Упродовж останніх кількох років українські боксери-професіонали почали віддавати перевагу Америці, а не, як раніше, Європі. Якщо до того наші найкращі бійці торували шлях до титулів в Німеччині, Польщі чи у себе на батьківщині. То зараз більшість провідних боксерів віддають перевагу кар’єрі у США.

Одним із першопроходьців є Іван Редкач. Уродженець Сумщини ось уже кілька років живе та тренується в Лос-Анджелесі. Він дебютував на професіональному рингу восени 2009 року.

Про себе та свою кар’єру Іван Редкач розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Вголосу».

Іване, найперше, як оцінюєте свою кар’єру в любителях?

Протягом шести-семи років був у збірній України другим номером. На Олімпіаду не поїхав, оскільки програв у фіналі чемпіонату України Олександрові Ключку. Ми п’ять разів з ним зустрічалися у вирішальних поєдинках національного турніру, й в усіх я йому поступався: коли засуджували, коли програвав тільки одне очко. Мені постійно чогось не вистачало у поєдинках із Ключком – не знаю, чи фізичної, чи психологічної форми. 

А на міжнародній арені не щастило з жеребом, адже вже на стартових етапах турнірів зустрічався з лідерами світового боксу. Останні мої змагання серед любителів відбулися у Маріуполі. Боксував з фіналістом чемпіонатів Європи та світу. Свого суперника я перебоксував, відправив у нокдаун, зламав йому ніс, але перемогу з різницею в один удар чомусь віддали йому. 

І Ви вирішили перейти у професіонали?

Так, відразу після бою сказав тренерові, що хочу спробувати себе у професіональному боксі. Він відповів, що може посприяти у переговорах з промоутерською компанією братів Кличків. Але в Україні я починати кар’єру боксера-професіонала не хотів. З дитинства мріяв потрапити в Америку, саме там хотів спробувати свої сили.       

Щоб боксувати в Америці, одного бажання замало. Як Вам вдалося потрапити на заокеанський ринг? 

Мене познайомили з менеджером Едуардом Гумашяном. З ним ми спершу поспілкувалися інтернетом, після чого Едуард запросив мене на збори в Америку. Приїхав, потренувався у «мексиканських» залах, багато спарингував. Мені часто діставалося, адже мексиканці вирізняються величезним бажанням битися. З ними в рингу – те саме, що потрапити в клітку до тигра. Тим паче, мене від початку ставили в пари з досвідченими боксерами, чемпіонами світу. Було непереливки: в одному зі спарингів частину язика відкусив через те, що пропустив аперкот, на обличчі постійно були синці. Все-таки, щоб перелаштуватися із любителів у професіонали, потрібно багато часу. Потроху почав битися краще, перестав бути «мішком для биття», мене почали поважати, прийняли. В Америці можу в будь-який зал зайти, й мене усюди впізнають як хорошого боксера. Добитися цього було важко. Дуже багато боксерів їде в Штати й через деякий час, нічого не досягнувши, повертається.

В Америку полетіли за свої кошти?

Ні, всі витрати взяв на себе мій менеджер – дорога, харчування. Після двох місяців тренувань, я провів свій дебютний бій на професіональному рингу. Виграв його нокаутом у першому раунді. Повернувшись на Батьківщину, розповів усе тренеру, сказав, що в Америці мені дуже сподобалося,  хочу туди знову. А він образився, ми й досі спілкуємося не так щиро, як раніше. Прикро, він же мені – другий батько. 

Тренер хотів, щоб Ви залишилися в любителях?

Можливо. В любительському боксі я вигравав у призера Олімпіади Тараса Шелестюка, фіналіста Ігор Дениса Берінчика. Але не міг чекати, прагнув боксувати, прогресувати. Шість років другим номером – мені це не подобалося, відчував, що мушу щось змінити. В любителях мені щось не вистачало – не таланило із жеребкуванням, сам десь недопрацьовував. З часом ті боксери, яких перемагав в аматорах, досягли хороших результатів. Я ж вибрав інший шлях.

До чого найважче було звикнути в Америці?

Після перших тренувань, бувало, лежав уночі в ліжку, дивився у стелю і думав: «Що я тут роблю, для чого сюди приперся?». Тренування були надзвичайно складними, а ще дуже хотів додому. Пізніше втягнувся. Усвідомив, що назад дороги немає. Я ж пообіцяв доньці повернутися з титулом чемпіона світу. Зараз уже не відволікаюся на ностальгію, працюю задля своєї мети.     

Професіональний бокс в Америці – це не лише спорт, а й шоу-бізнес. Щоб отримати право на великі бої, без популярності не обійтися. Чи цікаві українські боксери американським глядачам?

Американцям ціка­вий бокс як шоу. Ось росіян­ин Руслан Проводніков свого часу сподобався місцевим глядачам: він, хоч і програв чемпіонові світу Тімоті Бредлі, однак показав видовищний бокс і дуже добре себе зарекомендував. Тому в його наступних боях було зацікавлене телебачення, а це вже зовсім інші гонорари. Головне – показати себе. Навіть якщо твої поєдинки наразі не показує ТБ, потрібно боксувати якомога краще й видовищніше. Адже телеканали часто відправляють на вечори боксу своїх людей, які спостерігають за спортсменами. 

Брати Клички билися в Америці, але не стали там популярними. Виступали там і Сергій Дзінзірук, і Володимир Сидоренко. Закріпитися їм також не вдалося. Навіть Андрій Котельник, якого засудили в бою з Девоном Александером, здавалося б, показав хороший бокс, але в Америці, так би мовити, не мав попиту…

Щодо Котельника, то все пов’язано з його промоутером Доном Кінґом, якого вже не вважають супер-зіркою. Андрій справді дуже добре боксував з Александером, виграв у нього. Але Дон Кінґ не був зацікавлений у Котельникові. Він його використав, як гарматне м’ясо. Дону Кінґу потрібно було заробити грошей на цьому поєдинку, і він це зробив. Брати Клички були хорошими боксерами, але їхній стиль не цікавий американцям. Їм більше до вподоби манера введення бою Кріса Ареоли, який є агресивним панчером. А Клички не любили битися відкрито, вступати в «рубку». Вони завдавали ударів на дистанції, багато працювали джебом. Клички перемагали, але не давали публіці головного — видовища. 

Наостанок, що порадите молодим боксерам? Варто їхати в Америку чи починати кар’єру в Україні, а, набравшись досвіду, переїздити за океан?

Не існує універсального рецепту, який би усім підійшов. У кожного своя ситуація, умови. Потрібно усе зважити і приймати рішення, відштовхуючись від реалій. Єдине, Америка – це мекка боксу і кожен хороший боксер рано чи пізно потрапляє туди. Адже в США найбільші гонорари, найкращі суперники. Щоби увійти в історію потрібно тут боксувати. А робити це одразу чи починати де-інде, це індивідуальна справа.

Олег Петрівський, «Вголос»