«Привітання життя» від Богдана-Ігоря Антонича

Таку назву мала перша поетична збірка Богдана-Ігоря Антонича, який 80 років тому – 6 липня 1937-го, закінчив у Львові своє земне життя.
Фото пам Фото пам'ятника Богдана-Ігоря Антонича

Український письменник, поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Богдан-Ігор Антонич народився 5 січня 1909-го, у с. Новиця, Горлицького повіту на Лемківщині в родині священика. Гімназію закінчив у Сяноці. 1928-го вступив до Львівського університету. Творчий талант митця засвідчив наявність у нього непересічного, яскраво вираженого містичного (ідеалістичного) світогляду. Він глибоко вірив у нерозривну єдність усіх виявів життя. Все, що населяє нашу рідну ойкумену – люди, тварини, рослини, планети, на його думку, це живі елементи всесвітнього (космічного) організму. Людина ж може знайти своє місце у житті тільки тоді, коли відчує особистий зв’язок із оточуючим світом і свою присутність в усіх його проявах і речах.

Упродовж свого короткого, але по вінця насиченого життя Б.-І. Антонич долучився до багатьох плідних справ. Він, зокрема, редагував мистецький збірник «Карби», деякий час – літературний журнал «Дажбог», двічі удостоювався почесного звання літературного лауреата Західної України. Серед інших поетичних збірок автора дослідники його творчості відзначають збірки поезій «Привітання життя» (Львів, 1931), «Велика гармонія» (Львів, 1932-1933), «Три перстені» (Львів, 1934), «Книга Лева» (Львів, 1936), а також посмертні видання «Зелена Євангелія» (Львів, 1938) та «Ротації» (Львів, 1938).

Енциклопедія Українознавства (– Львів, 1993. – Т. 1) підкреслює, що творчий доробок Б.-І. Антонича позначений сміливими шуканнями й різноманітними (зокрема імажиністичними та експресіоністичними) впливами. Водночас поезії автора не підпорядковані одному якомусь мистецькому напрямкові, завжди глибоко оригінальні й виявляють широкий тематичний діапазон українського лірика-філософа.

За словами літературознавця та педагога, професора Українського вільного університету (УВУ), дійсного члена НТШ Миколи Глобенка, Богдан-Ігор Антонич – поет-філософ «розглядав відношення своєї істоти до світу в його різноманітності, даючи ліричні образи флори, фауни, модерного міста, спорту, рідної хати й села дитячих літ («Три перстені», «Елегія про співучі двері»), світових подій і, насамперед, патетичні образи героїки національної боротьби («Слово про полк піхоти», «Слово про розстріляних»); діапазон стилевих шукань цього надзвичайно оригінального поета був величезний: від неокласицизму через імпресіонізм до футуризму (В. Петров, Д. Чижевський, М. Глобенко. Українська література. – Мюнхен-Львів, 1994).

Творча спадщина українського поета завжди була вельми популярною серед спільноти західних областей України. Навіть в роки тимчасової окупації німецькими військами (II світова війна) в культурному житті краю значне місце належало творчості українських митців. Знаменно, що часопис «Волинь» (засновник Степан Скрипник, відповідальний редактор Улас Самчук, тираж видання 80 тис. примірників) постійно пропонував читачам різноманітну інформацію про громадське і культурне життя, пропагував творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Вороного, Миколи Хвильового, Євгена Маланюка, інших українських та зарубіжних письменників і поетів. Періодично тут же публікувалися поетичні твори Богдана-Ігоря Антонича (Культурне життя. – К,, 1995. –Т. 1). Вірші Б.-І. Антонича публікували також літературно-мистецький часопис «Наші дні» (1941-1944) та ілюстрований місячник для дітей та юнацтва «Малі друзі». До речі, світ побачив 50 чисел місячника із тиражем 1 млн примірників. За спогадами одного із учасників тогочасного літературного процесу Остапа Тарнавського (письменник і журналіст родом зі Львова), журнал «Наші дні» «то документ, в якому зафіксовано українське культурне життя Галичини під німецькою окупацією» (Н. Антонюк).

Очевидно, що в роки радянського тоталітарного режиму органи тодішньої влади на всіх рівнях (місцевому, республіканському, всесоюзному) наклали безпідставне табу на спадщину українського митця. Поетичні збірки Б.-І. Антонича, його інша спадщина, нарешті, життєве кредо вільної творчої людини аж ніяк не вписувалися в існуючу тоді матеріалістичну систему, трафаретні стандарти та вимоги ідеології й практики соціалістичного реалізму, інші штучні (кабінетні) примхи радянської доби. Слава Богу, часи різноманітних табу, застережень, перешкод, інсинуацій літературних, як і інших духовних здобутків наших краян, відійшли в минуле. Віриться, що назавжди. Нині вони доступні всім і кожному для читання, дослідження та творчого запозичення  невмирущого спадку української літератури й, зокрема, поетичного слова Богдана-Ігоря Антонича. Серед перших ластівок у переддень відновлення Української державності називаємо книжечку: Б.-І. Антонич. Поезії. – Київ, 1989.

Сьогодні у Львові назва першої збірки поета «Привітання життя» дала ймення сучасній композиції, присвяченої пам’яті Богданові-Ігореві Антоничу (2016 р., бронза, граніт). Вона прекрасно вписується у невеличкому затишному скверику неподалік приміщення цирку. Її автори – скульптор Володимир Одрехівський, архітектори – Олександра Лібич, Денис Белюх та Олександр Матушков. Приходьте і милуйтеся модерною мистецькою композицією, а заодно читайте поезію Богдана-Ігоря Антонича і згадуйте милий образ українського поета-філософа. Привітайте життя!

Пропоную читачам зануритися у прекрасний і дивний світ трьох поезій Богдана-Ігоря Антонича (– Тернопіль. – 1992. – № 5. Українські пісні-гімни. Історія та родовід).

                                                Малий гімн

                                    Стріла намірена до льоту,

                                    струна настроєна до гри.

                                    Червоні зорі, мов монети,            

                                    в калитці вечора лягли.

 

                                    А серце? Серцю лиш п’яніти,

                                    Тремтіти і кохать йому.

                                    Звеличую усоте вітер,

                                    звеличую стократ весну.

                                          Похмурий гімн

Похилі чола,                                                           Зневіри трійло,

          похмурі очі,                                                            сліпий недогляд,

розпука гола,                                                          та непокійно

мов свердлом, точить                                                      у далеч погляд.

Тривожний голос                                                   І раптом: стукіт,

          шепоче стиха,                                                         тупіт, гул копит.

та зір навколо                                                         Далеко

          шукає лиха.                                                                           дудоня.

Тривожні очі:                                                         Стрясеться

          німим що буде?                                                                     долоня.

І серед ночі                                                             І раптом:  глухо.

          блукають люди.                                           І до землі в тривозі         

Зимою, літом,                                                                                   вухо:

          мороз чи спека –                                                    земля дрижить.                

йде острах світом                                                  І чути:          

          та небезпека.                                               з грюкотом гряде

Гарячка й туга                                                                 далека мить.

          уста спалила,                                                        

і кряче пугач –                                                       Надходять роки,

          зла чорна сила.                                            Суворі роки.

Стукочуть кузні                                                    Незламні кроки

          десь таємниче,                                             вже на Нову

і усміх дружній                                                                прямують путь,

          застиг в обличчі.                                         Нове

Заблисне обрій                                                             майбутнє

          вогнями зливи,                                                       молотом

добі хоробрій                                                                       кують.

          час невмолимий.

 

На завершення прочитаємо «Молитву» Богдана-Ігоря Антонича (Слово благовісту: Антологія української релігійної поезії / Упорядник Т. Ю. Салига. – Львів: Світ, 1999)                                                                                              

                                                        Молитва

                                       Молитва людська є неначе дим,

                                       Кружляє над селом, мов білий лебідь,

                                       Аж стовбуром кудрявим, золотим

                                       Розвіється по кришталевім небі.

                                      Молитва людська – це готицька вежа,

                                      Що виструнчена насторч у блакить,

                                      Що захват майстра й біль її мережав –

                                      Над гамором юрби німа мовчить.

                                      Молитва людська є немов тополя,

                                      На небо дивиться над ланом жит,

                                      Струнка, тонка, самітна серед поля

                                      Хитається від вітру та дрижить.

                                       Молитва людська є немов орел,

                                       Над хмари вилетить з землі порога,

                                       Аж задрижить, неначе перепел:

                                       Побачить вогняне обличчя Бога.

                                                                                    

  Підготував Степан Боруцький

 

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram