Що потрібно зробити із Закарпаттям та закарпатцями

Українська влада не врахувала помилок щодо Криму та Донбасу й не зробила жодних висновків щодо національної політики в регіонах, в яких назріває потенціал для сепаратизму.

Західний фронт?

Останнім часом із Закарпаття надходить дедалі більше небезпечних сигналів для нашої територіальної цілісності, пов'язаних з угорською меншиною, а у вітчизняній пресі заговорили про можливість закарпатського сепаратизму. Масла у вогонь почала доливати й сусідня Угорщина, яка взялася вказувати Україні, яким має бути наш закон про освіту, і висловлює претензії щодо мови викладання в українських державних школах. Через мовне питання у школах Закарпаття угорський уряд навіть почав погрожувати блокувати ініціативи України на міжнародній арені і навіть нашу євроінтеграцію.

Де-факто, новим законом про освіту український уряд лише закріпив закономірну європейську норму, за якою учні шкіл національних меншин повинні знати державну мову. А не вивчати в державних школах України за кошти українських платників податків лише угорську, як було до прийняття цього закону. Внаслідок чого, вся угорська молодь зовсім не знає української, і здобувши в Україні безкоштовну освіту, виїжджає до Угорщини. Однак Угорщина не хоче, щоб українські угорці навіть трішки вивчали українську мову. У цьому криється вже навіть не прихована, а явна експансіоністська політика Будапешта.

Частина угорських політиків прагне повернути кордони до 1920 року, тобто відібрали шмат прикордонної Австрії, половину Словаччини, частину українського Закарпаття, клапоть Румунії, Сербії, частку Хорватії та прикордонну смугу Словенії. Саме таку мапу, де Будапешту належить чи не третина Європи, угорці розгорнули 2011 року на честь початку свого головування в ЄС. Офіційний Будапешт не відмовляється від своїх ідей навіть попри невдоволення партнерів по Євросоюзу.

Угорська меншина в Закарпатті становить 150 тисяч осіб. Угорці становлять 67% населення Берегівського, 35 – Ужгородського, 25 – Виноградівського, 12 – Мукачівського районів Закарпатської області. В області діє понад 50 шкіл з угорською мовою викладання. Проте останніми роками угорська меншина стала досить активною, агресивною та має значну підтримку з-за кордону. На Різдво закарпатці, які мають паспорт громадянина Угорщини, отримують подарунковий конверт з декількома сотнями євро від офіційного Будапешта. В конвертах часто отримують додатковий презент до зарплати вчителі шкіл та лікарі з прикордонних населених пунктів, а учні угорських шкіл щорічно отримують допомогу у розмірі 7-8 тисяч гривень на придбання шкільного приладдя.

Окрім того, нещодавно Угорщина перейшла до створення на території Закарпаття парамілітарних формувань, на які уряд Угорщини виділив 174 мільйони форинтів. Офіційно – на фінансування так званої «Закарпатської муніципальної гвардії», яка буде захищати етнічних угорців Закарпаття. В 2010 році в Берегово створено філію радикальної націоналістичної партії «Йоббік».

А 25 вересня Угорщина навіть без попередження зупинила реверсне постачання газу до України. Нібито з технічних причин, але натяк зрозумілий.  А враховуючи те, що Україна зараз купує російський газ в Угорщині та  Словаччині, – Будапешт починає тиснути на життєво важливі артерії для України.

«Національна політика? Ні, не чули!»

Українська влада зазвичай всьому цьому не перешкоджає, а у світогляді простих закарпатців Україна явно програє Угорщині у розмірі зарплат та рівні життя. Якщо цей процес триватиме надалі, а кількість людей з нелегальними угорськими паспортами досягне критичної точки – то в найближчому майбутньому буде важко зберегти український суверенітет над Закарпаттям.

 Те, що угорці мають свої цілі на Закарпатті, зрештою, можна зрозуміти, однак чому українська держава продовжує залишатися «хлопчиком для биття» на міжнародній арені, маючи вже гіркий досвід сепаратизму на сході? Чому Україна ніяк не реагує на збільшення угорської активності на Закарпатті і взагалі, якою є наша національна політика в цьому регіоні?

Безумовно, ми віримо в мирні наміри нашого доброго європейського сусіда Угорщини, не очікуємо жодних агресивних дій із Заходу, так само, як вірили в 2013 році, що «братня» Росія ніколи не вчинить щодо нас агресії. Мовляв: часи не ті, міжнародне право, Будапештський меморандум, гарантії безпеки, і тд. Це ж тільки  націоналісти-радикали всюди шукають ворогів та бачать загрози. Однак в умовах війни ми маємо бути готовими до будь-якого сценарію і бути готовими до захисту, в тому числі й у випадку гіпотетичного закарпатського сепаратизму.

Що робитиме офіційний Київ, якщо завтра організовані групи угорців, навіть беззбройними засобами, почнуть проголошувати відокремлення, блокувати адміністративні будівлі та українські силові відомства та військові частини, так як це робили росіяни в Криму та на Донбасі? Чи готова Україна до такого розвитку подій і що робитиме в умовах бездіяльності місцевої влади? І взагалі, що за всі роки незалежності зробила Україна, щоб не допустити сепаратистського сценарію в регіоні.

А що приміром, зробила Україна для того, аби навіть після впровадження закону про вивчення української мови в школах, там дійсно було кому викладати українською? Адже в дійсності на місцях, вчителі, які взагалі не знають української, й далі вчитимуть дітей угорською, а українською в них будуть написані лише навчальні програми, які в межах паперового окозамилювання показуватимуть освітнім бюрократам. І взагалі, чи достатньо є україномовних вчителів в угорських селах Закарпаття? А якщо в багатьох районах області навіть не вистачає україномовних педагогів, то про яке виконання законів може йти мова? Але про допомогу Закарпаттю щодо забезпечення україномовних педагогів навіть не йдеться.

І це при тому, що, до прикладу, в школах Львівщини молоді випускники педагогічних вузів не можуть влаштуватися на роботу в школи, та часто змушені давати за працевлаштування близько 1000 доларів хабара.

Як вберегти українське Закарпаття?

А чому б, до прикладу, Україні не створити умови для того, аби в Закарпатті було достатньо не тільки українських вчителів, але й щоб в тому ж Берегівському районі збільшилася кількість українців?

Наприклад, скерувати на роботу на Закарпаття тисячі випускників педагогічних вузів, які безкоштовно вчилися на державній формі навчання. І обов'язково поставити цих молодих людей директорами та завучами місцевих шкіл, мовляв, дорогу молодим. Не менше десяти українців в кожну угорську школу. І що найважливіше – кожного педагога, який поїде на Закарпаття по цій програмі, забезпечити власним, подарованим державою житлом та автомобілем. Гроші можуть на прохання держави дати щедрі олігархи, такі як Ахметов з Новинським, або уряд може попросити банки надати дуже пільгові безвідсоткові кредити на 99 років. Чому б не допомогти українським вчителям, які роблять таку благородну справу? Що краще: збудувати нове житло, чи відбудовувати руїни після бойових дій?

І сотні молодих людей чи талановитих спеціалістів направити на керівні посади в районні органи влади, управління освіти та охорони здоров'я,  інші служби Берегівського, Ужгородського, Виноградівського районів. Запросити на щедрих умовах в область молодих поліцейських, які не мали грошей на хабара, щоб влаштуватися на роботу в Києві чи у Львові.

Непогано було б розмістити в цих районах декілька нових українських військових частин. Зовсім не проти Угорщини. Так, для додаткового захисту виноградників Виноградівського району. Приміром, 25 тисяч українських солдатів. А офіцерам цих частин – новеньке житло, авто, керівні посади. Щоб мали що захищати на Закарпатті, а не так як частина кримських військових в 2014, які не вважали великим лихом перейти на російські зарплати.

І всім цим тисячам українських спеціалістів та силовиків пояснити: ми дали вам високооплачувану роботу, кожному дали нову квартиру чи будинок, кожен отримав від держави новий автомобіль, соціальний статус та перспективу. Поки тут є Україна – ви все це матимете і примножуватимете. Не буде тут України – не буде тут і вас. Поїдете назад у свої села та міста шукати роботу. Отож, працюйте на благо територіальної цілісності та не допускайте тут ніякого сепаратизму.

Водночас, на варто забувати й про наших угорських співвітчизників, про яких Україна також повинна подбати. Кожному угорському випускнику – пільгове навчання в українських вузах. Замість дорогого в Будапешті – безкоштовне в Києві чи Львові. Всім угорцям після закінчення українського ВНЗ – пільгове працевлаштування в інших областях України. Довічне ув'язнення тому директору чи начальнику, який насмілиться взяти хабара за прийом угорця на роботу. Угорців з руками і ногами повинні брати в львівські, київські, донецькі чи одеські підприємства, школи та лікарні. Адже ми дуже цінуємо угорських спеціалістів. А якщо якісь українські патріоти проти таких пільг для угорської нацменшини – нехай тоді замість дискусії вправляються у стрільбі та вивчають тактику бойових дій в умовах гірської місцевості.

Стратегічним кроком було б відкриття кількох великих підприємств на території цих районів, на які приїдуть працювати тисячі українців з інших областей. Держава створить вигідні фінансові умови тим, хто поїде й залишиться там жити. Біля підприємств зведуть житлові будинки з подарунковими умовами тим, хто залишиться тут працювати на 10 чи більше років. І невдовзі виявиться, що в Берегівському районі проживають не одні угорці, але й значний відсоток українців. І їм тут є що втрачати, то ж просто так вони звідси не поїдуть. А якщо це буде, приміром, якась швейна фабрика, то всім приїжджим працівникам цієї фабрики – дозвіл на зброю. Для захисту спідньої білизни, про всяк випадок.

Якби Україна здійснювала хоч якусь національну політику, то українці не опинялися б на правах бідних родичів в українських регіонах, де ніхто не розмовляє українською. Мирними, гуманними та цілком демократичними методами, Україна могла б сьогодні усунути загрозу сепаратизму в ще одному регіоні, який сусідня держава вже намагається присвоїти. Якщо фінансові витрати на таку політику здаються завеликими - варто пам'ятати, що втрата Донбасу та Криму значно перевищила потенційні витрати на будинки й зарплати українським фахівцям.

Проте офіційний Київ продовжує ставитися індиферентно до потенційно сепаратистського регіону, точно так само, як ставився до національної політики в Криму. В Україні наразі нічого не робиться для усунення угорського сепаратизму, окрім скандальних публікацій в пресі та обурливих заяв політиків. А відсутність національної політики країни на Закарпатті може закінчитися встановленням суверенітету тієї держави, яка цю політику наполегливо й послідовно проводить.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 


КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm