Половина країни – хохли й малороси Чи допоможе нам досвід євреїв

Половина країни – хохли й малороси. Чи допоможе нам досвід євреїв?

Нещодавно ізраїльські парламентарі ухвалили закон, яким визнали Державу Ізраїль національною державою єврейського народу. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху назвав ухвалення цього закону, зініційованого ще 2011 року, «визначальним моментом в історії сіонізму та Держави Ізраїль» і заявив, що нарешті євреї «на камені висікли», що це їхня країна, їхня мова, їхній гімн і їхній герб.

Цим законом за Державою Ізраїль закріпили статус національної держави єврейського народу, а за єврейським народом – виняткове право на самовизначення в своїй країні. Єрусалим назвали єдиною і неподільною столицею держави, а шабат і святкові дні – особливими для єврейського народу.

Основним законом наголосили на прихильності Ізраїлю до всього єврейського народу, зокрема і в діаспорі. Статус державної мови закріпили лише за івритом, натомість арабська мова замість статусу офіційної отримала особливий статус.

Важливо, що у законі наголосили: всі громадяни Ізраїлю (незалежно від віросповідання чи національності) мають рівні права і можливість розвитку своєї культури.

Та попри це, прийняття закону викликало неоднозначну реакцію серед західних партнерів.

Так, наприклад, Глава дипломатії Євросоюзу Федеріка Могеріні під час візиту до Йорданії продовжувала наполягати на вирішенні близькосхідної кризи шляхом співіснування двох держав - Палестини та Ізраїлю і заявила, що «ЄС хоче бачити Єрусалим столицею двох держав» (Віднедавна між палестинцями та Ізраїлем помітно зросла напруга через регулярні масові протести на кордоні. Палестинці вимагають повернути їм території, втрачені в результаті створення держави Ізраїль).

Натомість відомий ізраїльський експерт Соломон Манн назвав прийняття цього закону «великою перемогою»:

«Вперше від заснування нашої Держави в Основному Законі узаконено положення Декларації Незалежності, підписаної ще в 1948 році. 70 років знадобилося для того, щоб онуки людей, які вижили в Голокості, зламали вперте небажання комуністів визнати свою власну державу такою, якою її зробили їхні батьки…Що буде далі - не має значення, але Біньямін Натаніягу вже увійшов в Історію. Спасибі, Бібі, що ти з нами разом переміг в цій боротьбі, що ти провів майстерно те, на що без тебе ми, можливо,витратили ще б десяток років».

У цій ситуації багато експертів заявили й про те, що ухвалений закон зможе суттєво вплинути на інші країни та нації, які сьогодні борються за своє виживання. Чи не першою у цьому «списку послідовників» можна було б вказати Україну, яку, подібно до того, як Іран намагається знищити Ізраїль, стерти з лиця Землі планує РФ.

Тож тепер у розмові з експертами – українським громадським діячем і дисидентом єврейського походження, Головою Асоціації єврейських організацій та общин України Йосифом Зісельсом, політологом Петром Олещуком, доктором філологічних наук Іриною Фаріон та Головою ОУН Богданом Черваком – «Вголос» з’ясовував: чи може ізраїльський закон про національну державу стати корисним прикладом для України?

Наскільки важливим є прийняття закону про національну державу для Ізраїлю?

Йосиф Зісельс:

Як і у кожному питанні, яке стосується мільйонів людей, тут є позитивні і негативні аспекти. В Ізраїлі розділилися думки щодо цьго, приблизно навпіл. Та й референдуму не було.

Разом з тим, я, як частина єврейської діаспори, звик підтримувати методи, які впроваджує демократичний уряд Ізраїлю. І от щодо цього в єврейському світі майже немає протиріч. Тобто у внутрішній дискусії ми можемо висловлювати свої думки уряду Ізраїлю, подобається нам щось чи ні. Однак зовні ми завжди підтримуємо своїх. Це логічно.

Питання тут насправді концептуальне. Протягом останніх 200 років багато розвинених країн рухаються по певній цивілізаційній треєкторії - від етнічних держав до політичних, громадянських. Ізраїль також певним чином рухався по цій траєкторії, проте зараз вирішив акцентувати свою єврейську сутність. Причина у тому, що Ізраїль має великі проблеми з оточенням, ворожим до нього. Правляча коаліція в Ізраїлі, яка є правою, зробила так, як роблять праві, коли мають більшість, а ліві неспроможні цьому нічого протиставити. Тому влада прийняла це рішення, бо воно консолідує певну частину, може, половину чи трохи більше, суспільства. Проте це викликло величезний спротив у іншій половині - серед арабів, яких там 1,5 мільйони, та у лівоналаштованій частині ізраїльського соціуму.

На мою думку, цей закон до певної міри формальний і нам потрібні роз’яснення щодо нього: як він змінює попередні закони, дуже важливі для Ізраїлю. Як відомо, в Ізраїлі немає Конституції, але є достатньо основних законів, які регламентують життя держави. Так, наприклад, один з цих законів каже, що є дві державні мови: іврит та арабська. Чи буде це змінено унаслідок нового закону - поки до кінця не відомо. Бо закони законами, це пишеться, а як життя розпоряджається - це вже інше питання.

Ірина Фаріон:

Приємно, що у нас з’явився в світі такий свідомий партнер. Але у мене складається враження, що парламентарі Ізраїлю просто використали програму ВО «Свобода». «Свобода» свою програму базує на концепції побудови держави Степана Бандери, Ярослава Стецька і Степана Ленкавського. Тільки українці чомусь увесь час випереджають час, унаслідок чого ми не встигаємо зреалізувати своєї концепції національної держави. Сумно, що ізраїльтяни нас випередили. Тепер ізраїльський крок має стати українцям стимулом для пришвидшення зреалізації бандерівських ідей.

 

«Критично відгукнулися тільки ліберальні кола. Натомість США підтримали цей закон»

 

 

Але ж ми бачили, що Захід та велика частина ізраїльського суспільства зреагували на нього неоднозначно. Противники закону заявили, що він спричинить розкол у країні…

Богдан Червак:

Не варто стверджувати, що вся (!) Європа відреагувала негативно. Критично відгукнулися тільки ліберальні кола. Натомість США підтримали цей закон.

До речі, питання нацменшин, які нібито «утискатимуть», у цьому законі теж регламентується. Там зазначено, що національні меншини не будуть обмежуватися у своїх правах, а тому буде ухвалено окремий закон, який визначатиме політику держави Ізраїль щодо нацменшин. Тому говорити про якусь «ксенофобію» чи «шовінізм» у цьому випадку неправильно і недоречно.

Ірина Фаріон:

А що поганого в розколі? У його наслідку все гниле має бути спущене в каналізацію. Це ж прекрасно! Не може спокійно жити в суспільстві і нормально бути представленою у владі та частина суспільства, яка не хоче, щоби влада була сильною і самодостатньою. Цей закон пропонує ізраїльському суспільству розбудову дуже сильної національної держави на основі свого природного права. Це взагалі корона людського буття - природне право. І найменше треба зважати на тих, кому це не подобається. Треба просто вперто втілювати в життя свою концепцію. І добре, що є ті, кому це не подобається, і добре, що вони себе показують. Це означає, що їх треба максимально маргіналізовувати.

Чи потрібний Україні подібний закон?

Петро Олещук:

Зрозуміло, що їзраїльський приклад не до кінця для нас у цій ситуації коректний. Ізраїль - це це дуже специфічна держава і саме розуміння приналежності до єврейської спільноти достатньо специфічне і не може бути механічно перенесеним на Україну. Там ключовим моментом є релігійна приналежність, в той же час українство визначити не настільки легко. Але попри все, цей досвід показує деякі важливі процеси в сучасному світі. Він говорить про те, що повністю ігнорувати етнічний базис у розбудові будь-якої держави - не слід. Цей досвід засвідчує, що заяви про якийсь «занепад» етнічного фактору не є правдивими.

Не можу бути певен, що такий закон дав би зараз в Україні великий ефект. В сучасному інформаційному світі велику роль відіграє інформаційний простір. А він у нас не співпадає до кінця з державними кордонами. Тобто проблема сучасної України в тому, що ми досі значною мірою перебуваємо в інформаційному просторі сусідніх держав. Московія домінує через культурний продукт, через ЗМІ, через книги, фільми…Було б дуже добре поєднати національний та інформаційний простори - створити дієві механізми посилення впливу української ідентичності в українському інформаційному просторі.

Я вважаю, що нам в Україні передусім треба зосередитися на тому, щоб якось зафіксувати статус саме українського народу і української мови як системоутворюючих для української державності.

 

«Це приклад того, наскільки важливо закласти національний чинник як пріоритетний»

 

Богдан Червак:

Я, український націоналіст, абсолютно підтримав би такий закон в українському варіанті, якби він був внесений до Верховної Ради. Держава Ізраїль усідомлює: у цьому складному і глобалізованому світі вона може зберегтися лише як держава національна, держава ізраїльського народу. Разом з тим, у цьому законі наголошено, що лише ізраїльський народ може формувати цю державу. На мою думку, це дуже важливо, бо йдеться про власне обличчя цієї держави, а воно формується як національне обличчя.

Для України це великий урок. Це приклад того, коли ми мали би не те що наслідувати, а усвідомити, наскільки важливо закласти національний чинник як пріоритетний у розбудові та утвердженні української державності. Тому я підтримую цей закон, я мрію про те, що аналогічний закон схвалить ВРУ - і тоді у нас будуть виставлені пріоритети, ми знатимемо, яку державу будуємо, куди в цьому світі прямуємо і чого хочемо.

Ізраїль показує нам, як треба захищати свої національні інтереси у внутрішній і зовнішній політиці. У внутрішній вони ухвалюють закони, які, на мою думку, зміцнюватимуть ізраїльську державність і формуватимуть її за національним принципом, що теж важливо. У зовнішній політиці вони проголошують, що нічого дрібного і неважливого не існує, коли мова йде про міжнародні відносини. Будь-які спроби чужинців, які ставлять під сумнів їхню ідентичність і правильність їхньої державної політики, вони різко критикують і блокують. Це ми нещодавно побачили на прикладі змін до польського закону про інститут нацпам’яті.

Йосиф Зісельс:

Я також думаю про цей закон, переносячи його на Україну. Але в Україні немає двох державних мов. Є тільки українська. І дай нам, Боже, запровадити, щоб ця мова дійсно стала державною. Це у Ізраїлі сталося ще в 50-х: ідиш та іврит боролися за те, яка мова буде державною, переміг іврит і тепер немає ніяких проблем. Тому тепер, якщо б в Україні перемогла українська мова як державна, у нас також було б набагато менше проблем, ніж є зараз.

Але Україна рухається по вже згаданій мною траєкторії - від стану етнічної до стану політичної держави. Це питання ще не вирішене остаточно у внутрішньому українському дискурсі і тільки час покаже, що домінуватиме. Вочевидь, в Україні треба зробити дискурс, обговорити це питання. Я ж більше схильний вважати, що за 20-30 років Україна буде громадянською державою. Бо Україна все-таки європейська держава. Ізраїль же у прямому сенсі не є європейським. За цивілизацийними ознаками - нібито так, але він розташований на Сході і оточений державами іншої цивілізаційної ідентичності, які дуже консервативно ставляться до своєї традиції.

Ірина Фаріон:

У нас в країні є одна-єдина проблема, і полягає вона зовсім не в економічних чинниках, не в корупції, не ще в чомусь іншому. Суть цієї проблеми у відсутності національної свідомості абсолютної більшості суспільства (чого немає в Ізраїлі). У нас значна частина країни - це малороси і хохли. І саме вони цього не усвідомлюють, і тому вони не приводять до влади націоналістів, яких приводять до влади в Ізраїлі.

А звідки береться національне самоусвідомлення? З роботи над самими собою. Від самоосвіти. Якщо школа не може цього дати - то ми живемо у вік відкритої інформації. І якщо тепер ти маєш хоч дві звивини у своїй голові, то здатен знайти ту інформацію, яка зробить тебе сильним і незалежним. І от власне у тому плані нам треба повчитися у людей, які ухвалили таку концепцію розвитку держави.

 

«У нас ідуть голосувати люди, які часом не ідентифікують себе не просто з українцями, а навіть із притомними істотами»

 

Що змінив би такий закон в Україні?

Ірина Фаріон:

Такий закон можна було би ухвалити тільки тоді, коли б ВРУ була націоналістичного складу. В іншому разі - це неможливо. Ми живемо у парламентсько-президентській державі і використовуємо так зване демократичне виборче право. У нас ідуть голосувати люди, які часом не ідентифікують себе не просто з українцями, а, мені здається, навіть із притомними істотами. От звідси у нас виникає вся проблема. В Ізраїлі ніхто не ставить під сумнів іврит як державну мову, зате в Україні половина «насєлєнія» буде обстоювати право «рускоязичія», тобто мови окупанта, мови завойовника, мови бандита, мови терориста. І це ми бачимо на кожному кроці: не треба їхати в Луганськ, Донецьк і Крим - досить вийти на площу Ринок у Львові. У цьому полягає уся проблема.

Ізраїль вирішує свою незалежність, передусім базуючись на природних культурних цінностях. А в цій своїй концепції розвитку національної держави вони вкотре наголошують: у них своя історична правда і своя культура. І саме культура визначає їхніх розвиток, а економіка до цього просто додається. Вона є наслідком діяльності видатних культурних діячів цієї держави.

 

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram