Поки на всеукраїнському рівні проросійські видання ламають списи об тему про те, що Шевченківську премію в галузі літератури присудили негідному твору, який рясніє порнографією та ксенофобією, зокрема ненавистю до росіян та євреїв (роман «Залишенець» Василя Шкляра), наше місто теж не оминув скандал.

Аналогічну державну нагороду найвищого рівня отримали добре відомі в середовищі Львова та столиці науковці за працю, в якій є чимало плагіату.

Крадіжка в поті чола

Минулого тижня львівське культурне середовище вельми втішила приємна звістка – Шевченківську премії в галузі літературознавства присуджено двом нашим землякам – Романові Гораку та Ярославові Гнатіву за багатотомне дослідження «Іван Франко».

69-річний Р. Горак добре відомий львів’янам насамперед як директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, який дбає про збереження та популяризацію спадщини Каменяра. Крім того, він – прозаїк, заслужений працівник культури України, кандидат хімічних наук, доцент, а також, як і його колега по перу, член Національної спілки письменників. 74-річний Ярослав Гнатів – прозаїк, доцент кафедри «Автоматизовані системи управління» Національного університету «Львівська політехніка».

У середовищі літературознавців і Львова, і Києва нинішні лауреати Шевченківської премії відомі як особи, які не цураються плагіату, про що не раз було написано у пресі й академічній періодиці. Зокрема, декілька років тому «Газета» містила матеріал про такий літературний прецедент.

Першим схильність Р. Горака та Я. Гнатіва до плагіату зауважив декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету Леонід Тимошенко. У своїй рецензії «Спримітизоване франкознавство», опублікованій у Дрогобицькому краєзнавчому збірнику 2003 року вчений виявив дослівне переписування львівськими франкознавцями фрагмента з праці Здіслава Культиса Historia gimnazium drohobyckiego, яка побачила світ іще далекого 1908-го.

«Нічого не можу сказати про художню цінність цієї праці («Іван Франко», – «Газета»), однак із погляду науковця зауважу, що один із методів авторів – списувати в інших, без міри цитувати листи Івана Франка, списувати в польських авторів, а водночас глузувати з них. До того ж, хотів звернути увагу на філологічну безграмотність лауреатів. Вважаю, що більшість їх книг про Франка компрометують українську гуманітаристику, франкознавство зокрема», – зазначив у коментарі «Газеті» професор Л. Тимошенко.

Реакція очевидна – лаври та нагороди

«Газеті» вдалося безпосередньо поспілкуватися і з жертвою плагіаторів-лауреатів. Як стверджує кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Ігор Чорновол, цілі сторінки з шостого тому «В поті чола» (2006) праці «Іван Франко» дослівно списано з його монографії «Польсько-українська угода 1890-1894 рр.», яка вийшла 2000 року.

«Сторінки 298-301 книги Я. Горака та Я. Гнатіва майже дослівно переписано зі сторінки 106-107 моєї книги. Лише одного разу мій оригінальний текст узято в лапки та вказано, що «так зауважив у своїй монографії ЧорновІл». Однак загалом розділ є фактично переказом моєї монографії з регулярними вкрапленнями дослівних уривків із неї. Де речення списали, де два, а де й абзац», – обурюється історик.

Факт плагіату історик оприлюднив іще 2009 року в київській «Критиці» – престижному гуманітарному місячнику під омофором Гарвардського інституту українських студій. Як бачимо, реакції він дочекався лише тепер, коли дізнався про присудження панам Гораку та Гнатіву Шевченківської премії.

Цікаво, що чи не всі 10 томів біографії рекомендувала до друку вчена рада Львівського національного університету ім. Івана Франка. «Навіщо вченій раді шанованого «вишу» рекомендувати до друку витвір письменників-плагіаторів – не зрозуміло», – зауважує пан Чорновол. Він каже, що повідомляв представників адміністрації Франкового університету про факт плагіату, однак не було жодної реакції.

Зате не забарився з реакцією голова Львівської обласної ради, свободівець Олег Панькевич, який на вівторковій сесії ЛОР вручив «знаним» авторам почесні подяки.

До слова, в тому, що чиновники Львівської області не читають шедеврів, які преміюють, годі сумніватися, адже декілька років тому (2006-го) за згаданий шостий том біографії І. Франка «В поті чола» Львівська облдержадміністрація нагородила Р. Горака та Я. Гнатіва премією ім. Михайла Возняка.

Окрім того, за словами І. Чорновола, у праці лауреатів Шевченківської премії трапляються й доволі глузливі коментарі щодо селянина, української періодики того часу тощо. Також історик акцентує на неабиякому пієтеті цих авторів до російської мови. «Російські документи не перекладено жодного разу. При цьому пани Горак і Гнатів зауважують, що австрійська урядова політика в Галичині – «геноцид» (!) українського народу», – додає він, вказуючи на ідеологічні штампи радянського франкознавства.

На жаль, «Газеті» не вдалося поспілкуватися з авторами багатотомного дослідження. Зокрема, в музеї Івана Франка, директором якого є Р. Горак, кореспондента повідомили, що той не може підійти до телефону, бо зайнятий.

Для «Газети»

Дмитро Стус, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:

Ви перебільшуєте, там не так уже й багато плагіату. Мова про дві-три сторінки, де автори не зробили коректного посилання на джерело. Хоча ми активно обговорювали цю проблему, ретельно зупиняючись на фактах. Я дуже вітав роботу Р. Горака та Я. Гнатіва, але особисто приніс на розгляд комітету статтю Ігоря Чорновола, опубліковану в «Критиці». Так, є в біографії «Іван Франко» списані абзаци, втім вони на загальному тлі – мінімальні.

Такої масштабної роботи, як праця Р. Горака та Я. Гнатіва, в літературознавстві вже давно не було. Два автори, по суті, зробили те, чого не вдалося цілим інституціям за всі роки незалежності. Так, є некоректності, певні «блохи», але, з огляду на загальний стан нашої науки, книговидання, робота має дуже багато переваг – не маю в цьому жодного сумніву.

*

Інформація для читачів "Львівської газети": в силу технічних проблем, не залежних від редакції, нинішній номер "ЛГ" з’явиться у продажу в п’ятницю, 4 березня 2011 р.