«Редутів багато. Розігнали лише один. Розганятимуть ще - і це початок кінця цієї влади»

13 березня у Кривому Торці на Донеччині спецпризначенці СБУ та підрозділу «Корд» МВС напали на учасників блокади, які вже другий місяць протестують проти торгівлі з окупованими Росією територіями Донбасу, так званим ОРДЛО. Спецпризначенці розбили редут, побили та арештували учасників блокади, серед яких були демобілізовані бійці АТО, волонтери та громадські діячі.

Обурена такими діями влади громада вийшла на акції протестів у багатьох куточках України. Дехто навіть вдався до радикальних дій і спробував захопити приміщення місцевих органів виконавчої влади, як це було на Волині чи Чернівцях. Громади протестували проти таких дій влади і у деяких ОДА ще вночі були скликані позачергові сесії, на яких депутати проголосували за звернення до Президента України та Уряду з вимогою звільнити із посад одіозних Аброськіна та Авакова.

Всі ці події нагадали про початок Революції Гідності, активна фаза якої розпочалася після побиття та розгону студентів на Майдані у Києві у 2013-му році.

Чи стане розгін учасників блокади поштовхом до масових протестів? Чи готові влада та суспільство до такого сценарію? Про це «Вголосу» розповіли політолог Михайло Басараб, політтехнолог Денис Богуш, політичний експерт Олександр Солонько та військовий експерт Олексій Арестович.

Чи може розгін блокади перерости у масові заворушення або навіть революцію?

Михайло Басараб:

Треба почати з того, що таке блокада і чому вона виникла. Спроби розглядати блокаду винятково в економічному контексті абсолютно неправильні і недалекоглядні. Блокада виникла, фактично, як суспільний протест на невизначеність керівництва української держави у питанні статусу і взаємин з окупованими територіями. Ця невизначеність, яка кожного дня призводить до обстрілів українських позицій, до втрат з боку української армії, до втрат цивільного населення, є наслідком невизначеності політики України щодо окупованих територій. Бо, як ми пам’ятаємо, є кілька підходів у визначенні того, що у нас відбувається на території Донбасу. Ці декілька підходів декларуються представниками української влади.

Сьогодні Україна не має остаточної позиції щодо тих подій. Ми точно не знаємо, як ці дії кваліфікує українська влада – внутрішній конфлікт, наслідок збройної агресії, неефективний контроль чи тимчасова окупація. Все це викликає колосальне роздратування в українському суспільстві, що демонструють результати соціологічних опитувань.

Питання збройного протистояння між Росією і Україною на Донбасі - одна із ключових проблем для українських громадян. Тому зволікання з позначенням подій на Донбасі викликало такий спротив і, фактично, зумовило економічну блокаду з окупованими територіями. Влада ігнорує пропозицію частини політикуму і вимогу значної частини українців про визнання території ОРДЛО тимчасово окупованими. У такий спосіб блокадники хотіли привернути увагу не стільки до проблеми економічних взаємин із окупованими територіями, а фактично із агресором, як до політичної невизначеності у питаннях взаємин з ОРДЛО. «Мінськ» зайшов у тупик. Немає альтернативної стратегії у вищого керівництва держави. Власне тому почалася блокади. До речі, достатньо висока підтримка цієї акції у суспільстві є цьому свідченням.

Розгін блокадників не вирішить проблему. Розгін учасників акції блокування торгівлі з ОРДЛО не дає відповіді на питання, як українське керівництво бачить вирішення проблем з тимчасово окупованими територіями. У ВР припадає порохом законопроект про тимчасово окуповані території. Це одна із альтернативних позицій, яка була висунута частиною політичних сил. Ініціатори блокади хотіли в тому числі продемонструвати, звернути увагу на те, що є альтернативний підхід у розв’язанні цього «гордієвого вузла». Не варто говорити, що мінські домовленості не мають альтернативи.

Спроба у силовий спосіб розігнати учасників блокади ОРДЛО не вирішить проблем, а лише ускладнює діалог влади і суспільства стосовно проблем взаємин з окупованими територіями, а фактично з маріонетковими режимами, які діють за вказівкою та за повної підтримки держави-агресора, тобто Російської Федерації.

Денис Богуш:

На заворушення – так. Масові заворушення можуть бути, але не революція. 

Олександр Солонько:

Очевидно. Бо коли намагаються вести політику майже відкрито у стилі Януковича, щось там між собою домовлятися, коли Порошенко Садового запрошує на чай, намагаючись щось там вирішити і думаючи при цьому, що Садовий клацне пальцями і блокувальними одразу розійдуться, то це порсто так не завершиться. У влади не міняються пріоритети. Громада намагається цю країну розвивати, пов’язує з нею своє майбутнє, майбутнє своїх дітей. А представники нинішнього правлячого класу своє майбутнє з цією країною не пов’язують. У них інші пріоритети.

Спочатку нас переконували, що не можна критикувати владу, бо це в інтересах нашого ворога. Потім, чим більше було скандалів корупційних, недолугих рішень, чим більше викачували гроші із держбюджету, громада це все бачила і нам нарощували цей тиск… Не критикуйте, бо війна. Дайте нам працювати. Потім - не рухайте нічого, бо Путін нападе. Потім влада вже сама лякає відключенням світла, введенням військового стану, при чому не для перемоги, а для того, щоб закрити рот критикам. А тепер потрохи переходять до якихось силових локальних заходів.

Зараз є певна інформаційна блокада. Всі про це пишуть, але градус напруження величезний. Десь хтось боїться, щоб це не спричинило якогось вибуху. Таке ставлення до народу у стилі Януковича, типу: як таке може бути, що народ щось там організовує! Але ж громада живе своїм життям.  І не можна просто взяти і клацнути пальцем, щоб вона розійшлась. Нинішня влада цього не зрозуміла і повторює помилки Януковича. І робить також свої. І рано чи пізно це може призвести до того, що вибух таки настане. Влада сама штовхає країну до катастрофи, в цьому винна буде тільки вона.

Олексій Арестович:

Передбачити дуже важко. Що ми можемо напевно сказати? По-перше, це було рішення. Тобто влада намагалася народу нав’язати свою думку. Це не таємниця, що багато людей не хоче торгівлі з ОРДЛО. Навіть якщо це економічно вигідно. Тобто, з моральних міркувань. Влада каже, що ми все одно будемо торгувати. Оскільки не доведено, що вона наживається на цьому, то конфлікт можна звести до того, що народ хоче одного, а влада хоче іншого.

Влада не вдається до пояснень, обґрунтувань, не має аргументів, а вдається до силового розгону. Тобто, у народу виникають асоціації з подіями 2014-го року. І якщо до силового розгону було багатого розмов, що організатори блокади – це ненадійні люди, то після побиття думка одна: уже все одно кого побили, чи правильна була ця блокада, чи ні, просто «менти» знову підняли руку на людей. Українці цього не збираються терпіти, бо із 2014-го року це заборонена річ у нашій країні. Народ це не сприймає. І зараз дуже багато людей у суперечках роблять висновки про те, кого ми привели до влади у 2014-му році. Адже теперішні не дуже відрізняються від колишніх. Це означає зміну правил гри у свідомості людей і ставленні до влади. А ми знаємо, що влада існує тільки до тих пір, поки вона легітимна.

Якими є можливі сценарії подальшого розвитку подій?

Михайло Басараб:

Якщо президент, Верховний головнокомандувач, який, відповідно до Конституції, відповідно до конституційних повноважень, мав би запропонувати зрозумілу державницьку позицію стосовно окупованих територій, надалі намагатиметься десь відсидітися у тіні, якщо правлячий клас замовчуватиме цю проблему, якщо кожного дня будуть жертви на фронті, не буде зрозумілим статус тих територій, не буде зрозуміла стратегія щодо тих територій тощо, це збільшуватиме негативне ставлення суспільства до керівництва держави. Проблема набиратиме масштабів. Відповідно, будь–які дії держави, спрямовані на реінтегрування окупованих територій до складу України, фактично, на російських умовах, супроводжуватиметься подальшим процесом делегітимації нинішнього керівництва держави. Зростатиме негатив у суспільстві.

Саме небажання влади продемонструвати своє чітке, зрозуміле, стратегічне бачення у цьому питанні, а також будь-які спроби влади завадити суспільству продемонструвати свій протест, щодо такої невизначеної позиції, сприятиме наростанню протестних настроїв і, врешті-решт, може вилитися у більш масштабні акції протесту.

Я не сказав би, що у революцію. Звичайно, якщо усе йтиме по висхідній, якщо влада намагатиметься й далі сидіти «в танку», не помічати суспільні настрої, діяти неадекватно нинішнім обставинам, то, безумовно, це може спричинити будь-які акції протесту будь-якого масштабу. Аж до акцій протесту, які повністю делегітимують українську владу і поставлять питання про дочасні вибори передусім президента.

Денис Богуш:

Зараз йде радикалізація суспільства і катастрофічно бідніє країна. Людям щось потрібно робити. От вони намагаються в цій ситуації прийняти якість радикальні рішення.

Олександр Солонько:

Хтось вимагає відставки Аброськіна. Хтось вимагає відставки Авакова. Влада не хоче йти на компроміси із суспільством, не те щоб вже виконувати свої задачі. Але зараз, щоб уникнути катастрофи, владі треба не із Садовим чай пити, а реально йти на ревізію стосунків із громадою, якщо вона хоче залишитися владою. Але я не вірю, що вона це зробить. Влада  спробує кинути кістку, випустити блокувальників, можливо, когось у відставку відправить… Але треба робити глобальніші речі.

Олексій Арестович:

Наша влада ступила на шлях, на який свого часу став Янукович. Скільки продовжиться цей шлях – 3 роки, 2, години – ніхто не знає. Але їй кінець. Редутів там багато. Розігнали лише один. Ще розганятимуть, мабуть. І це початок кінця, насправді. Ілюзії тануть з кожною хвилиною, це призводить до того кінця, який ми спостерігали в Україні 3 роки тому, коли ще був Янукович.

Це може бути й мирна форма, без стрілянини. Влада не хоче розмовляти з народом. Вона хоче діяти так, як діяв попередній режим. Але питання в тому, що народ змінився. Дуже. Зараз у країні 250 тисяч чоловіків, які воювали. Для того, щоб розпочалися заворушення – вистачить і 25. А навіть і 15 по всій країні. 

Одразу народ прийшов до обласних адміністрацій питати владу на місцях. Це означає, що назріває ще один конфлікт – центр-регіони. Тобто, суспільство тримається лише на громадській угоді. Якщо ця угода порушується владою, одразу проявляються всі хворі місця: від тарифів до свавілля місцевої влади. Це дуже небезпечні ігри. Влада вважає, що вони в змозі задавити протести. Але подивимося.

Подальші заворушення не просто можливі. Їх масштаб, якість і географію дуже важко передбачити. Але вони будуть. Якщо не завтра, так післязавтра. Тільки складуться умови – одразу вистрілять.

Хто може долучитися до акцій протистояння?

Михайло Басараб:

Суспільні настрої ми можемо відстежувати за соціологічними дослідженнями. Фактично, громадяни є членами чи симпатиками політичних партій та громадських організацій. Окреслилося коло політичних сил, яке робить чіткий акцент на проблемі, про яку ми говоримо. Перелік цих політичних сил відомий.

Олександр Солонько:

Організаційні структури політичних партій будуть дуже помічні громаді. Якщо ми візьмемо той же Майдан 2013-2014 року, то багато в чому він формувався, в першу чергу,  довкола тієї ж «Свободи», яка має ідейне членство, котре і займалося організаційними моментами. В принципі, зараз можливе те саме. Ви бачите, що блокують атовці, військові, але є там нардепи від «Самопомічі». «Свободи» ніби то «немає» з прапорами, але затримують блокувальників, а серед них і чимало «свободівців»…

Якщо це все матиме продовження, очевидно, що громаді доведеться шукати опору у вигляді націоналістичних партій. Хтось буде шукати також опору у організованих групах атовців, учасників бойових дій, волонтерів. Революція відбулася, тому що була синергія багатьох соціальних груп за родом діяльності, за інтересами, за політичними поглядами.

Чому наші західні партнери виступають проти блокади ОРДЛО?

Михайло Басараб:

Позиція західних партнерів у цьому випадку нас повинна цікавити меншою мірою, ніж національні інтереси України. Західні партнери, перш за все, переслідують власні інтереси. Інтерес наших західних колег полягає у тому, аби якнайшвидше і у будь-який спосіб, з будь-якими наслідками для України, ця проблема формально була вирішена. Хотів би наголосити на слові «формально», тобто, для «галочки». Саме тому здійснюється тиск на Україну, на українське суспільство, на керівництво української держави для того, аби Україна приймала будь-який сценарій, який пропонується Кремлем. Саме тому нам на Заході кажуть, що альтернативи мінським домовленостям немає. На превеликий жаль, те саме говорить президент України. Хоча це абсолютно згубний шлях.

Якщо західні партнери вирішили сьогодні розглядати цю проблему за рахунок українських національних інтересів і за рахунок нашого майбутнього, то ми повинні оголосити протест такій позиції. І запропонувати свою альтернативу. От визнання тих територій тимчасово окупованими якраз є тією альтернативою, яка базується на міжнародних правових актах, на цілій низці міжнародних конвенцій, які дуже чітко й прозоро регламентують дії держави у таких випадках. Тобто, дають чіткий вказівник, чітку і прозору інструкцію для України – як діяти у нинішній ситуації.

Ми діємо відповідно до міжнародних конвенцій. Це Гаазька і Женевська конвенції, які дають Україні право визначити ті території, як тимчасово окуповані. Ми повинні йти саме за такою логікою. І намагання західних партнерів через їхню слабкість і небажання вступати в гостру суперечку і конфлікт з Путіним, переконати нас, що тут – внутрішній конфлікт і ми повинні піти на поступки – це ніщо інше, як примус України до капітуляції.

Олександр Солонько:

На це може бути багато причин. Вони ж там знають, про що у Мінську домовлялися. Тим більше, що у Європі є така практика, що конфлікт будь-якими методами треба заморозити. У нас після ІІ Світової, зникла  стратегія тотальної війни.

Це їм не вигідно, бо це може призвести до активізації бойових дій, або викликати чергову істерику Кремля. Я не кажу, що ми маємо на це зважати. Ми повинні бути говові ці провокації відбивати. Українська громада, активна її частина, опинилася в такій ситуації, коли і українська влада проти неї, і Кремль, і навіть західні партнери. Але це не значить, що ми не праві. Це значить, що інтереси західних партнерів розходяться з нашими. Ми не знаємо достеменно, що звучить у переговорах із Заходом. Може вони тому переконують українську громаду не блокувати, бо українська влада їх в тому переконала? Громада про це нічого не знає, а тому інтуїтивно відчуває, що її обдурюють.

Є така праця  - «Тотальний опір» фон Даха. Там йдеться про те, що Швейцарія – країна, яка не воює. Не тому, що не вміє, а тому що всі розуміють, які ціну доведеться платити, якщо на неї напасти. Але навіть якщо один підприємець йтиме на економічну співпрацю з ворогом, поки інші втрачають, то це такий самий ворог і він так само має бути покараний за законами воєнного часу.

Алла Федорченко, «Вголос»

В тему

Юрій Романенко. політолог:

Маневри у Раді показують, що пішла вже неприхована гра м'язами. У відповідь на демарш Парасюка, Народний фронт демонструє, що не має наміру своїх давати в образу. Це спроба демонстрації сили.

Порошенко все більш слабшає, тому що не можна підтримувати ілюзію влади постійним струсом повітря і відірваними від реальності гаслами. Потрібно приймати закон про окупованій території і вносити реальність у стратегічний порядок денний країни. Як наприкінці 2016 року, я впевнений, що ймовірність дострокових виборів - 100% у цьому році.

Сергій Гайдай, політтехнолог:

Президент нарешті оголосив про повну транспортну блокаду окупованих територій. Чи надовго? Але все-таки оголосив. Добре? Ну ніби так. Класичний приклад, коли тиск громадян на владу призводить до результату.
Але у мене питання до самих громадян: а навіщо нам влада, на яку потрібно тиснути? Влада - це ж найнята на роботу управлінська і сервісна компанія, вона обслуговує всіх громадян нашої держави. Контракт, який ми підписували з президентом в травні 2014 -го, передбачав його непримиренну боротьбу за територіальну цілісність держави, успішне звільнення української землі від терористів і окупантів і ще багато чого. А тепер цю роботу за найманих працівників повинні вести їх роботодавці?

Уявіть собі: ви найняли на роботу до себе в будинок виконроба. Але в будинку, як не було так і немає порядку. Виконроб краде і не виконує свої обов'язки належним чином. Щоб він хоч щось почав робити, доводиться кожен раз давати йому чарівний пендель. Може краще його вигнати до бісової матері у відставку і взяти нового - того, хто буде працювати належним чином?

 

 

 

ЗА ТЕМОЮ

КОМЕНТАРІ 3 +

КОМЕНТУВАТИ

  • нормальный ход15 березня 2017 22:08 Відповісти IP:  109.86.241.--- Один из четверых ХЕРОЕВ Награжденных сегодня Авакяном Служил в батальоне Восток А другой штурмовал Дом Профсоюзов И убивал майдановцев.
  • Дзюник15 березня 2017 17:29 Відповісти IP:  178.136.239.--- Ніхто не може передбачити подальші подіі...Давно доведено,що оцю саму революцію не можна ні організувати,ні запланувати...Завжди згадую слова Солженіцина,який писав "сколько бы не было в истории человечества светлых голов и глубоких умов никто не смог не только предугадать,но даже объяснить вослед происшедшие революции и бунты.Иногда подносишь горящую головню под смолье - и ничего,а от одной искры на мокрие листья сгорает лес"...Але зрозуміло одне - влада - а конкретно Порох - боїться...Бо його доля - не революція...Її якраз можна і спланувати і здійснити...І він уже ось дав наказ про блокування Донбасу на державному рівні...Тобто виграв час,а сам буде діяти у звичній для себе манері - дискримінувати,компроментувати "блокадників",когось купляти а когось в СІЗО...Цілі команди продажних політиків на всіх ефірах будуть пояснювати що все через хлопців - і зубожіння,і тарифи,і інфляція...а тим часом зграї "правоохоронців" будуть винюхувати,"знаходити зброю-вибухівку",заводити справи,шантажувати...Бажаю хлопцям витримати,це якраз в них відроджується національна ідея,а не в партійках і "діячах",що монополізували право на Бандеру з Шухевичем і націоналізм в цілому...
  • КАЛИНА15 березня 2017 15:28 Відповісти IP:  46.118.135.--- Людям поступки злочинної влади уже давно невтерпець.Ми готові вийти на протести проти корупції і несправедливості яка відбувається у країні.Три роки затягують зашморг на шиї народу а самі бісяться з жиру.Авакяна і сепарюгу маскальського Аброськіна у відставку.

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm