Із прийняттям закону про ІНП у січні цього року офіційний Ізраїль миттєво виступив із вимогою негайно його скасувати. Прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу називав закон безпідставним та таким, що переписує історію. На випадок ігнорування цих вимог поляками Ізраїль обіцяв відкликати свого посла, а тамтешні парламентарі навіть почали готувати закон у відповідь. Підтримали цю позицію Ізраїлю і американські конгресмени.

У цей час МЗС України на своєму сайті заявило, що «глибоко стурбоване» фактом ухвалення Сеймом Польщі цього закону і попросило не зображати українців винятково як «злочинних націоналістів» та «колаборантів Третього Рейху»…

Відтак днями Сейм Респуліки Польща вилучив із закону про ІНП скандальну статтю, що передбачала кримінальну відповідальність за «приписування польському народу злочинів нацистів». Натомість положення про «злочини українських націоналістів» залишили недоторканними.

Кілька днів після того, щоправда, Польща заявила, що її Конституційний суд перегляне положення закону, де згадані «українські націоналісти».

Тож якого ж рішення чекати Україні? І чи справді уся ця історія свідчить про налагодження польсько-українських стосунків? Про це «Вголос» запитав дослідника польсько-українських відносин Романа Грицьківа, Голову ОУН Богдана Червака та політолога Андрія Міщенка.

Богдан Червак:

Зараз в Україні почали говорити, що зміни до польського закону про ІНП – це прогрес, значить, треба дотиснути, значить, є підстави для українсько-польського діалогу і для вирішення гострих питань, пов'язаних з історичною пам'яттю… Я такого оптимізму не поділяю.

Поляки не позбавили цей закон положень, які ображають честь і гідність української нації. А це означає, що вони не дозріли до розуміння необхідності налагодження стосунків і поваги до української національної пам'яті. Треба констатувати об'єктивний факт: сьогодні в українсько-польських стосунках про жоден прогрес і мови не може бути.

Поляки уражені польським шовінізмом. Вони не хочуть змиритися з тим, що Україна має свою політику історичної пам'яті і буде її захищати, незважаючи ні на що. Поляки просто не можуть визнати факт існування Української Держави!

 

«Поляки просто не можуть визнати факт існування Української Держави!»

 

Зважте: українці, захищаючи свою позицію, кожного разу наголошували на необхідності рівноправного (!) діалогу. Але до такого діалогу не захотіла приходити польська сторона.

Сьогодні проблема України в тому, що ми досі не сформулювали чіткої державної політики в питаннях історичної пам'яті. І це стосується не лише українсько-польських взаємин, а й інших гострих питань з Угорщиною, Румунією та рештою сусідів.

То чому Ізраїлю вдалося відстояти своє, а нам ні? Пригадуєте, коли тільки Сейм проголосував за закон, ізраїльські парламентарі почали готувати у відповідь законопроект, яким пропонували саджати на 5 років за заперечення причетності поляків до злочинів Рейху.

Оце і засвідчило, що в Ізраїлю є чітка державна політика в питаннях історичної пам'яті. У нас же виходить так, що поодинокі громадські діячі і політики захищають українську пам'ять, але це питання не цікавить Верховну Раду та МЗС. Нам треба нарешті вирости з коротких штанців і зрозуміти, що питання історичної пам'яті — це не минуле. Це питання виживання Української Держави.

Андрій Міщенко:

Міністерство закордонних справ України не зробило нічого, аби поляки відчули, що існує Українська Держава.

Ну, не болить Порошенку і Клімкіну питання історичної пам'яті. Пригадайте, саме в той час, коли поляки ухвалювали такі злочинні у стосунку до України закони, Порошенко в Харкові розповідав, що наш національний Герой — Юзеф Пілсудський. Усвідомте, Президент України возвеличив лютого ворога і зрадника України – людину, яка вчинила пацифікацію на Галичині, людину, яка була союзником Гітлера, людину, яка вдарила в спину українцям, коли ті захищали Варшаву! Оце й все, що треба знати про теперішню владу.

 

«Коли поляки ухвалювали антиукраїнські закони, Порошенко в Харкові розповідав, що наш національний Герой — Юзеф Пілсудський»

 

Звісно, що в нас є важелі впливу на Польщу. Ми можемо пригадали багато злочинів, вчинених поляками у 20 столітті. Ми пам'ятаємо операцію «Вісла», ми пам'ятаємо пацифікацію, ми пам'ятаємо події на Волині. Усім польським злочинам є живі свідки і є конкретні історичні факти. Вреші, усі польсько-українські війни проходили на території України, отже, вони були визвольними!

Отак, за прикладом Ізраїлю, ми могли б напрацювати законопроекти у відповідь на зазіхання поляків. Мючи аргументи, ми могли б знаходити з ними точки дотику. Але, на жаль, українська влада не займається цим. Порошенко і Клімкін просто кидають слова на вітер.

Ще й віце-прем'єр Розенко заявляє, що «в українсько-польських стосунках поборено всі паростки негативних емоцій»…Тут просто бракує слів для коментування. Я можу сказати таке про стосунки Китаю з Японією, бо мені байдуже. Відповідно, складається враження, що теперішні дії української влади взагалі не стосуються України.

І, зрештою, хто займається українською міжнародною політикою? Кадровий потенціал МЗС – повністю застарілий. Там досі працюють українофобські, повністю проросійсько налаштовані елементи, приведені за часів Януковича.

 

«В МЗС України досі працюють українофобські, повністю проросійсько налаштовані елементи, приведені за часів Януковича»

 

Я вже не кажу про самого Клімкіна, який закінчував російські школи дипломатії, чий тесть отримав медаль «за взяття Криму» і є чинним генералом російських силових структур.

Сьогодні, коли у ЗМІ з'являться інформація про якісь вдалі перемовини щодо України на міжнародній арені, треба розуміти, що це аж ніяк не заслуга українського МЗС. Це лише завдяки тому, що Україна перебуває в так званій осі британської дипломатії, і G7, НАТО та США не віддають нас Росії.

Якщо ж говорити про діяльність українського МЗС, то у нас самі провали — в Нідерландах, Польщі, Угорщині, Румунії. Ми не бачимо зв'язків із Британією, яка є одним із впливових гравців, натомість намагаємося контактувати з Німеччиною і Францією, які, м'яко кажучи, проросійські.

Ну, і найбільший провал теперішньої влади – це їхня відкрита підтримка Хілларі Клінтон на виборах президента США. Це дуже вдарило по Україні. Фактично півроку ми були в підвішеному стані – і Штати не давали жодної допомоги. А інші держави в цей час робили набагато виваженішу політику під час передвиборчих перегонів, тому й отримали вигоду після перемоги Трампа. Оце й було найяскравіше свідчення тотального дилетантства української дипломатії.

Роман Грицьків:

Поляки змінили закон про ІНП, адже зрозуміли, що перейшли межу у своєму трактуванні історії і почали зазіхати на речі, які є загальноприйнятими у світовій практиці і вважаються своєрідним сакральним моментом у світовому розумінні історії. А це, зі свого боку, загрожувало їм політичними та економічними наслідками.

 

«Образ «жертв ОУН і УПА» є для поляків «святою можливістю» наголосити на своїй значущості»

 

При цьому поляки не змінили положень, проти яких виступала Україна. І це очевидно, адже вони завжди сприйматимуть українську тему як ту, де їм можна наголосити на своїй значущості. Зараз тематика ОУН і УПА є для поляків такою собі «святою» можливістю виплекати образ «жертв українських націоналістів», які внесли вагому лепту у боротьбу із тоталітаризмом та іншими злочинними ідеологіями…

Звісно, ми не сподівалися, що поляки щось змінять. Бо їхній політичний курс чітко зорієнтований на загострення міжнаціональних відносин, вони спрямовані на те, щоб за рахунок інших народів здобувати собі місце під сонцем в сучасному світі. На жаль, поляки роблять це не економічним чи політичним шляхом, а через маніпуляцію історією і фальсифікації. Саме тому, на мою думку, найближчим часом очікувати скасування антиукраїнських положень закону про ІНП не варто.

 

«На єврейське питання всі завжди зважають, бо ніхто не хоче бути звинуваченим у антисемітизмі»

 

Так, ми бачимо, що Ізраїлю вдалося домогтися свого. Але суть у тому, що він має зовсім іншу міжнародну позицію, ніж Україна. На єврейське питання завжди зважають, бо воно має такий собі сакральний зміст. Ніхто не хоче вступати з ними в дискусію, бо відразу буде звинувачений у антисемітизмі. З українцями ситуація складніша, бо ми не маємо сильного міжнародного лоббі та аргументів, які мають євреї. Яскравий цьому приклад — ситуація з Голодомором. Багато країн відмовляються визнавати його геноцидом, бо це, мовляв, поставить під сумнів значення і масштаби Голокосту, віддавши усю «жертовність» українцям (під час Голодомору було знищено понад 10 млн осіб, а під час Голокосту – приблизно утричі менше).

Більше того, якщо поляки уже поступилися євреям, то вони навряд чи поступляться ще і нам. Для них це питання принципу. Вони скажуть, що визнали свою помилку, внесли відповідні зміни, а що не внесли — то все нормально. Таким чином вони ще й легітимізують своє бачення українського питання і ролі ОУН і УПА. І в цьому велика проблема, бо Україні буде дуже невигідно, якщо міжнародна думка формуватиметься саме на такому їхньому баченні.

Аби польсько-українські стосунки налагодилися, треба, щоб в Польщі змінилася влада. Потрібні діалоги на професійному рівні. І, звісно, що самій Україні потрібна просвітницька і пропагандистська діяльність. Треба їхати в країни світу і апелювати не так до поляків, як до міжнародного співтовариства. Треба показувати світу, що українські герої боролися не тільки за свою, а й за їхню свободу, відстоювали цінності сучасного демократичного світу і страждали від тоталітарних режимів.

 

Яна Федюра, «Вголос»