюзивним правом, як у мене.

Все-таки чому РФ? Невже немає альтернативних методик, розробок тощо?

Я володію всіма методиками, які тільки існують, бо був на навчанні і в росіян, і в американців, і в білорусів, і в болгар, і в казахів, і в поляків. Знаю, як працюють решта, використовую скрізь по-трошки їхній досвід. Але знову повторюю: документи має лише один метод – метод взаємних виключень Лосєва-Міллера.

Поміж тим, усі українські поліграфологи мають стосунок до Росії: або самі там навчалися, або навчалися в тих, хто там навчався. Коли ця справа починалася в Україні, люди не мали тих шалених коштів, щоб дістатися до Америки. По-перше, треба було візу, по-друге треба було заплатити за переліт і проживання, по-третє, це геть чужа країна, а по-четверте, ти мови їхньої не знаєш, то як ти будеш там вчитися? Тому всі вчилися у Росії, а ті, хто здобув досвід там, міг ділитися з іншими тут.

Якщо вже згадувати про РФ, то спробуймо зазирнути до реєстру Мін'юсту і подивитися, за якими методиками у нас проводять судові експертизи. 70-80% з них – російські. Тому не треба плутати науку з політикою.

До речі, на окупованих Росією українських територіях залишилося багато поліграфологів, які працювали в наших правоохоронних органах. Потім ці люди на догоду агресорові перевіряли на поліграфі полонених захисників України. Але ж нам такі речі теж потрібні! Тому днями у мене проходили навчання двоє учасників АТО, які тепер використовують ці знання, зокрема й метод Лосєва-Міллера, для отримання інформації від полонених ворогів.

Гордон каже, що отримав інформацію про вашу «московську ліцензію» від такого-собі пана Ведмедя. Чи знаєте ви цю людину?

Володимир Ведмідь — виконавчий директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Ми, до речі, досить добре спілкуємось та товаришуємо. Чому він так викривив інформацію – я не знаю. Він не пояснює, я й не питаю. Але готую позов проти Всеукраїнської Асоціації Поліграфологів через образу честі, гідності й ділової репутації.

Узагалі, я намагаюся не пов'язувати свою роботу із Всеукраїнською асоціацією поліграфологів, бо свого часу керівники цієї організації наробили купу дурниць. Як наслідок, їм закрита дорога до співпраці зі світом: через те, що вкрали поліграф, вкрали методику, а тепер називають це своїм. А мені для чого таке щастя? Я хочу знаходити новий досвід і можливості.

Що стосується Гордона, то і у прямому ефірі, і у публікації на своєму сайті він наголосив, що інформацію йому передав саме Володимир Ведмідь. Таким чином журналіст убезпечив себе від покарання за брехню.

Але, разом з тим, Гордон міг би й запитати свого «інформатора» Ведмедя, чому той як директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів у квітні 2017 року підписав договір про співпрацю із російською асоціацією судових експертів? Зараз цей договір усіляко намагаються заховати, але мені випадково вдалося його отримати. То, може, пан Гордон хоче з'ясувати, з якою метою укладений цей документ і які наслідки він може мати?

Гордон постійно каже, що правдивими результати можна визнати тільки тоді, коли він пройде тестування одночасно із пані Фаріон. Чи можливо це і який вигляд воно могло б мати?

Почнемо з того, що після візиту Ірини Фаріон я пропонував свої послуги панові Гордону. Я писав йому особисті повідомлення у соцмережі із пропозицією організувати тестування на поліграфі у Львові чи Києві – на його бажання. Відповіді не було.

Після того, як Гордон висловив своє невдоволення одноосібним проходженням тесту Іриною Фаріон, я знову звернувся до нього із листом на його сайті gordon.com.ua. Там я пропонував панові Дмитру у разі, якщо той отримає згоду пані Фаріон, організувати одночасне тестування для обох у будь-якому місці не те що України – світу. У мене є десятки колег-поліграфологів на усій земній кулі. За потреби, тестування можемо провести хоч у Мексиці. Але ж Гордон знову НЕ відповів.

Якби така відповідь була, чи якщо вона з'явиться у майбутньому, можемо посадити Гордона до поліграфа в одній кімнаті, Фаріон у той же час в іншій. Повстановлювати камери скрізь, де хочете, зібрати скількох хочете журналістів – але в окремій третій кімнаті (туди можна вивести й пряму трансляцію).

Якщо хтось уявляє собі тестування на поліграфі так, як його показують на телешоу – то це просто дурня. Під час опитування на поліграфі у кімнаті можуть перебувати лише двоє осіб: експерт та піддослідний.

Що стосується підрахунку результатів, то вони теж не з'являтимуться миттєво, як це показує телебачення. Професор Каліфорнійського університету Пол Екман у своїх працях описує так званий «капкан Брокау» – ситуацію, за якої результати тестування можуть спотворитись через приязне ставлення до піддослідного. Саме тому аналізувати результати треба наступного дня, щоб мати об'єктивний висновок.

А чи готові ви підтвердити правдивість свого висновку публічно? Скажімо, якщо Гордон звернеться із такою вимогою?

Звичайно, що готовий. Але не журналістові Гордону, а спеціалістам, які тямлять у цій справі. Хоче – нехай присилає десять, двадцять, тридцять своїх експертів. Я відкрию їм усі поліграми, усе покажу і поясню. Тут нічого приховувати – тільки математика. Якщо ж пан Гордон чи його експерти зуміють довести усьому світові, що 2+2=5…То що ж, я визнаю, що помилився.

На мою думку, Дмитро Гордон міг би нарешті припинити свою виставу і пройти тестування на поліграфі, як це уже зробила Ірина Фаріон. А вже потім, як матиме потребу і отримає згоду пані Фаріон, – нехай організовує одночасне тестування. Так було б по-чоловічому.

 

Яна Федюра, «Вголос»

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram