Після Революції Гідності в Україні говорили про активне громадянське суспільство, яке мало б бути активним та контролювати дії влади. Проте, одразу після того, як пасіонарні особистості почали з’являтися, вони стали жертвами переслідувань, замахів і вбивств.

Під прицілом – активісти, журналісти, іноземці

Першим, кого вбили за позицію, став координатор Правого сектору у Західній Україні Олександр Музичко. Сталась трагедія 25 березня 2014 року. Щодо смерті активіста немає жодної офіційної версії, якій можна було б довіряти. У поліції стверджують, що Музичко сам себе застрелив, близькі друзі Музичка наполягають, що вбили активіста саме представники правоохоронних органів.

Вбивають в Україні й журналістів. Так, 20 липня 2016 року в центрі Києва невідомі підірвали автомобіль, в якому їхав Павло Шеремет. Розслідування справи «зависло».

8 вересня 2017 року Києві неподалік Бессарабської площі підірвали автомобіль Toyota Camry, в якому знаходився особистий ворог Рамзана Кадирова, борець з путінським режимом Тимур Махаурі.

Вбили 23 вересня й екс-депутата російської Держдуми Дениса Вороненкова, який свого часу втік в Україну. Він вважався важливим свідком у справі про державну зраду Віктора Януковича.

А 30 жовтня 2017 року диверсійна група обстріляла машину добровольців АТО Аміни Окуєвої і Адама Осмаєва біля села Глеваха під Києвом. Аміна Окуєва загинула на місці трагедії.

29 грудня 2017 року у річці у Вишгородському районі знайшли труп правозахисниці Ірини Ноздровської.

Неодноразову чинилися замахи і на громадських активістів. Серед них в Одесі на Сергія Стерненка, у Києві на координатора С14 Сергія Мазура.

Останнє резонансне вбивство – це смерть херсонської активістки Каті Гандзюк. Її у рідному місті облили сірчаною кислотою і вже 4 листопада 33-річна активістка померла у лікарні.

Ми згадали лише, так би мовити, топові злочини. Насправді ж під бандитські кулі і ножі потрапили вже десятки активістів, серед яких і ті, хто зі зброєю захищав суверенітет держави в російсько-українській війні. Прикметно, що попри обіцянки президента, генпрокурора та керівника МВС й досі немає відповіді на питання: хто ж в Україні вбиває активістів?

Коментарі для «Вголосу»

Семен Глузман, дисидент, психіатр

Наша країна стала небезпечною для життя. Раніше в Україні вбивали лише через гроші, а тепер людей знищують і через те, що у них є власна думка і вони готові її відстоювати публічно. Це відбувається тому, що наша правоохоронна система обслуговує одного-двох людей, а мала б захищати усіх українських громадян.

Активістами в Україні і так бояться бути. От я зараз борюсь із так званою медичною реформою, яку проводить Супрун. І деякі мої знайомі, імениті лікарі, бачачи мене, дякують за те, що я роблю. Я їх запитую, а чому вони, якщо вони теж невдоволені станом справ, не виступлять із заявою. На що у відповідь я чую, що вони бояться. Хтось за те, що їх змішають з брудом, хтось, що їх звільнять. І так по всій Україні.

«Смерть Катерини Гандзюк – це лише маленький епізод»

Я не думаю, що вбивство Катерини Гандзюк має такі неймовірні обставини, які було б неможливо розслідувати. Я думаю, що до цього вбивства причетні представники правоохоронних органів, причому в Херсоні, а тому ніхто не збирається шукати винних.

Смерть Катерини Гандзюк, на жаль, це лише один маленький епізод, який показує, що влада не хоче мати чесні правоохоронні органи, які здатні ефективно розслідувати справи. Бо якщо поліція запрацює, багато хто  з високопоставлених чиновників опиниться за гратами.

У тому, що у нас відбувається – вина українського народу, бо ми не зрілі, ми так і не змогли стати вільними, впевненими у собі європейцями. Цих кілька століть у рабстві й досі дають свій результат. Так, ми змогли організувати дві революції, але на жаль, ми їх не закінчили, хоч і розуміємо, хто ними скористався. Влада у нашій країні й досі перебуває не у народу, а в руках кількох людей. Зрештою проблема у тому, що моральні якості Петра Олексійовича не надто відрізняються від моралі Віктора Федоровича.

Сергій Дацюк, філософ

Основна причина того, що громадських активістів зараз вбивають, – це те, що влада взяла установку на блокування громадських ініціатив. Тобто можливість мати власну позицію та її захищати блокується на всіх рівнях: починаючи із добровольчих батальйонів, члени яких пройшли суди і дуже часто вони є несправедливо засуджені, та закінчуючи громадськими активістами, яких тероризують та вбивають.

Якби влада не блокувала громадські ініціативи та не дозволила переслідувати активних людей – стільки трагедій би не було. Щоб не говорили представники української влади публічно – значення мають лише дії. А дій з боку влади немає.

На жаль, трагедії із громадськими активістами українське суспільство помічає лише тоді, коли вже або людину вбили за її позицію, або її було серйозно поранено. От до того, як на Катю Гандзюк скоїли напад, про неї мало хто знав, а якась же передісторія повинна була бути. Ймовірно, їй погрожували.

Проблема полягає у тому, що медіа дуже часто проплачені олігархами і , щоб пробитися громадському активісту на телевізійні ефіри, потрібно або виграти гранд і мати серйозні гроші, або ж це практично неможливо. У активістів немає навіть можливості себе захистити своєю публічністю.

Степан Хмара, дисидент, правозахисник:

Резонансні вбивства пов’язані із тим, що владі не вигідне активне громадянське суспільство. Чим більше буде заляканих українців, тим менше говоритимуть про корупцію, злочини керівників держави і вимагатимуть від президента, депутатів, чиновників жити по закону. А тому  правоохоронні органи – МВС, Генпрокуратура, на які у нас виділяються величезні суми, навмисно саботують розслідування резонансних справ, щоб винні у смертях громадських активістів не отримали покарання.

Зрештою от вам приклад того, як влада тісно співпрацює із старою правоохоронною системою: головою Київської обласної державної адміністрації Порошенко призначив колишнього начальника міліції м. Києва, який під час Революції Гідності очолював МВС у Волинській області, відповідно, підпадає під люстрацію. Це вам відповідь, чому в нас ніколи фахово поліція не розслідуватиме такі резонансні вбивства, як смерть Катерини Гандзюк. Це триватиме, поки міністром МВС буде Арсен Аваков.

Якщо правоохоронна система не почне ефективно працювати, то тоді небезпека загрожує не тільки громадським активістам, які є захисниками держави та її законів, а й нашій країні. Бо тільки активісти у нас зараз борються з п’ятою колоною, і аж ніяк не влада.